Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи

Серкіс Ж. В., Мельник Ю. В., Шаргородська С. В. 

 

ГАСЛО ПСИХОЛОГА

Фантазія, а не фанатизм!

Наполегливість, а не низькість!

Впевненість, а не впертість!

Старанність, а не сила!

Терпіння, а не тиск!

Розуміння, а не розчарування!

Оригінальність, а не образа!

Надія, а не норов!

Інтелект, а не іронія!

 

Досвід діяльності в психологічній галузі складає близько 10 років. Відразу після закінчення з відзнакою Волинського державного університету
ім. Лесі Українки розпочала викладацьку діяльність в одному з вузів Рівненської області, викладаючи маловідомі для практики вищої освіти, але вже актуальні на той час дисципліни «Основи менеджменту» та «Основи психології» для студентів економічних спе­ціальностей.

Через рік викладацької роботи почала паралельно працювати в Інституті підвищення кваліфікації педагогічних кадрів завідувачем кабінету психологічних і педагогічних проблем освіти (нині це Інститут післядипломної педагогічної освіти та створений на базі кабінету - Центр практичної психології і соціальної роботи) та у середній школі м. Рівне, де почала реалізувати себе як практичний психолог.

У кінці 90-х років активно зайнялася науковою роботою, тема якої поєднала у собі попередній досвід роботи на терені двох наук – менеджменту та психології і вилилася в дослідження проблеми організаційної культури сучасної української школи та підготовки керівників до її формування і розвитку.

У 2000 році в системі освіти України розпочався процес створення регіональних центрів практичної психології і соціальної роботи, що не обминуло і Рівненщину.

Нині очолює психологічну службу Рівненщини на посаді завідувачки Центру практичної психології і соціальної роботи, закінчила дисертаційне дослідження з вищеназваної проблеми та вважає, що за практичною психологією – майбутнє у всіх галузях діяльності людини!

Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи (РОЦППСР) – це головна аналітична, координуюча, методична ланка в структурі управління психологічною службою системи освіти. Створення Центру стало надійною базою забезпечення супроводу діяльності психологічної служби області. Діяльність Центру - не тільки формальний захід на виконання розпоряджень органів управління освітою, це практична необхідність, логічний етап розвитку психологічної служби області в напрямку консолідації зусиль наукової та практичної психології для ефективного реформування освіти України, це результат прийняття і становлення практичної психології в педагогічній практиці, допомоги практичним психологам і соціальним педагогам області не тільки у власній професійній діяльності, але й в особистісному розвитку.

Колектив центру складається з трьох осіб та 319 працівників психологічної служби Рівненської області – з них 60 соціальних педагогів.

 

Пріоритетні напрямки діяльності центру

На сучасному етапі діяльності Центру виокремилися основні напрямки роботи, а саме:

1. Управлінський.

2. Науково-дослідний.

3. Організаційно-методичний.

4. Психологічна практична допомога.

Управлінський напрям нашої діяльності полягає у здійсненні таких видів роботи:

• створення нормативно-правової бази психологічної служби;
• створення і вдосконалення структури психологічної служби;
• координація діяльності психологічних служб області.

Науково-дослідний напрям включає:

• постійно діючий семінар-тренінг керівників закладів освіти з психології освітнього менеджменту;
• соціально-психологічне дослідження раннього узалежнення під­літків;
• дослідження психологічної готовності до шкільного навчання;

Організаційно-методичний напрям нашої діяльності містить такі форми і методи роботи:

• нарада-семінар методистів-психологів;
• курси підвищення кваліфікації;
• інтервізійні групи;
• творча група психологів і соціальних педагогів з проблеми створення програми соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими потребами;
• творча група психологів дошкільних закладів;
• настановчий семінар-практикум новопризначених працівників психологічної служби;
• семінар для резерву кадрів методистів, що відповідають за психологічну службу.

Психологічна практична допомога психологам, соціальним педагогам, дітям, учням, вчителям, батькам:

• соціально-психологічний тренінг особистісного і професійного розвитку психологів і соціальних педагогів, який орієнтований на отримання знань і розвиток умінь та навичок проведення груп СПТ, про­філактику професійного вигорання психологів та професійних стресів при наданні клієнтам психологічної допомоги;
• практична психологічна допомога дітям, учням, учителям, батькам, працівникам психологічної служби, яка полягає у психологічному консультуванні тих, хто звертається із особистісними і професійними проблемами.

 

В структурі Центру працюють:

• Етична комісія з розгляду проблем, що пов'язані з професійною компетентністю практичних психологів, та надання ними професійної психологічної допомоги;
• Атестаційна комісія для атестації практичних психологів на категорію «психолог вищої категорії»;
• Експертна комісія для експертизи психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в нав­чально-виховних закладах Рівнен­ської області;
• Рада Центру з питань практичної психології;
• Інтервізійні групи психологів з різних проблем;
• Творчі групи;
• Волонтерська служба з числа студентів-психологів провідних вузів, що готують спеціалістів з психології;
• Групи соціально-психологічного тренінгу особистісного і професійного розвитку.

Психологічна служба Рівненщини: від створення до сьогодення

Психологічна служба в системі освіти переступила межу 10 років. За цей час освіта України пройшла шлях від обережно-очікувального ставлення до практичної психології до усвідомлення необхідності розвитку та вдосконалення психологічної служби як важливої складової системи освіти.

Коли на початку свого розвитку практична психологія будувала плани на майбутнє, то й не сподівалась, що через 10 років практичний психолог стане повноправним і вельми необхідним членом педагогічного колективу. Нині в структурі психологічної служби працюють також соціальні педагоги, що робить надання психологічної допомоги більш ефективним. Настав час поглянути, що зроблено, і визначити, що необхідно зробити.

Посади практичних психологів за­кладів освіти були введені у січні 1991 року в багатьох районах і містах Рівненської області. Кількість психологів у закладах освіти зростала з року в рік. Психологи, здійснюючи свої професійні обов'язки, вирішували актуальні завдання та долали соціально-психологічні проблеми освітянської галузі.

Проте у 1996 році, у зв'язку з прийняттям Тимчасових типових штатних нормативів закладів освіти, ситуація в психологічній службі значно погіршилася: в багатьох районах області відбулися скорочення посад практичних психологів.

З 1998 року почався етап відродження психологічної служби системи освіти як основної ланки навчально-виховного процесу. Число практичних психологів і соціальних педагогів зросло із 125 у 1996 році до 268 у 2003 році. За останній рік у Рівненській області спостерігається також тенденція до подальшого зростання кількості посад соціальних педагогів у закладах освіти.

З розвитком психологічної служби закономірним стає питання про оптимальну організацію і координацію її діяльності, про управління психологічною службою як структурною одиницею системи освіти. З цією метою в грудні 2000 року створено Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи (РОЦППСР), головну аналітичну, координуючу, науково-дослідну та методичну ланку в структурі управління психологічною службою. Створення Центру стало надійною базою забезпечення супроводу діяльності психологічної служби області.

В межах поглиблення процесу психологізації системи освіти пріоритетним у діяльності РОЦППСР у 2003 році є розвиток соціальної педагогіки і соціальної роботи в закладах освіти.

Діяльність центру нині — це:

• виявлення психологічних та со­ціальних проблем освіти і шляхів їх подолання;
• прогнозування тенденцій і перспектив розвитку освітньої галузі в області;
• проведення наукових розробок з виявлених проблем, методичне забезпечення їх вирішення;
• розробка технологій та методик психологічної, педагогічної, соціальної роботи;
• психологічна допомога практичним психологам, соціальним педагогам, учителям, дітям і батькам.

 

Організаційно-методичні аспекти діяльності

практичного психолога

Діяльність психологічної служби закладу освіти за основними напрямами здійснюється на основі річного плану.

Передумовою планування роботи на рік є аналіз діяльності за попередній рік з урахуванням специфіки виконаної роботи. Використовуючи досвід роботи обласних центрів практичної психології і соціальної роботи, зокрема Запорізького обласного науково-методичного центру психології і соціології освіти, при проведенні аналізу діяльності за попередній рік важливо дотримуватися наступних етапів:

1. Збір інформації про стан розвитку психологічної служби, фіксування невідповідностей між тим, що є, і тим, що має бути в діяльності практичного психолога, виходячи з його професійних можливостей.
2. Опис змісту діяльності практич­ного психолога: завдання, які виконані у досягненні мети діяльності психологічної служби, функції практичного психолога і його взаємодія з іншими підсистемами закладу (адміністрація, класні керівники, вихователі тощо).
3. Аналіз причин виникнення проб­лем за алгоритмом:

• проблема;
• причина її появи;
• ранжування умов, за яких виникла проблема;
• наслідок;
• структурування проблем, які необхідно вирішити в майбутньому.

Структура плану

Обов'язковими структурними компонентами річного плану є:

• тема, над якою буде працювати школа (інформацію про тему можна отримати в адміністрації закладу);
• проблема, над якою буде працювати служба (визначається психологом на основі проблемної теми закладу);
• мета служби (визначається на основі проблемної теми закладу в цілому і проблеми психологічної служби зокрема);
• завдання служби (поетапні кроки, які необхідно здійснити для реалі­зації наміченої мети);
• склад служби (до складу психологічної служби крім психолога і со­ціального педагога входять педагогічні працівники, які забезпечують психологічний супровід навчально-виховного процесу в межах своєї професійної компетенції (заступник директора з виховної роботи, класні керівники, куратори, які беруть участь у психолого-педагогічних дослідженнях, цікавляться психологією тощо), а також представники суміжних галузей: медичний працівник, логопед-дефектолог.

Основні розділи плану

Планування роботи здійснюється за такими розділами:

1. Вступ (тема школи, проблема психологічної служби, мета, завдання, склад служби).

2. Робота з учнями.

3. Робота з педагогічним колективом.

4. Робота з батьками.

5. Науково-методична, дослідно-пошукова робота.

6. Організаційно-методична робота.

7. Зв'язки з громадськістю.

8. Самоосвіта і підвищення кваліфікації.

9. Додатки (схеми, графіки, таблиці тощо).

 

Основні напрями діяльності психологічної служби

Діяльність психологічної служби за основними напрямами є обов'язковою для планування за всіма розділами (з усіма категоріями — дітьми, батьками, педагогами).

 

Психодіагностичний напрям

Психодіагностичний напрям передбачає діагностику особливостей розвитку дітей на певному віковому етапі, діагностику дитячого колективу (класу, групи), педагогічного колективу, особливостей внутрішньосімейних стосунків тощо. Плануючи психодіагностичну роботу з учнями, практичному психологу варто враховувати наступні фактори:

• проблемну тему, над якою працює заклад, і проблему психологічної служби зокрема;
• вік дитини;
• особливості закладу, в якому навчається і виховується дитина (заклад нового типу, школа, дошкільний за­клад, інтернатна установа, позашкільний заклад та ін.);
• запит педагогів (вихователів) і адміністрації щодо вивчення окремих параметрів — діагностика когнітивної сфери, характеру та рівня інтелектуальної активності, обдарованості, спрямованості особистості, характеру, темпераменту;
• запит батьків (індивідуальна діагностика особливостей розвитку дитини, її ставлення до сім'ї).

Психолог не вповноважений ви­значати медичний діагноз. Він лише обстежує психіку дитини, складає психологічну характеристику, яка може бути використана у медичній резолюції. Метою психодіагностичної роботи є встановлення психологічного діагнозу — опис характерних особливостей інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, рис характеру, системи цінностей, інтересів особистості. Психолог не діагностує тип аномального розвитку (розумову відсталість, затримку психічного розвитку, порушення діяльності аналізаторів), оскільки ця функція належить психолого-медико-педагогічній консультації (ПМПК). Проте психолог проводить глибоке психолого-педагогічне обстеження дітей, результати якого впливають на рішення ПМПК.

Враховуючи те, що у закладі працює не лише психолог, а психологічна служба, до співпраці з психологом залучаються педагоги, які проводять педагогічне спостереження за учнями, їх поведінкою, емоційними реакціями у різних ситуаціях.

Психодіагностика педагогічного колективу планується, виходячи із запиту адміністрації закладу, педагогічного колективу. Як складова просвітницького напрямку може використовуватися психодіагностика і з ініціативи психо­лога. За цим самим принципом планується така робота з батьками.

У своїй діяльності практичному психологу доцільно поєднувати індивідуальні і групові форми психодіагностичної роботи. Вибір форми обстеження залежить від мети та від методик, які використовуються. Групове тестування використовується у випадках, коли необхідно обстежити значну кількість дітей. Після опрацювання результатів виділяється декілька дітей, які для уточнення діагнозу потребують більш глибокої індивідуальної діагностики.

Під час індивідуальної діагностики ми маємо можливість отримати додаткову інформацію про дитину, спостерігаючи за поведінкою під час тестування, фіксуючи її емоційну реакцію на завдання тесту. Результат психодіагностичної роботи — надання рекомендацій, розроблення програми подальшої психологічної допомоги, планування консультативної роботи з педагогами і батьками. Плануючи психодіагностичну роботу, важливо враховувати такий аспект цієї роботи, як доцільність. Якщо використання певних методик для конкретної вікової категорії дітей психолог вважає недоцільним, діагностику варто провести в інший період.

Враховуючи особливість надання психологічної допомоги при робочому навантаженні практичного психолога 0,5 ставки, під час планування доцільно врахувати основні напрямки діяльності з усіма категоріями (діти, батьки, педагоги) з розрахунку 20 год. на тиждень. Детальнішу інформацію про планування при неповному навантаженні можна отримати у методиста, який відповідає за психологічну службу.

 

Методика профорієнтаційної роботи практичного психолога

З переходом системи загальної освіти на етап запровадження профільного навчання важливою складовою діяльності психологічної служби є професійна орієнтація учнів.

Досвід становлення і розвитку психологічної служби в нашій державі показує, що профорієнтаційний напрямок у роботі практичного психолога забезпечувався не лише шляхом психологічної просвіти (інформація про світ професій, екскурсії в центри зайнятості населення тощо), але й у навчальній діяльності. В середині 90-х років у шкільну практику запроваджувалась програма курсу «Основи вибору професії», яка передбачала обсяг систематизованих професійно-інфор­мацій­них знань, умінь, необхідних для прийняття правильного рішення щодо професійного самовизначення. Програма була розрахована на 34 навчальні години і містила матеріал про основні психічні процеси та індивідуальні особливості людини. Сьогодні, коли інтерес до професійної орієнтації учнів відновлюється, доречним, на нашу думку, є використання набутого досвіду.

Основні форми і методи роботи практичного психолога в напрямку профорієнтації

(за виданням: Клімов Г. І., Седляр І. О., Янцур М. С. Професійна орієнтація і методика профорієнтаційної роботи. — К., 1995.)

• Анкетування учнів з метою профорієнтації.
• Вивчення інтересів людини до різних сфер діяльності. Опитувальник «Карта інтересів».
• Вивчення інтересів та нахилів школярів на основі класифікації професій. Диференційно-діагностичний опитувальник.
• Вивчення комунікативних і ор­ганізаторських нахилів, пізнавальних та соматичних здібностей.
• Вивчення рис характеру людини.

Реалізація завдань профорієнта­ційного напрямку буде комплексною і повною у разі співпраці психологічної служби з організаціями, які надають допомогу у виборі професії, зокрема центрами зайнятості населення. Досвід співпраці психологів м. Рівного з психологами-консультантами обласного та міського центрів зайнятості дозволяє забезпечити такі структурні компоненти профорієнтаційної роботи, як професійна просвіта, попередня професійна діагностика, професійне консультування.

 

Психокорекційний напрям

Вітчизняна література розглядає психологічну корекцію як форму «психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку» (Дубровіна І. В.). Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Цей напрямок роботи психолога застосовується для виправлення недоліків пізнавальної та емоційно-вольової сфери, інтелектуального та особистісного розвитку.

 

Організація психокорекційної роботи

На основі психологічного діагнозу складається програма корекційної роботи, складовими частинами якої є:

• мета;
• напрями корекції;
• психологічні механізми допомоги;
• приблизна кількість занять, їх частота і тривалість;
• перелік методів і прийомів, які використовуються;
• форма занять (індивідуальна чи групова).

Психокорекційні заняття проводяться за попередньо складеним конспектом (сценарієм), у якому відібрані завдання, спрямовані на реалізацію усіх зазначених у програмі напрямів. Після заняття психолог аналізує його успішність і складає конспект наступного заняття. Вибір форми психокорекційної роботи обумовлений метою. Так, наприклад, якщо об'єктом психокорекційного впливу є навички спілкування з однолітками, то ефективнішою буде групова форма роботи. Корекцію ж недоліків пізнавальних процесів доречніше проводити індивідуально. Кількість учнів у корекційній групі не повинна перевищувати 5. За такої умови психолог може виразно усвідомлювати все, що відбувається у психіці кожної дитини (на відміну від роботи тренінгової групи, де працює 7—12 осіб).

 

Основні принципи психокорекційної роботи

( за виданням: Матвєєва М. П. Особливості професійної діяльності шкільного психолога. // Ж-л «Практична психологія і соціальна робота», № 1, 2003,
с. 44 — 53)

• Єдність діагностики і корекції.
• Спрямованість роботи «згори донизу» (розвиток вищих психічних функцій, за рахунок яких будуть розвинуті елементарні психічні процеси).
• Принцип нормативності (орієнтація на еталон розвитку на певному віковому етапі).
• Робота в зоні найближчого розвитку дитини (за Л. С. Виготським)
• Випереджуючий характер (активне формування того, що планується, досягти у найближчій перспективі).
• Принцип наступності (кожне заняття містить ті завдання для самостійного виконання, які на попередньому виконувалися за допомогою психолога).
• Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, якостей характеру.

Методи психокорекції: ігротерапія, арттерапія, психогімнастика, дидактичні та рухливі ігри.

 

Психологічне консультування

Важливою складовою роботи практичного психолога є психологічне консультування. Основне завдання психологічного консультування — допомогти клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, побачити альтернативні шляхи виходу з проблемної ситуації. При плануванні консультативної роботи варто враховувати вік дитини: найефективнішою ця робота є з дітьми підліткового та юнацького віку, а також з педагогами і батьками. В організації консультативної роботи доцільно керуватися наступними принципами:

Принципи психологічного консультування (Матвєєва М. П. «Особливості професійної діяльності шкільного психолога», Бондаренко О. Ф.
«Психологічна допомога особистості»)

• Принцип добровільності. Клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв'язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог.
• Принцип діалогічного характеру взаємодії. Консультування проходить у формі діалогу.
• Принцип орієнтації на норми і цінності клієнта. Консультант не займається вихованням, не насаджує свої цінності, не критикує.
• Принцип конфіденційності. Ін­формація, отримана під час консультації, не може бути розголошена без згоди клієнта. Психолог також не має права отримувати додаткову інформацію про клієнта без його відома.
• Принцип розмежовування особистих та професійних стосунків. Під час консультативного процесу встановлюються стосунки виключно «консультант — клієнт», навіть за умови особистого знайомства за межами консультативного процесу.

