Поради Психологу- консультанту

О. П. Коваленко

Порада 1. Робота з молодими батьками

«Від 2 до 6...»

Період від 2-х до 6-ти років називають віком пізнавальних емоцій, до яких відносяться почуття здивування, цікавість, допитливість. Вони виникають у результаті зіткнення з новими предметами, людьми, діями. У цьому віці дитину легко налякати, розсердити, але з тією ж легкістю можна і зацікавити, викликати у неї задоволення, радість.

Дітям властива виключна «емоційна заразливість». Вони особливо сприйнятливі до впливу емоцій, що переживаються іншими дітьми і дорослими.

 Особливості віку: У цьому віці емоції мають бурхливий, але не стійкий характер, що проявляться в яскравих, хоча і короткочасних реакціях (афектах), у швидкому переході з одного емоційною стану до іншого.

У дошкільному віці дитина активно пізнає навколишній світ і саму себе. Все нe забарвлено яскравими переживаннями дитини. Вона ще мала, щоб сприймати світ розумно. Багато чого засвоюється дошкільниками через емоційну сферу.

Особливості віку: Помітною особливістю поведінки дитини 3-річного віку є те, що вона діє під впливом почуттів та бажань, які виникають у даний момент.

Легко привернути увагу дитини до будь-якої дії, часто навіть просто «загадковою» інтонацією («А що ми зараз побачимо!..»), але втримати інтерес дитини до будь-якої справи тривалий час за тих же самих причин важко. Почутт я та бажання дитини, незважаючи на їх нестійкість, дуже сильні, тому вираження почуттів носить безпосередній яскравий характер: плач, крик, плескання в долоні, вереск, агресивні жести, стрибки тощо — дитина всім своїм єством виражає своє переживання.

 

Емоційні порушення

На думку А. Д. Кошельової, емо­ційні порушення можна умовно поді­лити на дві групи. В основі цього по­ділу лежить сфера взаємовідносин дитини з іншими людьми та власний світ її переживань.

Перша група — це діти неврівноважені, які швидко збуджуються. Нестримність емоцій часто буває причиною дезорганізації їхньої діяльності. У конфліктних ситуаціях емоції збудливих дітей виражаються дуже бурхливо: у голосному плачі, розпачливій образі, спалахах гніву, однак їхнє ставлення до однолітків та дорослих у цілому доброзичливе.

Друга група — діти з стійким негативним ставленням до спілкування. Вони уникають спілкування, але здалеку все ж стежать за подіями у групі.

Форми прояву дитячої агресивності різняться і залежать від ставлення до них батьків чи вихователів. Уже у дворіч­ному віці з'являються символічні форми агресивності: впертість, вереск, фукання, ниття тощо.

Маленька дитина не може висловити свої почуття словами: саме тому, щоб зрозуміти настрій своєї дитини, батьки мають вміти читати її думки за виразом обличчя. Частіше за все батьки зайняті своїми справами та не сприймають почуття дитини серйозно, не намагаються вияснити причину роз­дратування та невдоволення.

Професор Токійського університету Т. Ямашита, фахівець з дитячої психології, виокремив такі причини дитячої дратівливості:

1) поганий фізичний стан, що ви­кликаний хворобою;

2) голод чи втома;

3) сильне збудження після неприємного інциденту або переляку;

4) недостатність фізичних вправ та, як результат, накопичена невикористана енергія;

5) бажання наполягти на своєму;

6) переймання дратівливості батьків.

• цього переліку видно, що причину дратівливості дитини потрібно шукати в його оточенні та вихованні.
• Якщо замість того, щоб з'ясувати причину гніву, батьки будуть сварити дитину чи просто не будуть звертати на неї увагу, це лише погіршить ситуацію, сприяючи розвитку таких її якостей, як егоїзм та впертість.

 

Злоба та заздрість у дитини — це вираз безсилля

 

• Батькам необхідна твердість характеру, яка допоможе їм відрізнити справедливу вимогу від примхи. Брак такої твердості псує характер дитини.
• Мета батьків має полягати в тому, щоб усунути причину роздратування, а не придушити її.
• Якщо батьки будуть ігнорувати почуття дитини, а лише сваритимуть чи хвалитимуть її, дитина буде незадоволена і, як наслідок, роздратована.

 Особливості віку: Криза трирічок: потреба у визнанні та повазі.

Криза трирічного віку — етап онтогенезу, що супроводжується різкою та кардинальною перебудовою особистісних новоутворень (змін) у дітей та переходом до нового типу взаємовідносин з оточуючими.

Однією з характерних особливостей цього віку є негативізм, впертість, неслухняність, норовливість. Прояв цих реакцій можна розглядати як зародження потреби у визнанні, повазі. На думку видатного психолога Л.С.Виготського, дитина наполягає не за змістом бажання, а тому, що вона це сказала.

Дійсно, одним із перших слів дитячого словника у цьому віці є слово «ні». Воно дозволяє дитині висловити свою незгоду, небажання, дає можливість показати своє право на самостійність, автономію.

 

Достатня задоволеність потреби дитини в автономії робить

її впевненою в собі, допомагає усвідомити свою значимість для інших

 

Незадоволення потреби дитини в самостійності може привести до негативних тенденцій. Серед них можна виділити пасивність, забитість, злобу, агресивність, почуття приниженості, безпорадності. Ці якості у своїй сукупності можуть сприяти формуванню у дитини різноманітних компенсаторних та невротичних механізмів, які проявляються у більш пізньому віці.

 

Потреба у спілкуванні

На третьому році життя суттєво змінюється потреба дитини у спілкуванні. Дитина поступово входить у складний світ людей, як Дорослий, так і Дитячий, і намагається відшукати своє місце у цьому світі.

Спілкування дітей між собоюнеобхідно заохочувати

Часто кажуть, що людина — продукт суспільства, і що вона не може жити поза ним. Але з іншого боку, людина керується не лише інстинктом жити в групі, але й усвідомленням свого «Я». Таким чином, вона завжди має шукати гармонію між суспільним та індивідуальним. Якщо баланс не буде встановлено, вона не зможе пристосуватися до суспільства.

Досягнення цієї гармонії багато в чому залежить від раннього розвитку дитини. Вважають, що її можна досягнути на базі стереотипу мислення, що рано сформувався. Такий стереотип включає право на повагу до себе та почуття відповідальності по відношенню до суспільства. Як правило, він утворюється на основі дитячого спілкування.

Приблизно у 2 роки дитині стає нецікаво гратися самій, вона починає гратися з іншими. Дитина вперше пізнає, як взаємодіяти в групі. Вона вчиться жиги в колективі: і коли спо­кійно бавиться з іншими, і коли з ними свариться.

 

Сварки розвивають у дитини навички спілкування

 

Сварки між дітьми можна розділити на три типи:

— ті, в яких дитина бере верх над суперником;

— ті, в яких вона поступається супернику;

— ті, в яких вона «дає здачі».

Різні види сварок характерні для різних періодів життя дитини. Наприклад, у 2-річному віці вона швидше за все буде пасивним учасником сварки, а вже у віці 3—6 років дитина сама може спровокувати її. Це означає, що в ній формується вираження її власного «Я».

Існують різні причини незгод між дітьми: боротьба за іграшку, санчата, гойдалку чи словесні образи, але сварки без причини не буває.

3 Будь-яка спроба батьків насварити свою дитину, вчити її тому, що битися негарно, без пояснення причин не допоможе розвинути в ній почуття співпраці.

 

Втручатися у сварки дітей — означає заважати розвитку інстинкту жити у колективі

 

• У дітей своя логіка, і спілкуються вони один з одним по-своєму. Тут немає місця логіці дорослих.
• Якщо батьки будуть розглядати дитячі сварки з точки зору дорослих, намагатися вговорити їх, що битися не можна і що той, хто свариться з іншими, — поганий, це приведе до того, що дитина замкнеться в собі та буде злитися.

Сварка — це перший урок життя в колективі.

 

Батько повинен частіше спілкуватися з своєю дитиною

 

Провідна роль у вихованні та спілкуванні дітей належить матері. Але під цим не розуміється, що батько має повністю передоручити виховання дітей матері. Батько повинен бути справжнім другом та помічником своєї дружини. Гармонійної атмосфери в домі не можна досягнути лише материнськими зусиллями.

Не можна виховати по-справж­ньому гарну людину в сім'ї, де робота з виховання та розвитку дитини цілком лежить на мамі, а тато лише іноді на її прохання включається у ці клопоти.

• Ніякий брак часу чи втома після роботи не повинні завадити татові якомога більше спілкуватися зі своїми дітьми.

Очі або ніс передаються дитині у спадок, а вираз її обличчя — це те дзеркало, в якому відображаються стосунки в сім'ї. Зовсім необов'язково робити щось особливе. Найкраще для початку —
це створити гармонійні стосунки між чоловіком і дружиною та приємну психологічну атмосферу вдома.

 

Знервованість батьків передасться

 

«Мій син такий же похмурий, як і його батько» або «моя донька така ж неакуратна, як і її мати» — так часто скаржаться батьки, які схильні вважати, що позитивні риси характеру їх діти наслідують від них самих, а недоліки – від чоловіка чи дружини. Так дитина, вихована неговіркою похмурою людиною, буде завжди не в настрої, а вихована неакуратною людиною, буде неакуратною. І навіть якщо людина знає свої недоліки, їх нелегко виправити.

• Батькам потрібно бути дуже обачливими у своїй поведінці, щоб не передати дітям своїх недоліків.
• Дітям потрібно не говорити, а показувати на власному прикладі, як треба діяти.
• Вірус під назвою «знервованість батьків» є набагато серйознішим, ніж застуда.

 

Дитячий страх деколи криється у таких речах, про які дорослі навіть не здогадуються

 

Ми зазвичай вважаємо раннє дитинство найщасливішою порою в житті, де нема місця страхам та непокоєнню. Однак у реальності ми не завжди були щасливі у дитячі роки. У дітей, як і в дорослих, є свої страхи, і причини їх часом криються у такому, про що ми і не підозрюємо.

Страх можна визначити як емо­ційний стан, який з'являється у випадку усвідомлення людиною небезпеки, що наближається.

Розрізняють два види дитячих страхів.

До 2—3 років відносяться конкретні страхи — побоювання певних предметів, істот, явищ. Це пояснюється тим, що в цей період з'являється пряма залежність між інтелектуальним рівнем і страхами дитини. Чим вищий інтелект дитини, тим більше конкретних страхів вона переживає. У даному випадку страх має захисну функцію, він пов'язаний зі здатністю дитини передбачати наслідки певних ситуацій.

Починаючи з 3 років, кількість конкретних страхів зменшується: дитина стає здатною визначати ступінь небезпечності ситуації (лев на малюнку вже не страшний). Настає період символічних страхів. Наприклад, страх темряви у більшій мірі відноситься до символічних. Зі страхом також пов'язаний стан тривоги, який виникає у тому випадку, коли ситуація не дуже визначена.

• За нормального емоційного розвитку дитини страх і тривога досить легко знімаються поясненнями та умовляннями дорослого.
• Страх і тривога можуть мати і занадто значне місце в емоційному житті дитини.

Вона починає перебувати у стані тривоги чи страху надто часто і без причин.

Підвищена тривожність та лякливість виникають з багатьох причин. Це може бути і висока чутливість нервової системи, але найбільш суттєвим джерелом дитячих страхів є конфліктна атмосфера в сім'ї.

 

Діти відчувають, коли батьки посварені

 

• Дитина, яка щодня спостерігає сварки своїх батьків, переживає дуже сильні безпредметні страхи. Звичайно, вона не розуміє значення багатьох суперечок, але злоба і лайки обов'язково відобразяться на її почуттях.
• Головним фактором гармонійного розвитку емоцій та почуттів дитини є сім'я.
• Коли ви прийдете додому, поставте перед собою своїх дітей і вдивіться в їхні обличчя, ви прочитаєте в них всю історію ваших подружніх відносин.

