Огурцова Л.В. Країна Пухляндія.

Дитячий садок «Пухлятко»

Країна Пухляндія була така маленька, що її не змогли нанести на жодну карту світу. Але це була справжня країна. Її населяли смішні товстенькі чоловічки — пухлярчики. Щоранку король країни, Його Пухличносте, проводжав до воріт палацу своїх дітей — маленьку принцесу Пухлярочку і принца Пухлярика. Вони весело крокували до дитячого садку у супроводі няньки. І якщо діти в інших країнах не дуже любили залишатися в дитячому садку, навіть вередували і хникали по дорозі, то всі діти Пухляндії просто мріяли туди потрапити. Справа в тому, що король так любив своїх дітей, що, коли прийшов час віддати їх на виховання, видав указ:

«Ім'ям короля!

З цього дня всі бажання дітей, які відвідують дитячий садок «Пухлятко», повинні виповнюватися негайно. Той, хто ослухається мого наказу, будепокараний».

Недовго подумавши, король дописав: «негайно». Маленька принцеса не знала, що означає слово «негайно». Адже вона тільки навчилася читати по складах. Але нянька Пухлярина, почувши це слово, сказала, що нізащо на світі вона не погодилася б працювати в цьому дитячому садку. Виходить, вирішила Пухлярочка, слово «негайно» дуже важливе і відповідальне. Адже нянька завжди говорить, що виховувати юних принців і принцес — справа відповідальна.

Пес Пусик, весело помахуючи хвостом, біг поруч із принцесою. Він був товстенький із маленькими пухнатими лапками. Коли нянька, діти і пес зупинилися біля вхідних дверей дитячого садка «Пухлятко», усередині вже були чутні лементи старших вихованців:

— Кока-колу, хочемо кока-колу!

Вони жадали від своїх вихователів на сніданок солодку воду.

Звідкись зверху доносилися голоси дітей із середньої групи:

— Мо-ро-зи-ва!

І оглушливе ревіння малят:

— Чупа-чупс! Чупа-чупс!

Обв'язавши голову мокрим рушником і швидко дрібочучи короткими товстими ніжками, повз неї пробігла завідувачка дитячим садом. Пес Пусик радісно завиляв хвостом і пірнув у відкриті двері. Принц і принцеса, сміючись, побігли за ним.

Розпорядок дня

Кожен правильний дитячий садок повинен мати свій розпорядок дня. Розпорядок дня дитячого садка «Пухлятко» нічим не відрізнявся від розпорядку звичайного дитячого садка. У ньому були і ранкова зарядка, і прогулянка з вихователем, і навіть денний сон. Але через наказ короля дорослі не могли суперечити дітям, і діти (ах, ці нерозумні діти) на сніданок замість чаю з молоком вимагали кока-колу, а замість манної каші — морозиво. Весь день вони кричали: хочу, хочу, хочу! І відразу, як по помаху чарівної палички, усі їхні бажання виповнювалися.

У дверях старшої групи Пухлярочка зіштовхнулася з малям Пухтошкою. Він тримав у руках три порції морозива і по черзі злизував рожевим язиком холодні краплі кульок, що танули.

— Пливіт, Пухлялочка, — черво­ніючи, сказав Пухтошка. Він ще погано вимовляв букву «р» і дещо соромився маленької принцеси.

— Привіт, — посміхнулася Пухлярочка. Пес Пусик вихром влетів у кімнату і ненавмисно зачепив Пухтошку. Маля захитався й упустив кульку морозива на підлогу.

«От, так завжди, навіть собаки мене штовхають», — сумно подумав він і відправився за новою порцією насолод.

Принцеса зупинилася в центрі кімнати. Вона шукала свою подругу. Було тихо. Діти старанно вилизували вазочки, у яких ще залишалися останні краплі морозива. Липкі забруднені пальці вони витирали об білосніжні скатертини. Їхні брудні пички викликали жалість у вихователів, але умивати дітей без їхнього дозволу було заборонено під страхом смерті. І вихователі мовчки дивилися на це неподобство.

«Де ж Пухлюська, мені потрібно їй дещо розповісти», — озираючись по сторонах, думала принцеса.

— Пухлярочка, я тут, — захриплим голосом покликала подругу чорноволоса Пухлюська. Розштовхуючи дітей і роняючи на підлогу стільці, вона наближалася до принцеси.

— Хочеш морозива з горіхами? — просипіла вона.

Пухлярочка терпіти не могла морозиво з горіхами. Але їй не хотілося засмучувати свою кращу подругу. Пухлюська простягнула дві величезні солодкі кульки. Смутно подивившись на вазочку з морозивом, принцеса стала його їсти.

Прогулянка на свіжому повітрі

Поснідавши й абияк одягнувшись, діти старшої групи відправилися на прогулянку. Слідом за ними, перевалюючись на коротких ніжках, йшов товстенький лікар Ай-айчик. Він обережно ніс у руках великий флакон із зеленкою.

Нарвавши букет ромашок, Пухлярочка сіла на лавку. Пухлюська сіла поруч і уткнулася своїм кирпатим носиком у букет квітів.

— Пахне, — видихнула вона.

— Пухлюська, Пухлюська, — смикнула подругу принцеса, — ти бачила Синіх Пацюків?

— Пацюків? Яких ще пацюків? — здивувалася Пухлюська.

— Ти що, не пам'ятаєш? Ти кидала в них тарілки і чайні блюдця. А потім ми злетіли і, взявшись за руки, довго кружляли над замком.

— Злетіли? — з сумнівом покачала головою Пухлюська. — Це був сон.

— Сон?

— Ну, звичайно, сон. Адже я нічого не пам'ятаю. Виходить, це був твій сон.

Принцеса образливо відвернулася.

— А блюдця розбилися? — примирливо запитала Пухлюська.

— Ні, — не повертаючись до неї, відповіла принцеса.

— Ну, от бачиш, це сон. Учора Пухтошка упустив тарілку, і вона розлетілася на шматочки.

— Так, дійсно, розбилася, — принцеса повернулася до подруги, — ти правда нічого не пам'ятаєш?

Пухлюська покачала головою.

— Виходить, це сон, — прошепотіла ледве чутно принцеса і полегшено зітхнула.

— Ха-ха-ха, у тебе ніс жовтий, — засміявся не відступаючи від них ні на крок Пухтошка. Витягнувши коротенький палець, він майже доторкнувся до носа Пухлюськи.

— І зовсім він не жовтий, — образилася Пухлюська, — навіщо ти за нами ходиш?

— Жовтоносик, жовтоносик, — продовжував дражнитися Пухтошка.

Пухлюськін ніс, покритий квітковим пилком, став ще більш жовтим на тлі червоніючих від досади щік.

— Ax, ти дражнишся! — просипіла розсерджена Пухлюська і погналася за незграбним товстеньким хлопчиськом.

Наздогнавши його біля пісочниці, вона стала бити його своїми маленькими кулачками. І відразу ж вони звалилися в мокрий пісок. Дружне ревіння малят повідомило навколишнім, що діти садка «Пухлятко» вийшли на прогулянку. Перелякані вихователі кинулися рознімати дітей. А лікар став займатися звичною для нього роботою: змазувати садна на чолі і подряпини на колінах у невгамовних вихованців.

— Ай-ой-ай-ой, — чулося навколо. Усе було як завжди. До кінця прогулянки діти більше походили на виряджених клоунів, ніж на звичайних пристойних малят.

Матеріали цього номеру газети ви можете знайти в книзі з серії

Бібліотечка Соціального Працівника у 2008 році