Дотримання основних принципів є неодмінною умовою успішної органі­зації і ведення консультативного процесу. Консультування, передумовою якого є скарги педагогів та батьків на поведінку дитини, її насильне приведення до психолога, а також розголошення інформації, отриманої під час консультації, не лише неефективне, але й суперечить основним принципам «Конвенції ООН про права дитини» та «Етичному кодексу психолога».

Плануючи роботу у напрямку психологічного консультування, практичний психолог враховує найтиповіші проблеми, з якими звертаються на консультацію (труднощі у спілкуванні з однолітками та дорослими, проблеми неповних сімей, розбіжності у ролях і відсутність навичок поведінки в зв'язку з цим). Також планом повинні бути передбачені так звані «нестандартні» випадки консультування, коли проблема, на перший погляд, не піддається розв'язанню за звичним алгоритмом.

Специфіка надання консультативної психологічної допомоги полягає в тому, що психолог-консультант працює не з ситуацією чи з її трансфор­муванням, а з переживаннями, з системою цінностей, стосунків та станів людини. Всесвітньо відомий авторитет Карл Роджерс у своїй книзі «Про те, як стають особистістю» вмістив цілу низку питань, що відображають особистість психолога в практиці психологічної допомоги:

• Чи можу я бути сприйнятим таким, який заслуговує на довіру?
• Чи можу я дозволити собі відчути позитивні почуття до іншого?
• Чи здатний я бути досить сильною особистістю, аби відокремити себе від іншого?
• Чи досить я внутрішньо захищений, щоб дозволити собі таке роз'єднання?
• Чи можу я дозволити собі увійти повністю до світу почуттів та смислів іншого і побачити їх так, як він?

Ведення психологічної консультації може викликати певні труднощі, особливо на початковому етапі. Практика показує, що саме останні хвилини першої зустрічі можуть викликати почуття дискомфорту як у консультанта, так і у клієнта. (Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості). Найскладніші випадки консультативної роботи варто фіксувати (проблема, з якою звернувся, які форми роботи були використані, на якому етапі консультування виникли труднощі) і в подальшому виносити на обговорення в інтервізійних і творчих групах практичних психологів.

 

Інтервізійні групи практичних психологів

Професійний успіх психолога неодмінно передбачає наявність значимих професійних досягнень, результативність зусиль, що докладаються для реалізації творчих задумів, а також власне особистісне зростання. Вдосконаленню вказаних рис та їх ефективному розкриттю сприяють відкриті освітні системи, інтерактивні форми навчання, які використовуються в процесі підвищення кваліфікації та в безпосередній практичній діяльності практичних психологів. Нині набула поширення така форма роботи, як супервізія.

Супервізія — це професійне консультування і супровід діяльності працівників більш досвідченим спеціалістом, який виключає контроль і оцінку. Традиційно супервізія застосовується у психотерапії, проте сьогодні вона виходить за рамки психотерапії і використовується фахівцями інших галузей, зокрема практичної психології і со­ціальної роботи.

Окремим видом супервізії є інтервізія, де учасники групи почергово виконують функції супервізора, вирішуючи професійні проблеми.

Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи з метою вдосконалення методичної та професійної допомоги практичним психологам запровадив у практику своєї діяльності нову форму роботи — інтервізійні групи.

Діяльність інтервізійних груп спрямована на вирішення конкретної проблеми з практики консультативної роботи психолога шляхом консультації, обміну думками з колегами-психологами, обумовлення пріоритетних напрямів подальшої роботи з дітьми, педагогами, батьками. Досвід роботи показує, що окремі напрямки діяльності практичних психологів (зокрема, консультативний) викликають у них певні труднощі щодо правильності побудови консультативного процесу в цілому і ведення самої консультації. Відповіді на подібні запитання можна отримати, спілкуючись у групі психологів, використовуючи, доповнюючи і вдосконалюючи наявний досвід. У групу інтервізії входять спеціалісти-психологи, які працюють у закладах освіти області, а також консультанти з окремих питань психології. Центром визначено наступну тематику груп інтервізії:

• проблеми діяльності психолога інтернатної установи;
• проблеми діяльності психолога загальноосвітнього навчального закладу;
• проблеми діяльності психолога дошкільного закладу;
• проблеми діяльності психолога закладу нового типу;
• проблеми забезпечення наступності психологічного супроводу дитини в системі «дитячий садок — загальноосвітній навчальний заклад».

У роботі груп інтервізій допускаються різні форми взаємодії: довго­тривалі, багаторазові сесії, разові консультування.

Практичну реалізацію ідеї функ­ціонування інтервізійних груп Центр розпочав з проблематики діяльності психолога інтернатної установи. Вибір саме цієї категорії працівників психологічної служби був зумовлений кількома факторами, а саме:

• більшість інтернатних закладів області підпорядковані обласному управлінню освіти, і, як наслідок, не мають відповідного методичного забезпечення на місцях (у районі);
• незначна кількість інтернатних закладів у районі ускладнює організацію групових форм роботи психологів, таких, як творчі групи, методичні об'єд­нання психологів інтернатних установ, де могли б вирішуватися специфічні професійні питання;
• інформаційний вакуум, у якому опинилися практичні психологи інтернатних установ, став причиною того, що реалізація ними окремих напрямів діяльності стала носити несистематичний, ситуативний характер.

Робота психологів в інтервізійній групі є однією з інновацій діяльності обласного центру, тому доцільним на початку роботи є з'ясування установок і очікувань як самих учасників, так і ведучого групи (модератора). З цією метою була розроблена анкета учасника інтервізійної групи.

 

Анкета учасника інтервізійної групи

1. Прізвище, ім'я, по батькові. Назва закладу, в якому працюєте.

2. Який вид діяльності викликає у Вас найбільші труднощі або перешкоди для здійснення?

3. Оцініть, будь ласка, реалізацію Вами основних напрямів діяльності практичного психолога за 10-бальною шкалою: 0—10:

• психодіагностика:
• психологічне консультування батьків:
• психологічне консультування педагогічних працівників:
• психологічне консультування учнів (дітей):
• психологічна корекція:
• превентивна діяльність:
• просвітницька робота:
• психологічна експертиза:
• психологічне прогнозування.

4. Визначте питання, з якого хотіли б отримати методичну допомогу:

Супровід професійної діяльності психолога в інтервізійній групі здійснюється через модерування. Модерування — це діяльність, спрямована на розкриття потенційних можливостей спеціаліста і його здібностей. Модерування дозволяє організувати процес вільної комунікації, обміну думками та судженнями і підводить психологів до прийняття професійно грамотного рішення за рахунок реалізації внутрішніх можливостей. Ведучий-модератор не вносить у групу нічого нового, а лише допомагає потенційне перетворити в актуальне.

Функція модератора — допомогти учасникам групи розкритися, виявити приховані можливості і нереалізовані вміння.

Перше засідання інтервізійної групи психологів інтернатних установ було спрямоване на з'ясування стану діяльності психологічної служби в кожному конкретному закладі, її особливостей і проблем. Анкетування виявило сфери професійної діяльності психологів, де виникає найбільше запитань, визначило їх проблематику і перспективи подальшої роботи.

Серед проблем діяльності психологічної служби інтернатних установ найактуальнішими є:

• налагодження системи роботи з батьками дітей з особливими потребами;
• робота з дітьми-втікачами;
• відсутність спеціально відведеного часу для роботи з дітьми (учнями);
• взаємодія дітей з особливими потребами з учнями ЗНЗ;
• забезпечення психологічного супроводу дитини в системі «дитячий будинок — школа-інтернат»;
• налагодження сприятливих стосунків з педагогічним колективом та адміністрацією інтернатних установ, створення професійного іміджу.

Однією з найвагоміших перешкод ефективної діяльності практичних психологів закладів освіти є відсутність спеціально відведеного учбового часу для здійснення певних видів психологічної роботи (уроку психології, факультативу, гуртка). Діяльність психолога і соціального педагога здійснюється на основі особистих контактів з педагогічним колективом, часто носить несистематичний характер.

Враховуючи існуючий стан справ і відповідно до нормативно-правових документів, що регулюють діяльність психологічної служби, Рівненським обласним центром практичної психології і соціальної роботи підготовлено проект наказу Про введення у шкільний розклад «Години психолога». Наказ введений у дію з березня 2003 року. Згідно з наказом практичні психологи закладів освіти здійснюють роботу з дітьми (учнями) за всіма напрямами, що передбачені «Положенням про психологічну службу» та «Посадовими обов'язками психолога», у спе­ціально відведені у розкладі години. Вирішення проблеми спеціально відведеного учбового часу для роботи сприятиме успішному розв'язанню інших проблем, створенню і підтримці власного професійного іміджу психолога. Тема другого засідання — «Система роботи практичного психолога з батьками дітей з особливими потребами». Для ефективності роботи інтер­візійної групи за вказаною темою до­цільно використовувати вже існуючий досвід надання психологічної допомоги (консультування, психологічна просвіта, виступи на батьківських зборах тощо), про що попередньо обумовлюється учасниками групи. Робота групи за обраною темою проходить за наступним алгоритмом:

 

Етапи роботи інтервізійних груп

1. Представлення проблеми одним із учасників групи. Письмове фіксування групою основних опорних моментів даної проблеми.

2. Полілог (обмін думками кількох осіб) учасників групи; задавання конкретизуючих питань, спрямованих на розуміння проблеми.

3. Самостійний аналіз проблеми. Запис думок, міркувань, висновків з приводу даної проблеми кожним учасником групи.

4. Обговорення проблеми учасниками групи, професійне визначення її сутності, змісту, причин, факторів, що її зумовлюють.

5. Типологія проблеми (особистісна, ситуативна, пов'язана з певним напрямом роботи тощо).

Висловлення пропозицій, можливих варіантів вирішення проблеми, обґрунтування шляхів, методів і форм їх реалізації.

6. Вибір оптимальних варіантів вирішення проблеми.

7. Визначення можливих перспектив роботи за проблемою, яка розглядалася.

Специфіка роботи психолога інтернатної установи (зокрема — дитячого будинку) з батьками полягає в тому, що працювати доводиться як з рідними (біологічними) батьками, так і з батьками-усиновлювачами. Систематична психологічна робота з рідними батьками вихованців інтернатних закладів ускладнюється через те, що в інтернатах відсутня або недостатньо розвинена практика участі психолога у батьківських зборах, низька психоло­гічна і загальна культура контингенту батьків. Типовим явищем для дитячого будинку є відвідування батьками (як правило, це мама) дітей лише 1 раз на 6 міс., оскільки це обумовлено юридично. В іншому разі батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Такі зустрічі дітей з батьками є для них обтяжливими, проходять в атмосфері примусу і напруги.

Дещо інший характер носить робота психолога з батьками-усинов­лювачами, які часто є більш зацікавленими в долі дитини, ніж рідні батьки. Під час бесіди, яка супроводжує процес усиновлення, психолог інформує потенційних усиновлювачів лише про загальні психологічні особливості віку дитини; інформація про особистісні характеристики вихованця інтернатної установи залишається конфіденційною. Подібні юридичні і правові рамки, які обумовлюють роботу психолога дитячого будинку, ускладнюють забезпечення психологічного супроводу дитини як у її подальшому навчанні і вихованні в цілому, так і в системі «дитячий будинок — школа-інтернат».

Окрему групу складають усиновлювачі-іноземці. Спілкування з ними відбувається за допомогою перекладача, тому інформація, яку вони отримують, носить стислий характер і стосується в основному юридичних аспектів і стану здоров'я дитини. Дані психоло­гічного обстеження, психологічне прогнозування подальшого розвитку дитини, яке проводиться психологом, не береться до уваги, оскільки її подальший психологічний супровід буде здійснюватися за межами України.

За результатами роботи другого засідання інтервізійної групи практичних психологів інтернатних установ і встановлення зворотного зв'язку з учасниками групи вироблені основні перспективні шляхи розв'язання проблеми:

 

Вдосконалення просвітницької роботи з батьками:

• організація роботи кімнати (куточка) для спілкування дітей з батьками під час відвідування, психологічне забезпечення спілкування (інформація психологічного змісту на стендах, плакатах, таблицях);
• системність участі психолога у роботі батьківських зборів (виступи, короткі повідомлення, групові консультування);
• організація системи занять із формування навичок усвідомленого батьківства.

2. Вдосконалення консультативної роботи з батьками, педагогами і вихователями:

• проведення педагогічних годин на тему: «Психологія батьківства», консультування педагогічних працівників з питань взаємодії з батьками;
• проведення консультацій вузького профілю (зокрема — з батьками дітей з вадами слуху, які не володіють мовою жестів), інформування про невербальні форми спілкування з дітьми.

3. Налагодження системи превентивної і корекційної роботи з батьками:

• проведення сеансів відеорелаксації;
• заняття з елементами психоло­гічного тренінгу шляхом використання рольових ігор, які орієнтовані на розвиток навичок спілкування з дитиною, актуалізацію емоцій і почуттів, бачення себе і дитини у світі.

Наступним етапом роботи інтервізійної групи є реалізація намічених перспектив у практичній діяльності за умови подальшого супроводу з боку модератора. Прямий супровід передбачає відвідування учасників групи у навчальному закладі і спостереження за їх роботою, опосередкований — отримання відповідної інформації від учасників групи на наступних засіданнях. В обох випадках важливим є детальний аналіз результативності використаних стратегій і подальший зворотній зв'язок з учасниками групи.

 

Організація роботи психологічної «Скриньки довіри»

Досвід роботи психологів, які перебували на курсах підвищення кваліфікації в РОІППО та брали участь у конференціях, семінарах, творчих та інтервізійних групах, показує, що у розвитку особистості дитини існують інтимні сфери, які викликають безліч запитань і розмова про які із сторонньою людиною викликає ніяковіння. Навіть за умови налагодженого контакту з психологом діти не завжди готові обговорювати певні теми. В таких випадках, щоб дитина не почувалася наодинці зі своєю проблемою, в практиці психологічного консультування використовується «Скринька довіри».

Робота «Скриньки довіри» — це письмове викладення проблеми чи запитання без збереження авторства (анонімно). Записки із запитаннями поміщаються в окремий ящик з відповідним написом. До недавнього часу діяльність «Психологічної скриньки» була недосконалою, оскільки деякі запитання залишалися без відповіді, адже автори їх невідомі. Використання досвіду роботи рівненських психологів дає можливість налагодити зворотній зв'язок з авторами записок. Для цього психолог, розповідаючи про принцип роботи «Скриньки довіри», пропонує дітям придумати власну емблему або числовий код. Саме емблема (код) буде стояти на кожній записці із запитаннями. Це дасть змогу психологу адресувати відповіді на запитання, позначаючи їх відповідною емблемою (кодом).

Яким чином автори записок можуть отримати відповіді, залишаючись «невідомими»? Це теж можна обумовити в попередній бесіді з учнями в класі. Записки-відповіді можна залишати на одній із перерв у доступному для дітей, але недостатньо людному місці. Діти зможуть взяти адресовані їм записки, не хвилюючись, що будуть кимось упіз­нані.

Психологу-початківцю потрібно бути готовим до ситуацій, коли частина записок носитимуть неестетичний, а інколи нецензурний зміст. Такі випадки є досить типовими на початковому етапі функціонування «Скриньки довіри».

Досвід роботи психологів м. Рівного допоможе зробити «Скриньку довіри» рятівним острівцем в океані підліткових проблем, дасть можливість виробити особисту систему надання професійної психологічної допомоги.

Превентивний напрям

Реалізація превентивного напряму діяльності психологічної служби передбачає роботу з попередження несприятливих умов у розвитку особистості, групи. Специфіка превентивної роботи полягає в тому, що вона починається тоді, коли ще немає особливих складностей у розвитку дитини чи колективу. Психолог, вивчаючи умови індивідуального розвитку особистості, соціально-психологічні зміни у житті мікро- та макросоціуму, прогнозує можливість появи тих чи інших ускладнень і проводить попереджувальну роботу. Превентивний напрямок передбачає:

• створення таких умов навчання і виховання, які б сприяти гармонійному особистісному розвитку дитини. Особлива увага звертається на початковий та перехідний етапи у шкільному житті (перший, п'ятий, дев'ятий та випускні класи). Надається допомога педагогам та батькам в успішній адаптації дитини до змін у соціальній ситуації, створенні сприятливого психологічного клімату в дитячому, педагогічному колективі та у сім'ї;
• роботу з дітьми «групи ризику», які схильні до дезадаптивної поведінки. Створення умов, які б зменшили вірогідність виникнення у них відхилень у розвитку. В «групу ризику» можуть потрапити діти, які не готові до шкільного навчання, з розладами у вищій нервовій діяльності і ті, які перенесли психологічні травми.

Превентивний напрямок передбачає роботу з педколективом з про­філактики несприятливого психічного клімату, перевтоми і стресів, синдрому професійного вигорання. В рамках превентивного напрямку передбачено консультування з батьками і вчителями, тренінги, релаксаційні техніки.

 

Психологічна просвіта

Важливість цього напрямку роботи практичного психолога полягає в тому, що він спрямований на розширення кордонів уявлень особистості про власне «Я», про систему взаємоз­в'язків «людина—людина», «людина—суспільство», «людина—світ». Просвітницький напрямок охоплює роботу з усіма учасниками навчально-виховного процесу: учнями (дітьми), батьками, адміністрацією закладу, педагогами.

Форми роботи психологічної служби у напрямку психологічної просвіти:

• бесіди (тематика пропонується психологом або визначається виходячи із запиту) з дітьми, педагогами, батьками;
• виступи на засіданнях психолого-педагогічних семінарів;
• виступи, доповіді на засіданнях педагогічних рад;
• виступи, доповіді на батьківських зборах;
• виступи на психолого-педагогічних консиліумах;
• інформаційне забезпечення роботи «Школи батьківства», «Батьківського лекторію» тощо;
• оформлення «Куточка психолога», періодичне оновлення інформації на ньому.

Матеріали для забезпечення просвітницького напрямку можна знайти в періодичній професійній пресі, використати власні професійні надбання, результати обміну досвідом з іншими психологами і соціальними педагогами, отримати консультацію в методичному кабінеті (центрі).