 

Покарання та похвала дитини

 

Ляскати дитину можна лише поки вона ще маленька

 

«Тупий король в оточенні сліпо відданих міністрів, так хтось описав новонароджену дитину і її батьків, які підкоряються будь-якому її бажанню.

Поки дитина ще зовсім маленька, і майже весь день спить, батькам з нею не так важко. Однак до 2—3-х років у неї може настільки розвинутися егоїзм, що вона стане некерованою. І тоді батьки починають перевиховувати своє чадо. Вони сварять і карають свою дитину, коли вона робить щось «неправильне». Батьки перетворюються з «обожнювачів» на суворих няньок. На даній стадії розвитку дитини це вже не дає результатів, адже до 2—3 років у дитини розвивається почуття власної гідності, її «Я». Дитина готова його відстоювати. Вона більше не слухається своїх батьків, і чим більше її сварять та карають, тим більш неслухняною та примхливою вона стає, і тим сильніше дратуються її батьки.

• Щоб уникнути розвитку зачарованого кола, батьки мають виховувати та привчати дитину до дисципліни, поки вона ще мала, до того, як у ній проявиться її «Я».
• З двох методів заохочення та покарання — останнє здається більш дієвим, але це не зовсім так. Покарання може викликати протилежну реакцію — відкритої непокори.

 

Дитину краще похвалити, ніж покарати

 

• Важливо, що і похвалою і покаранням потрібно користуватися дуже обережно.

У складних ситуаціях краще надати дитині право вибору чи спробувати переконати її. Якщо дитина рве газету, яку ви ще не прочитали, то замість того, щоб просто її відняти чи ляпнути дитину по руках, можна дати їй стару газету. Якщо цього не зробити, ви придушите у неї дуже важливий імпульс до діяльності, ще й до того заберете предмет, який цікавий для дитини — батьки позбавляють дитину справи. Запропонуйте дитині альтернативу чи поясніть, чому цього робити не можна. Можливо, вона і не зрозуміє вашого пояснення, але ночує ноту переконливості у вашому голосі, і це на неї подіє позитивно.

 

Розвиток розумових здібностей

 

Кожна дитина може вчитися добре — все залежить від методу навчання

 

Дослідження фізіології мозку, з одного боку, і дитячої психології, з іншого, показали, що ключ до розвитку розумових здібностей дитини — це її особистий досвід пізнання в перші роки життя, тобто період розвитку мозкових клітин. Все залежить від стимуляції та ступеню розвитку головного мозку у вирішальні роки житія дитини.

Єдина мета дошкільного розвитку — розвивати у дитині такі якості, щоб вона мала глибокий розум та здорове тіло, зробити її кмітливою та доброю.

Здібності та характер людини частково визначені від народження, але більшою мірою формуються. Довго тривають дебати з приводу того, що має більший вплив на розумовий розвиток людини: спадковість чи освіта й виховання. Але на сьогодні ще немає такої теорії, що поклала в кінець цим суперечкам. Кожна з них має певний сенс. Усі люди, якщо вони не мають фізичних недоліків, народжуються приблизно однаковими.

• Поділ дітей на розумних та нерозумних, забитих чи агресивних відбувається під час виховання.

Видатний психолог та соціолог Мак-Клелланд вказує на те, що со­ціальні цінності батьків впливають на спосіб виховання дітей. Спосіб виховання, в свою чергу, впливає на мотивацію дитини.

Мотивація — це сукупність різноманітних стимулів: мотивів, потреб, інтересів, прагнень, цілей, ідеалів, що в найбільш широкому смислі зумовлюють поведінку дитини (людини) взагалі.

Наведемо деякі крайнощі у вихованні дітей, що впливають на формування у них мотиву досягнення:

1) домінантність та авторитетність батька (у даному випадку в дитини може сформуватися невпевненість у собі та низький рівень мотиву досягнення, адже всі рішення приймає батько);

2) низькі стандарт вдосконалення та поблажливе ставлення до дитини (дитина з такою формою виховання швидше за все буде наслідувати своїх батьків. Це діти «сірі мишки»);

3) занадто рання вимога самостійності від дитини (можливий варіант ііротестної поведінки дитини, небажання дорослішати, мотивація уникнення невдач);

3 Для формування у дитини мотиву досягнення батьки миють висувати високі вимоги до вдосконалення дитина. Та робити це у той час, коли дитини може їх виконати. Головне — введення нового досвіду вчасно. Як правило той, хто виховує дитину що­дня, може розпізнати цей час.

 

Немає нічого важливішого за виховання дітей

 

«Я так зайнята дитиною, що у мене немає часу на її освіту. Теорії теоріями, але де взяти час на їх втілення?». Так часто реагують батьки на рекомендації спеціалістів.

• Батькам не слід відокремлювати догляд за дитиною від її виховання. Адже цe одне й те саме. Ваше ставлення до неї уже справляє на неї вплив.

Деякі матері вважають, що повинні працювати заради дитини, інші вважають, що головне — нагодувати, треті переконані, що головне — просто бути поруч.

• Найкраще виховання для дитини – це материнська любов. Найголов­ніше заняття для батьків — це виховання дітей.
• Виховуючи дитину, головне — це весь час вчитися у своєї дитини, не ставитися до неї зверхньо, виходячи зі своїх власних понять та потреб.

 

Порада 2. Молодим батькам

Ю. І. Головата

Молодший шкільний вік (6—10 років)

Вік від 6 до 11 років є надзвичайно важливим для психічного та соціального розвитку дитини. По-перше, кардинально змінюється її статус — вона стає школярем, то приводить до перебудови всієї системи життєвих відношень дитини. У неї з'являються обов'язки, яких у неї раніше не було. Якщо у попередні роки основним видом діяльності дитини була гра, то тепер на її місце приходить цілеспрямована пізнавальна діяльність, у процесі якої дитина отримує і переробляє величезні обсяги інформації. І головне питання, яке постає перед батьками 7-річних дітей, це: «Чи готова моя дитина до шкільного навчання?» Найчастіше під такою готовністю мається на увазі вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань. Насамперед, обов'язково слід оцінити фізичний розвиток дитини, орієнтуючись на нормативи, що наведені у табл. 1.

Досягнення цих нормативів свідчить про фізичні можливості дитини пристосуватись до вимог школи. Якщо ж наявні відхилення (менша кількість постійних зубів, дефіцит чи надлишкова маса тіла, низький зріст), слід звернутися за спеціальною консультацією до лікаря з метою визначення можливостей дитини вступати до школи чи доцільності певної відстрочки з дотриманням на цей час умов, що забезпечать корекцію фізичного розвитку.

Крім фізичної зрілості, важливо також визначити психологічну готовність дитини до шкільного навчання, тобто відповідність основних якостей дитини певним віковим нормам. Психологічну готовність дитини до навчання визначають психологи при вступі до школи або, за відсутності психолога у школі, батьки можуть звернутися до психолога в поліклініці або у спеціалізованих центрах. Що ж з показником сформованої психологічної готовності до школи? По-перше, це готовність дитини до нової соціальної ролі, до статусу школяра. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, орієнтуючись в основному на зовнішні ознаки шкільного життя — портфель, форма, уроки, власний стіл, нові друзі тощо. Але, щоб дитина успішно навчалась, необхідне її власне бажання пізнавати щось нове. Вчитися, мати «серйозну» справу, відповідальні доручення. На появу такого бажання впливає ставлення близьких дорослих до учіння як до важливої діяльності, важливішої, ніж гра дошкільника.

По-друге, це вміння дитини регулювати свою поведінку. Дитина повинна дотримуватись правил, вимог, встановлених учителем, певних нормативів поведінки, цілеспрямовано сприймати, запам'ятовувати інформацію, вміти долати посильні труднощі, дотримуватися інструкції, спрямовувати свою активність на розв'язання навчальних завдань тощо.

Третім показником психологічної готовності до навчання є загальний рівень розумового розвитку, а також рівні володіння вміннями і навичками, які допоможуть дитині вивчати ті чи інші предмети. Дитина має прийти до школи з досить високим колом знань про навколишній світ, з розвиненими сприйманням і мисленням (вміти аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати матеріал), а також дитина повинна володіти початковими навчальними уміннями (пам'ятати завдання, вибирати найефективніший спосіб виконання, критично оцінювати результат).

Нарешті останнє, що має значення для ефективної адаптації дитини до умов навчання — це вміння будувати свої взаємини з учителем та однолітками. Дитина повинна вміти спокійно і по-діловому звернутись до дорослого із запитанням, попросити у товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити свої інтереси з інтересами партнерів у грі чи іншому виді діяльності.

Таким чином, психологічна готовність до шкільного навчання — це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання. І батьки можуть допомогти своїй дитині адаптуватися в подальшому до навчання, розвиваючи її певні вміння та якості.

У 6-річних, а часто і у 7-річних дітей ще зберігаються притаманні до­шкільникам вікові особливості:

• у них домінує мимовільна па­м'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво;
• увага звертається на все яскраве, кольорове, дитина не може зосереджуватися на роботі довше 15—20 хв.;
• прагне вивчати все передусім наочно-дієвим та наочно-образним способом, безпосередньо виконуючи дії з предметами або уявляючи ці предмети.

На початку навчання процес сприймання у дітей досить розвинутий, у них висока гострота зору та слуху, вони добре орієнтуються в кольорах тощо. Однак їхнє сприймання ще надто емоційне, недиференційоване, через що дитина іноді може плутати схожі за написанням букви, цифри (9 і 6).

Батьки можуть розвивати спостережливість дитини за допомогою таких вправ.

 

Вправа «Запам'ятай послідовність»

Перед дитиною у певному порядку (так, щоб вона не бачила) в ряд ви­кладаються різні предмети. Дитина деякий час (20—60 сек.) дивиться на них, після чого їх перемішують. Завдання дитини: відновити послідовність.

 

Вправа «Знайди предмети одного кольору»

Дитина, озирнувшись навколо себе впродовж 15—20 сек., повинна назвати якомога більше предметів певного кольору.

 

Вправа «Розрізні картинки»

Картинка із зображенням будь-якого предмета, відомого дитині (машина, людина, собака, чашка тощо) розрізається на кілька частин (кількість поступово збільшується від 2 до 10). Спочатку дитині показують складену картинку, потім її частинки розсовують, перемішують і пропонують дитині скласти картинку заново. Завдання можна ускладнити, розрізавши картинку не по прямих лініях або не показуючи складену картинку.

Характерною віковою особливістю молодших школярів є нерозвинута увага. У них домінує мимовільна увага, спрямована на нові, несподівані та захоплюючі предмети. До того ж увага у молодших школярів, як правило, не стійка.

Стійкості та довільності уваги можна досягти такими вправами.

Вправа

У газеті, у старій книзі на одній із сторінок закреслювати олівцем або ручкою усі букви «а», намагаючись не пропускати їх. Завдання можна ускладнити, попросивши одночасно із за­кресленням букви «а», обводити у кружечок всі «к», підкреслювати всі «о».

 

Вправа

Дитині пропонується уважно оглянути кімнату і знайти 6 предметів:

• які містять геометричні фігури (коло, або квадрат, або трикутник);
• які виготовлені з певних матеріалів (дерево чи скло, метал чи пластмаса тощо);

 

Вправа

Дитина повинна пройти лабіринт (спочатку показуючи олівцем шлях проходження лабіринту, а потім лише слідкуючи очима). Лабіринти можна взяти у дитячих журналах, збірках головоломок тощо.

 

Вправа

Необхідно заздалегідь підготувати декілька карток з хаотично намальованими на них буквами (5—7—9 букв) чи цифрами від 0 до 9. Картка на де­кілька секунд (стільки, скільки потрібно, з часом інтервал можна зменшувати) демонструється дитині. Після цього вона по пам'яті на аркуші відтворює картинку.

 

Вправа «Знайди відмінності»

Використовуйте стандартні картинки з дитячих журналів, де завданням є знаходження відмінностей малюнків.

