РОЗВИТОК ЗДАТНОСТІ ДО САМОПІЗНАННЯ ЯК КОМПОНЕНТ ОСОБИСТІСНОЇ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНІХ ПРАКТИКУЮЧИХ ПСИХОЛОГІВ

Надія Федорівна Литовченко

Професійна діяльність психолога-практика висуває особливі вимоги до особистості фахівця, покликаного надавати психологічну допомогу людині у ситуації «неможливості жити» (Ф.Ю.Василюк). Особистість практичного психолога виступає еталоном психологічного здоров'я і комфорту та є, за словами Р.Мея, основним інструментом, знаряддям праці. Таким чином, серйозним завданням системи професійної підготовки практичних психологів має бути сприяння їх особистісному розвиткові, культивування потреби у постійному самовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання.

Самопізнання – невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному «функціонуванню». Процес самопізнання – це копітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в «стані самопізнання», розвиток рефлексивних здібностей (М.Келесі).

W.Nasby виділяє «приватне» та «соціальне» самопізнання:

• «Приватне» полягає в знанні про приховані аспекти «самості» (self), які може спостерігати тільки сам суб'єкт (напр., свої справжні почуття, думки, цілі, мотиви, бажання тощо).
• «Соціальне» забезпечує відображення відкритих, очевидних для всіх аспектів «самості» (напр., фізичний вигляд і поведінку в стані афекту, тривоги чи радості).

R.Schlenker та F.Weigold розглядають приватний і соціальний типи самопізнання як два протилежні стилі саморегуляції поведінки. Суб'єкти з приватним типом самопізнання відзначаються автономністю й особистісною ідентичністю, а суб'єкти з со­ціальним типом – конформністю, со­ціальною ідентичністю, тривожністю.

М.Келесі пропонує розрізняти наступні форми самопізнання: самоосмислення, самокритику, саморозуміння, самооцінку, самоосягнення, рефлексію.Самопізнання (активна самосвідомість) як розгорнений процес має такий вигляд:

Я (центр певної дії) – Я діюче – Я, що знає себе у дії – Я, що знає зміни, які відбуваються в предметі внаслідок своїх дій – Я інше, утворене і змінене Я – Я, що знає себе, яке змінює інше – ...

Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення, самоактуалізації. Адекватна самооцінка та високий рівень рефлексивних здібностей, несуперечлива Я-концепція (забезпечена, за К.Роджерсом, уявленнями про власні характеристики та здібності, уявленнями про себе відносно інших людей та навколишнє, цінностями, цілями та ідеалами) обумовлюють високий рівень мотивації особистісного і професійного зростання, постійне розширення життєвого простору.

Водночас професійна свідомість психолога-практика виступає як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії з іншими, система, інтер­суб'єк­тна за своєю природою (М.Мамардашвілі, К.Сапогова та ін.). Це вимагає від фахівця спеціальних умінь збереження власного психічного гомеостазу, витримки і терпіння. Тому майбутні практичні психологи повинні володіти хоча б найпростішими методами і прийомами саморегуляції, відбір і використання яких повинні базуватися теж на знаннях про власні особистісні характеристики.

Реалізація програми розвитку й удосконалення самопізнання та саморегуляції особистості, впровадженої у навчально-виховний процес Ніжинського державного педагогічного університету імені М.Гоголя у процедурно-організаційному аспекті пропонується у вигляді тренінгових занять. Принципи організації тренінгових груп (Ємельянов Ю.М., Петровська Л.О., К.Рудестам, Н.Ю.Хрящева, Ю.В.Пахомов, М.В.Цзен) забезпечують зниження напруженості его – захисту їх учасників, стимулювання здатності особистості до експериментування (завдяки відсутності будь-якого оцінювання чи осуду), розвиткові професійної звички «рефлексувати на ...» (Н.І.Пов'якель), створення максимально сприятливих умов для самопізнання та самовдосконалення, які обумовлені внутрішньогруповою атмосферою емпатичної підтримки, довіри та співробітництва.

Окрім того, принципова схема організації тренінгу сутнісно відповідає самій природі розвитку й удосконалення самопізнання: як свідчать результати досліджень (П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова, М.Келесі, В.Несбі), в онтогенезі самопізнання розвивається шляхом аналізу своєї поведінки й особистісних якостей на основі зіставлення їх з поведінкою й особистісними якостями інших людей, а також на основі здійснених ними оцінних суджень, пізнання світу речей та міжособистісних стосунків.

