Робота з дітьми з девіантною поведінкою

Підготовка педагогічних кадрів

Ніна Порфирівна Пихтіна

Соціально - економічні та по ­ літичні особливості розвитку сучасного українського суспільства і , в першу чергу , його проблеми зумовили низку соціальних замовлень і потреб на рівні різноманітних соціальних інституцій , виконання яких є неможливим без залучення відповідних фахівців соціально - психологічної галузі .

Професійна підготовка соціальних педагогів та практичних психологів ведеться у Ніжинській вищій школі з 1999—2000 навчального року на відділенні « Соціальна педагогіка і практична психологія » при історико - правознавчому факультеті . З 2002—2003 навчального року — на соціально-гуманітарному факультеті Ні­жинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя.

Нинішній навчальний рік для студентів четвертого курсу цього факультету започаткував професійну підготовку фахівців за відповідними спеціалізаціями: «Соціально-педагогічна про­філактика девіантної поведінки» та «Психолого-педагогічне консультування в реабілітаційних центрах».

Хотілося б поділитись власними міркуваннями та досвідом науково-практичного пошуку як викладача, що працює з майбутніми фахівцями спе­ціалізації «Соціально-педагогічна про­філактика девіантної поведінки».

Динаміка зростання за останнє десятиліття кількості молодих людей з девіантною поведінкою та урізноманітнення форм девіації не лише доводять складність, глибину, полімотивованість цієї проблеми, а й підтверджують недосконалість здійснюваних превентивних заходів та недостатність професійної підготовки фахівців цієї галузі. На що ж має зорієнтовуватись підготовка майбутніх фахівців — суб'єктів соціально-педагогічної профілак­тики відхилень у поведінці молоді? Така професійна підготовка має базуватись на фундаментальних знаннях базових фахових дисциплін, які вивчаються на соціально-гуманітарному факультеті. У першу чергу, це: загальна психологія, загальна педаго­гіка, соціальна педагогіка, основи професійної майстерності, технології со­ціально-педагогічної діяльності, вікова психологія, експериментальна психологія та психодіагностика, методологія і методи соціально-педагогічних досліджень, соціальна психологія, психологія девіантної поведінки. Не менш важливими є і професійно орієнтовані дисципліни, що диференціюються відповідно до спеціалізації. Навчальний план, забезпечуючи підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр за спеціалізацією «Со­ціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки» включає такі професійно-орієнтовані дисципліни: профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіант­ної поведінки, психофізіологія адиктивності, со­ціально-педагогічна робота з адиктивно-узалежненими сім'ями, профілактика венеричних захворювань та СНІДУ, формування здорового способу життя (семінар-тренінг), основи конструктивного спілкування для батьків.

Базовою дисципліною у низці перерахованих професійно-орієнтованих курсів є курс «Профілактика та со­ціально-педагогічна робота з дітьми девіан­тної поведінки», розрахований на 96 годин з екзаменаційною формою під­сумкового контролю.

Окреслюючи зміст цієї дисципліни, ми виходили з аналізу двох, на наш погляд, актуальних аспектів.

1. Розуміння механізмів формування відхилень у поведінці дитини на основі знань психологічних та фізіологічних законів поведінки дітей, інтерпретації педагогічно недоцільних позицій дорослих у вихованні.

У розумінні механізмів формування відхилень у поведінці ми виходили з трактування самого поняття педагогічної занедбаності як ранньої деформації особистості, що виникає у відповідь на несприятливі соціальні впливи (Р. Овчарова) та характеристики формування власної логіки поглиблення педагогічної занедбаності у важковиховуваність і девіації поведінки
(Я. Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський, І. Кон, В. Степанов).

Відомо, що механізм формування девіацій поведінки пов'язаний з дією відповідних фізіологічних та психологічних законів поведінки людини. Фізіологічні закони поведінки окреслені та обґрунтовані в науці давно
І. П. Павловим (закони ВНД, умовні рефлекси та стереотипи поведінки);
О. О. Ухтомським (принцип домінанти у поведінці); Л. С. Виготським (поняття про ненормальну поведінку та моральні порушення у дітей, конституція людини та її зв'язок з поведінкою).