Пам'ять у молодших школярів розвивається у напрямі посилення її до­вільності та збільшення кількості матеріалу, що запам'ятовується «(тобто можливості свідомого управління нею).

На відміну від дошкільника школяр змушений запам'ятовувати і відтворювати не тоді, коли захоче, і не те, що йому цікаво, а те, що дає і вимагає від нього шкільна програма.

Поліпшити пам'ять дитини можна, використовуючи певний набір вправ.

Вправа

Розвинути слухову пам'ять дитини допоможуть такі завдання. Голосно та чітко прочитайте ряд цифр (слів, складів). Дитина повинна записати цей ряд, порядок відтворення елементів не має значення. Важлива лише кількість і правильність.

12 елементів — показник феноменальної пам'яті; 8—9 елементів — чудовий результат; а зазвичай запам'ятовують 6—7 цифр або млів.

Приклади ряді в:

1) 7 3 2 9 5 1 6 4 8 0;

2) гор моб кум рос сод кон фоп пор зум хор пок рук;

3) вода вогонь кіт журнал рука дошка калькулятор шафа коробка дзеркало ключ лампа.

 

Вправа «Античас»

Візьміть для початку будь-яку просту дію — приготування яєчні, чищення зубів тощо. Запропонуйте дитині якомога точніше відтворити послідовність дій і описати їх, але у зворотному порядку, починаючи з кінця. Якщо вам вдасться зібрати кілька дітей і влаштувати між ними змагання — хто краще відтворить відповідь, то ефект від гри буде ще більшим.

На наступному етапі запропонуйте відтворити значно триваліші події, як-от: футбольний матч, день у школі, увесь тиждень день за днем.

Саме в цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного до­шкільнятам, до понятійного, абстрактно-логічного. Тобто на початку навчання у 1-му класі конкретність мислення виявляється передусім у тому, що під час розв'язання задачі діти оперують конкретними предметами, їх зображеннями або образами (котики, цукерки тощо), а з часом починають користуватися лише означеною цифрами кількістю — 1, 2, 3....

Отже, дітям молодшого шкільного віку слід допомагати розвивати мислення: операції узагальнення, порівняння, абстрагування, класифікації, встановлення причинно-наслідкових зв'язків. У цьому допоможуть такі вправи.

Вправа «На що схоже?»

Дитина обирає як зразок будь-яку геометричну форму і називає предмети, що мають подібну форму. Наприклад: коло — ґудзик, тарілка, сонце, м'яч ...; прямокутник валіза, цеглина, телевізор, книга...; трикутник — дах будинку, ялинка, складена з газети кепка, єгипетська піраміда...; овал — слива, яйце, риба, огірок...

 

Вправа «Четвертий зайвий»

Дитині називають 4 слова. Вона повинна вибрати «зайве» слово, яке не підходить до інших, а інші назвати одним словом. Наприклад, чашка, миска, черевики, тарілка. Зайве слово — черевики (взуття), а інші предмети — посуд.

 

Вправа «Чим схожі і чим відрізняються?»

Дитині пропонується порівняти 2 предмети або явища — знайти по­дібності та відмінності між ними. Наприклад, слива і персик, птах і літак, кішка і білка тощо.

 

Вправа «Логічні кінцівки»

Дитині пропонується закінчити речення. Наприклад:

Лимони кислі, а цукор .... (солодкий).

Якщо стіл вищий від стільця, то стілець ... (нижчий від столу).

Якщо 2 більше 1, то 1 .. (менше 2).

Якщо сестра старша за брата, то брат ... (менший за сестру).

Якщо Сашко вийшов з будинку раніше за Сергія, то Сергій ... (вийшов пізніше за Сашка).

 

Вправа «Різні функції»

Дитині потрібно придумати якомога більше варіантів використання , можна і незвичного, оригінального, звичайному предмету.

Приклад: цеглу можна використовувати як будівельний матеріал, підставку, засіб самооборони, підпірки, гирі, крейди тощо.

Для успішного оволодіння письмом потрібно розвивати мускулатуру руки та кисті. Слабка рука швидко втомлюється, дитині важко виводити букви. Розвинути руку допоможуть вправи.

 

Вправа

Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

 

Вправа

Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіусу обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення по внутрішньому контуру) та заштриховування отриманого контуру.

 

Вправа

Вирізання фігури з паперу по контуру (плавно, не відриваючи ножиць від паперу).

 

Вправа

Розфарбовування спеціальних малюнків.

 

Вправа

Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).

На початок шкільного періоду дитина вже володіє певним словниковим запасом. Новим у формуванні мовлення є свідоме вживання різних форм слова, утворення однокореневих слів, вдосконалення вміння узгоджувати слова в реченнях. У 6-річної дитини активний словник становить 2589 слів, у 7-річної — 3500—4000 слів, у дорослої людини словник налічує 6000—8000 слів.

Батьки, навчайте дітей висловлювати свою думку, доводити її, розвивайте в дитини уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою.

Наприклад, батьки пропонують дитині набір слів: театр, магазин, машина, мандрівка в іншу країну, що можуть бути використані для складання невеликих оповідань. Отримавши слово-тему, дитина повинна скласти оповідання так, щоб повністю розкрити зміст вибраного слова.

Усі вищезгадані вправи мають подаватися дитині не як навчання, тренування, а як цікаві захоплюючі ігри і починатися словами: «Давай пограємо!» Ці ж вправи можна використовувати і з учнями 2—3-х класів, якщо у них є складності у навчанні.

Шановні батьки! Навчити дитину читати і писати — це верхівка айсбергу шкільного навчання. А успішно долати перешкоди та засвоювати шкільний матеріал їй допоможуть розвинуті увага, сприймання, пам'ять, мислення. Адже дитина повинна вміти сприймати матеріал, аналізувати його, виділяти головне та другорядне, робити власнівисновки. Допоможіть своїй дитині навчитися вчитися.

 

Стосунки з учителем, однолітками та батьками

У першому класі найавторитетнішою фігурою для дитини є вчитель (як правило, вчителька), якому дитина вірить безмежно, підкоряється йому, наслідує його. В очах дитини вчитель всемогутній, тому що він не тільки «все знає», але й тому, що йому «всі» підкоряються. Вчителька може викликати в школу навіть батьків, поговорити з ними, і ті будуть її «слухатись». Те, що «Марія Іванівна сказала», стає найвищим критерієм істини. При цьому до­віра, любов до вчителя не залежать від рис самого педагога. Учні однаково люблять і принципову, і ліберальну, і вимогливу вчительку, бо вона перша.

У другому і третьому класах особистість вчителя стає менш значимою для дитини, але тіснішими стають її контакти з однокласниками. Ставлення дитини до друзів і саме розуміння дружби певним чином змінюються протягом періоду молодшого шкільного дитинства.

Для дітей 5—7 років друзі — це передусім ті, з ким дитина грається, з ким частіше зустрічається. Вибір друга визначається зовнішніми причинами: діти сидять за однією партою, живуть в одному будинку тощо. В цей період дружні зв'язки неміцні та нетривалі, вони легко утворюються і досить легко руйнуються.

Між 8 та 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на прохання та розділяє їхні інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби між дітьми важливими стають такі риси особистості, як доброта і уважність, самостійність, щирість, впевненість у собі.

Про зростаючу роль ровесників свідчить також той факт, що в 9—10 років (на відміну від менших дітей) школярі значно гостріше переживають зауваження, отримані в присутності однокласників та друзів.

На момент переходу у середню школу в дитини відбувається різке переключення від інтересу до дорослих на інтерес до ровесників. При цьому значно знижується інтерес до батьків. Дитина стає менш емоційно залежною від батьків (матері). Більш того, у цьому віці і повинно починатися поступове психологічне відокремлення дитини від дорослого та отримання нею незалежності й самостійності. Отже, в молодшому шкільному віці контроль з боку батьків зберігає своє виховне значення, але він повинен бути менш
опікаючим та більш тонким. До того ж кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі — це надати дитині можливість самостійно приймати рішення.

Про оцінки

Величезну роль у підтримці бажання вчитися відіграють оцінки, які отримує дитина. Часто оцінка із знаку успіху (неуспіху) перетворюється на оцінку дитини в цілому. Цьому часто сприяють і дорослі (батьки, знайомі, а часто і незнайомі), цікавлячись у дітей їхніми оцінками в школі та виказуючи задоволення лише найвищими. Інші ж оцінки у них викликають реакцію розчарування, яка травмує дитину.

А тому, шановні батьки, не підтримуйте культу оцінок, звертайте увагу на те, які знання отримала дитина, що вона вивчила, яких зусиль до цього до­клала.

Уявлення молодшого школяра про себе складається на основі тих оцінок і реакції на результати його навчання, які він отримує від вчителя та батьків. Невстигаючий учень вважає себе поганою дитиною, ні до чого нездатною, некомпетентною і неповноцінною . У той час, як у відмінників оцінка себе є завищеною, вони поважають себе, вірять у свої сили та з оптимізмом підходять до вирішення будь-якої задачі

Ніколи у розмові з дитиною не порівнюйте її з іншими дітьми, намагаючись спонукати її до кращої поведінки чи до кращих результатів.

Це призводить лише до агресивної реакції і до бажання зробити навпаки. Ефективніше і конструктивніше порівнювати лише успіхи вашої дитини — те, що було вчора і що є сьогодні: «Молодець, вчора зробила 4 помилки, а сьогодні лише 1».

 

Про заохочення

Часто батьки припускаються і такої помилки: віддають дітей до різних гуртків, розвиваючих шкіл. Але при цьому вони хочуть цього замість дитини, а не разом з дитиною. І виходить так, що їм доводиться тягнути проти течії. І якщо батьки наполягають на «правильних» захопленнях, то дитина з тією ж наполегливістю починає займатися «неправильними» справами: не важливо якими, лише б своїми. Виходить парадокс: своїми стараннями батьки відштовхують дітей від серйозних занять і відповідальності за власні справи.

Особистість і здібності дитини розвиваються лише в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з інтересом.

«Можна затягнути коня у воду, але не можна примусити його пити», — говорить мудре прислів'я. Значно ефективніше придивитися, чим найбільше захоплюється дитина, і розвивати її інтереси. У цьому випадку ваш човен піде за течією.

Але найцінніше, що ви, батьки, можете зробити для своєї дитини, це любити її та демонструвати їй свою любов.

Потреба в любові, в необхідності близьким людям — одна з фундаментальних людських потреб. Ця потреба задовольняється, коли ви говорите дитині, що вона для вас найдорогоцін­ніша, життєво потрібна, що вона просто хороша. Можете це виявляти багатьма способами: привітним поглядом, ласкавими дотиками, обіймами, відвертими словами («Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Мені добре, коли ми разом», «Який ти у мене гарний»).

Приймайте свою дитину безумовно. Не за те, що вона гарна, розумна, здібна, помічник, а просто за те, що вона є. При цьому ви можете не схвалювати окремі дії дитини, а не дитину в цілому. Головне щоб дитина відчувала себе захищеною вашою любов'ю.

• Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, з розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить.
• У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
• Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати. Це похитне віру дитини у вас.
• Не поправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваші слова.
• Якщо ви хочете розвинути в дитині певні якості, ставтеся до неї так, наче вони у неї вже є.
• Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок, це виховує відповідальність і впевненість у собі.

 

Порада 3. Спеціалістам соціальних служб та батькам

«Від 10 до 14...»

О. В. Каратун

Світ моєї дитини або як побудувати взаємовідносини з підлітком . Практичні рекомендації батькам .