Оптимальна кількість учасників тренінгової групи – 8-15, саме в таких групах позитивні ефекти занять можуть проявлятись найбільш яскраво (К.Рудестам, М.В.Цзен). При подальшому збільшенні групи відбувається зниження особистісних внесків учасників у групову роботу, наростає громіздкість проведення й обговорення вправ, зменшується рівень емпатичності та теплоти у внутрішньогрупових стосунках, збільшується можливість непостійності, нерегулярності відвідування занять учасниками, що здійснює дестабілізуючий вплив на групову роботу. Бажана участь у заняттях представників обох статей, приблизно одного віку та освітнього рівня.

Тренінгові заняття повинні проводитись регулярно. Найбільш зручне місце для проведення тренінгів – спеціально обладнане приміщення (покриття на підлозі, м'які стільці чи крісла, хороша звукоізоляція, аудіо- та відеоапаратура). Специфіка академгрупи, де проводиться тренінг, вносить деякі корективи у прийняті процедури: місцем проведення тренінгу може бути й звичайна аудиторія, але необхідний хоча б достатній простір для того, щоб група могла розміститися на стільцях по колу; аудиторія повинна бути одна й та ж, інакше нестабільність місця роботи групи обумовить непродуктивне витрачання часу на освоєння простору. При комплектуванні групи треба намагатися студентів, які мають тісні неформальні стосунки, включити до різних тренінгових груп: необхідність тісно взаємодіяти з малознайомими людьми обумовлює активізацію процесів осмислення окремих сегментів свого Я-образу, усвідомлення необхідності самовдосконалення.

Оскільки тренінги вносяться в розклад і студенти повинні відвідувати їх, як звичайні заняття, – виникає і вимагає спеціального обговорення проблем мотивації учасників тренінгової групи. Крім того, існує реальне небезпека перетворити тренінгові заняття у розвагу, «салонні» ігри при недостатній досвідченості тренера – викладача, а також у випадку безсистемного підбору вправ для тренінгу.

Програма тренінгових занять, спрямованих на вдосконалення самопізнання і саморегуляції, ґрунтується на концептуальних підходах до формування особистості майбутніх практичних психологів ( В.Г.Панок, Н.І.Пов'якель, Н.В.Чепелєва, Л.О.Уманець та ін.). Зокрема, один з рівнів системи організації підготовки практичних психологів – особистісний – передбачає формування у студентів гуманістичної спрямованості особистості, діалогічності як центрального її компонента, здатності до професійної ідентифікації та ряду професійно-значущих якостей (Н.В.Чепелєва).

На жаль, у сучасній науковій психологічній літературі не існує загальноприйнятих, чітко визначених, теоретично та експериментально обґрунтованих професійно важливих якостей психолога-практика. Проте аналіз досліджень з даної проблематики показав, що можна виділити комплементарні до особистості практичного психолога якості, наявність яких обумовлює забезпечення особистісного зростання клієнта в процесі індивідуальної і групової роботи:

1. Емпатійність (О.А.Ліщинська, К.Роджерс, І.Юсупов, Н.В.Чепелєва, L.Wolberg);

2. Соціальний інтелект (М.О.Амінов, М.В.Молоканов);

3. Діалогізм (Н.В.Чепелєва);

4. Комунікативна компетентність (Р.Кеттелл, О.А.Ліщинська); аутентичність (К.Роджерс); відкритість, теплота (Ю.М.Ємельянов, H.Strupp, A.Storr);

5. Рефлексія (Ж.П.Вірна, Н.І.Пов'якель);

6. Несуперечлива, позитивна Я-концепція (Р.Мей, С.М.Хоружий);

7. Емоційна стійкість (Л.П.Шумакова, І.Юсупов).

