Особливості діяльності центру психологічної допомоги

Бажеріна Світлана Іванівна

До Київського міського центру со ­ ціальних служб для молоді , зокрема до Міської спеціалізованої соціальної служби « Центр психологічної допомоги », звертається багато молодих батьків з приводу сімейних негараздів та проблем виховання дітей : небажання ходити до школи , тютюнопаління , обман , втечі з дому , крадіжки , комп ' ютерна залежність тощо . Можна зрозуміти переживання батьків за своїх дітей, адже вони бажають їм тільки добра і піклуються про їх здоров'я та майбутнє. А виходить інколи все навпаки.

Як навчитися розуміти своїх дітей, уникати конфліктів, стримувати себе від вживання по відношенню до дітей брутальних слів, не застосовувати ляпас як універсальний засіб виховання?

Батьки часто скаржаться: «Була дитина слухняна, ввічлива. А ось вулиця змінила все... Тепер він (вона) бреше, часто приходить напідпитку і дуже пізно, вчитися не хоче, нас не слухає... Горе і все... Зробіть що-небудь з ним (нею)». Дійсно це погано, але горя ще можна уникнути. Перш за все давайте з'ясуємо, які функції виконує сім'я, і які існують види сімей та стилі батьківською виховання.

Сім'я с своєрідним мікрокосмом, що відіграє дуже важливу роль у вихованні особистості. Довіра і страх, впевненість і боязливість, спокій і триво га, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженості й холодності — всього цього дитина навчається у сім'ї.

Науковці та практики поділяють всі сім'ї на два види:

• функціональні — ті, що вирішують всі проблеми і не доводять до хронічних конфліктів, розлучень тощо; де виховання дитини відбувається в умовах повного взаєморозуміння, батьки прислухаються до думки дитини, враховують її інтереси у прийнятті рішень; де спілкування будується на взаємній довірі, повазі, чуйності, доброзичливості, уважності один до одного, доброті;
• нефункціональні — проблемні, кризові ті, що намагаються спрямувати всі зусилля па безнадійну спробу жити без проблем, але заходять у своїх стосунках до межі розлучень, тривалих сімейних конфліктів, образ тощо, що дуже негативно виливає на розвиток особистості дитини, приводить да агресії, неврозу, депресивного стану та інших розладів.

Розвиток особистості в дитячому та підлітковому віці залежить від сімейно-родинних стосунків, зокрема від стилю батьківського виховання. Існують чотири основних стилі батьківського виховання: авторитарний, демократичний, ліберальний та хаотичний.

Авторитарний стиль виховання у родині приводить до розвитку у підлітків норовистості чи залежності. Наслідки застосування покарання, як правило, негативні.

Потурання дітям як основний принцип ліберального стилю приводить до відсутності у них соціальних навичок і до інших небажаних наслідків.

Демократичний стиль виховання має найбільш позитивний вплив на підлітків.

Хаотичний, непослідовний стиль виховання у родині сприяє розвитку норовистості і неслухняності дітей.

Багато психологів, насамперед психологи-практики, вважають, що будь-які психологічні (а в деяких випадках і психіатричні чи психосоматичні) проблеми дитини є наслідком порушень сімейної взаємодії. Так, відомий американський психотерапевт Вірджипія Сатір зазначає, що подружні стосунки являють собою стрижень дня формування інших стосунків у сім'ї; дисгармонійні стосунки між батьками обов'язково відбиваються на їхній батьківській функції. Порушення у взаємодії «батьки-дитина», у свою чергу, впливають на формування неадекватних поведінкових проявів дитини, її захисних механізмів, стійких рис характеру. Як правило, дитина чи один із дітей більш болісно переживає труднощі у сімейних стосунках, і її симптоми це сигнал про порушення стосунків, безпосередній результат сімейного дисбалансу. Вони — спроба дитини пом'якшити страждання своїх батьків. Цікаво, що, оскільки ці симптоми дитини спрямовані на збереження сімейного балансу, батьки часто несвідомо підтримують хворобу або проблеми дитини, насамперед через своє ставлення до неї як до «хворої» або «проблемної». Тому психокорекційної роботи потребує вся сім'я.

Сімейна системна психотерапія прагне не зміни стану свою пацієнта — «проблемної» дитини, чого часто буває недостатньо, а встановлення принципово нових стосунків у всій його сім'ї.