Написати цей матеріал нас спонукали питання батьків підлітків , які зазнають труднощів у взаємовідносинах з своїми дітьми і приходять до психолога , щоб отримати допомогу , підтримку або пораду . Підлітковий вік — складний період як для батьків, так і для дітей. Для дитини цей вік складний тим, що в її організмі відбуваються інтенсивні зміни, які вона не може пояснити і не знає, як контролювати. Батьки також виявляються не готовими до змін у поведінці дитини. Зіткнувшись з тим, що їх завжди слухняна і добросовісна дитина стає егоїстичною, дратівливою, починає прогулювати школу, зазвичай батьки вдаються до методів, покарання, які тільки погіршують відносини з дитиною. В результаті цього батьки звертаються до психолога з великою кількістю запитань. Ми відібрали питання, які найчастіше використовуються, і вирішили відповісти на них, спо­діваючись на те, що цей матеріал допоможе батькам зрозуміти своїх «складних» дітей і налагодити з ними стосунки.

Питання батьків: «Які зміни відбуваються з моєю дитиною в підлітковий період? Як на це реагувати?».

Колись 15-річний поет так висловив основну суть свого перехідного віку:

В нас столько всякого напихано,

О нас такое написано.

В нас столько всякого нарочного,

В нас столько всякого хорошего,

В нас столько всякого ненужного,

В нас столько чистого и дружного!

А люди ходят и не верят нам —

Они большие и сухие,

Они гуляют, как по берегу,

Вокруг бушующей стихии.

В нас все неведомое утреннее,

И все уносит и приносит.

Весной бывают реки мутные,

Чтоб стать прозрачными под осень.

 

Здається, краще не скажеш. Автор віршів напрочуд точно й образно висловив суть пластичності психології підлітка.

Після відносно спокійного молодшого шкільного віку підлітковий здається бурхливим і складним. Іноді цей період називають періодом «бурі і натиску». В цей час відбувається перебудова організму дитини — статеве дозрівання. Активізуються гормони росту і статеві гормони, що викликає інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Збільшується зріст і вага дитини. До того ж, інтенсивний ріст скелета випереджає розвиток мускулатури. Все це приводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цей час незграбними. У зв'язку з швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітка характерні перепади судинного і м'язового тонусу. А такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану і, відповідно, настрою. Дитина може протягом тривалого часу, не втомлюючись займатися улюбленою справою — грати у футбол, танцювати, і одночасно «падати від утоми», виконуючи шкільні завдання. Бадьорість, азарт при цьому змінюються на відчуття розбитості, печалі і пасивності. Взагалі в підлітковому віці емоції не стабільні. Настрій підлітка постійно змінюється. До цього слід додати, що дитина змушена постійно пристосовуватися до фізичних і фізіологічних змін, що відбуваються в її організмі, переживати «гормональну бурю». Цей стан вдало висловив американський підліток: «У 14 років моє тіло ніби збісилося». Емо­ційну нестабільність підсилює сексуальне збудження, яке супроводжує процес статевого дозрівання. Нестабільний підліток і у виявленні рис характеру. Так, дитина може бути сентиментальною і в той же час проявляти черствість, бути сором'язливою і поводитися розв'язно, боротися з авторитетами і одночасно обожнювати випадкових кумирів. Ваша дитина може всіма своїми силами прагнути до самостійності і незалежності від вас, і в той же час також сильно потребувати вашої підтримки і турботи.

Що стосується того, як батькам реагувати на подібні перепади настроїв підлітка, я рекомендую бути стриманими в критиці і докорах сина або доньки. Прагніть не реагувати гнівом і роздратуванням на поведінку дитини. Адже страждає від цього вона сама. По закінченню підліткового періоду фізіологічні процеси в організмі дитини стабілізуються, разом з цим стабілізуються і її емоції.

Питання батьків: «Що робити, коли дитина проявляє свавілля, перестає підкорятися батьківським вимогам?».

Дійсно в підлітковий період дитина стає упертою, починає протестувати проти контролю батьків, перестає підкорятися. Батьківська точка зору вже не є єдиною і правильною, а починає сприйматися як можлива. Виробляється власна позиція по відношенню до батьківської оцінки. Така поведінка дитини, пов'язана з тим, що в підлітковий період відбувається становлення її особистості. В цей час для дитини важливо зрозуміти, хто вона є, яка вона, на що здатна. Без осмислення себе далі розвиток її особистості буде ускладнений. А для того, щоб знайти свою індивідуальність, стати особистістю, підлітку необхідно відділитися від навколишньою світу, і перш за все, від батьків. Тому підліток і бажає звільнитися від опіки, контролю, заступництва батьків, хоче отримати самостійність. Він прагне не тільки звільнитися від впливу батьків, але і проявити свою індивідуальність у власних рішеннях, які, на жаль, не завжди добре обдумані. Ось тут і виникають труднощі у спілкуванні, конфлікти між батьками і дітьми.

Проте при всьому цьому не можна сказати, що у підлітка відбувається відчуження від батьків. На питання, де вони відчувають найбільшу захищеність, відповідь «у сім'ї» зустрічається дуже часто, як і відповідь «серед друзів». І повної свободи, насправді, підлітки не хочуть, оскільки ще не готові до неї, їм потрібно всього лише мати право на власний вибір. Насправді підлітку хотілося б бачити в батьках друзів, з якими можна порадитися, до яких можна звернутися в скрутну хвилину життя і отримати підтримку. До того ж у підлітків виникає безліч питань (питання про сексуальне життя, про взаємовідносини між чоловіками і жінками і т.п.), які вони хочуть задати батькам. Але страх перед тим, що батьки можуть не зрозуміти, засудити, зупиняє їх.

Ми з'ясували, що «давання» порад і вказівок типу «Зроби це», «Я думаю, що ти повинен...» можуть викликати тільки протест у підлітка і нічого більше. Що ж робити? Як вирішувати суперечки і при цьому не вступати у конфлікти? Як відповідь на ці питання я пропоную вам приклад спілкування з дитиною моєї клієнтки. Коли її син в черговий раз провинився, замість того, щоб негайно карати його, вона запитала: «Що б ти зробив, якби був батьком і твій син зробив так? І що робити мені в цій ситуації?». Після декількох хвилин роздумів хлопчик сказав, що був би дуже обурений і сердитий, і, можливо, побив би сина. Після цього хлопчик сам вибрав собі покарання. Таким чином, мама, створивши ситуацію, в якій дитині довелося оцінювати свої вчинки, дозволила йому самому приймати рішення.

Якщо у вас з дитиною виникають суперечки замість того, щоб давати вказівки або забороняти, я пропоную вам взяти до уваги її прагнення бути дорослим і передати їй ініціативу в пошуку шляхів виходу з ситуації, що склалася. Включіть її в обговорення того, як діяти, щоб вирішити суперечки між членами сім'ї.

У бесіді з дитиною ви можете до­тримуватися такої покрокової схеми.

 

Схема конструктивного вирішення конфлікту

Крок перший.

Виберіть момент, коли у вас і у вашої дитини є вільний час (по телевізору не показують улюблений фільм, не потрібно нікуди поспішати) і ви можете спокійно поговорити. Сядьте поруч і чітко, небагатослівно скажіть дитині, що є проблема, яка потребує вирішення. І для того, щоб її вирішити, вам необхідна її співпраця. Наприклад, ви можете сказати: «Те, що відбувається, є проблемою, і я хочу, щоб ти допомогла мені її вирішити», «Дві голови краще однієї. Я впевнена, що у нас з тобою з'являться гарні ідеї».

Повідомте дитину про те, що є проблемою для вас. Але уникайте звинувачень дитини, оскільки вони лише змушують її захищатися і зменшують шанси на вирішення суперечки. Також важливо показати дитині те, що ви щиро хочете їй допомоги і з повагою ставитеся до її ідей.

 

Крок другий.

Спочатку дайте висловитися дитині. Дізнайтеся, як вона бачить ситуацію, що вона хоче або не хоче, що їй потрібно або важливо, що їй перешкоджає і т.ін. Запитайте про те, що вона відчуває з приводу ситуації, що склалася.

Слухайте мовчки, без критики. Ще раз відзначу, що починати потрібно саме з вислуховування дитини. Після того, як вона переконається, що ви чуєте її проблему, вона з більшою готов­ністю почує і вашу, а також візьме участь у пошуках спільного рішення.

Потім скажіть дитині про свої бажання, перешкоди, почуття. Без докорів і звинувачень на її адресу. Наприклад: «Мені важко і образливо вести господарство одній (замість «Ти все звалила на мене одну»)». Говоріть про свої почуття, а не про її поведінку. Дитині не менш важливо дізнатися більше і точніше про ваші переживання, ніж вам про її.

 

Крок третій.

Цей етап можна почати з питання:

«Як же нам бути?»

«Що ж нам придумати?»

«Як нам діяти?»

«Які у тебе ідеї з приводу нашої проблеми?»

Після цього дайте можливість дитині першій запропонувати рішення, не оцінюючи і не відкидаючи їх. Потім запропонуєте свої варіанти.

На цьому етапі пропозиції просто збираються «в корзину рішень». Якщо пропозицій багато, їх можна записати на аркуші паперу.

 

Крок четвертий.

Обговоріть з дитиною пропозиції і їх наслідки.

Запропонуйте дитині висловитися про те, які рішення найкращі. Ви можете запитати: «Що ти думаєш про ті рішення, до яких ми прийшли?» або «Можна сказати, що якесь з рішень краще за інше?». Важливо запропонувати дитині програти в уяві результат рішення. Запитати, що буде, якщо ви вирішите так, як вона пропонує.

Тут ви можете чесно висловлювати свої почуття з приводу рішення. Наприклад, ви можете сказати: «Мене не дуже ощасливить цей варіант», або «Я не відчуваю, що це відповідає моїм потребам», або «Цe не здається мені справедливим».

 

Крок п'ятий.

Спільно з дитиною вибирайте остаточне рішення.

Ви можете задати дитині питання типу «Ти думаєш, це приведе нас до рішення? Чи всіх задовольняє це рішення? Чи вирішує це нашу проблему?».

Підводячи підсумок, можна сказати: «Схоже, що ми досягли згоди» або «Звучить непогано, давай спробуємо і подивимося, чи вирішує це наші проблеми?».

Крок шостий.

Обговорення способів виконання рішення. Обговоріть з дитиною, хто, що і в які терміни робить. Якщо рішення складається з декількох пунктів, запишіть їх на папері у вигляді спільного договору.

 

Крок сьомий.

Виконання рішення і його перевірка.

Через деякий час поцікавтеся у дитини, чи як і раніше вона задоволена прийнятим рішенням і його результатами. Скажіть їй про свої думки і почуття. Якщо це потрібно, поправте рішення.

Якщо угода буде порушена, зразу ж обговоріть те, що станеться з дитиною.

Безумовно, спочатку з цього може нічого і не вийти, оскільки у вас і вашої дитини немає навиків подібної взаємодії. До того ж, складно чітко дотримуватися цієї схеми. Проте не слід ставити хрест на запропонованому вам способі вирішення конфліктів. Будьте терплячі, спробуйте ще раз, і я упевнена, ви одержите позитивні результати.

Слід зазначити, що для того, щоб ця схема діяла, необхідно, щоб проблема була спільною, стосувалася обох. Іноді проблема може належати тільки дитині (наприклад, погано йдуть справи в школі) або тільки батькам (дитина розкидає свої речі по квартирі). Для того, щоб визначити «власника» проблеми, потрібно запитати себе:

— чия це проблема?

— кому з ким або з чим важко?

Батьки, бережіться! Дуже часто батьки помилково вважають, що всі проблеми дітей є і проблемами їх, батьків. Це неправильно і навіть шкідливо для дитини. Іноді дитині корисно самій зіткнутися з наслідками її самостійності.

Окрім цього, для того, щоб у вас було менше конфліктів з підлітком, зменшіть свій контроль. Надайте йому право бути самостійним у деяких сферах свого життя, наприклад, дозвольте йому вибирати самому: захоплення, заняття, зачіску, стиль одягу, приятелів. Пам'ятайте, ваш натиск може привести або до реакцій протесту з боку дитини або розвинути в ній невпевненість і безініціативність. А щоб зменшити ваше почуття тривоги, через те, що невтручання приведе до негативних наслідків для самої дитини, обговоріть з нею наслідки її рішень. Наприклад, ви можете сказати: «Я поважаю твоє рішення. Проте, давай подумаємо, що буде в результаті твоїх дій.» Замість вказівок і заборон учіть дитину думати про наслідки своїх вчинків, роблячи це разом з нею.