 

Психологічна експертиза

Відповідно до наказу № 198 від 26.06.2001 р. «Про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчально-виховних закладах Рівненської області», будь-які форми роботи з дітьми (учнями), які мають вплив на їх психіку, підлягають психологічній експертизі. Експертизу в межах навчального закладу проводить практичний психолог, у більш складних випадках до цієї роботи залучається районна (міська) експертна комісія. Експертизі підлягають:

• опитувальники, анкети, які використовуються у роботі з дітьми, вчителями, батьками;
• плани проведення виховних заходів на предмет врахування в них вікових психологічних особливостей дітей.

Науково-методична, дослідно-пошукова робота

Реалізація цього напрямку передбачає проведення досліджень, зрізів, наукові розробки за певною темою, науково-методичний супровід психолого-педагогічного експерименту, написання тез виступів, доповідей на науково-практичних конференціях.

 

Організаційно-методична робота

Важливою складовою планування діяльності практичного психолога є створення організаційно-методичної бази. Значна частина робочого часу психолога витрачається на написання різноманітних звітів, планів, розробку діагностичних та корекційних програм, рекомендацій за результатами проведених досліджень тощо. Виконання вказаних видів робіт повинно бути передбачено річним планом.

 

Творчі групи практичних психологів: зміст, форми, методи роботи

У педагогічній літературі з методології проблеми діяльності творчих груп певною мірою висвітлено деякі аспекти їх роботи. Що ж стосується творчих груп практичних психологів, то методичних розробок як таких немає, незважаючи на поширений досвід діяльності творчих груп психологів.

Творчі групи відносять до числа групових форм у структурі методичної роботи з педагогічними та керівними кадрами.

Творча група — це об'єднання певної кількості фахівців (3—12 осіб) спільних галузей (педагоги, психологи, логопеди, соціальні працівники тощо), що має на меті вирішити певну вузьку проблему і сприяти запровадженню досвіду у масову практику.

У творчі групи психологи об'єднуються, якщо:

1. В психолого-педагогічній науці не існує теоретичного обґрунтування певного явища, процесу, проте вони мають місце в практиці.

2. Не існує методології з певного теоретичного питання, і тому члени творчої групи мають розробити методичні шляхи впровадження ідеї.

3. Не достатньо практичного досвіду роботи в галузі, і метою є самовдосконалення, самоактуалізація, саморозвиток.

Визначення тематики творчих груп базується на існуючих теоретичних та практичних проблемах у діяльності психологів, що визначаються за допомогою:

• анкетування психологів (наприклад: Які напрямки вашої діяльності ви вважаєте найскладнішими? З яких питань ви хотіли б отримати додаткову теоретичну підготовку? З яких питань ви хотіли б отримати практичну підготовку? Які проблеми сучасної школи, на вашу думку, є актуальними для роботи психолога? тощо);
• бесіди, інтерв'ю з психологами, педагогами;
• аналіз у документації (звіти психологів; укази, накази, проекти, концепції, положення, авторські навчальні і виховні програми тощо);
• інформації, що отримана від кон­сультування учасників навчально-виховного процесу;
• інших методів.

Виключається безпідставне нав'язування тематики творчих груп, що часто зустрічається в практиці роботи методкабінетів, у випадках, коли ця тема достатньо розроблена в літературі; не стосується змісту роботи психолога, її специфіки.

Робота і терміни діяльності творчих груп визначаються учасниками групи в залежності від складності проблеми. Діяльність творчої групи планується згідно з алгоритмом.

Алгоритм діяльності творчої групи

• Теоретична підготовка

Глибоке колективне та індивідуальне вивчення науково-педагогічної літератури з визначеної проблеми, засвоєння наявного досвіду, з'ясування ідеї, сутності впровадженого.

Розробка моделей, схем, рекомендацій, порад щодо застосування на практиці досягнень науки і передового досвіду. Розробка змісту і діяльності творчої групи.

Колективне обговорення висунутих гіпотез. Створення і пробне впровадження передового педагогічного досвіду з визначеної проблеми.

• Аналіз і підсумок результатів.

Апробація набутого досвіду на основі нових педагогічних ідей. Апробація рекомендацій, розроблених творчою групою.

• Запровадження досвіду творчої групи в масову практику.

Поширення набутого досвіду (виступ з лекціями, пропаганда в пресі, демонстрація його на практиці), надання допомоги вчителям та консультування під час проведення семінарів-практикумів, науково-практичних конференцій.

Робота творчої групи складається за планом-програмою на весь термін діяльності та на кожний етап роботи. Вимоги до плану-програми: тема; мета; завдання кожного етапу; зміст, форми і методи роботи кожного етапу; підтеми, що потребують вивчення; відповідальний за підтему; періодичність та місце зібрання групи. Також самими учасниками творчої групи обумовлюється її кількість і склад, вибирається керівник групи. Зміна керівника, кількості і складу групи відбувається за згодою і під керівництвом методиста-психолога.

Засідання творчих груп можуть проходити у різних формах: групові дискусії, міні-доповіді, мозкові штурми, ділові ігри, дебати, семінари, моделювання тощо.

Серед методів збору інформації творчі групи можуть використовувати спостереження, бесіду, інтерв'ю, анкетування, опитування, тести, аналіз продуктів діяльності (малюнки, твори, документи), контрольні зрізи, експеримент, методи математичної статистики.

Наводимо проблеми, для вирішення яких можуть створюватись творчі групи психологів:

• Методологічне забезпечення корекції афективних станів дітей дошкільного віку (агресивність, гіперактивність, тривожність, імпульсивність тощо).
• Психолого-педагогічний аналіз уроку (заняття).
• Психологічне управлінське консультування.
• Розвиток критичного мислення.
• Розвиток творчого мислення.
• Психолого-педагогічні проблеми виховання обдарованих дітей.
• Сучасні форми і методи про­філактики узалежненості тощо.

Обов'язковим підсумком роботи творчої групи є звіт про результат, форми і методи, що використовувались для досягнення результату (згідно з п'ятим кроком в Алгоритмі діяльності творчої групи — розробка рекомендацій, заключний семінар чи конференція). Звіт може проходити у формі конференції, семінару, творчого вечора тощо.

 

Проблеми соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими

потребами та їх сімей

Одним із варіантів розв'язання назрілої проблеми Рівненський обласний центр практичної психології і со­ціальної роботи бачив створення творчої групи практичних психологів і со­ціальних педагогів закладів освіти області.

Створення творчої групи практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти Рівненської області за напрямом: « Проблеми соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими потребами та їх сімей» було обумовлене не лише вище зазначеними соціально-психологічними факторами, а й пріоритетним напрямом роботи Центру на 2003 рік, який визначений як розвиток соціальної педагогіки і со­ціальної роботи в закладах освіти області.

До складу групи входять практичні психологи і соціальні педагоги шкіл, ліцею, колегіуму, гімназії, спецшколи-інтернату, допоміжної школи-інтернату для розумово відсталих дітей; студент, майбутній психолог, який сам належить до категорії людей з особливими потребами. Загальна кількість учасників складає 10 осіб.

Згідно зі спільним рішенням усіх учасників група є «закритою», тобто вона має постійний склад і не поповнюється новими психологами і соціальними педагогами.

Діяльність творчої групи планувалась згідно з алгоритмом:

• Теоретична підготовка.

Глибоке колективне та індивідуальне вивчення наукової психологічної і соціально-педагогічної літератури з визначеної проблеми, засвоєння наявного досвіду, з'ясування ідеї, сутності впровадженого.

• Складання програми діяльності.

Розробка змісту, плану діяльності творчої групи, визначення основних напрямів роботи. Розробка моделей, схем, рекомендацій щодо застосування на практиці досягнень науки і психолого-педагогічного досвіду з визначеної проблеми.

• Накреслення можливого розв'язку проблеми.

Колективне обговорення висунутих гіпотез. Створення і пробне впровадження соціально-психологічних методик діагностики і корекції, рекомендацій, порад, пам'яток щодо роботи з дітьми з особливими потребами.

• Аналіз результатів і підбиття підсумків роботи.

Апробація соціально-психологічного інструментарію в закладах освіти, узагальнення набутого досвіду, написання методичного посібника.

• Запровадження досвіду творчої групи в масову практику.

Поширення набутого досвіду (виступи з лекціями, проведення семінарів, видавнича діяльність: статті в місцевій та фаховій періодиці тощо), консультування педагогів, батьків.

Напрями роботи над темою, періодичність зустрічей, тривалість засідань, керівник творчої групи обирались учасниками групи і погоджувались з методистом Центру, який координує діяльність творчої групи.

Учасниками групи був складений план-програма роботи творчої групи на 2003—2004 рік.

 

План роботи творчої групи практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти Рівненської області за напрямом: «Проблеми соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими потребами та їх сімей»

Тема: Соціально-психологічна реабілітація дітей з особливими потребами та їх сімей.

Мета: Розробка технології со­ціально-психологічної реабілітації розумово відсталих дітей і дітей, хворих на ДЦП та ЗПР.

Завдання:

1. Підбір літератури та створення бібліотеки психолога і соціального педагога щодо проблеми соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими потребами та їх сімей.

2. Вивчення, аналіз, систематизація досвіду роботи над визначеною проблемою вітчизняних і зарубіжних фахівців. Узагальнення власного досві­ду роботи з дітьми з особливими потребами та їх батьками (особами, що їх замінюють).

3. Розробка технології соціально-психологічної реабілітації дітей з особливими потребами (ДЦП, ЗПР, розумова відсталість):

• програми корекційно-розвивальних і реабілітаційних занять;
• рекомендації, пам'ятки, поради батькам, вчителям щодо соціально-психологічної адаптації дитини з особливими потребами;
• створення банку діагностичних методик для роботи з цією категорією дітей.

4. Апробація набутого досвіду і методичних розробок у закладах освіти області. Прослідковування ефективності їх застосування з метою подальшого вдосконалення.

5. Поширення нового досвіду роботи з дітьми з особливими потребами та їх сім'ями (виступи на методичних об'єднаннях, семінарах, конференціях, батьківських зборах, публікації у пресі тощо).

6. Видання методичного посібника. Підбиття підсумків роботи творчої групи за рік.

 

Напрями роботи за темою

• Організаційне засідання творчої групи: знайомство учасників, розгляд алгоритму діяльності творчих груп, обрання керівника творчої групи, затвердження особового складу групи, обговорення актуальності обраного напряму, визначення мети роботи групи, планування діяльності творчої групи на 2003 рік, визначення основних напрямів роботи за темою, підбір літератури, методичних матеріалів до теми (термін виконання) .
• Діти з особливими потребами як об'єкт соціально-психологічної роботи. Поняття «інвалід», «інвалідність» (термін виконання).
• Світ сім'ї дитини з особливими потребами (термін виконання) .
• Навчання дитини з особливими потребами в загальноосвітньому за­кладі: труднощі, проблеми, переваги (термін виконання) .
• Соціально-психологічна допомога дітям, хворим на ДЦП, ЗГІР; розумово відсталим дітям. Зустріч з головою обласної ПМПК — Алеко В. К. та дитячим лікарем-психіатром Галяба-ром В.С. (термін виконання).
• Соціально-психологічна робота з батьками дітей з особливими потребами (рекомендації, поради, пам'ятки). Зустріч з психологом та соціальним працівником РОССМ (термін виконання) .
• Соціально-психологічна підготовка вчителів до роботи з дітьми з особливими потребами (рекомендації, поради, пам'ятки) (термін виконання) .
• Створення банку діагностичних методик для роботи з дітьми, хворими на ДЦП, ЗПР, розумово відсталими дітьми (термін виконання) .
• Видання методичного посібника. Підбиття підсумків роботи творчої групи за рік (термін виконання) .

Засідання творчої групи відбуваються один раз на місяць, тривалість одного засідання — 4 години.

Робота творчої групи може проходити у різних формах: групові дискусії, міні-доповіді, мозкові штурми, ділові ігри, дебати, семінари, моделювання тощо.

Результат роботи творчої групи учасники вбачають у:

• створенні банку діагностичних методик для роботи з дітьми, хворими на ДЦП, ЗПР, розумово відсталими дітьми;
• розробці рекомендацій, порад, пам'яток батькам, педагогам, які працюють з цією категорією дітей;
• методичний посібник для практичних психологів і соціальних педагогів з набором корекційно-розвивальних і реабілітаційних методик для дітей, хворих на ДЦП, ЗПР, розумово відсталих дітей.

Творчі групи практичних психологів і соціальних педагогів можуть створюватися і функціонувати на базі міських (ра­йонних) центрів практичної психології і соціальної роботи та при районних відділах освіти під керівництвом методиста, що відповідає за психологічну службу.

 

Соціально-психологічний тренінг у роботі практичного психолога

Окремої уваги в діяльності психологічної служби заслуговує організація і проведення соціально-психологічного тренінгу та підготовка тренерів з числа психологів і соціальних педагогів за окремими проектами.

Тренінг соціально-психологічний — галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні. Основний контингент учасників тренінгу становлять представники професій, діяльність яких припускає інтенсивне спілкування, а також люди, що відчувають труднощі в сфері контактів. У групі СПТ особливий акцент робиться на створенні клімату довіри, що дозволяє реалізувати велику (в порівнянні з повсякденним спілкуванням) інтенсивність відкритого зворотного зв'язку. Учасники одержують можливість реально побачити себе збоку і зорієнтуватися у власному сформованому досвіді, що становить передумову і складову розвитку компетентності в спілкуванні. Сфера застосування цієї форми роботи широка. Учасниками соціально-психологічного тренінгу можуть бути учні, педагоги або батьки. Можлива організація груп СПТ з участю усіх названих категорій.

Організація і проведення соціально-психологічного тренінгу передбачає певний рівень підготовки ведучого. Основна функція ведучого — допомагати учасникам групи самим дізнаватися щось нове про себе та інших, допомагати приймати рішення про вибір конкретного стилю поведінки. Для успішного ведення групи СПТ психологом чи соціальним педагогом необ­хід­но враховувати наступні вимоги:

• психологічна освіта;
• досвід роботи в психологічних групах у ролі учасника;
• досвід проведення тренінгових груп;
• володіння навичками емпатії, активного сприйняття;
• уміння застосовувати «Я-висловлювання» стосовно учасників групи.

Робота групи СПТ буде ефективною, якщо психолог-ведучий побачить її «з середини», тобто сам спробує себе в ролі учасника групи.

Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи пропонує практичним психологам і соціальним педагогам курс соціально-психологічного тренінгу особистісного та професійного розвитку «Сам собі психолог», під час якого можливо відкрити себе для себе самого, зрозу­міти себе як людину, побачити в інших віддзеркалення власного «Я». Під час тренінгу можна отримати досвід ведення групи СПТ вдвох з тренером-партнером. Ведучі курсу СПТ «Сам собі психолог» — Серкіс Жанна Василівна, психолог, завідувач Рівненського обласного центру практичної психології і соціальної роботи та Мельник Юлія Василівна — психолог, методист Рівненського обласного центру практичної психології і соціальної роботи. Учасники групи забезпечуються пакетом методичних матеріалів та отримують сертифікати учасників.

 

Підготовка звіту про діяльність психологічної служби

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 27.08.2000 р. № 1/9-352 «Матеріали щодо планування діяльності, ведення документації і звітності всіх ланок психологічної служби системи освіти України» практичний психолог складає звіт про роботу в закладі освіти. Звіт складається з 2-х частин:

• інформація-звіт ;
• статистичний звіт.

Аналітична інформація-звіт готується психологом у кінці навчального року. Основні складові аналітичного звіту за попередній рік обов'язково використовуються під час планування діяльності психологічної служби на наступний навчальний рік (про основні вимоги до аналітичного звіту див. розділ «Планування діяльності психологічної служби»).

Підготовка статистичного звіту здійснюється на основі кількісного аналізу проробленої роботи за кожний навчальний семестр. При підготовці статистичного звіту варто звернути увагу на форму роботи, яка проводилася психологом, індивідуальна чи групова. Облік індивідуальних форм роботи (психодіагностичного, консультативного, корек­ційно-відновлювального та розвивального напрямків) заноситься у колонку «кількість осіб», а облік групових форм роботи — в колонку «кількість класів» (груп). Напрямки психологічна просвіта, проведення ділових ігор, тренінгів, навчальна діяльність передбачають групові форми роботи і в статистичному звіті заносяться у колонку «кількість класів, (груп)». Розділ «Зв'язки з громадськістю, відвідування (кількість заходів)» передбачає індивідуальні форми роботи. Результат про пророблену роботу заноситься в колонку «кількість осіб».

Кількісні результати діяльності практичного психолога протягом року заносяться у журнали обліку роботи за напрямками, журнал щоденного обліку роботи. В подальшому ці дані використовуються для підготовки статистичного звіту. Недоцільним є штучне збільшення кількісних даних у статистичному звіті (завищені дані), оскіль­ки це не відображає повної картини надання психологічної допомоги і спотворює уявлення про якість роботи практичного психолога.

Аналітичний і статистичний звіти про діяльність служби закладу освіти подаються методистам районних (міських) центрів практичної психології і соціальної роботи, методистам, які відповідають за психологічну службу.

Вивчення діяльності психологічних служб

Вивчення діяльності психологічних служб закладів освіти (фронтальні, тематичні перевірки, надання методичної допомоги тощо) доцільно проводити, використовуючи запропонований алгоритм (див. с 14).

Індивідуальна психолого-педагогічна карта учня (основні вимоги)

Індивідуальна психолого-педаго­гічна карта учня є основним документом, який відображає динаміку розвитку особистості дитини. Індивідуальні карти заводяться в ході проведення психологічного обстеження учня. Якщо навантаження працівників психологічної служби достатнє для цього закладу (1 ставка на 900 учнів), інди­відуальними картками можуть бути забезпечені всі учні. За інших обставин (психолог працює на 0,5 або 0,75 ставки) картки заводяться на учнів, які потребують підвищеної уваги.

Форма індивідуальної карти учня може бути довільною, значення для ефективного супроводу дитини має інформація, яку містить карта. Деяка інформація психолого-педагогічної карти може повторювати інформацію соціальної карти учня. В такому випадку психолог і соціальний педагог за­кладу можуть розподілити між собою окремі блоки інформації, склавши оптимальний варіант карти.

Пропонуємо використати у своїй практиці досвід роботи запорізьких психологів, запропонований Запорізьким обласним науково-методичним центром психології і соціології освіти. ( Сироватко Е.Н. Оптимизация деятельности школьного практического психолога по планированию и ведению документации. — Запорожье: Премьер, 2001. — 48 с.)

Основні складові карти:

1. Історія розвитку дитини (заповнюється батьками під час вступу дитини до школи).