Наведемо декілька прикладів з досвіду роботи «Центру психологічної допомоги». В усіх цих випадках проблема дитини певним чином відображала загальні сімейні проблеми і потребувала комплексного підходу та участі батьків у процесі корекції. Проте результат був різним, насамперед через позицію батьків, їх готовність не тільки допомогти дитині, а й працювати з власними проблемами.

До психолога звернулися батьки Максима, 12 років, зі скаргою на те, що хлопчик останнім часом почав часто таємно відвідувати комп'ютерний клуб. Розкрилася таємниця тоді, коли в домі стали зникати гроші: адже комп'ютерні розваги потребують значних коштів.

Діагностування виявило наявність у Максима таких особливостей як імпульсивність, хороші інтелектуальні та творчі здібності, а також актуальні для нього проблеми — потреби в незалежності, розуміння, комфорті, страхи самотності, смерті. При аналізі сімейної ситуації, реальної і такої, якою її сприймає Максим, було виявлено, що хлопчик відчуває свою відчуженість від сім'ї. Хоча для нього дуже значущиму є обоє батьків, а батька він вважає своїм найкращим другом, він відчуває певний дискомфорт і нерозуміння у сім 'ї, насамперед через проблеми, що виникають у нього із старшою сестрою. Він сприймає сестру як хитру, маніпулятивну (образ лисиці), причому вона стоїть між ним і батьками, заважаючи їм спілкуватися безпосередньо.

З хлопчиком було укладено контракт, у якому регламентувалися умови відвідання ним комп'ютерного клубу, згодом робота велася в напрямку виявлення потреб та вироблення адекватних способів їх задоволення. Паралельно приділялася увага зняттю напруги, роботі зі страхами, підвищенню самооцінки хлопця. Сімейна розстановка допомогла йому вийти з егоцентричної позиції та зрозуміти позиції інших членів сім'ї, і на основі цього розуміння будувати взаємодію з ними.

Максим виявив неабияку наполегливість і силу волі, виконуючи контракт. Вже через два місяці проблема комп'ютерної залежності була знята. Емоційний стан хлопчика теж покращився. Він навчився краще висловлювати свої потреби і виражати свої почуття.

Позитивний результат був би, мабуть, неможливий або значно більш віддалений, якби не паралельна робота з батьками. Обоє батьків виявили готовність співпрацювати з психологом, працювали разом із сином на декількох консультаціях, дослухалися порад психолога щодо взаємодії в сім'ї, необхідності надавати більше підтримки хлопчикові, йти назустріч його інтересам. Крім того, вони проаналізували власні подружні стосунки та установки по відношенню до дітей.

Стосунки між подружжям, якими б вони не були прихованими, мають значний вплив на дитину. Часто зустрі­чаються псевдозгуртовані сім'ї, в яких давно порушені подружні стосунки, втрачений інтерес один до одного, наявне значне розчарування. Таке по­дружжя живе разом «заради дітей», намагаючись робити вигляд, що все добре. Проте це той випадок, коли правду неможливо приховати: стосунки в сім'ї стають або формальними, або ж по­стійна внутрішня напруга партнерів періодично виливається в деструктивні конфлікти, в яких, як правило, звучать лише взаємні претензії і немає зацікавленості у співпраці, розвитку стосунків. До того ж дитина в таких сім'ях несе на собі великий тягар, який буває їй просто не під силу, — відповідальність за саме існування сім'ї.

На консультацію до психолога прийшла вся сім'я Петра, 11 років. Скарга батьків: хлопчик має складний характер — він впертий, непоступливий, сварливий з батьками, у школі ж він став «цапом відбувайлом» — і діти, і вчителі знущаються, підсміюються над ним.

За результатами обстеження виявилося, що Петро відзначається егоцентризмом, в нього раціональний склад характеру, високий рівень домагань, багато незадоволених потреб, що зумовлює значний рівень прихованої агресії. Хлопчик відчуває себе не в змозі змінити ситуацію, що склалася, і виражає свій протест доступними йому способами.

Батько хлопчика людина активна, принципова, з високою самооцінкою, займає відповідальну посаду, а в сім'ї — головуючу роль, прагне, щоб з ним рахувалися. Мати має схожі особливості характеру, також досить авторитарна, не терпить тиску на себе, здатна йому протистояти. Зрозуміло, що в сім'ї часто виникають суперечки, що не робить сімейну ситуацію емоційно ста­більною.