Питання батьків: «Що є причинами конфліктності дитини?»

Неслухняних дітей прийнято звинувачувати. У них шукають злі наміри, дефектні гени. Насправді в число «важких», зазвичай, потрапляють діти не «гірші», а особливо чутливі і вразливі. Вони конфліктують під впливом життєвих навантажень і труднощів, реагуючи на них набагато раніше і сильніше, ніж діти стійкіші. Звідси випливає висновок: «важка» дитина потребує тільки допомоги — і у жодному випадку не в критиці і покараннях.

Причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині її психіки, хоч на поверхні здасться, що вона «просто не слухається», «просто не бажає зрозуміти», а насправді причина інша. І, як правило, вона емоційна, а не раціональна. Більше того, вона не усвідомлюється ні дорослим, ні самою дитиною.

 

Психологи виділили чотири причини серйозних порушень поведінки дітей

Перша — боротьба за увагу.

Якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, яка їй так необхідна для нормального розвитку і емоційного благополуччя, то вона шукає свій спосіб її отримати: неслухняність. Батьки раз у раз відриваються від своїх занять, роблять зауваження... Не можна сказати, що дитині це вже дуже приємно. Але увага все-таки отримана. Краще така, ніж ніяка.

Друга причина — боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки.

Ми вже говорили про цю причину, розглядаючи прагнення дитини до самостійності.

Знаменита вимога «я сам» дворічного малюка зберігається протягом всього дитинства, особливо загострюючись у підлітків. Діти дуже чутливі до утиску цього прагнення. Але їм стає особливо важко, коли батьки спілкуються з ними, в основному, у формі вказівок, зауважень і побоювань. Батьки вважають, що так вони прищеплюють своїм дітям правильні звички, привчають їх до порядку, попереджають помилки, взагалі — виховують. Це необхідно, але питання в тому, як це зробити. Якщо зауваження і поради дуже часті, накази і критика дуже різкі, а побоювання надто перебільшені, то дитина починає бунтувати. Вихователь зіштовхується з упертістю, свавіллям, діями наперекір. Значення такої поведінки для дитини відстояти право самому вирішувати свої справи, і взагалі, показати, що вона особа. І не важливо, що її рішення часом не дуже вдалі. Навіть помилкові. Зате вони свої, а це головне!

 

Третя причина — бажання помститися.

Діти часто бувають ображені на батьків. Причини можуть бути дуже різні: батьки більш уважні до молодшої дитини; мати розлучилася з батьком, і в сім'ї з'являється вітчим; дитину відлучили від сім'ї (поклали в лікарню, відправили до бабусі); батьки постійно сваряться. Багато і одиничних причин для образи: різке зауваження, невиконана обіцянка, несправедливе покарання... і знову в глибині душі дитина переживає і навіть страждає, а на поверхні — все ті ж протести. Неслухняність, неуспішність в школі. Зміст «поганої» поведінки в цьому випадку можна висловити так: «Ви зробили мені погано — нехай і вам також буде погано!..»

 

Нарешті, четверта причина — втрата віри у власний успіх.

Може трапитися, що дитина переживає своє неблагополуччя в якійсь одній галузі життя, а невдачі у неї виникають зовсім в іншій. Наприклад, у хлопчика можуть не скластися відносини в класі, а наслідком буде запущене навчання. В іншому випадку неус­піхи в школі можуть привести до зухвалої поведінки в сім'ї і т.д. Подібний «зсув неблагополуччя» відбувається через низьку самооцінку дитини, накопичивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, вона взагалі втрачає впевненість у собі, приходить до висновку: «Нічого старатися, все одно нічого не вийде». Це в душі, а зовнішньою поведінкою дитина показує: «Мені все одно», «І нехай поганий», «І буду поганий!».

Погодьтеся, що прагнення «важких» дітей цілком позитивні і закономірні, і виражають природну потребу в теплі та увазі батьків, потребу у визнанні і пошані їхньої особистості, почутті справедливості, бажанні успіху. Взагалі, в психології прийнято вважати, що поведінка людини має позитивний намір. Скоюючи вчинок, людина, сама того не усвідомлюючи, прагне до чогось позитивного і потрібного для благополуччя свого психологічного стану. Але способи досягнення цього позитивного можуть бути негативними. Тому біда «важких» дітей у тому, що вони, по-перше, гостро страждають від не реалізації цих потреб і, по-друге, від спроб заповнити цю нестачу способами, які нічого не дають.

Чому ж вони такі «безрозсудні»? А тому, що не знають, як це зробити інакше. І тому будь-яке серйозне порушення поведінки підлітка — це сигнал про допомогу. Своєю поведінкою він говорить нам: «Мені погано! Допоможіть мені!»

Чи можуть батьки допомогти йому? Практика показує: звичайно, можуть, проте для цього потрібно зрозуміти глибинну причину неслухняності. Потрібно спочатку розгадати, яка з чотирьох емоційних проблем заважає йому нормально існувати. Відповідно, ваші дії будуть різними. Завдання зрозуміти причину, на перший погляд, не просте. Адже різні причини зовні виявляються однаково. Наприклад, погане навчання може бути пов'язане і з бажанням привернути увагу, і, небажанням підкорятися чужій волі, і з спробами «відплатити» батькам, і з втратою віри в свої сили.

Та все ж виявити істинну причину неслухняності і поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може показатися парадоксальним: вам потрібно звернути увагу на власні почуття. Подивіться, які емоції виникають у вас при повторній неслухняності і непокорі дитини. З різних причин ці емоції будуть різними. Ваші переживання — це своєрідне дзеркало прихованої емо­ційної проблеми дитини.

Давайте подивимося, які ж батьківські почуття відповідають кожній з чотирьох цих причин.

Якщо дитина бореться за увагу, раз у раз докучаючи своєю неслухняністю і витівками, то у батьків виникає роз­дратування. Якщо підоснова стійкої неслухняності — протистояння волі батька, то в останніх виникає гнів. Якщо прихована причина — помста, то у відповідь почуття у батьків — образа. Нарешті, при глибокому переживанні дитиною свого неблагополуччя батьки знаходяться у владі почуття безнадійності, а часом і відчаю.

Як бачите, почуття різні, і цілком можна зрозуміти, яке саме підходить до вашого випадку. Що ж робити далі? Це, звичайно, ключове питання.

Перша і загальна відповідь на нього така: намагайтеся не реагувати звичним чином, тобто так, як чекає від вас дитина. Справа в тому, що в подібних випадках утворюється коло. Чим більше ви не задоволені, тим більше дитина переконується: її зусилля досягли мети, і вона відновлює їх з новою енергією. Отже, ваше завдання — не реагувати на неслухняність колишніми способами і тим самим розірвати зачароване коло. Звичайно, зробити це нелегко. Емоціям не накажеш, вони включаються майже автоматично, особливо, коли конфлікти застарілі. Та все ж змінити характер спілкування можна! Можна зупинити якщо не емоцію, то, принаймні, все, що за нею йде: зауваження, покарання. Якщо вам вдасться з'ясувати, що саме ви відчули, то не важко буде розгадати і проблему вашої дитини: з чим, проти чого або чому вона «воювала». А вже після цього набагато легше перейти з позиції виправлення на позицію допомоги.

Допомога у кожному випадку, звичайно, буде різна.

Якщо йде боротьба за увагу, необ­хідно знайти спосіб показати дитині вашу позитивну увагу до неї. Робити це краще у відносно спокійні моменти, коли ніхто нікому не докучає і ніхто ні на кого не сердитий. Придумайте які-небудь спільні заняття, прогулянки. А краще спробуйте прийняти захоплення вашої дитини.

Що ж до її звичної неслухняності, то її в цей період краще всього залишати без уваги. Через деякий час дитина зрозуміє, що вона не діє, та й потреба в ній, завдяки вашій позитивній увазі, відпаде.

Якщо джерело конфліктів — боротьба за самоствердження, то слід зменшити свій контроль за справами дитини. Ми вже говорили про те, як важливо для дітей накопичувати досвід власних рішень і навіть невдач.

У перехідний період налагодження ваших відносин утримайтеся від таких вимог, які, з вашого досвіду, дитина швидше за все не виконає. Навпаки, дуже допомагає те, що може бути назване «методом підстроювання»: ви не заперечуєте рішення, до якого вона прийшла, а обговорюєте з нею деталі і умови його виконання. В результаті дитина може зрозуміти, що її рішення не продумане до кінця або не правильне. А ви в її очах будете не «диктатором», а людиною, яка може допомогти обдумати яку-небудь ситуацію. Але найбільше допоможе позбавитися зайвого тиску і диктату розуміння, що упертість і свавілля дитини – це лише дратівлива для вас форма благання; «Дозвольте ж мені, нарешті, жити своїм розумом».

Якщо ви відчуваєте образу, то потрібно запитати себе: що змусило дитину зробити її вам? Який біль у неї самої? Чим ви образили або постійно ображаєте її»? Зрозумівши причину, потрібно, звичайно, намагатися її уникнути.

Найважча ситуація — у батьків, що зневірилися, і підлітка, що розчарувався в своїх силах. Розумна поведінка батьків в цьому випадку — перестати вимагати поведінки «так треба». Варто «скинути на нуль» свої очікування і претензії. Напевно, ваша дитина щось може і до чогось навіть здатна. Але поки вона у вас така, як є. Знайдіть доступний для неї рівень завдань. Це буде ваш початок, від якого ви зможете рухатися вперед. Організовуйте з нею спільну діяльність, сама вибратися з глухого кута вона не зможе.

При цьому не можна допускати на її адресу ніякої критики! Шукайте будь-який мотив, щоб її заохотити, відзначайте будь-який, навіть найменший успіх.

Наприкінці хотілося б відзначити, що ваші страждання можуть не привести до успіху в перший же день. Шлях буде довгий і важкий, він зажадає від вас чимало терпіння. Ви, напевно, помітили: основні зусилля потрібно направляти на те, щоб переключити свої негативні емоції (роздратування, гнів, образу, відчай) на конструктивні дії. Так, в якійсь мірі доведеться змінювати себе. Але це — єдиний шлях виховання вашої «важкої дитини».

І останнє, що дуже важливо знати — спочатку, при перших спробах по­ліпшити взаємостосунки, дитина може посилити свою погану поведінку! Вона не відразу повірить у щирість ваших намірів і перевірятиме їх. Отже, доведеться витримати і це серйозне випробування.

Питання батьків: «Дитина почала прогулювати школу, як бути?»

Причини шкільних прогулів можуть бути різними: втрата інтересу до навчання, конфлікти з однокласниками або вчителями тощо. З кожною дитиною потрібно працювати окремо і краще звернутися до спеціаліста. У будь-якому випадку, перш ніж карати за прогули, необхідно розібратися в їхніх причинах. Якщо дитина замкнена і не хоче з вами обговорювати це питання, поцікавтеся у класного керівника, як ідуть справи в класі. Взагалі, в підлітковий період інтерес до навчання у дітей слабшає, відходить на задній план. Для підлітка стає важливішим пізнати себе і навколишній світ, завоювати визнання і пошану однолітків.