Об'єктивні дані про дитину та її сім'ю

• Прізвище, ім'я, по батькові дитини. Дата народження, місце народження. Ім'я, по батькові тата, мами. Ким виховувалась дитина до школи? Чи відбулися зміни у складі сім'ї з моменту народження дитини? Якщо відбулися, вказати які саме і з яких причин?

Стан здоров'я дитини при вступі до школи

• Чи були ускладнення при народженні дитини? Чи є хронічні захворювання? Чи були у дитини операції чи травми? Як харчується дитина? Якими хворобами хворіла дитина до школи?

Інформація про сімейне виховання

• З ким із членів сім'ї найбільше спілкується дитина. Які методи заохочення і покарання використовуються у вихованні дитини. Оцінка батьками поведінки дитини (необхідне підкреслити); добрий, слухняний, впертий, різкий, уважний, агресивний, соро­м'язливий, легко ображається. Що хвилює батьків у поведінці дитини?

2. Інформація про розвиток особистості школяра

3 Готовність до навчання у школі. Особливості адаптації до шкільного навчання (навчальна діяльність, поведінка, емоційна напруженість, стан здоров'я). Особливості особистості (самооцінка, тривожність, статус у класі, референтні особи). Особливості переходу з початкової ланки навчання в середню. Акцентуації характеру. Темперамент, тип ВНД (сила, врівноваженість, рухливість/інертність). Па­м'ять. Увага. Мислення. Інтереси
(1 кл., 3 кл., 7 кл., 9—11 кл.). Здібності, особисті досягнення, вибір профілю навчання. Проблеми у вивченні предметів (клас — предмет).

Аналіз психологічних аспектів уроку

Важливою складовою діяльності практичного психолога є ефективний аналіз уроку.

Основні аспекти аналізу:

1. Наявність психологічної мети уроку.

2. Психологія навчання. Мотивація через:

• постановку мети (зв'язок з майбутніми знаннями), формування асоціативного ряду (зв'язок з попередніми знаннями), побутова мотивація (де в житті застосовуються ці знання).

3. Психологія научіння. Установки на:

• увагу, розуміння, запам'ятовування, застосування.

4. Опора на різні види пам'яті

• образну, вербально-логічну, емоційну.

5. Врахування індивідуальних особливостей учнів

• знання психофізіологічних особливостей, врахування гендерних відмінностей.

6. Особистісно-орієнтований підхід (за І. Д. Бехом, С. І. Подмазіним, І. С. Якиманською)

• розуміння дітей, визнання дітей, прийняття дітей, співпереживання (емпатія), цінування.

7. Методи і прийоми

• діалог, полілог, ігрові і рефлексивні, педагогічна підтримка, створення ситуації успіху, створення ситуації індивідуального і колективного вибору.

8. Формування механізмів самостійної роботи:

• самонавчання, самовиховання, самоствердження, саморегуляція, самооцінка.

9. Психологічний клімат під час уроку:

• групова згуртованість, конфлік­т­­ність у колективі, задоволеність роботою на уроці .

Стиль взаємин «учитель-учень»:

• авторитарний демократичний, співробітництво.

Характер взаємин «учень-учитель»:

• поважний, залежно-підлеглий, агресивний, доброзичливий, байдужий, неприязний.

Характер взаємин учнів на уроці:

• кооперація (співробітництво), конкуренція, відокремлення.

Соціальний педагог та його професійна діяльність

 

Приблизна модель особистості і професійної діяльності соціального педагога

Соціальний педагог — спеціаліст з виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку і соціалізації особистості. Незалежно від профілю, спеціалізації він може працювати безпосередньо в житловому будинку, на підприємствах і в закладах різноманітних відомств (заклади освіти, клініки, центри відпочинку тощо) або в спеціалізованих закладах (відділення соціальної допомоги, дитячий будинок, центр реабілітації, со­ціальний притулок, медико-психологічна консультація, «телефон довіри», центр зайнятості і працевлаштування тощо).

Соціальний педагог, надаючи со­ціально-педагогічну допомогу дітям, підліткам, дорослому населенню, реалізує наступні функції:

Аналітико-діагностична функція:

• вивчає, реально оцінює особливості соціального мікросередовища, ступінь і спрямованість впливу середовища на особистість, соціальний статус дитини, підлітка, клієнта в різних сферах діяльності і спілкування, визначає та аналізує соціальні фактори, їх спрямованість і вплив на особистість;
• знаходить переваги особистості дитини, її «проблемне поле», індивідуально-психологічні, особистісні особливості;
• ставить «соціальний діагноз», вивчає і реально оцінює особливості діяльності і навчання дитини;
• встановлює причини відхилення у поведінці дітей, підлітків; причини соціального неблагополуччя сім'ї;
• сприяє виявленню обдарованих дітей;
• виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку.

Прогностична функція:

• на основі аналізу соціальної і педагогічної ситуації програмує і прогнозує процес виховання і розвитку особистості, діяльність усіх суб'єктів соціа­льного виховання, надає допомогу у саморозвитку і самовихованні особистості, визначає перспективи розвитку особистості в процесі соціалізації;
• планує власну соціально-педагогічну діяльність на основі глибокого аналізу результату попередньої діяльності;
• будує дерево цілей професійної діяльності та адекватні йому виконавчі і керуючі програми.

Організаційно-комунікативна функція:

• сприяє включенню суб'єктів виховної діяльності, спільноти, населення мікрорайону в процес соціального виховання дітей, спільної праці і відпочинку, ділові та особисті контакти, зосереджує інформацію про впливи (позитивного і негативного) на вихованця соціально-педагогічних закладів, організацій, налагоджує контакти між ними по відношенню до цього вихованця та його сім'ї;
• формує демократичну систему взаємин у дитячому і підлітковому середовищі, а також у відносинах дітей, підлітків і дорослих;
• будує взаємини з вихованцями на основі діалогу, співробітництва.

Корекційна функція:

• здійснює корекцію всіх виховних впливів на вихованців як з боку сім'ї, так і соціального середовища, в тому числі і неформального;
• підсилює або фокусує позитивні впливи і нейтралізує або переключає негативні впливи;
• здійснює корекцію самооцінки школярів, за необхідності – корекцію статусу дитини в колективі, групі ровесників, допомагає позбавитись шкідливих звичок, що шкодять здоров'ю.

Координаційно-організаційна функція:

• організовує соціально значиму діяльність дітей і підлітків у відкритому мікросередовищі, впливає на органі­зацію відпочинку;
• включає в різноманітні види виховної діяльності з урахуванням психолого-педагогічних вимог;
• організує колективну творчу діяльність дітей разом з дорослим населенням;
• координує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання;
• взаємодіє з органами соціального захисту і допомоги;
• виконує роль учасника спільної діяльності, не відділяючи себе від вихованців і залишаючись при цьому керівником.

Функція соціально-педагогічної підтримки і допомоги вихованцям:

• надає кваліфіковану соціально-психолого-педагогічну допомогу дитині у саморозвитку, самопізнанні, самооцінці, самоствердженні, самоорганізації, самореабілітації, самореалізації;
• встановлює довірливі взаємини з дитиною (клієнтом). Охоронно-захисна функція:
• використовує весь комплекс правових норм, спрямованих на захист прав та інтересів дітей, підлітків, молодіжних об'єднань;
• сприяє застосуванню засобів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності по відношенню до осіб, що припускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на дітей;
• взаємодіє з органами соціального захисту і допомоги.

Психотерапевтична функція:

• турбується про душевну рівновагу дитини, про її почуття, переживання;
• встановлює довірливі взаємини з дитиною, підлітком, дорослим;
• здійснює вербальний і невербальний вплив на емоції і самосвідомість дитини (дорослого);
• надає допомогу у вирішенні міжособистісних конфліктів, позбавленні депресивного стану;
• сприяє змінам ставлення людини до життя, до соціального оточення, до самого себе;
• організує дитині (дорослому) ситуацію успіху.

Соціально-профілактична функція:

• організує систему профілактичних заходів з попередження девіантної і деліквентної поведінки дітей і підлітків;
• впливає на формування морально-правової стійкості;
• організовує систему заходів соціаль­ного оздоровлення сім'ї, своєчасно надає соціально-правову та іншу допомогу сім'ям і дітям груп соціального ризику.

Реабілітаційна функція:

• організує систему заходів з со­ціально-педагогічної реабілітації і підтримки осіб (перш за все, неповнолітніх), що повернулися з місць по­збавлення волі, спецзакладів, а також осіб, які за різних причин (хвороба, інвалідність, наркотизм, сексуальна агресія, позбавлення волі, переживання стресу тощо) відчувають соціально-економічні, професійні та інші труднощі в системі професійних, сімейних, інших взаєминах, що викликають різні форми соціальної дезадаптації.

Соціальний педагог покликаний попередити проблему, своєчасно виявити та усунути причини, які сприяють її виникненню, забезпечити превентивну профілактику різноманітних негативних явищ (морального, фізичного. соціального характеру), відхилень у поведінці людей, їх спілкуванні і, таким чином, оздоровити оточуюче їх мікросередовище. Тому він повинен відігравати різноманітні соціальні ролі і змінювати їх у практичній діяльності в залежності від ситуації і характеру проблеми, що вирішується. Це можуть бути ролі:

• Посередника між дітьми і дорослими, між сім'єю і державними службами, організаціями і закладами, які покликані піклуватися про духовне, фізичне і психічне здоров'я населення. Соціальний педагог сприяє взаєморозумінню між окремими людьми та їх оточенням, впливає на взаємодію між організаціями та інститутами со­ціального виховання. Впливає на со­ціальну політику в конкретному районі і мікрорайоні.
• Адвоката, захисника інтересів, законних прав людини, її сім'ї, різноманітних категорій населення. Він забезпечує соціальну справедливість, намагаючись допомогти людям реалізувати свої здібності, дати можливість використати свої ресурси всім членам суспільства.
• Учасника спільної діяльності дітей і дорослих та одночасно організатора цієї діяльності. Робота соціального педагога спрямована на спонукання людини до дії, ініціативи, творчості.
• Помічника своїм клієнтам у ви­рішенні їх проблем. Він перш за все допомагає людям розширити їх компетенцію і розвинути здібність самим вирішувати свої проблеми.
• Психотерапевта і наставника сім'ї, дітей, оточуючих їх людей. Со­ціальний педагог «супроводжує» сім'ю, турбується про її здоров'я, моральні, загальнолюдські цінності, про своєчасне вирішення проблем, що виникають.
• Конфліктолога, допомагає попереджувати і вирішувати конфліктні ситуації своїх клієнтів;
• Аніматора, спонукає людину до дії, сприяючи встановленню взаємовигідної взаємодії між особистістю і суспільством;
• Експерта в постановці соціального діагнозу і визначенні методів компетентного втручання, соціальної роботи з конкретним клієнтом;
• Суспільного діяча , підтримуючи, розвиваючи та очолюючи соціальні ініціативи громадян, спрямовані на оздоровлення оточуючого середовища.

Професійна діяльність соціального педагога може бути представлена у вигляді приблизної моделі. Це комплекс взаємопов'язаних напрямів діяльності (виховна, навчальна, розвиваюча, соціокультурна, комунікативна, організаторська тощо), спрямованих на різні об'єкти, для здійснення яких необхідні певні професійні знання, вміння і навики, а також професійно важливі якості.

Основні напрями професійної діяльності соціального педагога

(за виданням: Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога,
М. – 2002)

1. Вивчення соціально-педагогічних цінностей особисто­сті, соціально-педагогічних впливів середовища на людину, яка росте і розвивається.

(Спостереження, бесіда, опитування експертів, інтерв'ю, анкетування, невербальний діагноз, вивчення документів, контент-аналіз).

2. Організація виховних освітніх взаємодій з проблемною особистістю, яка потребує допомоги.

(Ставлення співучасті, підтримка дітей із сімей ризику, співдія у вирішенні проблем, співробітництво з сім'єю, школою, спільнотою, посередництво в особистісній самореалізації, спонукання особистості до самоорганізації і самостійності).

3. Соціально-психологічна допомога і підтримка особистості в кризових ситуаціях.

(З'ясування змісту проблеми, відредагування проблеми, вибір програми і плану дій, обговорення шляхів вирішення проблеми, допомога в організації виходу з проблеми, координування зусиль найближ­чого оточення особистості, створення групи-підтримки).

4. Корекція взаємин, способів со­ціальної дії, посередництво в творчому розвитку особистості і групи.

(Моделювання ситуацій для нового досвіду, моделювання сфер успі­шної діяльності, організація діалогу і співробітництва, організація мікросередовища із зміненими взаєминами, допомога у розблокуванні позитивних емоцій, створення і оцінка ситуацій успіху, зміна уявлень особистості про власне «Я», підтримка ініціатив, створення умов для творчості).

Для здійснення ефективної професійної діяльності соціальний педагог налагоджує взаємодію з різнома­нітними державними установами і за­кладами, що забезпечують соціальний захист населення.

Професійна взаємодія соціального педагога

(із закладами, що забезпечують

соціальний захист)

Соціальний педагог, заступник голови адміністрації із соціальних питань, співробітники відділів освіти, співробіт­ники відділу соціального захисту, співробітники центру зайнятості, інспектори у справах неповнолітніх, співробітники закладів додаткової освіти, співробітники відділу культури і спорту, спеціалісти ПМПК, спеціалісти соціальних служб для молоді, спеціа­лісти Рівненського міського територіального Центру медико-соціальної реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, спеціалісти обласного (міського/районного) Центру практичної психології і соціальної роботи.

Коли у соціального педагога з'являється необхідність інструментального забезпечення програм професійної діяльності, він аналізує фонд відомих методів і вибирає найбільш адекватні з них.

Класифікація основних методів, які використовуються соціальним педагогом

Соціальні методи та методи со­ціальної діагностики:

• інтерв'ю, моніторинг, соціоло­гічне опитування, експертна оцінка, експертний прогноз, біографічний метод.

Методи соціальної профілактики:

• превентивний метод, соціальна терапія, соціодрама, група підтримки.

Методи соціального контролю:

• соціальний нагляд, соціальна опіка, соціально-медичний догляд, соціальне обслуговування.

Методи соціальної реабілітації:

• працетерапія, зміни у статусі, групова терапія, кризова інтервенція.

Соціально-економічні методи:

• метод пільг, метод компенсацій, соціальний патронаж, медичний патронаж, соціально-економічні санкції.

Організаційно-розпоряджувальні методи:

• регламентування, нормування, інструктування, критика, контроль і перевірка виконання.

Психодіагностичні:

• тести інтелекту і здібностей, особистісні опитувальники, тести досягнень, проективні тести, малюночні тести, соціометрія.

Психокорекційні:

• психогімнастика, ігрова корекція, ігротерапія, арттерапія, діагностичний навчаючий експеримент, со­ціально-психологічний тренінг, тренінг поведінки.

Методи психологічного консультування:

• емпатичне слухання, інтерпретація, ідентифікація, фасилітація, висування гіпотез.

Методи психотерапії:

• сугестія, самонавіювання, раціоналізація, психоаналіз, транзактний аналіз, групова терапія, поведінкова терапія, сімейна психотерапія.

Педагогічні та організаційні методи: педагогічний експеримент.

Педагогічна діагностика:

• педагогічне спостереження, природний експеримент.

Навчання:

• словесні (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація, робота з підручником), практичні (вправи, лабораторні і практичні роботи, дидактичні ігри, творчі завдання, проблемні ситуації).

Виховання:

• позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, навіюваність, вправність, перспектива, гра, довіра, організація успіху, самовиховання.

Методи організації соціально-педагогічної взаємодії:

• ціннісної орієнтації, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації, визначення мети.

Методи як елемент соціального виховання:

• мотивування і залучання до дії, репродукування, закріплення і збагачення, співдії і співтворчості.

Метод впливу:

• на свідомість, на почуття, на поведінку.

Вихід на професійний рівень здійснення соціально-педагогічної діяльності вимагає, щоб цю професію обирали люди особливих особистісних якостей. Діяльність соціального педагога — це зона довіри між людьми, шляхи до їх взаєморозуміння, взаємодопомоги і взаємовідповідальності. Якості соціального педагога, які забезпечують його професійну придатність, — емпатія, доброзичливість, делікатність, автентичність, відкритість, конкретність, безпосередність, комунікабельність, ініціативність.

Емпатія — вміння побачити світ очима інших людей, розуміти його так само, як вони, сприймати їх вчинки з тих самих позицій і водночас уміти сказати іншим про своє розуміння і дати можливість підтвердити чи заперечити ці уявлення іншим.

Доброзичливість — здатність демонструвати своє позитивне ставлення, симпатію, готовність підтримати іншу людину.

Делікатність — ввічливість, м'якість у спілкуванні з іншими людьми.

Автентичність — здатність бути самим собою у відносинах з людьми.

Відкритість — готовність відкрити іншим свій внутрішній світ, бути щирим, уміти говорити про свої почуття і думки, транслювати їх співрозмовнику.

Конкретність — відмова від загальних міркувань, уміння давати конкретні відповіді на запитання.

Безпосередність — уміння говорити і діяти «тут і зараз», мати чітке уявлення про людину та її ситуацію і демонструвати це.

Комунікабельність — інтерес до інших людей, схильність до спілкування з ними, легкість у спілкуванні.

Якості соціального педагога, ви­значені професійним стандартом:

• уміння слухати інших з розумінням і цілеспрямованістю;
• уміння знайти інформацію та зібрати факти, необхідні для підготовки соціальної історії, оцінки ситуації;
• уміння створювати і розвивати взаємини, що сприяють успішній професійній діяльності;
• вміння спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання з со­ціальної педагогіки або практичної психології, з теорії особистості та діагностичні методи;
• вміння активізувати зусилля підлеглих (індивідів, груп, спільноти) з вирішення власних проблем, викликати довіру з їхнього боку;
• вміння обговорювати гострі теми в позитивному емоційному тоні і без вираження погроз;
• вміння розробляти новаторські рішення проблем підлеглих;
• вміння виявляти потреби для визначення терапевтичних залежностей;
• вміння вести дослідження або інтерпретувати висновки досліджень і положень професійної літератури;
• вміння забезпечувати і налагоджувати взаємини між конфліктуючими індивідами, групами;
• вміння забезпечувати міжвідомчі зв'язки;
• вміння інтерпретувати і виявляти соціальні потреби та ознайомлювати з ними відповідні органи (адміністрація, фінансові органи, суспільні організації»).