Інформація про психологічні закони поведінки людини теж не є новою у психологічній науці та соціально-педагогічній практиці. В основі їх дії лежить необхідність задоволення одного з рівнів потреб людини — потреби в увазі, визнанні, забезпеченні власної значущості. Інтерпретація дії психо­логічних законів в умовах навчально-виховного процесу для розуміння поведінки учнів пов'язана з іменами багатьох зарубіжних (Р. Дрейкурс, У. Глассер, Л. Альберт) та вітчизняних дослід­ників (С. Кривцова, Н. Жутікова). Особам, які в зв'язку з фаховою компетентністю мають здійснювати навчально-виховну чи соціально-педагогічну роботу з дітьми, вони рекомендують керуватися дією таких психологічних законів поведінки:

1) зумовленість вибору поведінки відповідними обставинами. Вплив на вибір поведінки передбачає вплив на обставини цієї поведінки;

2) підпорядкованість поведінки особистості забезпеченню її потреби в особистісній значущості та визнанні. В умовах навчально-виховного процесу така особистісна значущість трансформується в інтелектуальну, діяльнісну і комунікативну значущість. Для їх забезпечення існують відповідні стратегії і техніки. Їх використання — умова успішної взаємодії з учнями;

3) вмотивованість порушень поведінки учня низкою чинників: приверненням уваги, владою, помстою, уникненням невдач. Розуміння активних і пасивних форм негативної поведінки дітей, що детермінуються вказаними чинниками, та володіння відповідними стратегіями і техніками оперативного втручання і корекції такої пове­дінки.

2. Характеристики нинішнього стану профілактики девіантної поведінки молоді у контексті її недоліків і проблем.

Аналіз різноманіття девіацій поведінки людини, що констатуються сьогодні, показує: найбільш поширеною серед молоді є адиктивна поведінка. Станом на 1 січня 2002 року офіційна статистика називає існування 79 тисяч наркозалежних людей, переважна більшість яких — молодь віком до тридцяти років.

Аналіз реалізації основних напрямків державних профілактичних програм показує, що кардинальні со­ціально-економічні і політичні перетворення, які відбуваються у суспільстві, складна кримінологічна ситуація, потребують переосмислення багатьох аспектів соціально-педагогічної роботи щодо попередження адиктивної поведінки молоді з урахуванням соціально-педагогічних та психофізіологічних факторів соціальної дезадаптації.

У сучасному вітчизняному досвіді соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки молоді, про­філактичні заходи корелюють з досить стійкими, масовими не зовсім правильними установками. Пропонуємо їх стислий аналіз і пропозиції щодо локалізації та усунення у профілактичній роботі (див. табл.) .

Виходячи з аналізу недоліків і хибних установок та можливих конструктивних пропозицій щодо реалізації заходів соціально-педагогічної про­філактики, ми прийшли до висновку про необхідність включення до змісту курсу «Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки» таких тем, які б значно розширили знання майбутніх фахівців про проблему профілактики девіантної поведінки молоді, а саме:

• основні її аспекти: соціальний, економічний, демографічний, моральний, педагогічний, психологічний, медичний, політичний, міждержавний;
• можливі детермінанти девіантної поведінки: макросоціальні, мікросоціальні, індивідуально-типологічні, біофізіологічні;
• механізми формування най­більш поширених форм девіантної поведінки: агресивності, адиктивності, аутоагресії, делінквентності, вандалізму через усвідомлення причинно-наслідкової природи людської поведінки;
• особливості заходів первинної, вторинної і третинної соціально-педаго­гічної профілактики девіантної профілактики;
• специфіку первинної профілактики як такої, що спрямована на фор­мування здорового способу життя в єдності його фізіологічного, психічного та морально-духовного складових; її місце в системі інших профілактичних заходів;
• принципи вивчення та впровадження конструктивного зарубіжного дос­віду соціально-педагогічної профі­лактики девіантної поведінки.

