Педагогічна підтримка родин учнів з особливостями психофізичного розвитку

В останнє десятиріччя до освітніх закладів Київської області почали залучати дітей із особливостями психофізичного розвитку. У багатьох педагогічних працівників виникла необхідність сформувати вміння працювати з такими школярами та їхніми сім'ями.

Слід зазначити, що проблемою надання педагогічної підтримки родинам займаються як зарубіжні так і вітчизняні науковці та педагогічні працівники: Елен Р. Даніелс, Кей Стаффорд, К. Фікер Терріл, Т. Марчук, Н. Дятленко, В. Кобильченко, Н. Кот, Ю. Онишко, Т. Гурлєва,
М. Барна, Л. Гриза, В. Калошин,
Н. Козинчук, Л. Масунова та інші.

Роботу з батьками треба починати відразу після зарахування дитини до освітнього закладу. Адже виховання і навчання молодшого школяра з особливостями у психофізичному розвитку в школі і сім'ї — це єдиний нерозривний процес. Тому надзвичайно важливо, щоб педагоги і батьки об'єднали свої можливості в організації спільної діяльності, наданні допомоги в адаптації та інтеграції дитини до освітнього середовища.

Становлення такої співпраці передбачає підвищення педагогічної культури батьків, надання допомоги у подоланні проблем, зміцнення їх віри у власні сили, у свою дитину.

Робота з батьками учнів з особливостями психофізичного розвитку в школі включає такі основні напрями:

• ознайомлення з умовами життя сім'ї, з'ясування її психологічного клімату, особливостей психофізичного розвитку та поведінки дитини в сім'ї;
• розуміння індивідуальних потреб родини;
• встановлення емоційного контакту з матір'ю та батьком дитини з особливими потребами, партнерських стосунків між ними;
• визначення рівня педагогічної культури батьків;
• виявлення труднощів, які відчувають батьки;
• здійснення диференційованого та індивідуального педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;
• допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, органі­зації родинного життя як джерела самовиховання дитини;
• надання інформаційної підтримки родинам;
• зміцнення батьківської віри у власні сили, у свою дитину;
• залучення батьків до навчально-виховного процесу;
• поширення позитивних досвідів виховання і навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у сім'ях; проведення зустрічей, вечорів, бесід, диспутів, батьківських зборів з питань сімейного виховання;
• створення банків навчально-методичної інформації з проблем інклюзивної освіти, роботи з батьками дітей з особливими потребами, збір інформації про міжнародні, всеукраїнські, районні (міські) організації та служби, які надають юридичну, психологічну, соціальну, медичну допомогу дітям-інвалідам та їхнім родинам.

Вивчення соціально-психологічних умов сім'ї, її навчально-виховних можливостей вимагає від педагога серйозного підходу до цієї справи. Успіх спільної діяльності педагогів і батьків суттєво залежить від глибокого знання вчителем учнів та їх родин.

Класний керівник повинен відвідувати домівки дітей цієї категорії два-три рази на рік. Під час візитів доцільно спілкуватися з батьками у звичних для них обставинах, що сприяє взаєморозумінню. Вчитель має можливість більше дізнатися про культуру сім'ї, стиль спілкування її членів. Елен Р. Даніелс і Кей Стаффорд рекомендують педагогам під час візитів додому до­тримуватися таких правил:

1. Призначайте свої візити на час, зручний для родин. Чітко пояснюйте батькам мету свого приходу, не спізнюйтесь і не затримуйтесь довше запланованого часу.

2. Заохочуйте батьків розповідати про свої думки і турботи. Уникайте говорити про вади дитини у її присутності. Якщо така розмова потрібна, призначте її на інший зручний час, коли дитина буде не з батьками.

3. Проведіть декілька демонстрацій занять. Покажіть батькам, як необхідно працювати з дитиною вдома.

4. Розкажіть батькам про індивідуальний навчальний план розвитку дитини. Допоможіть їм зрозуміти зв'язок між заняттями у класі і завданнями, визначеними у плані.

5. Зберігайте конфіденційність. Це необхідно для встановлення довірливих стосунків. Сім'ї мають право на таємницю приватного життя, і вчителі зобов'язані не розголошувати інформацію приватного характеру.

6. Вчіться у батьків. Звертайте увагу на все, що може допомогти навчанню і вихованню дитини, особливо на методи роботи з нею батьків. Успішні педагогічні підходи, які використовують удома, можна застосувати й у школі. Уважно слухайте батьків, розпитуйте їх про ефективні прийоми роботи з дитиною. Намагайтеся уникати негативних суджень.

М. Барна і Л. Гриза вважають, що при вивченні сім'ї доцільно використовувати комплекс прийомів і методів. Зокрема вчителі можуть використовувати такі методи вивчення сім'ї: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, ділові ігри, аналіз дитячих малюнків про сім'ю тощо.