Крім того:

• високий професіоналізм, компетентність з широкого кола проблем, високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і культури духовної), володіння суміжними спеціальностями та знаннями з педагогіки, психології, юриспруденції тощо;
• доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність, готовність прийти на допомогу, бажання прийняти чужий біль на себе, милосердя, людяність, уміння співпереживати, емпатія;
• комунікабельність, товариськість, уміння правильно зрозуміти людину і поставити себе на її місце, гнучкість та делікатність, тактовність у спілкуванні, вміння слухати, здатність підтримати іншого і стимулювати його на розвиток власних сил, уміння ви­кликати довірливе ставлення до себе, організаційні здібності.

Окрім вимог до особистісних якостей соціального педагога та його професійних знань, умінь і навичок існують також кваліфікаційні вимоги до спеціаліста цього профілю.

Соціальний педагог навчального закладу:

• здійснює посередництво між освітніми установами, сім'єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків;
• сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню нахилів, обдарованості, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді;
• залучає до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян;
• впливає на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньо-сімейних конфліктів, надає потрібну консультативну психолого-педагогічну допомогу дітям і підліткам, групам со­ціального ризику, дітям, які потребують піклування тощо.

Посадові обов'язки соціального педагога середньої школи

Соціальний педагог здійснює комплекс заходів з виховання, навчання, розвитку і соціального захисту особистості в закладах і за місцем проживання учнів школи.

Вивчає психолого-медико-педагогічні особливості учнів та їх мікросередовище, умови життя.

Виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці учнів і своєчасно надає їм соціальну допомогу і підтримку.

Є посередником між особистістю учнів і закладом, сім'єю, середовищем, спеціалістами різноманітних соціальних служб, адміні­стративних органів.

Визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи, способи вирішення особистих і соціальних проблем, приймає рішення щодо соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості учнів.

Організовує різноманітні види со­ціально цінної діяльності учнів і дорослих, заходи, спрямовані на розвиток соціальних ініціатив, реалізацію соціальних проектів і програм, бере участь у їх розробці і затвердженні.

Сприяє встановленню гуманних, морально здорових стосунків у соціальному середовищі.

Сприяє створенню обстановки психологічного комфорту і безпеки особистості учнів, забезпечує охорону їх життя і здоров'я.

Здійснює роботу з працевлаштування, патронату, забезпечення житлом, посібниками, пенсіями, оформлення заощаджених внесків, використання цінних паперів учнів-сиріт та учнів, що залишились без догляду батьків.

Взаємодіє з учителями, батьками (особами, що їх замінюють), спеціалістами соціальних служб, сімейних і молодіжних служб зайнятості, з благодійними організаціями тощо у наданні допомоги учням, які потребують опіки і догляду, з обмеженими фізичними можливостями, девіантною поведінкою, а також тим, хто потрапив у екстремальні ситуації.

Соціальний педагог організовує роботу дитячого самоуправління, створює і керує гуртками або клубами за інтересами.

Планомірно проводить масові заходи для учнів та їхніх батьків.

Здійснює індивідуальну роботу з підлітками, що вимагають особливої педагогічної уваги, стоять на профілактичному обліку в школі та ІСН, залучає їх до роботи гуртків, секцій та інших об'єднань.

Школа є соціально-педагогічною системою. Тому соціально-педагогічні функції в школі виконує не лише соціальний педагог, але і всі інші члени колективу (вчителі-предметники, класні керівники, адміністрація тощо).

 

План роботи соціального педагога психологічної служби загальноосвітнього закладу (дошкільного закладу, школи, ліцею, гімназії, колегіуму, інтернату)

№ ________ на ____ н.р.

І. Робота з учнями

1. Превентивний.

2. Соціально-педагогічна діагностика.

3. Консультативно-методичний.

4. Соціально-педаго­гічна корекція, розви­ток і реабілітація.

5. Соціально-педагогічна просвіта.

6. Соціально-педаго­гічна експертиза.

7. Соціально-педаго­гічна прогностика.

II. Робота з учителями (проводиться за тими ж напрямами).

III. Робота з батьками (проводиться за тими ж напрямами).

ІV. Науково-методична, дослідно-пошукова робота (проведення досліджень, зрізів, наукові розробки, тези; самоосвіта тощо).

V. Організаційно-методична робота (передбачає розробку діагностичних, корекційних програм, написання планів, звітів тощо).

VІ. Зв'язки з громадськістю.

VІІ. Додатки (схеми, графіки, таблиці тощо).

Перелік заходів, обов'язкових

для включення у план роботи

соціального педагога

• соціально-педагогічна діагностика готовності дитини до навчання у школі (вересень);
• соціально-педагогічна діагностика готовності дитини до переходу в середню школу (жовтень);
• психолого-педагогічний конси­ліум (жовтень);
• діагностика раннього виявлення наркотичного узалежнення та соціально-неадекватної поведінки учнів (двічі на рік — вересень/квітень);
• участь у батьківських зборах (на запрошення класних керівників та на вимогу адміністрації закладу освіти);
• участь у роботі педагогічних рад та методичних об'єднань навчального закладу;
• участь у роботі конференцій, семінарів, методичних об'єднань;
• консультації (індивідуальні та групові) дітей, педагогів, батьків (опікунів);
• корекційно-розвивальна і реа­білітаційна робота (з метою вирішення проблем соціалізації особистості);
• соціально-педагогічна діагностика (виявлення учнів групи ризику, вивчення соціальної адаптації дітей, професійної спрямованості тощо);
• робота з девіантними дітьми і підлітками (щомісячна робота Ради профілактики закладу освіти, участь у засіданнях міських/районних ІСН, проведення профілактичної роботи за допомогою бесід з представниками ІСН тощо);
• профілактична робота (направлення для психологічного консуль­тування в спеціалізовані центри, направлення в тренінгові групи, направлення для обстеження або лікування у відділення неврозів, соматичні відділення, цикли бесід по охороні здоров'я (нарколог, гінеколог, психотерапевт, педіатр), відвідування міських/районних семінарів Центру планування сім'ї, зустрічі із співробітниками інспекції у справах неповнолітніх тощо);
• робота з дітьми з особливими потребами (координування своєчасного оформлення інвалідності і пенсійної допомоги, проведення санаторного лікування або систематичного обстеження, участь у роботі програм, присвячених вирішенню проблем дітей з особливими потребами тощо);
• координування різних видів со­ціально ціннісної діяльності учнів, спрямованих на розвиток соціальних ініціатив (участь у міських/районних/ обласних конкурсах творчості, участь в конкурсних програмах для дітей з особливими потребами, участь у святах дитячо-юнацьких бібліотек, участь у роботі закладів дошкільної освіти, контроль за наданням пільг дітям-сиротам, дітям з особливими потребами, дітям з чорнобильським посвідченням під час навчання тощо);
• захист і охорона прав дітей (виявлення статусу дитини за запитами у різні соціальні інститути, супровід у відновленні життєво важливих документів дитини, оформленні пенсій, веденні спадкових справ з оформленням документів, участь у судовому процесі в ролі захисника прав дитини, вирішення питання про житло на користь неповнолітнього, оформлення пакету документів у банк даних на дітей-сиріт, відслідковування адаптованості дітей у прийомній сім'ї, захист їх інтересів, допомога у влаштуванні випускників-сиріт, дітей з особливими потребами на навчання або на роботу, надання допомоги (на рівні своєї компетенції) у вирішенні побутових проблем тощо).

Соціальні педагоги навчальних закладів ведуть таку документацію:

3 план роботи на рік, план роботи на місяць, план на тиждень, со­ціально-педагогічна карта учня, журнал соціально-педагогічної діагностики і спостережень, журнал індивідуальних і групових консультацій, журнал корекційно-розвивальної і реабілітаційної роботи, журнал щоденного обліку роботи, статистичні звіти, соціальний паспорт класів( школи).

Соціально-педагогічна карта учня

Клас. Прізвище, ім'я та по батькові дитини. Дата народження. Домашня адреса, телефон. Прізвище, ім'я та по батькові батьків (опікунів). Сім'я (повна / неповна: з матір'ю / з батьком; рідні батьки / опікуни: сирота/ напівсирота; сприяє гармонійному психічному і фізичному розвитку/ неблаго­получна). Кількість дітей у сім'ї: (1/2/3/4 і більше). Соціально-побутові умови. Місце роботи батьків (опікунів), контактний телефон. Якщо не працюють, вказати причину (інвалід/ пенсіонер / домогосподарка / безробітний). Якщо обидва батьків працюють за кордоном, вказати, хто займається доглядом та вихованням дитини на цей момент (вказати контактний телефон) (бабуся (дідусь) / тітка (дядя) / знайомі тощо). Дані про особливості перебігу психофізіологічного розвитку дитини ( проходження вагітності, пологів, дані про захворювання дитини в перший рік життя; особливості історії розвитку дитини (наявність психічних травм, важливих змін у житті дитини, важких захворювань). Стан здоров'я (здорова/ стоїть на «Д» обліку / дитина з особливими потребами (вказати ваду розвитку). Психологічні показники (заповнюються у співпраці з психологом) ( тип темпераменту; особливості характеру, його акцентуації; загальний рівень психічного розвитку (норма, затримка, психо­фізичний інфантилізм, дисгармонія); особливості пізнавальних процесів; професійні інтереси; схильності, здібності; особливості поведінки, тип відхилень у поведінці).

Соціально-педагогічна характеристика:

Соціальні шкідливості: рання алкоголізація;

• нікотинова залежність; вживання токсичних і психотропних речовин; потяг до азартних ігор; потяг до асоціальних ігор; · ранній сексуальний потяг; негативізм в оцінці явищ дійсності.

Відхилення в соціальній поведінці:

• грубість; бійки; прогули; недисциплінованість; побиття слабких; вимагання; жорстоке ставлення до тварин; крадіжки; порушення суспільного порядку (облік в інспекції у справах неповнолітніх); немотивовані вчинки; втечі з дому (інтернату).

Взаємини дитини в сім'ї (з ким із членів сім'ї більше спілкується, до кого більше звертається по допомогу чи пораду; із ким найчастіше виникають конфлікти).

Методи заохочення та покарання в сім'ї.

Що викликає стурбованість батьків у поведінці та навчанні дитини.

Характер стосунків дитини з однолітками (соціометричний статус).

Типові конфлікти та шляхи їх ви­рішення.

Педагогічні показники:

• темп навчання; труднощі в навчанні; навчальні інтереси, що переважають.

Зауваження та побажання вчителів щодо поведінки і навчання дитини.

Соціальні пільги, якими користується дитина.

Рівень соціальної адаптації:

Високий:

1. Усвідомлене прийняття і виконання норм колективного життя.

2. Баланс індивідуального і со­ціального.

3. Гармонія взаємин з дорослими та однолітками.

4. Адекватне ставлення до педагогічних впливів.

5. Самоконтроль поведінки.

6. Активна участь у житті дитячого колективу.

7. Задоволення своїм статусом і взаєминами.

Середній:

1. Конформізм по відношенню до норм колективного життя.

2. Переважає або індивідуальне, або соціальне.

3. Нестійкі взаємини з оточуючими.

4. Суперечливе ставлення до педагогічних впливів.

5. Зовнішній локус контролю.

6. Періодична участь у житті дитячого колективу.

7. Неповне задоволення своїм статусом і взаєминами.

Низький:

1. Неприйняття і невиконання норм колективного життя.

2. Дисбаланс індивідуального і со­ціального.

3. Конфліктні взаємини з оточуючими.

4. Неадекватне ставлення до педагогічних впливів.

5. Некерована поведінка.

6. Пасивна участь у житті дитячого колективу.

7. Незадоволення своїм статусом і взаєминами.

 

Соціальний паспорт класу

Всього дітей.

Кількість багатодітних сімей (вказати прізвища):

• в них дітей, навчаються в загальноосвітніх закладах, знаходяться в дошкільному закладі.

Діти з особливими потребами (вказати прізвища, діагноз).

Сім'ї-біженці (тут і далі вказувати прізвища): в них дітей.

Сім'ї, батьки в яких безробітні.

Сім'ї, що постраждали від природних лих.

Сім'ї-переселенці із радіоактивно забруднених зон.

Кількість малозабезпечених сімей.

Кількість дітей, що залишились без догляду батьків:

• один з батьків працює за кордоном, батько і мати працюють за кордоном.

Батьки позбавленні волі.

Неповні сім'ї:

• виховує мати, виховує батько.

Неблагополучні сім'ї: в них дітей.

Сім'ї, де батьки ухиляються від виховання.

Батьки, позбавлені батьківських прав.

Сім'ї, де вихованням дітей займаються:

• бабуся і (або) дідусь, тітка і (або) дядько, інші члени родини (вказати, хто саме).

Кількість девіантних дітей:

• стоять на обліку в закладі освіти, стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх.

Аналіз діяльності соціального педагога

Вивчення діяльності соціального педагога закладу освіти (фронтальні, тематичні перевірки, надання методичної допомоги) проводиться за наступними критеріями:

0 — відсутність компоненту, що вивчається (незадовільно).

1 — присутній, але недостатньо реалізований компонент, що вивчається (задовільно).

2 — компонент реалізований, але має безсистемний характер (добре).

3 — компонент реалізований, достатня системність і результа­тивність (відмінно).

Компонент, що вивчається. Рейтингова оцінка. Самооцінка. Примітки.

Рівненський обласний центр практичної психології і соціальної роботи пропонує для використання в діагностичній роботі:

Лист обстеження дитини

П.І.Б., стать.

І. Загальні відомості про дитину.

Вік (дата, місце народження).

Назва та адреса навчального за­кладу, де навчається або виховується дитина.

П.І.Б., рік народження, освіта, місце роботи батьків.

Документи (характеристика, медична карта, письмові роботи, малюнки дитини).

Основні скарги.

ІІ. Поведінка дитини.

Загальні відомості: в якому класі навчається, дублювання, коли, скільки, труднощі в процесах навчання, підвищення успішності у зв'язку з... .

Домінуючі інтереси: любить сам читати або слухати, улюблені навчальні предмети, улюблені ігри, інтерес до ужитково-прикладного мистецтва, малювання, ліплення, музики, технічної праці, спорту тощо (підкреслити або вказати інший вид захоплення).

Психологічні особливості особистості (досліджуються разом з психологом): розвиток пізнавальних процесів (увага, пам'ять, мислення), мова: чиста, зашкарублість мови, заїкання, афазія, балакучість, багатий словник, ехолалія тощо, моторні реакції: рухливість, вправність, хода, письмо, ковтання, сміх, жування, одягання, ножиці, міміка, працездатність, виснаженість, тип темпераменту, акцентуації характеру, емоційні реакції: настрій (частота змін), збудливість, егоцентризм, негативізм (пасивний, активний), замкнутість, лінощі, брехня, хвалькуватість тощо, навіюваність, орієнтування у просторі, часі, соціальних взаєминах, відповідність нормі психофізичного розвитку цього віку, відхилення в поведінці.

Сон: спокійний, глибокий, чутливий, ранній, пізній, безсоння.

Гастричний інстинкт: розбірливість, надмірне вживання їжі, вживання алкогольних напоїв.

Сексуальний інстинкт: ставлення до статей; цинічні жести, лайка, малюнки, ранній та надмірний розвиток; сексуальні перверзії та дисфункції (онанізм, гомосексуалізм, ексгібіціонізм тощо).

Соціальна поведінка: ставлення до оточуючих, ставлення до режиму, обов'язків, відпочинку, асоціальні вчинки (втечі, волоцюжництво, жебракування, крадіжки, узалежнення від психоактивних речовин тощо), статус у групі (со­ціометричний).

Відомості про соціальне середовище розвитку дитини (соціально-побутові умови).

Відомості про спадковість: по лінії батька, по лінії матері: фізичні особливості розвитку (вади) і стан здоров'я, особливості характеру, інші особливості, відомості про братів і сестер дитини.

Історія загального розвитку дитини: перебіг вагітності та пологів, розвиток зубів, перші кроки, перші слова, охайність; нетримання сечі (в день, вночі), перенесені дитиною захворювання, психологічні травми тощо.

Медичне обстеження: ріст, вага, стан здоров'я (вказати захворювання та його ступінь).

Висновок: фізичний стан, розумовий розвиток, нервово-психічний стан, стан соціальної адаптації.

Направлення реабілітаційних заходів: психолого-педагогічна реабілітація, соціально-педагогічна реабілітація, медико-педагогічна реабілітація.

Діагностика особистості та її соціальних зв'язків

Методика «Недописана теза»

Методика дозволяє визначити переконання оточуючих, які вплинули на розвиток і становлення особистості дитини в процесі її соціалізації. Допишіть наступні твердження:

Я був вихований з переконанням у тому, що: сім'я — це...; робота — це...; гроші — це...; навчання — це...; чоловік — це...; жінка — це...; успіх — це... .

Важливо пояснити дитині, що вона повинна визначити не власну позицію, а позицію оточуючих (батьків, рідних, знайомих, учителів тощо). Діти можуть також відмітити, які позиції вони приймають (знаком +), а з якими категорично не погоджуються (знаком —). Проаналізувавши для себе отриману інформацію, визначте Я-концепцію вихованця.

 

«Недоліки — продовження переваг»

Виявіть найбільш розвинуті якості кожного вихованця. Негативні риси характеру переведіть у позитивні за принципом: «недоліки — продовження переваг».

Наприклад: впертість — уміння відстоювати власну точку зору.

Так ви отримаєте перелік позитивних якостей, звернення до яких буде сприяти ефективності взаємодії з вихованцем.

 

«Що я полюбляю? Що я не люблю?»

Виявіть життєві цінності вихованця. Дається завдання: напишіть по 10 відповідей на запитання: «Що я полюбляю?» і «Що я дуже не люблю?».

Розставте за принципом особистої важливості якості особистості, цінності, заняття, яким ви віддаєте перевагу.

Багато інформації для роздумів може дати завдання проранжувати особистісні займенники. Займенники «я», «вона», «він», «ти», «ми», «вони» необхідно розставити в порядку особистісних переваг.

Можна ускладнити завдання, попросивши учасників після ранжування уточнити (надписати), який зміст вони вкладають у кожний з цих займенників (наприклад, під займенником «ми» можуть матися на увазі сім'я або друзі, або клас, або...).

 

«Фантастичний вибір»

Використовуючи «чарівну» ситуацію, актуалізуйте потреби дітей.

Наприклад: Припливла до тебе Золота рибка і спитала: «Що тобі потрібно?» Якщо б ти став чарівником, що б ти зробив?

Ти відправляєшся на безлюдний острів і будеш жити там протягом всього свого життя. З собою можеш взяти те, що назвеш п'ятьма словами. Назви ці п'ять слів.

 

«Недописаний лист»

Продовжіть початок листа незна­йомому другу: Я живу добре, тому що... . Я живу погано, тому що...