Хоча на першій зустрічі сім'я справляла враження згуртованої, тестування виявило, що і чоловік, і жінка відчувають розчарування у подруж­ньому житті, у виборі партнера. У такій ситуації батьки, очевидно, вирішили прийняти рішення жити разом заради дитини, яка до того ж, крім психологічних проблем, має серйозні проблеми із здоров'ям — захворювання хребта. Зауважимо, що це класична ситуація: щоб утримати батьків разом, дитина вдається до різних способів, зокрема втечі у хворобу. В такій ситуації дитині не вигідно бути здоровою, адже тоді зростає вірогідність того, що батьки розлучаться. Образно кажучи, вся важкість подружніх стосунків лягла на хворий хребет сина.

Окрему категорію складають неповні або проблемні сім'ї. Очевидно, що дитина, яка проживає з одним із батьків або з батьками, котрі ведуть асоціальний спосіб життя – випивають, крадуть, займаються бродяжництвом, застосовують фізичне насилля до дитини, — вже апріорі позбавлена дуже важливих моделей поведінки, які складають підґрунтя для формування її уявлень про навколишній світ, про певні норми співіснування та взаємодії між людьми. Модель світу такої дитини може якось спотворено відображати реальну дійсність, її реакції також будуть неадекватними. Оскільки емоційні стосунки в таких сім'ях, як правило, також порушені, часто спостерігаються дві крайності:

• повне злиття з дитиною (найчастіше спостерігається в одиноких або розлучених жінок), що негативно впливає на її розвиток: дитина виростає безініціативною, в неї нерозвинений вольовий компонент;
• або ж навпаки — дистанційність, байдужість чи навіть агресія по відношенню до дитини. В цьому випадку дитина з ранніх років «належить» сама собі, але потреба в любові і прийнятті, яку вона не задовольняє у сім'ї, штовхає її до сумнівних компаній, до ком­п'ютерних клубів тощо. Досить часто в таких сім'ях зустрічається фізичне та психологічне насилля по відношенню до дитини, що деструктивно впливає на її розвиток.

Сімейна ситуація в кожному випадку може бути своєрідна, проте незаперечне одне — вона сильно впливає на емоційний стан дитини, рівень задоволення її базових потреб, зрештою на її загальний особистісний розвиток. Ігнорувати цей вплив не можна ні психологу, ні батькам. Пам'ятаймо, що всі діти мають права, проголошені Декларацією ООН, серед яких право на любов і піклування, освіту, відпочинок і дозвілля. Жодна дитина не може бути скривджена і зневажена, не повинна бути жертвою насильства будь-де, в тому числі у сім'ї. Саме від нас, дорослих, залежить, наскільки ці права будуть реалізовані по відношенню до наших власних дітей.

Як може допомогти психолог-консультант?

По-перше, реальна психотерапія полягає у поясненні клієнту причин та сутності актуальних для нього проблем, з'ясуванні та направленні на зміну неадекватної поведінки або перегляді своїх позицій, нереалістичних уявлень і вимог, що приводять до незадоволеності та переживань. Психолог-консультант пропонує оптимальні форми вирішення проблем, використовуючи для цієї мети інформаційний матеріал та логічні докази. Консультація (психотерапія) дозволяє клієнту звільнитися від накопичених емоцій, особливо відчуття безвихідності, гніву, агресивності, люті. Вона дає можливість клієнту поскаржитися на свої труднощі, вільно розповісти про свої проблеми в спокійній доброзичливій атмосфері, що гарантує повну безпеку, збереженні таємниці, а головне — отримання допомоги.

При повторних бесідах та знятті напруги клієнт у процесі розмови може сам оцінювати свою ситуацію, а психолог допомагає йому точніше сформулювати його протиріччя позицій та почуттів. Психолог допомагає клієнту зрозуміти, як виникли його (сімейні, особистісні) проблеми, в якій мірі він сам спровокував їх появу, чому неприємні ситуації повторюються і що саме він може зробити, щоб попередити цю ситуацію, конфлікт, проблеми.

Розумно і правильно батьки чинять, коли своєчасно звертаються до психолога-фахівця. Однак, краще пізно, ніж ніколи, а ще краще – вчасно!