Р.Кеттел стверджує, що для носіїв професії «психотерапевт» характерні легкість у спілкуванні, уміння слухати і підтримувати розмову. В.В.Гусейнов, Т.І.Федотюк називають високий показник інтелекту (особливо його вербального компоненту) важливою умовою професійної успішності психолога-практика. Л.П.Шумакова відмічає серед професійних якостей практичних психологів афектотімію, емоційну стійкість, високий рівень самоконтролю поведінки. Л.В.Скрипко на основі діагностичних процедур та експертних оцінок визначила найважливіші особистісні характеристики, які утворюють основу спеціальних здібностей психологів-практиків, та об'єднала ці здібності у три блоки:

1.   Інтелектуальний блок: високий загальний рівень інтелектуального розвитку, висока пізнавальна потреба як відкритість до прийняття нової інформації; рефлективність як здатність до самоаналізу; висока креативність як здатність до виходу за рамки стандартних моделей реагування; аналітичність і критичність мислення; врівноваженість стилевих характеристик сприймання та переробки інформації.

2. Емоційний блок: емоційна стабільність, впевненість, високий рівень самоприйняття, здатність до адекватних захисних реакцій, адекватні самооцінка та рівень домагань, високий рівень самоконтролю, фрустраційна толерантність.

3. Комунікативний блок: гуманістична спрямованість, альтруїзм, комунікабельність, зовнішня експресивність поведінки, уміння прогнозувати комунікативну ситуацію, домінування як здатність особистості до реорганізації середовища, широкий репертуар поведінкових реакцій.

М.А.Амінов, М.В.Молоканов визначили передумови успішності діяльності психолога:

1. Сформованість інтерперсональних умінь.

2. Сформованість проектних умінь (або сила впливу на поведінку інших людей).

3. Сформованість антропоцентричної спрямованості (інтегральної чутливості до об'єк­ту, процесу та результатам діяльності). Провідними компонентами спеціальних здібностей психологів-практиків М.А.Амінов, М.В.Молоканов називають соціальний інтелект, фасилітативність, резистентність до соціальної загрози.

Отже, існують суттєві підстави для виділення у програмі тренінгу самопізнання та саморегуляції окремих блоків зі специфічними цілями та завданнями, що у своєму поєднанні повинні бути спрямованими на пізнання та вдосконалення студентами власних особистісних властивостей та якостей, важливих для професійної діяльності практичного психолога. Одночасно передбачається, що така побудова курсу тренінгу може допомогти вирішити один з аспектів проблеми мотивації студентів до участі у тренінгових заняттях, сформувати ставлення до них як до можливості професійного самовдосконалення.

Таким чином, участь у пропонованій нижче системі тренінгових занять (у ході яких здійснюються послідовні рефлексивно-оцінні дії, спрямовані на репрезентацію у свідомості студентів змісту образу майбутньої професійної діяльності) сприяє формуванню професійного самовизначення майбутніх практичних психологів, а програма тренінгу самопізнання та саморегуляції тому й отримала назву «професійно орієнтованої».

Основною умовою ефективності тренінгових занять, крім стійкої позитивної мотивації їх учасників, є поєднання тренінгової роботи зі спеціально організованою учбовою діяльністю студентів, яка включає самодіагностику і зворотний зв'язок (у процесі виконання вправ, участі у групових дискусіях, рольових іграх), а також складання та реалізація індивідуальних програм особистісного самовдосконалення.

Слід відмітити, що підбір вправ може як завгодно варіюватися відповідно до можливостей, особистих смаків та особливостей професійних переконань тренера, але кожна відібрана вправа повинна узгоджуватися з основною метою та завданнями конкретного тренінгового заняття, а також доповнювати інші вправи, сприяти одержанню змістовної інформації щодо різних аспектів пізнаваного учасниками тренінгу психічного явища.

Домашні завдання повинні бути спрямованими або на закріплення отриманих минулої зустрічі знань, умінь і навичок, або на підготовку до майбутнього тренінгового заняття.

Тренер-викладач може на першому ж заняття запропонувати студентам розміститися на стільцях у колі і коротко познайомити з метою й особливою формою проведення навчального курсу самопізнання та саморегуляції – тренінгом.