 

«Мій Всесвіт»

Запропонуйте вихованцям заповнити карту «Мій Всесвіт». Для виконання завдання потрібні кольорові олівці або фломастери, альбомні аркуші.

Створіть сприятливу атмосферу, досягніть прихильності до вас дітей. Попросіть їх намалювати на аркуші сонечко, поясніть, що «сонечко» — це вони самі: «Адже ви дійсно є сонечком у житті ваших близьких, грієте їх своїм теплом, ніжністю, даруєте радість. А значить, промінці сонечка — це переваги вашої особистості. Назвіть їх. Це можуть бути як переваги характеру, так і риси зовнішності, які вас виділяють серед інших, або вік. Доброта, товариськість, почуття гумору, відповідальність, гарні очі, юність... Відобразіть у сонечку самого себе, позначивши своє «Я».

Намалюйте в своєму просторі Всесвіту планети. Планети — це важливі для вас люди. Назвіть планети їх іменами.

Планета може носити ім'я реальної особи або видуманого персонажу, історичного героя, чиє життя, доля, характер, вчинки вразили вас, ким ви, можливо, пишаєтесь, захоплюєтесь.

На карті свого Всесвіту позначте зірочками найбільш яскраві враження, які залишились у вашій душі. Згадайте про: улюблене місто, заняття, події, талісмани, свята тощо.

За бажанням (якщо ви не хочете, можете цього не робити) позначте хмаринки, хмари, тобто ваші проблеми.

Подивіться на сонечко, промінці, планети і зірки. Поміркуйте, що або хто може вплинути на хмаринки і хмари. Поєднайте їх лініями, зробіть ви­сновки, що допоможе вам вирішити ваші проблеми: Ви самі, близькі люди...

Після заповнення карти Всесвіту проаналізуйте:

• сприймання дітьми образу «Я»; самооцінку (розмір «сонечка», розташування його на листі, промінці тощо); емоційний стан (які кольори використовували); якості особистості (що намальовано в «сонечку», «промінцях»); вплив референтних осіб (планети); вибір заняття, важливого в житті (зірочки).

При аналізі карти «Мій Всесвіт» використовуйте знання з психо­діагностики. Це допоможе вам краще зрозуміти вихованця.

Через деякий час знову проведіть заняття за цією методикою. Проана­лізуйте разом з кожним вихованцем, що змінилося в карті Всесвіту, в його житті. Чому? Зробіть висновки.

«Референтні особи»

Вкажіть не менше 10 людей у со­ціумі, спілкування з якими має для вас відчутне значення. Відмітьте, хто вам найбільш близький. Складіть своєрідний ланцюг. Наприклад: Я — мама — подруга — Сергій К. — тренер...

Анкета «Я і мої друзі»

1. У вас є друзі? (Так, ні)

2. Що вас об'єднує: робота з тех­нікою; відвідування кіно; гра на гітарі; хобі; інше (допишіть).

3. Кому із друзів ви могли б довірити свою таємницю?

4. До кого із друзів ви звернулись би по допомогу у важкій ситуації?

5. Які ваші особистісні якості цінують друзі?

6. Пригадайте випадок, коли ви допомогли кому-небудь із друзів ви­йти із важкої ситуації або вирішити певну проблему.

7. Як ви себе почуваєте з друзями: і нудно, і сумно, і руку немає кому подати; життя чудове і несподіване; то злет, то падіння.

8. Яких друзів ви хотіли б мати і чого ви більш за все боїтеся в дружбі?

9. Які якості характеру і вчинки більш за все схвалюються в колі ваших друзів?

10. Як би ви назвали групу, в якій ви найбільше спілкуєтесь, де часто проводите вільний час: мої друзі; моя компанія; тусовка; мій двір; моя команда; свій варіант (допишіть).

11. Чи є у вас дорослі, з якими ви спілкуєтесь? Хто це?

12. Чи виникають у вас конфлікти? Якщо «так», то як зазвичай вони вирішуються: миром; бійкою; завдяки втручанню лідера; завдяки втручанню дорослого; компромісом частини дітей.

13. Як ставляться дорослі (батьки, сусіди...) до вашої групи: доброзичливо; вороже; нейтрально; байдуже; забороняють спілкуватися.

14. Вкажіть, з якими твердженнями ви погоджуєтесь: даю друзям корисні поради, бо знаю, що так буде краще для них; зі мною часто радяться; не можу прийняти важливе рішення без моїх друзів; ніхто не розуміє мене по-справжньому; мені легше прийняти рішення самому і поставити до відома всіх інших; мені легше прийняти рішення разом з усіма і підкоритися більшості; я дію за...

15. Зобразіть на малюнку свій душевний стан, який ви найчастіше відчуваєте з друзями: сонечко; людина; розбите серце; самотній корабель.

 

Соціально-педагогічна робота соціального педагога з сім'єю

Соціальний педагог проводить со­ціальну діагностику і на її основі складає програму допомоги сім'ї, яка включає виховання дітей, організацію до­гляду за ними, оформлення опікунства, усиновлення, захисту дітей, турботу про дітей з відхиленнями в розумовому і фізичному розвитку, організацію відпочинку, підвищення освітнього і культурного рівня батьків, відродження народних традицій, закріплення духовних зв'язків між членами сім'ї, пропагування здорового способу життя.

Соціальні педагоги здійснюють необхідні заходи у випадках жорстокого ставлення до дітей у сім'ях, працюють з сім'ями групи «ризику», надають їм допомогу в кризових ситуаціях.

Форми роботи соціального педагога з сім'єю різноманітні. Вибір їх залежить від структури сім'ї, її потреб, існуючих проблем, взаємин, які склалися в сім'ї та в її оточенні.

Соціальний педагог працює спільно з різноманітними соціальними службами, організаціями, закладами:

• зі службою соціальної допомоги населенню проводить роботу щодо виявлення сімей групи ризику і надання їм підтримки, бере участь в організації сімейних консультацій, служби знайомств, сімейної просвіти і самоосвіти тощо;
• зі службою соціально-побутової допомоги забезпечує послуги літнім людям, одиноким, інвалідам;
• зі службою сімейного відпочинку організує сімейний туризм, сімейні екскурсії, роботу центрів сімейного відпочинку, сімейних клубів, клубів молодих багатодітних сімей;
• зі службою соціальної профілактики соціально-неадекватної поведінки здійснює роботу з попередження злочинності, алкоголізму, наркоманії, суїцидів, волоцюжництва, правопорушень та інших асоціальних проявів серед неповнолітніх.

 

Алгоритм вивчення сім'ї

Прізвище, ім'я, по батькові кожного члена сім'ї:

• склад сім'ї, структура (повна, неповна, одна дитина в сім'ї, багатодітна сім'я, батьки розлучені тощо); житлово-побутові умови; матеріальне забезпечення; «виховний потенціал сім'ї (сильний, нестійкий, слабкий, негативний);
• характер взаємин у сім'ї: між дорослими членами сім'ї (гармонійні, компромісні, нестійкі, конфліктні, аморальні тощо); між іншими членами сім'ї і дитиною (сліпе обожнення, турбота, довіра, дружба, рівні права, відчуження, байдужість, повна самостійність, незалежність, відсутність контролю); позиція дитини в сім'ї (педагогічне виправдана, «кумир сім'ї», об'єкт постійних сварок дорослих, кожний з яких намагається перетягнути її на свій бік, належить сама собі, ніхто нею не цікавиться, залякана авторитарним ставленням, невпевнена в собі, уникає спілкування з батьками, грає роль «Попелюшки»); ставлення дитини до батьків (цінує сімейні взаємини, батьки авторитетні, ставиться байдуже, ставиться з неповагою, гостро переживає сімейну драму, тягнеться до одного з членів сім'ї);
• установки дитини по відношенню до батьків і до себе: «Я потрібна, мене люблять і я вас теж люблю». «Я потрібна, мене люблять, а ви існуєте заради мене». «Я не потрібна і мене не люблять, але я від усієї душі бажаю подобатись вам». «Я не потрібна, мене не люблять, дайте мені спокій».

Рекомендується виділити ті проблеми в сім'ї, які негативно впливають на дитину (відхилення в поведінці членів сім'ї: алкоголізм, наркоманія, слабкий виховний потенціал, конфліктні взаємини, малозабезпеченість сім'ї тощо).

Запропонована нижче анкета допоможе визначити взаємини в сім'ї, виявити сімейні конфлікти і знайти шляхи їх вирішення.

Анкета «Взаємини в сім'ї»

1. Ви оцінюєте взаємини у вашій сім'ї як: дуже гарні, добрі, не дуже гарні, погані, не дуже погані.

2. Ви вважаєте свою сім'ю дружним сімейним колективом: так, не зовсім, ні.

3. Які сімейні традиції сприяють зміцненню вашої сім'ї (назвіть ці традиції»)?

4. Як часто ваша сім'я збирається разом: щоденно, на вихідні, рідко?

5. Чим займається ваша сім'я, коли ви разом: спільно вирішує життєві проблеми, займається сімейно-побутовою працею, працює на присадибній ділянці, разом відпочиває, дивиться телепередачі, обговорює питання навчання дітей, обмінюється враженнями про пережитий день, про свої успіхи і невдачі, кожен займається своєю справою, інше?

6. Чи бувають у вашій сім'ї сварки, конфлікти: так, часто, інколи, рідко, не бувають?

7. Чим обумовлені сварки, конф­лікти: нерозумінням членами сім'ї один одного, порушенням етики взаємин (грубощі, зрада, неповага тощо), відмовами брати участь у сімейних справах, турботах, розбіжностями в питаннях виховання дітей, зловживанням алкоголем, іншими обставинами (вказати, якими)?

8. Способи вирішення моральних конфліктів у вашій сім'ї: примирення, обговорення ситуації і прийняття спільного рішення, припинення конфліктів на деякий час, звертання по допомогу до інших людей (батьків, сусідів, друзів, вчителів), конфлікти практично не вирішуються, мають затяжний характер.

9. Чи бувають діти свідками або учасниками сімейних конфліктів між дорослими: так, ні, інколи?

10. Як діти реагують на сімейні конфлікти: переживають, плачуть, підтримують одного з батьків, намагаються помирити, йдуть з дому, замикаються в собі, ставляться байдуже, стають злими, некерованими, намагаються знайти підтримку в інших людей?

11. Що ви плануєте робити для зміцнення сімейно-побутових відносин і покращання мікроклімату в вашій сім'ї?

Для зручності у роботі з сім'єю можна використовувати соціальний паспорт сім'ї, в якому містяться со­ціальні відомості про сім'ю, що потребує допомоги. Нижче пропонується зразок оформлення соціального паспорту сім'ї та соціальний паспорт сім'ї групи ризику.

 

Соціальний паспорт сім'ї

1. Адреса (населений пункт, вулиця, будинок, квартира, телефон)

2. П.І.Б. чоловіка, дата народження

3. П.І.Б. дружини, дата народження

4. Імена дітей, дати народження

5. Вікові категорії дітей: до 6 років, від 6 до 16 років, від 16 до 18 років.

6. Категорія сім'ї: повна сім'я, неповна сім'я ( виховує одна мати, виховує один батько, виховує одна бабуся, дід або хтось один з рідних).

7. Кількість дітей в сім'ї: 1 дитина, 2 дітей, багатодітні (3 дітей, 4 дітей і більше (вказати, скільки).

8. Сім'я, що здійснює опіку над дитиною (П.І.Б. і дати народження дитини).

9. Сім'я з усиновленою дитиною (П.І.Б. і дати народження дитини).

10. Сім'я біженців з дітьми.

11. Підлітки до 18 років, які не працюють і не навчаються.

12. Освіта (всіх членів сім'ї): вища, середня спеціальна, середня, 9 класів і менше.

13. Спеціальність: гуманітарна, технічна, медична, педагогічна, економічна, торгівля, постачання, сільськогосподарська, будівельна, майстри різноманітних профілів.

14. Місце роботи і посада чоловіка. Місце роботи і посада дружини.

15. Трудовий стаж чоловіка. Трудовий стаж дружини.

16. Дохід сім'ї (потребує допомоги чи ні).

17. Наявність присадибної ділянки.

18. Наявність домашнього господарства.

19. Наявність житла (потребує чи ні).

20. Побутові умови: аварійне житло (не підходить для проживання), потребує капітального ремонту, потребує часткового ремонту або перебудови, необхідне розширення житлової площі.

21. Стан здоров'я членів сім'ї: дорослі з особливими потребами (вказати, хто), діти з особливими потребами (вказати, хто), хронічні захворювання (вказати діагноз).

22. Нагороди, звання, пільги.

23. Сім'я стоїть на обліку (так/ні).

24. Основні проблеми сім'ї.

 

Соціальний паспорт сім'ї групи ризику

Загальні відомості (прізвища членів сім'ї, кількість членів сім'ї). П.І.Б. батька. Адреса. Рік народження. Освіта. Місце роботи, спеціальність. Стан здоров'я, інші відомості. П.І.Б. матері. Адреса. Рік народження. Освіта. Місце роботи, спеціальність. Стан здоров'я, інші відомості. Діти (відомості заповнюються на кожну дитину – П.І.Б. Дата народження. Місце навчання. Стан здоров'я). Характеристика умов у сім'ї (побутові, матеріальні, житлові, санітарні). Де стоїть на обліку. За чиєю ініціативою. До якого фактору групи ризику відноситься. Соціально-демо­графічний фактор (багатодітна сім'я, неповна сім'я, з усиновленими дітьми, дітьми, що знаходяться під опікою, з недієздатними батьками, малозабезпечені). Соціально-педагогічний фактор (батьки не здатні керувати соціальною ситуацією, конфліктні сім'ї, сім'ї, в яких виникають передумови для втечі дитини з дому). Соціально-криміногенний фактор (сім'ї, в яких існує загроза для життя дитини, деградація батьків). Реальний прибуток. Прибуток на 1-ну людину. Рекомендації (необхідно встати на облік в ...; потребують термінової економічної допомоги; інше). Потреба в реабілітації (рішення соціального консиліуму від _____ р. з со­ціальної допомоги.

 

Ігрова корекція поведінки дітей у групі

Ігрова корекція поведінки є груповою формою корекційної роботи з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. Вона заснована на діяльнісному підході і використовує дитячу гру в діагностичних, корекційних і розвивальних цілях. Ігрова корекція використовується для роботи з дітьми, які мають різноманітні форми порушень поведінки, неврози, страхи, шкільну тривожність, проблеми в спілкуванні з однолітками.

 

Етапи психокорекції

Розвиток будь-якої групової діяльності проходить низку стадій або фаз. Для дитячої групи також характерна внутрішня динаміка. Груповий процес, що виникає в ході занять ігрової психокорекції, проходить три етапи: орієнтовний, реконструктивний і закріпляючий. На першому етапі дітям надається можливість спонтанної гри. Тактика педагога найменш директивна. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

1. Виявлення особливостей емо­ційно-поведінкової сфери, що потребують корекції.

2. Створення у дитини позитивного емоційного настрою і атмосфери безпеки в групі.

На цьому етапі широко використовуються невербальні засоби комунікації, ігри, які полегшують вступ у контакт.

Тактика ведучого на другому етапі приймає цілеспрямований характер, використовуються спеціальні прийоми. Завдання ведучого — продемон­струвати дитині неадекватність, недоцільність деяких способів реагування і сформувати у неї потребу у зміні своєї поведінки. Тут відбувається емоційне відреагування внутрішньої напруги, неприємних переживань, широко використовуються сюжетно-ро­льові ігри, програвання різних проблемних ситуацій. Саме на цій стадії корекційного процесу відбуваються головні зміни в психіці дитини, вирішуються внутрішні конфлікти. Майже завжди зустрічаються прояви агресії, негативізм — протест, спрямований проти педагога. До кінця цієї стадії суперечливі емоції замінюються почуттям глибокої симпатії як до дорослого, так і до партнерів по грі.

На третьому етапі діти закріплюють здатність самостійно знаходити необхідні способи поведінки. Завдання ведучого — навчити їх формам емоційного реагування, поведінки, розвинути навики спілкування, збагатити ігрову діяльність. Метою цього періоду є закріплення позитивного і нового, що виникло в особистісному світі дитини. Необхідно домогтися того, щоб дитина остаточно повірила в свої сили і змогла винести цю віру за межі ігрової кімнати в реальне життя. Тактика педагога підкорена внутрішній динаміці ігрового процесу, її зміни відповідають етапам психокорекційного процесу.

І етап. Тактика педагога найменш директивна. Він спостерігає за грою дітей, намагається створити теплу емоційну атмосферу в групі, ненав'язливо допомагає дитині адаптуватися в новій обстановці; може запропонувати дітям пограти в ті чи інші ігри, але не наполягає на цьому. Охоче підтримує ініціативу дітей, ніяк не спрямовує гру, не висловлює ніяких думок з приводу гри, не оцінює дітей. Використовуються наступні прийоми: невербальні засоби спілкування; заохочення спонтанної активності дитини.

II етап. На реконструктивному етапі тактика змінюється, позиція педагога стає більш активною. Прийоми: інтерпретація; відображення; демонстрація більш адекватних способів поведінки; навіювання; створення ситуації вибору, що вимагає від дитини певного способу дії; використання спе­ціальних ігор.

III етап. Це етап опробування нового досвіду. Дитина вже навчилася вирішувати проблеми, які виникають у її житті. Педагог підтримує дитину, демонструє їй свою повагу.

 

Структура психокорекційного заняття

Кожне заняття складається із низки етюдів та ігор. Вони короткі, різноманітні, доступні дітям за змістом. Основна мета занять — збереження психічного здоров'я і попередження емоційних розладів у дітей. Основна увага на заняттях звертається на навчання елементам техніки виразних рухів, на використання виразних рухів у вихованні емоцій і найвищих почуттів, на набуття навиків саморозслаблення. Заняття будуються за певною схемою і складаються із етапів. Кожний етап може вирішувати не одну, а декілька самостійних задач. Часові характеристики залежать від можливостей ведучого та зацікавленості дітей.

1-й етап. Розминка.

Заняття починається із загальної розминки. Її задача: знизити інертність фізичного і психічного самопочуття, підняти м'язовий тонус, розігріти увагу та цікавість дитини до спільного заняття, налаштувати дітей на активну роботу і контакт один з одним. Для здійснення цієї задачі виконується декілька вправ-ігор на увагу або рухлива гра.

2-й етап. Мімічні і пантомімічні етюди.

Задача: виразне зображення окремих емо­ційних станів, пов'язаних з переживанням тілесного і психічного задоволення і незадоволення. Моделі вираження основних емоцій (радість, здивування, інтерес, гнів тощо). Діти знайомляться з елементами виразних рухів: мімікою, жестом, позою, ходою.