Логіка побудови змісту програми курсу «Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки» відповідала логіці формування девіацій поведінки. Зароджуючись внаслідок негативних соціальних впливів та педагогічно недоцільної поведінки дорослого внаслідок його психолого-педагогічної неосвіченості; поглиблюючись через незнання чи нерозуміння механізмів формування відхилень у поведінці та неволодіння методами оперативної допомоги і корекції поведінкового негативізму як особливостей чи ускладнень психовікового розвитку, дитина зі специфічними психовіковими особливостями може поступово трансформуватись у педагогічно занедбану, далі — важковиховувану. У залежності від рівня важковиховуваності (В. Оржехівська), інших супутніх негативних факторах та умовах констатуються різноманітні форми девіантної поведінки.

Пропонуємо до розгляду логіку і стислий зміст програми курсу «Профі­лактика і соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки» (табл.2) .

Нам імпонує позиція Р. Овчарової, і ми її використовуємо у першому розділі курсу щодо основних напрямків ранньої психолого-педагогічної про­філактики педагогічної занедбаності дитини, сформулювавши ці напрямки так:

1) оздоровлення умов виховання в сім'ї;

2) гуманізація навчально-виховного процесу в школі;

3) допомога дитині в особистісному зростанні.

Розгляд вказаних напрямків роботи в межах курсу доцільно здійснювати не тільки в контексті мети, завдань та відповідних форм роботи, тобто через методичне забезпечення. Раціональним тут має бути і відповідне змістовне наповнення вказаних напрямків роботи через інтеграцію раніше отриманих знань із психології, вікової психології, педагогіки, соціальної педагогіки та інших базових фахових курсів. Основу такого змістового наповнення скла­дуть обґрунтовані вище у своїй актуальності фізіологічні та психологічні за­кони поведінки дитини, механізми формування педагогічної занедбаності, важковиховуваності, специфіки окремих форм девіантної поведінки.

Інформація про фізичні та психічні закони поведінки може частково пояснити негативну поведінку дитини, а об'єктивне їх існування спрямувало наш пошук у психолого-педагогічній теорії і практиці відповідних стратегій і технік взаємодії дорослого і дитини, які б забезпечували (чи гальмували) дію того чи іншого закону.

Майбутні фахівці, працюючи над реалізацією основних напрямків попе­редження поведінкових негативізмів дитини, мають оволодіти майстерністю системної інтерпретації такої поведінки та відбору стратегій і технік забез­печення особистісної значущості. Психолого-педагогічна теорія визначає по­няття «інтерпретація поведінки дитини» як розвинену міру спостереж­ливості, коли вчитель набуває вміння робити висновки про чинники та закони поведінки дитини, ґрунтуючись на теоретичних знаннях і здібностях чуттєво-сенсорного співпереживання дитині.

Пошук у літературі досвіду профе­сійної підготовки майбутніх фахівців до такої системної інтерпретації привів нас до емпіричного досвіду «любові до дитини» Я. Корчака, методик формування морально-етичної культури ді­тей В. Сухомлинського, програм розвитку психотехніки і педагогічної емпатії вчителів Т. Маркар'яна, практичної педагогічної етики Л. Шевченко. Спираючись на знання студентами педагогічних систем Я. Корчака, В. Су­хомлинського, Т. Маркар'яна на основі вивчення курсів історії педагогі­ки, со­ціально-педагогічної діяльності в зарубіжних країнах, до­повнюємо цей досвід під кутом зору знань і вмінь щодо системної інтерпретації поведінки дитини в межах таких тематичних блоків: «Системний підхід до інтер­претації поведінки дитини», «Навчально-виховні технології формування особистісної значущості учнів», «Оздоровлення стосунків у сім'ї як напрямок ранньої профілактики педагогічної занедбаності дітей».