Для того, щоб у дитини зберігалося бажання вчитися, їй необхідно уявляти свою кінцеву мету її старань, тобто знати, для чого вона вчиться і як їй у житті стануть у нагоді отримані в школі знання. Поговоріть із дитиною про те, чим вона займатиметься після закінчення школи, куди поступатиме, знання яких предметів знадобляться для вступу і навчання, а також, які труднощі виникнуть, якщо в табелі будуть негативні оцінки. Якщо дитина вже вибрала собі майбутню професію, доручіть їй дізнатися, в яких вузах або технікумах можна здобути цю спе­ціальність, які правила вступу, які вступні іспити складати. Ви можете виконати це з дитиною спільно, наприклад, відвідавши ВУЗ. Якщо у вашої дитини виникнуть труднощі при виборі професії, зверніться по допомогу до психолога. Існує багато різних тестів, які виявляють здібності і схильності дітей. Звичайно, результати тестів не дадуть відповідь на питання, ким саме бути вашій дитині, право остаточного вибору належить тільки їй. Проте результати тестів визначать конкретну сферу цього вибору.

Крім того, ви можете поговорити з дитиною про те, як знання з шкільних предметів стануть в нагоді їй у житті, в побуті. Наприклад, знання фізики при управлінні автомобілем, знання з українській мови при написанні резюме і т.ін. Звичайно, бажано говорити про найближче, а не про віддалене майбутнє, оскільки підлітку важко уявити собі, що буде в його житті через десять років. Спробуйте змоделювати можливі в житті дитини ситуації і обговоріть їх з нею або поділіться своїм досвідом. А для того, щоб дитина до вас прислухалася, наводьте приклади з тих галузей, в яких ви самі добре розбираєтеся.

Питання батьків: «Чи дійсно спілкування з однолітками дуже важливе для підлітка?»

Так, спілкування з однолітками в підлітковому віці має особливу значущість для дитини. В цей час для підлітка важливо вийти за межі світу сім'ї і дізнатися, яким його сприймають інші, його однолітки. Для підлітка також важливо зайняти певне місце в групі серед таких як він, бути визнаним і шановним. Це основні потреби дитини в цьому віці. Цікаво, що відмінність підліткового віку від інших у тому, що підліток прагне з'єднатися з групою, нічим не виділятися. Тому він може переживати відсутність куртки — такої ж, як у всіх з його компанії, — як трагедію. Прагнення бути як всі, нічим не відрізнятися від однолітків, викликане потребою в безпеці. У підлітка ще немає достатньої упевненості в собі, щоб протистояти групі. Пізніше, в юності, коли самооцінка буде вищою, з'явиться стійка система поглядів на світ, дитині, навпаки, буде важливо не бути такою як усі, виділятися в групі.

Спілкуючись з однолітками, підліток отримує багато нової інформації, яка допомагає йому орієнтуватися в оточуючій дійсності, пізнавати світ. І чим менше інформації він отримує від батьків через їхню зайнятість або байдужість, тим більше він отримує її від однолітків.

А найголовніше, спілкуючись, дитина може знайти собі друга. Друга, який матиме схожий погляд на світ, ті ж проблеми, тобто зможе зрозуміти і поспівчувати. Пригадаємо старий фільм «Доживемо до понеділка». Уявлення про щастя хлопчик зміг висловити в одній фразі: «Щастя — це коли тебе розуміють». Від себе додам, що щастя – це коли тебе розуміють твої близькі. Подумайте, ви також можете стати другом вашій дитині, тим наче, що вона цього потребує.

Питання батьків: «Що говорити підлітку про сексуальне життя?»

Почнемо з тою, що дитині потрібно пояснити, які фізіологічні зміни відбудуться в її організмі в період статевого дозрівання. У психологічній практиці відомі випадки, коли діти сприймали перші місячні і полюції як невиліковну хворобу і хотіли покінчити життя самогуюством. Тому до початку статевого дозрівання дитині необхідно розповісти про те, що таке місячні, полюції, ерекція, а також про правила гігієни.

В. Г. Томашик

Порада 4. Спеціалістам соціальних служб та батькам

«Від 15 до 19 ...»

Позаду залишилися безсонні ночі, дитячі хвороби, перший похід до школи, підлітковий вік. Та все ж ви скажете, що проблем не поменшало. Так, проблеми стали інші, доросліші, ви вже не можете впливати на все, як у дитинстві. Ви правильно помітили це. Ви ставите питання, що робити, як бути. Давайте разом спробуємо знайти вихід. Поговоримо про те, як ви можете допомогти своїй дитині, чи потрібна їй ваша допомога. З якими проблемами зустрічаються батьки хлопців і дівчат. Як спілкуватися з своєю дитиною, яка стає дорослішою? Поговоримо про особливості юнацького віку. Йтиметься про старшокласників, тобто 15—19 літніх.

Юність – це завершальний етап переходу від дитинства до дорослості. У дитинстві дитина вільна від відповідальності, від неї потрібна слухняність, її всіляко захищають від сексуальності. Дорослість вимагає від людини зовсім іншої поведінки — відповідальності, ініціативи, самостійності, в житті дорослих сексуальність виконує важливу роль. Ваша дитина знаходиться зараз на шляху із залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості. Контрастність дитинства і зрілості ускладнює хлопцеві засвоєння дорослих ролей, викликаючи цілий ряд зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Розглянемо докладніше.

Інтелектуальний розвиток старшокласників уже такий, що вони практично готові до виконання всіх видів розумової діяльності дорослої людини. Вони вже в змозі логічно мислити, займатися самоаналізом, розмірковувати вільно на етичні й політичні теми, що практично недоступне дітям молодшого віку. У цьому віці яскраво виявляється бажання вести суперечки на відволікаючі теми (наприклад, будову всесвіту), бажання проникнути в суть явищ. Старшокласники можуть зривати уроки, влаштувавши філософські диспути не за темою заняття. Такі «дозвільні», «філософські» суперечки юнакам необхідні так само, як нескінченні «чому» дошкільнятам.

 

• Підтримувати в своїх дітях бажання спілкуватися з вами, інтерес, цікавість. Це розширює кругозір. Не обов'язково у всьому погоджуватися з ними. Якщо виникли відмінності в поглядах, важливо дати зрозуміти дитині, що ваша любов і підтримка зберігаються. Задоволеність щирим спілкуванням з батьками розвиває у хлопців і дівчат здатність самостійно, глибоко аналізувати й оцінювати якості своїх ровесників і дорослих.

У цьому віці увага стає довільною, тобто займаючись цікавою справою, старшокласник може тривалий час концентруватися на ньому. Особливість віку виявляється у тому, що широта інтелектуальних інтересів поєднується з відсутністю сталих поглядів, їх розкиданістю. Юнацтву властива переоцінка своїх сил, схильність перебільшувати рівень знань і розумових здібностей. Сильно виявляється розбіжність між ідеальними прагненнями і реаліями життя. Саме в цей період з'являється безліч молодих людей, яким навчання здається вже абсолютно нецікавим у порівнянні з «справжнім» життям. Можна допустити, що це пов'язано як з монотонністю учбового процесу, так і з нерозвиненістю волі, і «невихованістю» уваги, тобто уміння концентруватися на чомусь одному. Це виявляється в неуважності, хронічній нудьзі і фразі «мені нецікаво».

 

• Юність – це час збирати перші плоди. Якщо дитині не були прищеплені навики навчання в дитинстві, чи варто дивуватися, що, ставши старшокласником, вона погано вчиться. В цьому випадку важливо замислитися над читаннями: «Як я ставитимусь до цього, якщо не можу нічого змінити?», «Чи готовий я прийняти його таким, яким він є?».

Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, зрівняйте власні очікування з реальними здібностями і можливостями дитини. Інша справа, якщо до старших класів вона вчилась добре, а ось зараз «скотилась». Причини цього можуть бути різними. Про деякі ми вже згадали раніше. Може бути, це невдале кохання, конфлікт з учителем, батьками, однокласниками, криза самовизначення. У будь-якому випадку підхід повинен бути індивідуальним. Прагніть зберігати спокій. Позбавтеся висловів: «Ти гірший від усіх», «Ти що, бандитом вирішив стати»? Якщо людині говорити, що вона погана, вона стане такою, щоб, так би мовити, не «розчаровувати» вас. Для людини немає нічого гіршого, ніж невіра близьких у її сили і здібності. Придивіться до її інтересів, захоплень у навчанні. Дайте дитині зрозуміти, що вчиться вона для себе, а не для вас (а так і повинно бути), і ви впевнені у тому, що вона прийме правильне рішення, що з нею все гаразд, вона зможе справитися. Спробуйте поговорити з дитиною відверто: «Я хвилююся, що ти став гірше вчитися, чи можу я тобі чимось допомогти?». У будь-якому випадку ваша підтримка потрібна. Не варто посилювати контроль. Цей шлях не є правильним. Так ви тільки зіпсуєте відносини, і можете підштовхнути молоду людину до крайніх вчинків, наприклад, втечі з дому. Успішна людина — це не тільки гарні оцінки в школі. Подивіться, поряд з вами розумна, жива людина, яка, цікавиться багатьма речами. Розвивайте в собі уміння бачити позитивні якості своєї дитини. Це допоможе вам впоратися з ситуацією, прийняти її.

У цьому віці все більше посилюються індивідуальні відмінності між дітьми. У одних відсутність інтересу до навчання і пізнання, в інших справжній інтерес, який має характер стійкого захоплення, розвиток творчого потенціалу.

Юність — вік яскравої емоційної чутливості. «Юнацька гарячковість»,

«юнацький запал» — ось слова, що характеризують цей період. Естетичні відчуття, переживання, пов'язані з новою діяльністю, закоханість, творчість, великий інтерес до світу іншої людини, особливо однолітка, – все це визначає високу емоційну сприйнятливість юнацтва. Дитина в цьому віці здатна повністю віддаватися відчуттям, народженим новими, раніше невипробуваними переживаннями. Старшокласник все більше володіє виявленням своїх почуттів і настроїв, усвідомлює їх, проявляє в складнішій формі. Якщо підліток приховує їх під образом байдужості, то хлопець вже не тільки приховує, а уміє їх маскувати, так соромливість маскує розв'язністю, самовпевненим тоном, зацікавленість ховає під іронічним сміхом, веселістю прикриває смуток.

У цьому віці формується емоційна культура. З'являється чуйність до явищ суспільного життя, мистецтва, творчості, моралі, з'являється власна система поглядів на світ — світогляд.

У юності формується відчуття дорослості, причому не дорослості взагалі, а чоловічої і жіночої. В цей період закладаються основи емоційного життя людини — фундамент його емоційності в зрілому віці.

 

• Ставтеся серйозно до почуттів молодих людей. Демонструйте готовність вислухати. Можна засуджувати дії людини, але не його почуття, якими б небажаними або «недозволеними» вони не були. Якщо вони виникли, то є для цього підстави. Утримуйтеся від критичних зауважень. Ваш приклад сприятиме розвитку у молодих людей здатності розуміти, поважати і цінувати почуття інших людей, співпереживати їм. Розвиватиме потребу ділитися переживаннями з близькими людьми.

Пам'ятай: якщо дитина ділиться з вами своїми таємницями, це означає, що вона довіряє вам, чекає підтримки. Вислухайте її, поговоріть про те, що вона відчуває, допоможіть проявити і назвати переживання. Якщо цього немає, можливо, вам варто щось змінити в манері спілкування. Будьте відкриті спілкуванню, демонструйте, але ненав'язливо, свою готовність підтримувати контакт. Інтерес молодих людей і батьків один до одного неоднаковий. Батьки, як правило, виявляють більше цікавості до життя дітей, а ті мало цікавляться життям дорослих. Причина цього «юнацький егоцентризм». Захоплені собою, вони звикають до певного образу батьків. Батьки ж чекають від дітей, які виросли, тепла і розуміння, і разом з тим бояться проявляти свої людські слабкості, які дітям давно відомі. Ставтеся до своєї дитини як до друга. Діліться своїми проблемами і почуттями, звертайтеся до неї за порадою. Дотримуйтеся міри. Все це сприятиме побудові рівних взаємостосунків.