3-й етап. Ігри. етюди на вираження окремих рис характеру та емоцій.

Задача: виразне зображення почуттів, що породжуються соціальним середовищем (жадібність, доброта, чесність тощо), їх моральна оцінка. Моделі поведінки персонажів з тими або іншими рисами характеру. Закріплення і розширення отриманих раніше відомостей, що стосуються соціальної компетентності дітей. Коли діти зображують емоції, їх увага привертається до всіх компонентів виразних рухів одночасно.

4-й етап. Ігри. етюди, які мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину або на групу.

Використовуються мімічні і пантомімічні здібності дітей для природного перевтілення в заданий образ.

Задача: корекція настрою та окремих рис характеру дитини, тренінг моделювання стандартних ситуацій.

5-й етап. Закінчення заняття. Психом'язове тренування.

Задача: зняття психоемоційної напруги, навіювання бажаного настрою, закріплення позитивного ефекту, що стимулює і впорядковує психічну і фізичну активність дітей, приведення до рівноваги їх емоційного стану, покращання самопочуття і настрою.

Як приклад програми ігрової корекції пропонуємо вашій увазі програму ігрової корекції порушень розвитку властивостей суб'єкта самоусвідомлення і спілкування у соціально і педагогічно занедбаних дітей.

Програма ігрової корекції порушень розвитку властивостей суб'єкта самоусвідомлення і спілкування у соціально і педагогічно занедбаних дітей.

Мета: усунення викривлень емоційного реагування і стереотипів поведінки, реконструкція повноцінних контактів дитини з ровесниками, гармонізація образу «Я» дитини.

Задачі:

1. Формування соціальної довіри.

2. Розвиток соціальної активності дітей.

3. Розвиток соціальних емоцій.

4. Розвиток комунікативних навиків.

5. Формування адекватної самооцінки дітей.

6. Навчання уміння самостійно вирішувати проблеми.

Предмет корекції: властивості суб'єкта самосвідомості і спілкування дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Засоби корекції: дитяча гра, елементи психогімнастики, спеціальні прийоми неігрового типу, спрямовані на підвищення згуртованості групи, розвиток навиків спілкування, здібності до емоційної децентрації (відмежування себе від певного негативного стану).

Етапи корекції:

І. Орієнтовний (3—4 заняття).

II. Реконструктивний (6—7 занять).

III. Закріпляючий (2—3 заняття).

Зміст програми

І етап роботи — орієнтовний

1-е заняття

Присвячене знайомству дітей один з одним. Діти сідають напівколом на стільці навколо ведучого. Всім учасникам дорослий пропонує назвати себе будь-яким ім'ям, яке зберігається за дитиною протягом усіх занять. Соціальний педагог пропонує дітям вибрати для себе будь-яке ім'я або назву тварини (що має діагностичний і корекційний зміст).

У діагностичному значенні вибір не свого імені — ознака неприйняття себе. Так у дитини проявляється відчуття власного неблагополуччя. Вибір чужого імені вказує на бажаний об'єкт ідентифікації. Педагог також називає себе.

Корекційний зміст заключається в тому, що дитина може таким шляхом вийти із свого старого «Я» і вдягнути на себе іншу маску. Діти часто обирають імена друзів, назви тварин, які бувають глибоко символічними.

На першому занятті не варто з'ясовувати, чому дитина назвала себе по-іншому, оскільки це може відлякати дитину. Це питання можна обговорити пізніше.

Після такого знайомства ведучий пропонує дітям гру «Піжмурки». Весела, азартна, вона знімає напругу дитини. Водночас ця гра — ефективний діагностичний прийом, що виявляє ви­хідний рівень самостійної активності групи і деякі групові ролі, групові взаємини співпідкорення, що виникають. Якщо діти грають активно, тобто самі обирають ведучого, зупиняють тих, хто підказує, значить, група дійсно активна і дорослий займає позицію пасивного спостерігача, щоб швидше склалася групова структура.

Потім педагог пропонує дітям гру «Поїзд».

Мета гри: створення позитивного емоційного фону, підвищення впевненості в собі, усунення страхів, згуртованість групи, підсилення довільного контролю, розвиток уміння підкорятися вимогам.

Хід гри: діти стають один за одним, тримаючись за плечі. «Поїзд» везе дітей, долаючи різноманітні перешкоди.

Кінець заняття повинен бути спокійним та об'єднуючим. Тому можна запропонувати дітям стати в коло і взяти один одного за руки. Обрана форма завершення заняття залишиться незмінною і перетвориться в ритуал.

 

2-е заняття

Якщо група активна, то продовжить курс спонтанних ігор. Під час гри в дитячому колективі виникає ієрархія, яка, як правило, виявляє силу і слабкість кожного учасника. Ієрархія, що виникла випадково, підтримує інших і сприяє закріпленню дезадаптивних якостей дітей. Вона необхідна для уточнення психологічного діагнозу членів групи і для накопичення того групового досвіду спілкування, від якого в подальшому буде необхідно відштов­хуватися, демонструючи його позитивні і негативні сторони дітям.

Педагог знаходиться в груповій кімнаті, але ніяк не втручається в дитячі ігри.

За три заняття, на основі спостереження, вже можна виділити шість випадкових ролей:

1) лідер (який приймається усіма);

2) «товариш» лідера (підлабузник);

3) той, що не приєднався (опозиціонер);

4) покірливий конформіст (баран);

5) «козел відпущення» (той, з кого постійно знущаються);

6) знехтуваний (той, якого не помічають).

 

3-є заняття

1 . Гра «Піжмурки»

Мета гри: створення позитивного емоційного фону, усунення страхів. підвищення впевненості в собі.

Хід гри: всі діти ідуть, пританцьовуючи і наспівуючи яку-небудь пісеньку, і ведуть гравця-кота із зав'язаними очима. Підводять до дверей, ставлять його на порозі і наказують взятися за ручку, а потім всі разом (хором) починають співати:

Кіт, кіт Котофей,

Ти лови нас шість ночей!

Ти лови нас шість ночей,

Не розв'язуй очей!

Як тільки проспівають останні слова, роз­бігаються в різні сторони. Кіт починає ловити дітей. Всі кружляють навколо кота, дражнять його: торкаються до нього пальцем, смикають за одяг.

2. Гра «Жук»

Мета гри: розкриття групових взаємин.

Хід гри: діти стають в рядок за тим, хто водить. Дитина, яка водить, стоїть спиною до групи, витягнувши за спину руку з розкритою долонею. Той, хто водить, повинен вгадати, хто з дітей доторкнувся до його руки (за виразом обличчя, рухом). Дитина водить доти, доки не вгадає правильно. Того, хто водить, обирають за допомогою лічилки.

 

3. Вільний час.

Запропонуйте дітям сюжетно-рольові і настільні ігри.

 

4. «Хоровод»

Хід гри: діти стають в коло і беруться за руки, дивляться один одному в очі, посміхаються. При цьому основна увага звертається не на ролі, які склалися, а на усунення нерівності і привілеїв. Існують певні ознаки, які вказують на те, що необхідна групова структура склалася. По-перше, ті, хто водять, починають відчувати спрямовану на них агресію. По-друге, виникають спонтанні тактильні, ніжні інтеракції між членами групи. По-третє, з'явилося серйозне, поважне ставлення до ритуалу завершення заняття.

Тоді, коли виникла групова структура, зрівнялися дитячі індивідуальності, можна переходити до наступного, другого, етапу групового курсу, в якому більше уваги приділяється індивідуальній роботі в формі рольових ігор та інших прийомів.

 

II етап роботи — реконструктивний

До початку II етапу педагог уже бачить труднощі спілкування кожної дитини, а також неадекватні компенсаторні засоби поведінки кожного. Індивідуальна психологічна корекція відбувається тоді, коли дитина здійснює нові форми поведінки і накопичує новий досвід спілкування. Це стає можливим лише за умови задоволення своїх фрустрованих потреб (вони часто є джерелами напруження та обумовлюють неадекватну поведінку). Найчастіше це потреба в безпеці і прийняті-визнанні. Фрустрація цих потреб властива майже всім дітям з труднощами адаптації. Як правило, потреба в безпеці задовольняється на І етапі корекції, під час спрямованої гри.

Задоволення потреби у визнанні неможливе без побудови повного образу самого себе. Щоб це реалізувати, використовують такий методичний прийом, як зворотний зв'язок. Кожна дитина отримує зворотний зв'язок у спеціально орга­нізованих для цього іграх: «Сімейний портрет», «Асоціації», «День народження», «Фанти».

Вміло організовуючи зворотний зв'язок, ведучий допомагає дітям сформувати більш продуктивний образ «Я». Зазвичай це робиться у формі словесної інтерпретації ігрового зворотного зв'язку з особливим акцентом на позитивні сторони особистості дитини.

Крім того, на II етапі використовуються деякі ігри, які допомагають долати неприємні для дитини властивості характеру, наприклад, лякливість. Це ігри: «Безлюдний острів», «Страшні казки». Після цих ігор дитина може сказати собі: «Ось який я гарний. Я, звичайно, не дуже сміливий, але я можу слухати страшні казки в темноті і сам їх складати. Я можу грати в безлюдний острів, володіти собою.»

Визначальний момент II етапу — гра «День народження». Під час цієї гри відбувається за­своєння необхідних якостей, «дарування» необхідної характеристики особистості, авансом, згори. Так окреслюється зона найближчого розвитку дитини.

Відпрацьовування нових навиків спілкування особливо цілеспрямовано здійснюється в групових завданнях, які кожний іменинник повинен зробити.

Заняття будують, спираючись на психоло­гічний діагноз кожної дитини, який ставиться поступово протягом усього періоду роботи групи. Складаючи психологічні портрети дітей, психолог особливо уважний до того, що не може зробити дитина, що їй не вдається або чого вона не вміє (заняття проводяться разом з психологом, якщо є така можливість).

 

4-е заняття.

1. Гра «Асоціації»

Мета гри: виховання спостережливості, розвиток уяви, формування вміння жестами зображувати людину.

Хід гри: дитина жестами, мімікою зображує іншу дитину, її особливості, звички, як вона їх бачить. Інші діти відгадують, кого вона зображує.

2. Гра «Страшні казки»

Мета гри: розвиток сміливості, впевненості в собі, зниження тривожності. Гра спрямована на згуртованість групи.

Хід гри: виключається світло або зашторюються вікна. Діти починають по черзі розповідати в темноті страшні казки. Якщо рівень до­віри в групі високий, то діти відтворюють власні страхи. Дуже корисно їх відразу розіграти також у темноті.

3. Гімнастика.

4. Спортивна гра «Турнір»

Мета гри: виховання довільного контролю, корекція афективної поведінки, розвиток сміливості, впевненості в собі; дитина грає різні ролі: спортсмена, судді, глядача.

Хід гри: діти обирають суддю і спортсменів. Проводяться спортивні ігри:

а) «Влучи у кеглю» . Дитині пропонують сісти, спершись руками за спиною і зігнувши ноги. Перед ногами кладеться м'яч. Дитина повинна відштовхнути м'яч, розігнувши ноги так, щоб влучити м'ячем у кеглю, яка стоїть на відстані 3—4 кроків;

б) «Пролізь крізь руки» . З'єднавши пальці рук, необхідно спробувати пролізти крізь руки так, щоб вони опинилися ззаду. Руки при цьому потрібно тримати «в замку», не відпускаючи;

в) « Бій півнів» . Діти намагаються вивести один одного з рівноваги, стрибаючи на одній нозі і штовхаючись або правим, або лівим плечем. Програє той, хто торкнеться землі другою ногою. Руки діти тримають на поясі. Можна триматися однією рукою за носок зігнутої ноги. Перемагає той, хто довше утримається, стрибаючи на одній нозі;

г) «Сядь-встань» . Схрестивши ноги, охопивши руками плечі, підняти руки зігнуті перед собою, сісти і встати, не допомагаючи собі руками.

5. Хоровод.

 

5-е заняття.

1. Гра «Біп»

Мета гри: створення позитивного емоційного фону, усунення страхів, згуртування групи.

Хід гри: діти сидять на стільцях. Той, хто водить, із закритими очима ходить по колу, сідає по черзі на коліна до дітей і вгадує, у кого він сидить. Якщо він правильно вгадав, той, кого назвали, говорить: «Біп».

2. Гімнастика.

3. «Сімейний портрет»

Мета гри: гра є соціометрією дитячої ігрової групи, а також відображує взаємини, які склалися у власній сім'ї, спирається на групові взаємини.

Хід гри: в сім'ю приходить фотограф, щоб зробити сімейний портрет. Він повинен призначити сімейні ролі всім членам групи і розмістити їх, розповідаючи про те, хто з ким дружить у цій сім'ї.

4. Гра «Дзеркало»

Мета гри: надати можливість проявити активність пасивним дітям.

Хід гри: обирається той, хто водить, інші діти — дзеркала. Той, хто водить, дивиться в дзеркала, вони відображують усі його рухи. Педагог слідкує за правильністю відображення.

5. Вільний час.

Запропонуйте дітям настільні, сюжетно-рольові ігри.

6. Хоровод.

Діти стають у коло і беруться за руки, дивляться один одному в очі, водять хоровод.

 

6-е заняття.

1. Гра «День народження»

Мета гри: для згуртовування групи дітям надається можливість висловити образи, зняти розчарування.

Хід гри: обирається іменинник. Всі діти дарують йому подарунки жестами, мімікою. Імениннику пропонується згадати, чи не ображав він кого-небудь, і виправити це. Дітям пропонується пофантазувати та уявити майбутнє іменинника.

2. Гра «Плутаниця»

Мета гри: гра підтримує групову єдність.

Хід гри: лічилкою обирається той, хто водить. Він виходить з кімнати. Інші діти беруться за руки та утворюють коло. Не розтискаючи рук, вони починають заплутуватися — хто як уміє. Коли утворилася плутанка, той, хто водить, заходить до кімнати і розплутує її, не розтискаючи рук дітей.

3. Гімнастика з веселими чоловічками.

4. Гра «Хлопчик (дівчинка) — навпаки»

Мета гри: у грі розвивається довільний контроль за власними діями, знімаються рухова розгальмованість, негативізм.

Хід гри: учасники стають у коло. Той, хто водить, показує дії, всі повторюють за ним. Хлопчик-навпаки повинен робити не так, як усі.

5. Вільний час (забави за столом):

а) «Видуй кульку з чашки» . В чашку кладуть кульку від настільного тенісу. Дітям по черзі пропонують зробити глибокий вдих, нахилитися над чашкою і дмухнути в неї так сильно, щоб кулька вилетіла з чашки;

б) «Найсильніший». Діти спираються ліктями на стіл і з'єднують кисті. Кожний в парі починає давити на руку товариша, намагаючись покласти її на стіл. Перемагає той, хто, не відірвавши ліктя від стола, змусить партнера покласти руку на стіл;

в) різноманітні настільні ігри: «Лото», «Цирк», «Літаючі ковпачки», «Шашки», «Вулиці міст» тощо. Граючи в ці ігри, потрібно дотримуватися правил.

6. Хоровод.

Можна запропонувати одночасне легке погойдування вправо, вліво.

 

7-е заняття.

1. Гра «Фортеця»

Мета гри: гра дає дітям можливість проявити агресію. Цікава діагностика — хто з ким захоче бути в команді.

Хід гри: група дітей ділиться на дві команди (за бажанням самих дітей). Кожна команда будує із меблів фортецю. Одна команда захищає фортецю, інша — штурмує. Основна зброя — надувні кульки, м'ячі, м'які іграшки.

2. Гімнастика.

3. Гра «Зображення предметів»

Мета гри: виховання спостережливості, відображення, вміння бачити іншого.

Хід гри: дитина мімікою, жестами зображує предмет, інші діти його відгадують. Хто правильно назвав — стає тим, хто водить.

4. Гра «Щит і меч»

Мета гри: вихід агресії, емоційного напруження.

Хід гри: той, хто водить, тримає щит, діти б'ють по ньому м'ячами.

5. Вільний час.

Запропонуйте дітям настільні, сюжетно-рольові ігри, будівельний матеріал.

6. Хоровод.

 

8-е заняття.

1. Гра «Чунга-Чанга»

Мета ігри: корекція емоційної сфери дитини, розвиток здібності розуміти емоційний стан іншої людини та уміння адекватно виразити свій.

Хід гри: мандрівник (педагог) потрапив на Чарівний острів, де всі завжди радісні і безтурботні. Як тільки він вийшов на берег, його оточили мешканці острова — маленькі чорношкірі діти. І хлопчики, і дівчатка вдягнуті в однакові строкаті спідниці, на шиї — намисто, а у волоссі — пір'я. З веселою посмішкою вони почали танцювати під музику В. Шаінського «Чунга-Чанга» навколо мандрівника і співати:

Диво-острів,

Диво-острів,

Жить на ньому легко й просто,

Чунга-Чанга!

Мандрівник вирішив назавжди залишитися на цьому острові.

2. Гімнастика.

1. Папуга.

2. Лебеді.

3. Тюлень на суші.

4. Тюлень у воді.

5. Мавпочка.

6. Змія.

3. Гра «Баба Яга».

Мета гри: корекція емоції злості, тренування здібностей впливу дітей один на одного.

Хід гри: діти сидять на стільцях у колі обличчям один до одного. Педагог просить зобразити, який буває вираз обличчя, поза, жести у дорослих (мами, тата, бабусі, виховательки), коли вони сердяться на дітей. За що дорослі найчастіше сердяться на вас? (Діти розігрують 2—3 сценки.) Як сварять вас дорослі, коли вам дуже страшно? Погрожують покарати, беруть ремінь? (Діти розповідають і показують.) Що ви робите у відповідь: плачете, посміхаєтесь, б'єтесь, боїтесь? (Розігруються 2—3 сценки.)

4. Спортивні ігри.

а) «Дракон кусає свій хвіст» . Діти стоять один за одним і тримаються за талію того, хто стоїть спереду. Перша дитина — це голова дракона, остання — кінчик хвоста. Доки грає музика Д. Нурієва «Східний танок», перша дитина намагається схопити останню — дракон ловить свій хвіст. Інші діти міцно тримаються один за одного. Якщо дракон не зловить свій хвіст, то наступний раз на роль голови дракона призначається інша дитина.

б) «Білі ведмеді» . Обирається місце, де будуть жити білі ведмеді. Двоє дітей беруться за руки — це білі ведмеді. Говорячи: «Ведмеді ідуть на полювання», вони біжать, намагаючись оточити і зловити кого-небудь з дітей. Потім знову ідуть на полювання. Коли переловлять усіх, гра закінчується.