Теоретична та практична значущість і доцільність тематичного блоку «Системний підхід до інтерпретації поведінки дитини» полягає в тому, що він природно ставить студентів перед необхідністю професійного пере­осмислення знань, отриманих у межах багатьох базових фахових дисциплін. Переосмислення під кутом зору розуміння формування негативізмів пове­дінки дитини як психовікових виявів, що є закономірними в кризові періоди розвитку, та як результату дії несприятливих соціальних впливів. Ми виділи­ли такі негативізми поведінки дитини, що найчастіше зустрічаються в прак­тиці її виховання: неслухняність, істерики, страхи, ябедництво, крадіжки, жадібність, жорстокість, бродяжництво, лінь, брехливість, сором'язливість, замкнутість, проблеми обдарованої та однієї дитини в сім'ї. Їх розгляд здійс­нювався за таким алгоритмом: чинники негативізму, форми вияву, педаго­гічно доцільна поведінка дорослих, ускладнення і наслідки при педагогічно недоцільній поведінці дорослого (можливі форми девіантної поведінки). Інформаційне підґрунтя для цієї роботи забезпечували посібники В. Сте­панова, Л. Шевченко, Ю. Клейберта та інших.

Розгляд інших тематичних блоків першого розділу «Рання психолого-педагогічна профілактика педагогічної занедбаності дитини» здійснювався під кутом зору методичної адаптації його змісту. Студенти прогнозували, планували і використовували зміст у практичній реалізації основних форм ранньої профілактики на семінарських та лабораторно-практичних заняттях.

Наступні розділи програми курсу практично відображають особливості профілактики найбільш поширених форм девіантної поведінки через розгляд їх причинно-наслідкової природи та можливостей попередження і корекції на основі заходів первинної, вторинної і третинної профілактики; адаптації та застосування конструктивного зарубіжного досвіду. Зважаючи на ту обста­вину, що серед форм девіантної поведінки найбільш гострою на сьогодні є адиктивна поведінка, розділ «Соціально-педагогічні основи про­філактики адиктивної поведінки учнів та молоді» за кількістю тематичних блоків дещо переважає над іншими розділами.

Курс «Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки», частково забезпечуючи фахову підготовку за спеціалізацією, чи­тається вперше. Попереду підсумки цієї роботи, застосування отриманих знань у межах стажувальної практики п'ятого курсу. Тому наступне його вдосконалення, осмислення — закономірний процес.

Конструктивний аналіз хибних установок, які нині мають місце у здійсненні профілактики адиктивної поведінки, спрямовуватиме нашу по­дальшу освітньо-професійну діяль­ність у межах читання інших фахових дисциплін і, в першу чергу, психофізіології адиктивності, роботи з адиктивно-узалежненими сім'ями, формування здорового способу життя. Такий аналіз дає об'єктивні підстави говорити про зосередженість суб'єктів профілактичного впливу на інформаційному підході, який базується на ши­рокому використанні негативної інформації про наслідки наркотизації, як основи для довготривалого культивування почуття страху. Останній же розглядається як засіб утримання молоді від можливих зловживань.

Помилковість і деструктивність такої позиції доведені у світовій практиці профілактики, зокрема в США.

Нам бачиться можливість зміни цієї помилкової позиції майбутніх фахівців у систематизації та інтеграції існуючих знань, нових досліджень, які стосуються потреб людини в зміні власного стану свідомості в історико-культурологічній, соціально-педагогічній, психофізіологічній галузях; особ­ливостей соціально-дозволених та заборонених способів його досягнення. Переосмислення цих знань під кутом зору геополітичних, історико-культурологічних особливостей адиктивної поведінки молоді в Україні, мето­дична їх адаптація через розробку сучасних технік профілактики — найближчі перспективи науково-практичного пошуку викладачів кафедри соціальної педагогіки НДПУ імені Миколи Гоголя, які готують соціальних педагогів та практичних» психологів за спеціалізацією «Соціально-педагогічна профі­лактика девіантної поведінки».