Основним засобом збору інформації є портфоліо. Його зміст і форма можуть бути довільними і ви­значаються самим учителем. Аналізуючи досвід використання портфоліо з дітьми з особливими потребами Л. Масунова рекомендує заносити до нього такі матеріали:

• висновок лікаря про стан здоров'я дитини;
• анкету для батьків;
• інформацію спеціалістів та попередніх педагогічних працівників;
• записи про ставлення оточуючих до дитини;
• спогади батьків;
• сімейні фотографії; зразки сімейних робіт;
• результати тестування власних можливостей дитини тощо.

Ця інформація допоможе провести об'єктивне оцінювання розвитку дитини, сприятиме взаємодії з батьками, складанню індивідуальних програм для успішного розвитку школяра.

Відомо, що поява дитини з проблемами в розвитку докорінно змінює життєві перспективи сім'ї і справляє відповідний вплив на батька і матір, спричинює соціальну ізольованість таких родин.

Н. Кот зазначає, що педагогу важливо у роботі з батьками враховувати їхній індивідуальний психологічний стан, вивчити їх емоційні характеристики. При цьому слід скористатися допомогою шкільного практичного психолога. Умовно батьків дітей з особливостями у психофізичному розвитку поділяють на три групи: невротичного, авторитарного і змішаного типу.

Для невротичного типу характерні пасивність, виправдовування своєї бездіяльності, намагання відгородити дитину від усіх проблем, навіть від таких, які вони можуть розв'язати власними силами, пос­тійна тривожність.

Зовсім протилежні риси мають батьки, які належать до авторитарного типу. Для них характерні активна життєва позиція, керуються вони лише власними переконаннями, не можуть стримувати себе, що пояснюється слабким рівнем самоконтролю, схильні до конфлікту, спостерігається холодність при встановленні контактів з дитиною. Як виховний засіб часто використовуються окрики, фізичні покарання.

У третьої групи виявляються риси як першої, так і другої груп. Для них характерні часті зміни настрою — то радість, то депресія.

Допомоги педагогів потребують усі батьки. Завдання вчителя — залучити їх до навчально-виховної діяльності та роботи з дитиною в позаурочний час. У роботі з сім'єю педагог має переконати батьків у тому, що саме вони потрібні своїй дитині, що крім учителів і них навчальним процесом їхньої дитини займатися нікому.

Батьків слід зацікавити процесом розвитку молодшого школяра, показати існування маленьких, але дуже важливих для їх дитини досягнень. Часто сім'ям потрібна інформація і практичні рекомендації стосовно навчання дітей та корекції поведінки. Вчителі можуть демонструвати методи роботи з дітьми безпосередньо в класі, моделювати роботу, пропонувати батькам відпрацьовувати вдома з дитиною запропоновані завдання і вправи. Педагогічний працівник має постійно обговорювати з батьками проблеми та успіхи дитини, допомогти одержати консультацію фахівців та знайти можливі джерела соціальної підтримки.

Щоб надати батькам позитивний досвід роботи з дітьми у класі, Елен Р. Даніелс і Кей Стаффорд пропонують діяти в такій послідовності:

• оберіть один із видів діяльності, добре придатних для демонстрації; коротко поясніть батькам мету заняття і схему проведення;
• запросіть батьків попрацювати з невеликою групою дітей (не більше двох-трьох);
• поясніть батькам, що заняття має проходити невимушено (можливо, у вигляді гри) — це заохочує дітей до творчості, до ризику, і вони отримують від заняття набагато більше користі, ніж у разі простого виконання наказів;
• підкресліть, що не слід акцентувати увагу на результаті, на перемозі, адже у дитинстві найбільше значення має сам процес навчання, а не кінцевий результат;
• розкажіть батькам, як слід реагувати на ту чи іншу поведінку дітей; ознайомте їх із конкретними стратегіями дій, які дають змогу досягти позитивного результату;
• якщо члени родини не завжди знають, як діяти в тому чи іншому випадку, дайте їм конкретну інструкцію.

Н. Кот радить вчителеві навчати батьків спеціальних методичних прийомів, елементарних методів корекційної педагогіки. Для реалізації цієї мети пропонує використовувати такі форми як демонстрацію роботи з дитиною, конспектування батьками занять, які проводить педагог, виконання батьками домашніх завдань зі своєю дитиною, читання спеціальної літератури, яку рекомендує вчитель, реалізація творчих задумів у роботі з дитиною.