в) «Розташувати пости». Діти марширують під музику Ф. Шуберта «Марш» один за одним. Попереду йде командир. Командир плесне в долоні — дитина, яка іде останньою, повинна відразу зупинитися. Так командир розташовує всіх дітей у задуманому ним порядку (лінійка, коло, по кутках тощо).

5. Хоровод.

 

9-е заняття.

1. Гра «Впізнай голос»

Мета гри: гра на увагу, вміння впізнавати один одного по голосу.

Хід гри: діти стають у коло, обирається дитина, яка буде водити. Вона стає в центр кола і намагається впізнавати дітей по голосу.

2. Гра «Передай по колу»

Мета гри: досягнути взаєморозуміння, згуртованості.

Хід гри: діти ідуть по колу, передають гарячу картоплю, лід, метелика (пантоміма).

3. Гімнастика.

1. Фокусник.

2. Силач з гирями.

3. Клоуни з гирями.

4. Змія.

5. Клоун і змія.

6. Повітряні акробати.

7. Акробати на батуті.

8. Клоун на батуті.

9. Йог ходить по розбитому склу, вугіллю.

4. Гра «Два товариші»

Мета гри: гра на співставлення різних рис характеру, розвиток здібності розуміти емоційний стан іншої людини та вміння адекватно виразити свій, корекція емоційної сфери дитини.

Хід гри: діти слухають у виконанні педагога вірш Т. Воліної «Два друга».

Пришли два юных друга на речку загорать.

Один решил купаться — стал плавать

и пырять.

Другой сидит на камушке и смотрит на волну,

И плавать опасается: «А вдруг я утону?»

Пошли зимой два друга кататься на коньках.

Один стрелою мчится — румяней, на щеках!

Другой стоит растерянный у друга на виду.

«Тут место очень скользкое, а вдруг я упаду?!»

Гроза дружков застала однажды на лугу.

Один пробежку сделал — согрелся на бегу.

Другой дрожал под кустиком, и вот дела плохи:

Лежит под одеялами —

«Кха-кха!... Апчхи!»

Діти дають оцінку поведінки хлопців, розподіляють ролі. Ведучий знову читає вірш, а діти ілюструють його за допомогою пантоміми.

5. Етюд «Так буде справедливо»

Мета етюду: емоційне усвідомлення дітьми негативних рис свого характеру, навчання розуміння того, як оцінюється та чи інша поведінка.

Хід етюду: ведучий пропонує дітям послухати розповідь та оцінити вчинок братів: «Мама пішла в магазин. Як тільки за нею зачинилися двері, брати почали бешкетувати. Вони то бігали навколо столу, то билися, то кидали один одному ніби м'яч, подушку. Раптом клацнув замок — це повернулася мама. Старший брат, почувши, що двері відчиняються, швидко сів на диван. А молодший не помітив повернення мами і продовжував гратися подушкою. Він підкинув подушку вгору і влучив у люстру. Люстра стала гойдатися. Мама, розсердившись, поставила винуватця в куток. Старший брат піднявся з дивана і став поряд з братом.

— Чому ти став у куток? Я тебе не карала, — спитала мати.

— Так буде справедливо, — серйозно відповів їй старший син. — Бо це я запропонував кидатися подушкою.

Мама зворушливо посміхнулася і пробачила обом братам».

 

III етап — закріплюючий

Важливе місце в психокорекційній роботі займає розвиток навиків довільності поведінки.

Новий досвід спілкування з ровесниками в групі складається на основі довірливої атмосфери відкритого спілкування, у якій широко застосовуються прийоми зворотного зв'язку. Створюється можливість пережити новий досвід взаємин з дорослими.

Ефекти дитячої ігрової психокорекції можна поділити на специфічні і неспецифічні.

Неспецифічні ефекти проявляються перш за все у змінах самооцінки, приведенні її у відповідність до реальних можливостей, розширенні уявлення про себе, у збільшенні арсеналу засобів спілкування, знятті тривожності. Водночас існує низка спеціальних індивідуалізованих ефектів. Корекції піддаються болісні для самої дитини особливості характеру: боягузтво, нездатність володіти своїми почуттями, жадібність.

На ІІІ, заключному, етапі проводяться три останні заняття з метою закріплення нових форм переживань, почуттів по відношенню до ровесників, до самого себе, до дорослого; закріплюється впевненість у собі, прийоми спілкування з ровесниками.

 

10-е заняття.

1. Гра «Розвідники»

Мета гри: розвинути моторно-слухову пам'ять, зняти рухову розгальмованість, негативізм.

Хід гри: в кімнаті довільно розставлені стільці. Одна дитина (розвідник) іде по кімнаті, обходячи стільці з різних боків, інша (командир), запам'ятавши дорогу, повинна провести загін тим самим шляхом. Потім розвідником і командиром загону стають інші діти.

2. Гімнастика.

Дітям показують малюнки із зображенням веселих чоловічків, їх рухи необхідно повторити.

3. Гра «Дружна сім'я»

Мета гри: розвиток емоційно-виразних рухів рук, адекватного використання жестів, відображує взаємини, які склалися в ігровій групі.

Хід гри: діти сидять на стільцях, розміщених по колу. Кожний зайнятий певною справою: хтось ліпить з пластиліну кульки, інший забиває в дошку маленькі цвяхи, хтось малює або в'яже тощо. Приємно дивитися на сім'ю, в якій усі так дружно працюють.

Діти повинні маніпулювати руками так, ніби в руках у них не уявні предмети, а реальні. Гра супроводжується музикою Р. Паулса «Золотий клубочок».

4. Вільний час.

Для підтримки емоційного зближення і взаємодії дітей педагог пропонує виконати спільну роботу: намалювати спільний малюнок на великому аркуші паперу. Тема малювання: «Наша дружна група».

Мета малювання: закріплення в малюнку вражень, отриманих від гри, і спілкування з ровесниками; виявлення страхів, зняття тривожності.

5. Хоровод.

 

11-е заняття.

1. Гра «Чотири стихії»

Мета гри: розвиток уваги, пов'язаної з координуванням слухового і рухового аналізаторів.

Хід гри: діти сидять у колі. Ведучий домовляється з ними, що якщо він скаже слово «земля», всі повинні опустити руки донизу, на слово «повітря» — підняти руки догори, на слово «вогонь» — обертати руками в ліктьових суглобах. Хто помиляється — програє.

2. Гімнастика.

Діти ходять по колу. Звучить нота нижнього регістру — діти ставлять ноги на ширині плечей, руки розведені в ліктях і висять, голова нахилена до лівого плеча.

На звук, взятий у верхньому регістрі, носки нарізно, ноги прямі, руки підняти вгору, голова нахилена назад.

3. Етюд «Зустріч з другом»

Мета етюду: розвинути здібність розуміти емоційний стан іншої людини та уміння адекватно виражати свій, формувати виразні рухи.

Хід етюду: педагог розповідає дітям оповідання: «У хлопчика був друг. Але літом вони не мали змоги проводити час разом. Хлопчик залишався в місті, а його друг їздив з батьками на південь. Нудно в місті без друга. Пройшов місяць. Одного разу іде хлопчик по вулиці і раптом бачить, як на зупинці з автобуса виходить його друг. Вони дуже зраділи один одному.»

За бажанням діти розігрують сценку. Виразні рухи: обійми, посмішка, сум, емоція радості.

4. Гра «Корабель»

Мета гри: підвищення самооцінки, впевненості в собі.

Хід гри: двоє дорослих (психолог і педагог) розгойдують узяту за кути ковдру — це корабель. Коли вони говорять: «Тиха, спокійна погода, світить сонечко», всі діти зображують гарну погоду.

Коли чують слова: «Буря!», вони починають створювати шум, корабель хитається сильніше і сильніше. Дитина, яка знаходиться на кораблі, повинна перекричати бурю: «Я не боюся бурі, я найсильніший матрос!»

Для пояснення гри в перше плавання можна відправити іграшку.

5. Хоровод.

 

12-е заняття.

1. Гра «У магазині дзеркал»

Мета гри: розвиток спостережливості, уваги, пам'яті. Створення позитивного емоційного фону. Вправляння дітей у впевненій і слухняній поведінці.

Хід гри: в магазині стояло багато великих дзеркал. Туди ввійшла людина, на плечі у неї була мавпа (обирається заздалегідь). Вона побачила себе в дзеркалах (дзеркала — діти) і вирішила, що це інші мавпочки. Почала кривлятися. Мавпочки відповіли їй тим самим. Вона почала погрожувати їм кулаком, у відповідь отримала те саме. Вона тупнула ногою — і всі мавпочки тупнули ногами. Що не робила мавпа — всі інші так само повторювали її рухи.

2. Гімнастика.

1. Лід.

2. Струмки.

3. Дощик.

4. Водограй.

5. Холод.

6. Спека, сонце.

3. Етюд «Дуже худорлява дитина»

Мета етюду: формування уміння виразити страждання і сум.

Хід гри: ведучий пояснює дітям, що дитина погано їсть, тому стала дуже худорлявою і слабкою, навіть мураха може звалити її з ніг. Послухайте:

Это кто там печально идет

И печальную песню поет?

Муравей пробежал,

Повалил его с ног.

Митя из дому шел, до калитки дошел,

Но дальше идти он не смог

Он каши, он каши, он каши не ел,

Худел, худел, болел, болел

И вот он лежит одинок.

Муравей повалил его с ног

(Э. Мошковская)

Педагог пропонує дітям показати по черзі, яке худорляве обличчя у Дмитрика. Потім діти розподіляють між собою ролі бабусі, Дмитрика і мурахи. Бабуся годує Митю з ложечки, Митя з відразою відсовує ложку від себе. Бабуся годує, вдягає Дмитрика і відправляє його гуляти.

Звучить пісня З. Левіної «Дмитрик». Хлопчик, хитаючись, рухається до виходу з двору (спе­ціально поставлений стілець). Назустріч йому вибігає мураха і торкає його вусом (пальцем) — Дмитрик падає (присідає).

4. Гра «Три характери».

Мета гри: співставлення різних характерів, корекція емоційної сфери дитини.

Хід гри: діти слухають три музичні твори Д.Кабалевського: «Злюка», «Плакса», «Рева»; разом з психологом дають моральну оцінку злості і плаксивості, порівнюють ці стани з гарним настроєм реви. Троє дітей домовляються, хто яку дівчинку буде зображувати, а інші діти повинні відгадати за мімікою і жестами, яка дівчинка кого зображує.

Якщо в групі мало дівчат, то злюку і плаксу зображують хлопці.

5. «Хоровод».

Педагог пропонує дітям: «Досить грати зі злими і страшними. Ми з вами добрі, веселі і дуже дружні діти. Ми станемо в коло, візьмемо один одного за руки і посміхнемося один одному. До побачення , мої славні, добрі, сміливі, чесні, дружні діти. Ми обов'язково з вами ще зустрінемося і пограємо в веселі ігри».

Діти водять хоровод під музику польки з кінофільму «Попелюшка» (або будь-яку іншу музику):

Станьте дети, станьте в круг,

Станьте в круг, станьте в круг.

Я твой друг и ты мои друг,

Самый добрый друг.

Ля-ля-ля...

Для підвищення ефективності корекційно-розвивальної роботи заняття доцільно проводити двом спеціалістам психологічної служби: психологу і соціальному педагогу.

Якщо немає можливості використовувати у роботі зазначені вище музичні твори, можна підібрати твори на свій розсуд.

 

Технологія реалізації соціальним педагогом консультативного напряму

Консультування — професійна допомога клієнту (учням, вчителям, адміністрації, батькам (особам, що займаються вихованням дитини) у пошуку рішення проблемної ситуації.

Консультації можуть бути індивідуальними і груповими; разовими, короткостроковими
(3—4 зустрічі), середньої тривалості, довгострокові; просвітницько-рекомендаційними, діагностичними, психологічними, педагогічними, медичними, економічними, правовими тощо.

Можна виділити п'ять кроків у процесі консультативної роботи:

«Привіт!»

Соціальний педагог структурує ситуацію, визначає, що буде темою його взаємодії з клієнтом. Він дає клієнту інформацію про свої можливості. При цьому соціальний педагог ви­рішує проблеми встановлення контакту, відпо­відності, рапорту з клієнтом.

Клієнт на цій стадії вирішує завдання досягнення психологічного комфорту, тобто завдання емоційного і когнітивного прийняття ситуації консультування та особистості соціального педагога.

Ця стадія закінчується тоді, коли досягнута відповідність соціального педагога і клієнта, яку можна виразити так: «Я його відчуваю, розумію» (соціальний педагог), «Мене слухають, я довіряю цій людині» (клієнт).

«В чому проблема?»

Ця стадія починається зі збору інформації про контекст теми: виявляється проблема; ви­рішується питання про ідентифікацію потен­ційних можливостей клієнта.

Соціальний педагог вирішує наступні питання: навіщо клієнт прийшов? Як бачить свою проблему? Які його можливості у вирішенні цієї проблеми? На матеріалі замовленої теми соціальний педагог виявляє позитивні можливості клієнта у вирішенні проблеми.

«Чого ви хочете досягнути?»

Соціальний педагог допомагає клієнту ви­значити свій ідеал, вирішити питання про те, яким він хоче бути. Обговорюється те, що відбудеться, коли бажаний результат буде досягнуто.

Деякі клієнти починають саме з цього етапу. Якщо соціальному педагогу вже зрозумілі цілі клієнта, то рекомендації надаються відразу.

«Що ще ми можемо зробити для вирішення цієї ситуації?»

Соціальний педагог і клієнт працюють з різноманітними варіантами вирішення проблеми. Цей етап може бути довготривалим.

Соціальний педагог повинен враховувати, що правильне для нього рішення може не сприйматися клієнтом, а для деяких клієнтів необхідні чіткі директивні рекомендації.

«Ви будете це робити?»

Узагальнення попередніх етапів, перехід від навчання до дії.

Соціальний педагог і клієнт працюють над зміною думок, дій і почуттів клієнтів у їхньому повсякденному житті поза ситуацією консультування. З практики консультування відомо, що багато клієнтів нічого не роблять для зміни.

Однак необхідно пам'ятати, що соціальний педагог не вирішує проблему за клієнта і, відповідно, не бере на себе відповідальність за це рішення. Він допомагає клієнту об'єктивно поглянути на проблемну ситуацію, пропонує альтернативні способи реагування надану ситуацію, психологічно підтримує клієнта в момент прийняття власного вирішення проблеми, з якою він звернувся по допомогу.

У сучасній літературі виділяють два основні стилі психологічного консультування — «уважливий» і стиль «впливу», які може використовувати в своїй роботі соціальний педагог.

Для «уважливого» консультування характерні наступні прийоми.

Закриті запитання. Питання, що передбачають дуже короткі односкладні відповіді, як правило, «так» і «ні». Цей прийом дозволяє зібрати інформацію, виявити сутність проблеми, зупинити «надмірно балакливого» клієнта.

Відкриті запитання. Зазвичай вони починаються зі слів: «Що...», «Яким чином...», «Чому...», «Навіщо...» і передбачають розгорнуті відповіді. Вони підштовхують клієнта до рефлексії, сприяють виникненню дискусій між клієнтом і консультантом.

Парафраз (виявлення змісту). Виділення сутності останнього висловлювання клієнта. Показує клієнту, що його зрозуміли, стимулює більш глибоке розкриття проблеми, сприяє початку дискусії.

Мінімальне заохочення. Повторення декількох слів із висловлювання клієнта (часто повторюються 2—3 слова). Допомагає клієнту продовжити розповідь.

Концентрація на почуттях (виявлення емоційного змісту). Виділення емоцій, які приховано або відкрито були присутні в останніх ви­словлюваннях клієнта. При цьому увага клієнта концентрується на сфері почуттів, що підсилює емоційне забарвлення розмови.

Узагальнення. Коротке повторення змісту висловлювання клієнта за певний період часу. Підсумкове виявлення змісту. Узагальнення допомагає клієнту помітити прогрес, досягнутий в інтерв'ю. Дозволяє перейти до нової теми або на інший рівень обговорення.

Стиль «впливу» в консультуванні передбачає використання наступних прийомів.

Вказування. Клієнта просять виконати конкретні реальні дії або дії подумки. Прийом використовується як інструкція перед виконанням вправи, інколи як інструкція на початку зустрічі.

Інформативне повідомлення. Консультант дає поради клієнту, викладає свою думку з певного питання, ділиться інформацією, повідомляє про власні висновки, погрожує, заспокоює. Це дозволяє клієнту користуватися інформацією і досвідом психотерапевта, підтримує комунікацію.

Вираження власних почуттів. Консультант розповідає про свої почуття, емоції, стани. Цей прийом допомагає клієнту поділитися власними почуттями, сприяє розподілу емоційних і когнітивних оцінок.

Узагальнення, що впливає. Психолог повідомляє про висновки, які він зробив на основі останнього періоду розмови. Це узагальнює розрізненні думки клієнта, структурує його свідомість, підштовхує до рефлексії.

Інтерпретація. Консультант інтерпретує думки, почуття і поведінку клієнта на основі певної теорії (описує його проблеми в термінах теорії, пояснює причинні зв'язки). Клієнт отримує можливість по-іншому побачити свою проблему.

Для більш ефективної допомоги клієнту у вирішенні проблемної ситуації до процесу консультування залучаються спеціалісти різнома­нітних галузей: психологи, лікарі, соціальні працівники, юристи тощо.

 

Література

1. Абрамова Г. С. Практическая психология. Издание третье, стереотипное. — Екатеринбург: «Деловая книга», 1998. — 368 с.

2. Мищик Л. И. Профессиональная подготовка социального педагога (педагогический, психологический и управленческий аспекты) — З., ИПК «Запоріжжя», 1996 г. — 104 с.

3. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 140 с.

4. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. — М.: ТЦ Сфера, 2002. —
480 с.

5. Психология социальной работы /
О. П. Александрова, О.Н.Боголюбова, Н.Л.Васильева и др.; Под общей ред. М. А. Гулиной. — СПб.: Питер, 2002. — 352 с.

6. Рабочая книга социального педагога / Авторы-составители Е. А. Романова, А. Б. Малюшкин. — М.: ТЦ Сфера, 2002. — 144 с.

7. Рабочая книга школьного психолога /
И. В. Дубровина, М. К. Акимова, Е. М. Борисова и др.; Под ред. И. В. Дубровиной. — М.: Просвещение, 1991. — 303 с.

8. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред.
В. А. Никитина. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. — 272 с.

9. Шептенко П. А., Воронина Г. А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. В. А. Сластенина. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 208 с.