Головне надбання юності — відкриття свого внутрішнього світу. Це радісна і хвилююча подія, але з нею пов'язано багато драматичних переживань. Початок її припадає на підлітковий період, коли у дитини з'являється потреба об'єднати все, що вона знає про себе, осмислити, пов'язати з минулим і спроектувати на майбутнє. Тоді у неї з'являється відчуття того, хто вона є, де знаходиться, куди йде. У хлопців самопізнання втрачає свою емоційну напруженість і проходить спокійніше. Переважає загальна спрямованість на майбутнє. Якостей, які усвідомлює в собі хлопець, вже набагато більше. Він вже здатний охопити майже всі сторони своєї особи. Для хлопців, як правило, значущими і добре усвідомленими якостями «Я» є уміння спілкуватися, воля, розум. Вплив мають, як правило, люди — носії цих якостей. Якщо підлітка цікавить, який він серед інших, наскільки схожий на них, у хлопців на першому місці усвідомлення, іноді перебільшене, власної унікальності. Чим дорослішим він стає, тим більше відмінностей знаходить між собою і «усередненим» однолітком. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги переноситься від зовнішньої сторони особи до внутрішньої, від випадкових рис до характеру. У юності відбувається зростання самоповаги, слабшає соромливість, стійкішою стає самооцінка. Хлопець прагне формувати свою самооцінку незалежно від оцінок інших людей. Виробляється власне ставлення до батьківської оцінки. Батьківська точка зору сприймається лише як деяка можлива точка зору на себе. У хлопців вже є власний ідеал, і вони шукають відповідь на питання, якими вони є в очах оточуючих, наскільки відрізняється від них і близькі до свого ідеалу.

Питання «хто я?» має на увазі в юності не стільки оцінку наявних рис, скільки перспектив і можливостей: «ким я стану», «що буде зі мною в майбут­ньому», «як і навіщо мені жити». Роздуми про себе і своє життя виникають мимоволі, і часто не вчасно. Якісь слова, асоціації – і ось він уже не тут, не на уроці, не чує вас, і ви його не докличетесь.

І все-таки не можна сказати, що самооцінка старшокласника повністю незалежна, особливо це стосується зовнішності. Адже саме в цей час яскраво виявляється тяжіння до осіб протилежної статі і юнацька закоханість. Старшокласники, які проводять багато часу перед дзеркалом або приділяють дуже багато уваги одягу, роблять це часто не з самовдоволення, а з відчуття тривоги. Занижена оцінка своєї зовнішності приводить до істотних змін у характері і поведінці молодих людей. Вони, як правило, більш неврівноважені, імпульсні, вразливі, поводяться неприродно, прагнучи привернути до себе увагу, їм властиве відчуття своєї неповноцінності, відчуття знедоленості і підпорядкування іншим. У дівчат низька оцінка їх зовнішності приводить до невпевненості в собі, соромливості, замкнутості, відчуття самоти і в цілому відчуженості від однолітків. Саме з незадоволенням своєю зовнішністю часто пов'язана юнацька депресія. Хлопці і дівчата з високою самооцінкою своєї зовнішності, як правило, більш стримані, розсудливі, упевнені в собі, легше пристосовуються до соціального середовища. Зовнішність відіграє істотну роль в оцінці один одного в однокласників.

 

• Не докоряйте фразою: «Весь час перед дзеркалом крутишся, краще б зайнялася чимось корисним». Підтримайте свою дитину. Допоможіть їй знайти сильні сторони своєї зовнішності, приховати недосконалість. Намагайтеся не робити це «в лоб»: «У тебе криві ноги, тому їх потрібно ховати, а талію підкреслювати». Вчіться робити компліменти. Вони повинні бути щирими і не містити оцінки. «Тобі личить це плаття» — це оцінка. «Мені подобається, коли ти в цьому платті» — це ваша думка. Дайте дитині можливість самій вирішувати, що носити, не висловлюйте незадоволеність її смаком, манерою одягатися, просто скажіть свою думку: «Мені здається тобі краще в тому платті, воно більше підкреслює твою фігуру». Задумайтеся, як ви виглядаєте, як оцінюєте свою зовнішність. Яке відношення до себе ви демонструєте. Говоріть дитині, що ви любите її.

З віком заклопотаність зовнішністю, звичайно, зменшується. Людина звикає до своєї зовнішності, і поступово на перше місце виходять розумові здібності, вольові і моральні якості. Росте самоповага, що означає велику задоволеність собою, прийняття себе, відчуття власної гідності, позитивне ставлення до себе і велику узгодженість реального та ідеального «я».

З переходом від підліткового періоду до юнацького значущість групи для старшокласника слабшає і на перше місце приходить пошук близьких дружніх стосунків, які основані на глибокій емоційній прихильності та спільних інтересах. Для юності характерна ідеалізація друзів і самої дружби. Потребуючи сильної емоційної прихильності, прагнучи до самороз­криття, молоді люди часто не помічають реальних рис характеру партнера. Поява коханої дівчини знімає емоційне напруження одностатевої дружби, і друг стає просто товаришем. Любов допускає інтимність та включає в себе дружбу. Разом із справжнім захопленням у взаємостосунках хлопців і дівчат багато придуманого. Закоханість, залицяння важливі не тільки самі по собі, як внутрішня потреба старшокласника, а є ще і ознакою дорослішання.

З процесом статевого дозрівання у старшокласників усе більше розвиваються сексуальні почуття і захоплення, зростає інтерес до сексу як до еротичних відчуттів. Причини першого сексуального досвіду для хлопців і дівчат, зазвичай, різні. Для чоловіків це, перш за все, цікавість і тільки потім ніжні почуття до партнерки, а у дівчат ситуація протилежна. Чим молодший хлопець у момент свого першого статевого зв'язку, тим менше цей зв'язок визначається любов'ю, тим більше в ньому випадкового, ситуативного. В цілому, чим раніше відбувається статеве дозрівання, тим більш раннім є пробудження статевого ваблення і початок статевого життя. Часто рушійною силою юнацької сексуальності є не задоволення біологічної потреби, а емоційні потреби, тобто бажання відчути чиюсь ніжність, позбавитися самоти, одержати визнання, підвищити самооцінку, висловити гнів, уникнути нудьги. Секс стає просто способом виразу і задоволення не сексуальних потреб.

Цікавим є той факт, що успішні учні пізніше починають проявляти сексуальну активність. Ті, хто вчиться погано, починають сексуальне життя ра­ніше, таким чином задовольняючи свою потребу в успіху.

 

• Пам'ятати, що взаємостосунки хлопців і дівчат зіштовхують їх з безліччю моральних проблем. Прагнучи захистити своє інтимне життя від безцеремонного вторгнення і підглядання, старшокласники потребують розуміння старших, перш за все батьків, потребують кваліфікованої інформації з питань сексу, венеричних захворювань, СНІДу.

Однією з головних особливостей юнацького віку є звільнення від опіки батьків, причому це виявляється як на рівні поведінки, так і емоційно. Відбувається зміна значущих осіб і перебудова взаємостосунків з дорослими. Важливою стає емоційна близькість не з батьками, а з однолітками і представниками протилежної статі. Головна потреба знайти самостійність і незалежність бажання прийняти на себе права і обов'язки дорослої людини. У старших класах хлопці й дівчата, звичайно, самостійно розподіляють свій час, вибирають друзів, способи дозвілля. Добиваючись своїх прав, старшокласники нерідко пред'являють батькам завищені вимоги, у тому числі й матеріальні. Зростання самостійності веде до обмеження батьківської влади, і більшість батьків, які звикли розпоряджатися дітьми, важко переживають це, звідси серйозні конфлікти в сім'ях з авторитарним стилем виховання. Ось і виходить, що за рівнем розуміння, легкості спілкування і відповідно відвертості батьки сильно поступаються одноліткам. Причина цього криється, перш за все, в психології батьків, які не хочуть помічати зміни внутрішнього світу підлітка. Найкращі взаємостосунки складаються між батьками і дітьми в сім'ях з демократичним стилем виховання. Цей стиль сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Хороші батьки залишаються для старшокласників важливим еталоном поведінки. Проте батьківський приклад не сприймається хлопцем так само некритично, як у дитинстві. У старшокласника є інші авторитети окрім батьків, і чим дорос­лішим він стає, тим більше ймовірність, що моделі поведінки він дістає від ширшого кола осіб. Помічено, що чим гірші відношення підлітка з батьками, чим менше вони влаштовують його, сприяють його розвитку, тим більше він буде орієнтований на думку однолітків, тим вища буде його залежність від однолітків і тим автономнішим буде це спілкування від дорослих.

 

• Раз і назавжди передати своїм дітям, які дорослішають, право вибирати друзів і коханих. Молода людина готується до дорослого життя. На її життєвому шляху зустрічатимуться різні люди. Навчитися спілкуватися з ними їй доведеться на власному досвіді.

«Значущість» для хлопців і дівчат батьків та однолітків неоднакова в різних сферах діяльності. Найбільше молодість прагне до незалежності у виборі друзів, дозвілля, розваг, вільного спілкування, сексуальній сфері, і тут розбіжностей набагато більше, ніж у головних соціальних цінностях. Молодь завжди хоче відрізнятися від старших і найлегше досягти цього за допомогою зовнішніх атрибутів — одягу, зачіски, музики, жаргону.

У батьках старшокласники най­більше хотіли б бачити друзів і порадників. При тяжінні до самостійності хлопці і дівчата потребують життєвого досвіду і підтримки старших. Багато важливих для них тем вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, їм заважає самолюбність. Батьки часто виявляються не готові до цього, і замість підтримки і ухвалення демонструють незадоволеність, критику поведінки, друзів, намагаються посилити контроль.

Юність – пора побудови життєвих планів. Підлітки, змальовуючи майбутнє, говорять переважно про свої особисті перспективи, хлопці на перший план висувають загальні, глобальні світові проблеми. Основна проблема полягає у тому, що юність погано розмежовує можливе і бажане. Справжній життєвий план виникає тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але і способи його досягнення. Часто матеріальні домагання старшокласників завищені і не поєднуються з готовністю до важкої, кваліфікованої праці. Основною проблемою, яка заважає реалізації життєвих планів, є недостатня самос­тійність і готовність до самовіддачі. Збільшення терміну навчання в школі, з одного боку, сприяє свідомішому самовизначенню і підвищенню самостійності, з другого боку, цей процес все більш ускладнюється наявністю більшого вибору професій, соціальним статусом, матеріальним добробутом сім'ї, рівнем освіти батьків.

 

• Спроб батьків прискорити, форсувати процес вибору шляхом психологічного натиску дає, як правило, погані результати, викликаючи у старшокласника зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення. Допомогти хлопцеві зробити правильний вибір можна тільки розширюючи його кругозір та інтереси, підвищуючи рівень інформованості як про майбутню професію, так і про особисті якості, необхідні для неї.

З якими проблемами найчастіше стикаються батьки хлопців і дівчат? Зазвичай це порушення взаємостосунків, скарги на важку вдачу дитини, погану поведінку, схильність до конфліктів, відсутність бажання вчитися, погана компанія. Що ж робити батькам у цих ситуаціях? Вирішення проблеми потрібно починати з себе, з роботи над своїм власним внутрішнім «Я». У вас більше знань, досвіду, уміння себе контролювати. Перш за все, постарайтеся заспокоїтися. Спілкуючись з дитиною, важливо зберігати спокійний емоційний стан. Ви ж не сідаєте за кермо машини в стресовому стані, розуміючи, що це небезпечно для вашого життя, і життя інших людей. Тому якщо ви розгнівані, збуджені і погано контролюєте себе, постарайтеся заспокоїтися і підбадьорити себе. Використовуйте будь-який засіб: зробіть півгодинну прогулянку на повітрі, прийміть контрастний душ, займіться аутогенним тренуванням або медитацією, або улюбленою справою. Виберіть те, що для вас краще, що покращить вам настрій.