Педагоги загальноосвітніх навчальних закладів повинні будувати свою діяльність, опираючись на інтереси дітей та їх сімей. Учителі та батьки мають бути партнерами і працювати у тісному контакті один з одним. Важливо налагодити між ними ефективні стосунки, спілкування і взаємодію. Запорукою добрих взаємовідносин між школою і сім'єю є повага, доброзичливе ставлення та емпатія (співчуття).

Зустрічатися з батьками, обмінюватися з ними інформацією і розглядати можливі варіанти виховання дітей — одне з важливих завдань учителя. Цінними є прості розповіді про успіхи і проблеми учнів, індивідуальні бесіди вчителя з батьками.

Досить часто діти з особливостями психофізичного розвитку важко адаптуються до умов навчання і життя в учнівському колективі. Т. Гур­лєва вказує, що для попередження соціальної дезадаптованості молодшого школяра педагогічним працівникам варто звернути увагу батьків на такі аспекти: сформувати в дитини навички гігієни, самообслуговування, розумової праці, поведінки і спілкування; допомогти дитині розуміти і цінувати свої досягнення у будь-якій діяльності, хвалити її навіть за незначні успіхи, які є важливими у розвитку психіки дитини (хоч вона за якимись параметрами й від­різняється від більшості дітей); створювати умови для їх успіху, постійно підкреслювати, що дитина здатна і зможе зробити значно більше і краще, ніж уже зробила; уникати несправедливих звинувачень і зауважень, які зазвичай викликають у дитини образу і навіть бажання діяти всупереч вимогам дорослих; доцільно якомога частіше звертатися до дитини за порадою, визнавати її право на власну точку зору; надавати їй більше самостійності та відповідальності, які в майбутньому стануть запорукою розвитку ініціативності, почуття обов'язку, власного сумління особистості.

У педагогічній практиці зустрічаються випадки, коли дитина з особливостями психофізіологічного розвитку, зважаючи на невдоволення, засуджуючі й образливі оцінки батьків, ровесників стає важковиховуваною. Кожен учитель знає, як нелегко проводити бесі­ду з викликаними в школу батьками «важких» учнів. Подібні зустрічі — проблема як для вчителів, так і для батьків. В. Калошин і Н. Козинчук пропонують учителеві оволодіти якомога більшим обсягом інформації про сім'ю і дитину, поставити за мету спілкування з родинами об'єднання зусиль педагога і батьків для подолання важковиховуваності учня, а не виправдовування та оборону, не взяття на себе всього тягаря корекції «важкої дитини». Для ефективного проведення бесіди з батьками ними розроблені гуманістичні правила.

Не відштовхуйте, а залучайте партнера до співробітництва. Дос­від роботи в школі багатьох учите­лів свідчить, що часто педагог ба­чить у батьках людей, які ставлять­ся до нього не досить доброзичли­во. Тому, намагаючись заздалегідь запобігти їхнім можливим запереченням, він починає бесіду у властивому йому «учительському» тоні, повчає, докоряє тощо. Таке ведення бе­сіди відштовхує від себе співрозмовника. Батьки починають жаліти свою дитину, звинувачувати вчителя.

Намагайтеся зрозуміти почуття вашого учня, більше того, проектуючи сумісні дії, знайдіть у ньому опору. Не відштовхуйте від себе своїх союзників, виявляйте стриману доброзичливість, щи­рість до них. Ваше особисте позитивне ставлення до свого співроз­мовника буде проявом доброї волі і першим кроком до спів­робітниц­тва.

Розвивайте в собі прагнення до рівної позиції з батьками. Виховання учня ґрунтується на сумісних зу­силлях школи та сім'ї. Якщо тіль­ки школа займається «важким» учнем, а в сім'ї він засвоює не­гативний досвід, зусилля вчителів будуть майже марними. І, навпаки, відсторонення школи від вихо­вання учня, передача його, на­приклад, в руки працівників мілі­ції або направлення на психіат­ричну експертизу за відсутності втручання батьків, також малое­фективні. Об'єднати зусилля педа­гога та членів сім'ї школяра можна тільки при взаємоповазі одне до од­ного та визнанні позиційної рівності. Перший крок у цьому напрямі має зробити вчитель, адже це свідчення його професіо­налізму.

Людям подобається відчувати власне значення. Один із найкращих способів залучення батьків до співробітництва — підкреслення їх особистого значення в цьому про­цесі. Поясніть бать­кам їх реальну роль у вихованні та розвитку дитини. При нагоді покажіть безпідставність їх орі­єнтації тільки на професійну кар'єру, намагайтеся зруйнувати їх внутрішній егоцентризм, зай­нятість лише своїми проблемами. Намагай­тесь сформувати впевненість батька і матері в самих собі, в тому, що вони безу­мовно мають бути терплячими, щоб налагодити життя та навчання своєї дитини, свої стосунки з нею.