Тренінг – це багатофункціональний метод психологічного впливу на особистість з метою розвитку та корекції конкретних її властивостей, якостей, характеристик. Основними функціями тренінгу є: перетворююча, коректуюча, профілактична й адаптаційна (О.М.Зімічев, Ю.М.Ємельянов, Г.С.Нікіфоров та ін.). Тренер роз'яснює учасникам, що особистісні зміни, які відбуваються в процесі тренінгу, є результатом руху від зовнішнього до внутрішнього, від пред'явлених у тренінгу зразків поведінки до їх усвідомлення і включення у пізнавальні та регулятивні психіки у вигляді настановлень, умінь і навичок (О.В.Тюптя). Це передбачає створення в тренінгу такого рефлексивного середовища, яке враховувало б вимоги майбутньої професійної діяльності і створювало б навантаження на ті особистісні якості й утворення, які підлягають змінам, що і виступає першочерговою задачею тренера.

Для створення працездатності щойно утвореної тренінгової групи можна застосувати будь-яку психогімнастичну вправу, враховуючи, що учасники – студенти однієї академгрупи і вже достатньо добре знають один одного.

Після закінчення вправи і короткого обміну враженнями та почуттями учасникам можна запропонувати для колективного обговорення їх власні уявлення про особливості реалізації ними майбутньої професійної діяльності.

У ході обговорення можуть виникати ситуації, які будуть корисними при подальшому спільному формулюванню правил та принципів взаємодії учасників групи.

Правила взаємодії учасників тренін­гової групи логічно витікають з основних принципів її функціонування .

Нижче подається орієнтовний перелік правил взаємодії учасників у групі, проте тренерові необхідно стимулювати самостійне формулювання їх самими студентами; у правила можна включати і інші, адекватні особливостям кожної конкретної студентської академгрупи:

1. «Зараз і тут»: дозвіл на обговорення тільки того, що відбувається у групі в режимі поточного часу.

2. Використання «Я-висловлювань»: необхідно уникати загальних фраз типу «Ти завжди...» або «Не говори так». Замість них: «Я дратуюсь, коли...» або «Я радію, якщо ти...».

3. Свобода волевиявлення: право відмовитись від участі у вправі, не говорити про те, чого не відчуваєш, не згоджуватись із тим, що суперечить власним поглядам.

4. Співпереживання та надання емоційної підтримки учасниками один одному, відкрито виявляти своє співчуття і турботу, повагу до переживань інших.

5. Заборона на оцінку чи осуд поведінки, особистісних якостей інших учасників. Можна лише висловити свої власні переживання при сприйманні їх.

6. Заборона на обговорення поведінки і переживань учасників поза межами групи.

Тренер повинен виступити фасилітатором прийняття цих правил усіма учасниками тренінгової групи. Досвідчені тренери рекомендують прийняті групою правила написати на великому листі паперу та вивішувати його на добре видному всім місці. Протягом наступних занять тренер повинен слідкувати за дотриманням прийнятих правил і негайно звертати увагу учасників тренінгу на їх порушення.

Дотримання правил роботи групи обумовлює ефективність її функціонування, а це, у свою чергу, забезпечує досягнення розуміння її учасниками цілісної структури власних внутрішніх тенденцій поведінки, можливість психокорекції власних психічних якостей, осмислення власного досвіду, який набуває значущості у випадку відрефлексованості його суб'єктом. Тому тренерові необхідно подбати про створення рефлексивного мікроклімату в групі. О.Є.Блінова вважає, що створення рефлексивного середовища можливе завдяки:

а) моделюванню проблемно-конфліктних ситуацій (у розумінні І.Н.Семенова, С.Ю.Степанова, Я.О.Пономарьова);

б) утворення настановлення на кооперування, а не на конкуренцію (О.С.Анісімов, В.О.Кривошеєв, О.І.Найдьонов);

в) встановлення стосунків доступності власного досвіду кожного з учасників і відкритість досвіду інших для себе (Л.О.Петровська).

Тому підбір вправ для занять та схема їх аналізу задається не тільки метою та завданнями конкретного заняття, але й умовами утворення рефлексивного середовища у тренінговій групі.

У кінці заняття бажано провести ще одну психогімнастичну вправу, спрямовану на демонстрування учасниками доброзичливого ставлення до членів своєї групи, закріплення прийнятих правил взаємодії.

Викладачеві слід пам'ятати, що специфікою функціонування тренінгової групи є відсутність жорсткого алгоритму процедур. Тому тренер повинен чітко фіксувати конкретну мету заняття, але мати у своєму розпорядженні певний арсенал прийомів, процедур, вправ, щоб доцільність їх використання у кожний момент групової роботи була максимальною, а ефективність від їх використання – найвищою.