Далі подумайте, як ви говорите з своєю дитиною, яка вже є досить дорослою людиною. Які інтонації, фрази є звичними у вашій розмові. Чи завжди ви готові вислухати її до кінця? Чи часто ви перебиваєте? Не ставитеся ви до того, що мовиться, як до «нісенітниці»? Спробуйте знайти правильну систему спілкування з дитиною. Вам доведеться освоїти деяку техніку комунікації. Перша — це пасивне слухання, яке дає можливість людині відчути себе прийнятим, сприятиме відвертості. Пам'ятайте, що дитина не може розмовляти з вами про те, що її хвилює, якщо ви, так би мовити, не замовкаєте. Давайте їй зрозуміти, що ви слухаєте її нахилом голови, мімікою, репліками «так», «я розумію». Не займайтеся у цей момент ніякими сторонніми справами, хай вона бачить, і відчуває, що ви спілкуєтеся тільки з нею, що ви зацікавлений співбесідник. Іноді дитині потрібна додаткова підтримка, щоб вона почала говорити відверто. З цією метою можна використовувати такі репліки: «мені цікаво, розкажи небагато більше про це», «твоя історія цікава мені», «хочеш, поговоримо про це?». Такі питання і зауваження не містять в собі оцінки того, про що йде мова. Щоб переконатися, чи правильно ви зрозуміли, що говорить дитина, використовуйте техніку активного слухання. Для цього краще всього постаратися переформулювати те, що сказала вам дитина: «якщо я правильно тебе зрозумів...», «таким чином...», «інакше кажучи...», і далі своїми словами висловити те, що почули. Це допоможе дитині усвідомити свої почуття, розібратися в проблемі. Розмовляючи з дитиною, не займайте зверхньої позиції, будьте рівними. Спілкуючись, уникайте наказів, вказівок, прагніть прибрати з своєї мови слова «повинен», «належить». Замініть «Ти» вислови на «Я» вислови. Замість: «Де ти був?», спробуйте: «Я турбувалася про тебе, ос­кільки чекала тебе вдома о дев'ятій». Звільніться від бажання повчати, просто констатуйте свої побоювання: «Я переживаю, що буде так-то...». У відповідь на «не хочу», «не буду» у звертанні до дитини використовуйте сполучник «і»: «Так, я зрозуміла, що зараз ти зайнята, і все-таки прибери в своїй кімнаті».

Пам'ятайте, що основна потреба в юності бути дорослим, самому ухвалювати рішення. Тому передайте хлопцеві відповідальність за його власне життя. Це важко зробити. Але тільки такий крок сприятиме його розвитку, навчить відповідальності, підготує до самостійного життя, зробить упевненим в собі. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності), тільки так вона дорослішатиме.

Коли наша дитина мала, ми піклуємося про безпорадну маленьку людину, тілесно слабку. Потім потрібно проявляти вищий рівень любові – любов до внутрішнього «Я» вашої дитини. Це внутрішнє «Я» вашої дитини вже не належить нашій системі відліку. Любов до нього ми можемо проявляти двома способами: демонструючи, показуючи приклад, як ми самі піклуємося про власну особу, внутрішнє «Я» і вірою та підтримкою його неповторним здібностей у прийнятті самостійних рішень. Уміння приймати самостійні рішення — центральний компонент здорової особи. Головна мета виховання — розвинути це вміння в людині.

Позитивні відносини з дітьми базуються на знанні індивідуальних особливостей дитини, вашої здатності управляти собою, на взаємній можливості підтримувати діалог у важкому процесі життя. Юнацький вік — не фаза підготовки до життя, а надзвичайно важливий етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими, творчими або залишаться в пам'яті як заповнені конфліктами, нудьгою, нескінченними вказівками, багато в чому залежить і від вас.

Якщо вам важко впоратися самому, зверніться до психолога.

 

Тест

Розгляньте можливі ситуації в родині та реакцію батьків на них. Подумайте, якою була б ваша реакція в аналогічній ситуації, визначте, який стиль стосунків виявляє та чи інша реакція, як, по -вашому, розвиватиметься у цій родині дитина? Запишіть номер кожної ситуації і біля нього — літеру обраного вами варіанта відповіді.

1. Син на ваше справедливе зауваження відповів грубощами. Ваша думка:

а) «Як він сміє так розмовляти з матір'ю?»

б) «Хто його навчив так розмовляти?»

в) «Що з ним відбувається?»

2. Син пішов зі школи після п'ятого уроку першої зміни, а додому повернувся о сьомій вечора. Як ви його зустрічаєте?

а) «Де ти тинявся, що робив, що накоїв?»

б) «Бідний, голодний, змерз?»

в) «Тебе затримало щось важливе? Може, потрібна моя допомога?»

3. Класний керівник звернув увагу на те, що діти уникають розповідати про свої таємниці у присутності вашої доньки, ніби боячись чогось.

а) «Ну то й що? Велике діло — дитячі секрети!»

б) «В цьому класі злі діти, якщо вони ігнорують іншу дитину»;

в) «Що ж між ними трапилось?»

4. Вам сказали, що під час прибирання снігу на шкільному подвір'ї, коли усі діти працювали, ваш син тільки робив вигляд, що працює.

а) «От ледащо, я з ним дома поговорю».

б) «Я ніколи цьому неповірю, це вам хтось на нього наговорив».

в) «Я спробую з'ясувати причину».

5. На вечорі відпочинку ваш син не брав участі ні в іграх, ні в танцях, ні в атракціонах.

а) «Подумаєш, трагедія, на цю дрібницю не варто звертати увагу».

б) «І правильно, нічого дурницями займатися, у нього є важливіші справи»;

в) «Щось тут не так, потрібно звернути увагу, але зробити це делікатно».

6. Ваш син став менше читати книжки, не відвідує бібліотеку, посилаючись на зайнятість важливими справами.

а) «Ніяких справ у нього не може бути, вигадує, щоб приховати свої лінощі».

б) «Нехай голова трохи відпочине, усіх книжок все одно не перечитаєш»

в) «Напевне, він уже виріс, і ті книжки, які я радила йому читати, — нецікаві, потрібно знову його зацікавити книгами, запропоную ось цю, вона повинна йому сподобатись».

7. Ви звернули увагу на те, що ваша донька все частіше користується косметикою.

а) «Мала ще, а туди ж! Уроків не робиш! Викину косметику!»

б) «Ну то й що, усі дівчатка її віку підфарбовуються, а моя що — гірша від інших?»

в) «Дівчинці бракує почуття міри, треба їй допомогти зрозуміти, що не слід намагатися бути, як усі, а краще подумати, що пасує саме їй».

8. Син по секрету розповів вам про те, що йому як таємницю довірив товариш.

а) «Це ви з ним про такі речі говорите? Нічого вам більше робити!»

б) «А що в цьому такого? У нього немає від мене секретів, він мені цілком довіряє».

в) «А чи не занадто легко він розкрив таємницю свого товариша?»

9. Син поставив вам запитання, відповідь на яке, на вашу думку, йому ще рано знати.

а) «Про що ти думаєш, ти розумієш, про що запитуєш, тобі не соромно?»

б) «Ти поки ще малий, підростеш, тоді дізнаєшся, а поки... візьми цукерку, почитай книжку, пограйся».

в) «Я спробую тобі відповісти, але, щоб все зрозуміти, ти повинен ще багато про що дізнатись».

10). Вам не подобається хлопчик, з яким дружить ваша донька, у вас є реальні факти, що свідчать проти нього.

а) «Перестань негайно з ним зустрічатись, я тобі забороняю!»

б) «Він тобі не пара, ти така красуня, а він... Покинь його, поки не пізно, бо зіпсуєш своє життя».

в) «Мені він зовсім не подобається? Я можу визнати, що ти його знаєш з іншого, привабливішого боку. І все ж таки придивись, — може, я, на жаль, маю рацію?»

11. Ви разом з дітьми стали свідком негарного вчинку знайомої дорослої людини.

а) «Діти не повинні критикувати старших!»

б) «Намагатимусь відвернути увагу дітей».

в) «Відверто скажу дітям, що обурена цим вчинком. Але додам, що ми не можемо засуджувати людину, бо, можливо, у неї були якісь невідомі нам причини діяти саме так».

12. Ви випадково почули, як товариш вашого сина в розмові з ним вживав образливі прізвиська, ущипливі зауваження, нецензурні вирази.

а) «Не смій з ним знатися. І щоб я від тебе нічого подібного не чула!»

б) «Він поганий, а ти в мене чемний хлопчик, ти ж не будеш так робити?»

в) «Мабуть, він хоче таким чином бути схожим на дорослого. Але це швидше ознака нерозвиненості. Я хочу, щоб ти сам зрозумів, як це огидно, і допоміг зрозуміти йому».

13. Дочка постійно скаржиться, що її у школі ображають однокласники.

а) «Не смій скиглити, сама, мабуть, винна».

б) «Безсовісні, кривдять мою донечку».

в) «Давай подумаємо разом, чому ображають саме тебе, може, щось у твоїй поведінці непомітне для тебе, провокує їх?»

14. Син скаржиться, що йому нудно, нічим зайнятись.

а) «А хто тебе повинен розважати? Сам придумай. Такий великий, а тиняєшся без діла».

б) «Синку, подивись телевізор, почитай книжку, сходи в кіно...»

в) «Звідки в нього депресія, може, щось трапилось, про що я не знаю? Треба допомогти йому вийти з цього стану».

15. Син пояснює свої погані оцінки тим, що до нього прискіпуються вчителі.

а) «Не вірю, сам не вчишся».

б) «І чого вони там до тебе чіпляються?»

в) «Давай-но подивимось разом, що у тебе виходить, може, дійсно щось ти недоробляєш? Тоді ми разом з тобою виправимо».

16. Бабуся скаржиться, що просила внука сходити в магазин, а він був чимось зайнятий, тому довелося їй іти самій.

а) «Безсовісний, безсердечний!»

б) «Мамо, чи так вже треба було посилати його саме тоді?»

в) «Я думаю, що він міг бути справді зайнятий важливою справою. Але все ж таки треба було не ходити самій, а нагадати пізніше, коли він звільнився».

А тепер підрахуйте кількість відповідей — окремо «а», «б», «в».

Переважання відповідей «а» означає, що ви холодно і нібито неупереджено оцінюєте вчинки дитини, важливим для вас є лише факт здійснення їх. Причини ж, що спонукають дитину діяти саме так, вас не цікавлять. Ваші методи впливу стереотипні й однозначні: заборонити, покарати, запобігти негарним вчинкам, ізолювати від поганого впливу. Ви прагнете реагувати негайно, не залишаючи часу на з'ясування суті вчинку.

Така виховна позиція — відсторонююча мобілізація — вірний шлях до авторитаризму. Рано чи пізно ви втратите довіру дитини. Вона у вас дістає лише негативну оцінку, незалежно від істинного стану справ. Намагаючись покласти на дитину відповідальність за всі її вчинки, ви фактично відмовляєте їй у допомозі й співчутті.

Переважання відповідей «б» виявляє протилежну тенденцію — розслаблюючої о співпереживання, або ліберальних вчинків. Вам здається, що ви оточуєте дитину ніжністю і співчуттям, тоді як насамперед ви заплющуєте очі на складність життя. Ви забуваєте, що і ваша дитина, як усі діти, теж може помилятись, пустувати, поводитися нечемно. Бажання захистити її, допомогти, підстрахувати є, а ось у питаннях дійсного виховання ви безпорадні.

Тому ви можете виростити егоїстичну, безвідповідальну людину, яка завжди перекладатиме провину за свої невдачі на інших, у тому числі й на вас.

Переважання відповідей «в» виявляє тенденцію співчутливої взаємодії, або настанови на демократичний стиль виховання. Ви насамперед думаєте про причини, які зумовили дитячу поведінку. Вас не влаштовує традиційне, стандартне пояснення, а ваші прогнози психологічно обґрунтовані. Ви здатні виявити співчуття, але не знімаєте з дитини відповідальність за її дії. Ви готові допомогти дитині, розділити її турботи. Така позиція — гарантія ефективного виховання, ви не втратите контакту з дитиною .