Покажіть свою любов до чужої «важкої» дитини. Психологічний контакт з батьками виникає зразу ж, як тільки ви засвідчите, що бачите позитивні риси у характері та поведінці дитини, симпатизуєте і навіть любите її. Погодьтеся, що позитивне є в кожній людині, навіть у відчайдушному порушнику шкільної дисцип­ліни чи відстаючому в навчанні. Коли ж батьки зустрічають дружній, заклопотаний погляд учителя і відчувають, що він теж турбується про благополуччя дити­ни, психологічна оборона стає не­потрібною. Доцільно використовувати різ­номанітні форми співпраці. Традиційно це — участь батьків у роботі шкільно­го батьківського комітету. Ви можете запропонувати одному з батьків на батьківських зборах розповісти, які проблеми він ба­чить у вихованні дітей і яким чи­ном їх слід вирішувати. Надзви­чайно повчальним був би також виступ батька, в якого були склад­ні стосунки з власною дитиною, проте він зміг їх подолати. Дайте можливість цій людині відверто поділитись своїм педагогічним досвідом. Пам'ятайте, що така бе­сіда значно ефективніша, ніж зап­рошення психолога з лекцією або просте зачитування прізвищ важковиховуваних дітей, опри­люднений перелік недоліків та по­бажань батькам, поведінка дітей яких вас турбує.

Можна також влаштувати не­формальну зустріч батьків, на якій один із них розповість про влас­ний пошук шляхів порозуміння з дити­ною.

Шукайте — і ви обов'язково знайдете ефективну форму взаємо­дії з батьками.

Важливо, щоб у школі були передбачені різні види спілкування і взаємодії між родинами і вчителями дітей із особливостями психофізичного розвитку. Деякі батьки хочуть спілкуватися в письмовій формі за допомогою записок, отримувати інформацію загального характеру, поміщену вчителем на дошці оголошень, наприклад: розклад батьківських зборів, статті про розвиток дітей, контактні телефони організацій та служб, що надають психологічну, медичну, юридичну, соціальну допомогу, іншим — потрібні особисті зустрічі. У процесі співпраці, постійного комунікативного контакту з учителем батьки набувають певного педагогічного досвіду, внаслідок чого поліпшуються знання і вміння дітей та підвищується їхня самоповага.

Результати опитування дозволяють стверджувати, що батьки почувають себе малокомпетентними і гірше контролюють ситуацію, якщо педагогічні працівники не спілкуються з ними і приймають рішення за них. Тому Елен Р. Даніелс, Кей Стаффорд рекомендують вчителям враховувати думку батьків під час відбору, оцінювання і діагностики дітей, ідентифікації сильних якостей дитини та сфер, у яких вона відстає в розвитку, визначення цілей і завдань на навчальний рік, призначення послуг, які отримуватиме дитина і сім'я, прийняття рішень щодо напрямів роботи з дитиною після закінчення навчального року. Більшість родин діляться з педагогами інформацією особистого характеру, що дає змогу з'ясувати, якої допомоги від них очікують.

У разі, коли родини заперечують необхідність особливої уваги до їхньої дитини, школа повинна наполегливо і послідовно заохочувати їх до участі в педагогічному процесі. При цьому слід надавати інформацію фактичного характеру та уникати особистісних оцінок і висновків.

Використана література

1. Барна М. М., Гриза Л. С. Інформаційно-методичні матеріали для організації роботи з батьками. Методичний порадник на допомогу класним керівникам. — Львів: ЛОІППО, 2002. — С. 3—8.

2. Гурлєва Т. Попередження «важковиховуваності» в дошкільному віці // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К.: Контекст, 2000. — С. 229—231.

3. Елен Р. Даніелс і Кей Стаффорд. Залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх класів. — Львів: Т-во «Надія», 2000. — С. 37—51.

4. Елен Р. Даніелс і Кей Стаффорд. Створення інклюзивних класів (програми особистісно зорієнтованої освіти дітей від 0 до 10 років «Крок за кроком») // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол.
Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К.: Контекст, 2000. — С. 308—318.

5. Калошин В. Ф., Козинчук Н. А. Як ефективно провести бесіду з батьками «важких» учнів (практичні поради молодому вчителю) // Педагогіка толерантності. — 2002. — № 3 (21). — С. 45—50.

6. Кот Т. Педагогічна допомога родині у вихованні дітей з особливими потребами // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К.: Контекст, 2000. — С. 266—267.

7. Марчук Т. Батькам про розвиток дітей, які потребують особливої уваги // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол.
Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К.: Контекст, 2000. — С. 260—262.

8. Фікер Террілд К. Очима Матері // Кроки до компетентності та інтеграції в сус­пільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К.: Контекст, 2000. — С. 211—212.