Дійти до кожної дитини

Розбудова незалежної України потребує перегляду всіх систем державного функціонування, в тому числі й системи освіти. Одним із пріоритетів, визначених у Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), є «зосередженість на потребах освіти і розвитку учнів, що передбачає пряму залежність проектування навчального змісту і методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей школярів. Основою всіх перетворень має стати реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Саме на цьому ґрунтується застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій.

Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності і відкритості школи, зумовлює принципову необхідність переосмислення усіх факторів, від яких залежить якість навчально-виховного процесу, змісту, методів, форм навчання і виховання, системи контролю і оцінювання, управлінських рішень, взаємовідповідальності учасників навчально-виховного процесу»
[1, c. 5].

Ще відомий педагог В. Ф. Шаталов у своїй книзі «Точка опори» писав: «Що вчитель створює йому (учню) умови для успіху. Нехай не дуже тривалого, але — успіху»
[5, c. 126].

Втілення у життя особистісно орієн­тованої парадигми освіти висуває високі вимоги до підготовки вчителя. Мова йде, насамперед, про формування професійно-психологіч­ної спрямованості вчителя, що дасть змогу йому самостійно й професійно грамотно розв'язати складні педагогічні ситуації на самовдосконалення особистості.

Комунікація людей не зводиться лише до словесного спілкування. Оволодіння сучасними технологіями спілкування передбачає урахування характеру взаємодії правої і лівої півкуль головного мозку.

У навчальному процесі виникає потреба вимагати від учителя програмувати себе та учніві партнера на досягнення результатів і зміну якостей особистості. Педагогу(керівникові) необхідно знати, які саме слова слід сказати в перші хвилини, щоб приєднатися до партнера; оцінити партнера (дитину) за його (її) виглядом, поставою, манерою говорити та його (її) очима.

У процесі навчання вчителю доводиться керувати собою в залежності від того, як його інформацію сприймають учніє. Все це ми спроможливоні розв'язувати на основі знання того, яким чином відбувається сприймання даної інформації. Спілкування на рівні знакової інформації (словесне спілкування), породжує проблеми в управлінні персоналом, заважає розвиткові взаєморозуміння. Ті ж самі слова партнери можуть розуміти однаково, якщо буде точна аналогова передача аналога. Для ефективного спілкування комунікатор К-1 повинен при передачі інформації налаштуватись на аналогове сприймання комунікатора К-2.

Перед тим, як партнер по спілкуванню, комунікатор К-1 вимовить наприклад, слово «сніг», у його правій півкулі головного мозку з'являється аналог А-1 (або він уявляє сніг білим, іскрометним, світлим, асоціюючи його з чимось чистим; або хрустким, м'яким, пухнастим, колючим, холодним), який потім лівою півкулею головного мозку переводиться у знакову інформацію – Зі-1 – конкретні слова. Партнер, комунікатор К-2, одержуючи від К-1 мовну знакову інформацію Зі-2 лівою півкулею, перетворює її у аналог А-2, який формується у правій півкулі.

Комунікатор К~2 уявляв по-своєму сніг, або білим, іскрометним і світлим, або хрустким, м'яким, пухнастим, колючим, холодним. Отже, на основі однієї і тієї ж знакової інформації, аналоги у комунікаторів (партнерів) К-1 і К-2 можуть бути сформовані зовсім різні.

В ефективній комунікації перетворення аналога в знак П-1 називається прямою процедурою, перетворення знака в аналог називається оберненою процедурою ОП-2.

Ефективність спілкування може бути лише за умов, коли пряма і обернена процедури забезпечують точну передачу аналога. Спілкування на рівні знакової інформації (словесне спілкування), приводять до виникнення проблем в управлінні персоналом, до відсутності взаєморозу­міння. Ті ж самі слова партнери розуміють по-різному.

Для точної передачі інформації недостатньо подавати її на знаковому (словесному) рівні, необхідна точна передача аналога. Для ефективного спілкування комунікатор К-1 повинен налаштуватись на аналогічне сприймання учнівкомунікатора К-2.

Сприймання — це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Таким чином, цілісне сприймання діє як сума функцій п'яти сенсорних каналів, які можна умовно визначити:

1. Візуальний — зоровий.

2. Аудіальний — слуховий.

3. Кінестетичний — моторно-чуттєвий.

4. Осмічний — нюховий.

5. Смаковий.

Неважко помітити, що кожен із цих каналів відповідає аналогічному аналізатору, який має анатомічне місце у певному органі, використовує відокремлену рецепторну органі­зацію, одночасно обумовлюючи локальні фізіологічні механізми:

1. Відомі два типи аналогової інформації і моноканальна аналогова інформація і стереоканальна аналогова інформація .

Моноканальна аналогова інформація визначається інтонацією, темпом, позою, диханням, тембром голосу – управляється правою півкулею головного мозку.

Стереоканальна аналогова інформація визначається рухом правої або лівої руки, почервонінням, мімікою на лівій або правій стороні обличчя.

Ліва стереоканальна аналогова інформація (жести, міміка лівої частини тіла) управляється правою півкулею головного мозку і характеризує емоційно-значиму складову інформації. Таким чином можна ви­значити, якою мірою ви емоційно втягнені у процес комунікації.

Права стереоканальна аналогова інформація (жести, міміка правої частини тіла) управляється лівою півкулею головного мозку і характеризує знаково-логічну складову інформації.

Для того, щоб не виникало недовіри до вашої інформації, слід пам'ятати три правила:

• правостороння аналогова інформація має бути симетричною лівосторонній аналоговій інформації. Якщо ваш партнер посміхається щиро, він посміхається симетрично;
• моноканальна аналогова інформація повинна відповідати знаковій інформації. Необхідно максимум уваги приділяти інформації не тому, що ви говорите, а тому, як ви це вимовляєте;
• ліва стереоканальна аналогова інформація має відповідати знаковій інформації. Якщо Ви спробуєте мотивувати підлеглих на досягнення мети, а самі при цьому емоційно не підключені, успіху Ви не досягнете.

Мозок людини працює як «детектор брехні». Якщо є невідповідність хоча б одному із трьох правил, з'являється недовіра до Вашої інформації.

1. Візуальний — Око — Зоровий аналізатор — Зір.

2. Аудіальний — Вухо — Слуховий аналізатор — Слух.

3. Кінестетичний — Тіло — Аналізатори м'язової та шкіряної чуттєвості — М'язова та шкіряна чуттєвість.

4. Осмічний — Ніс — Нюховий аналізатор — Нюх.

5. Смаковий — Язик — Смаковий аналізатор — Смак.

Сприймання інформації є цілісним, отже, має властивість систематизуватися.

Репрезентативна система (система уявлень, модальність, сенсорний канал) — це система, за допомогою якої суб'єктом сприймається та утилізується інформація, що надходить із навколишнього світу.

У залежності від домінування того чи іншого способу надходження інформації, кожен учень(індивід), виходячи зі свого життєвого досвіду, здатний формувати репрезентативні системи в трьох катего­ріях:

• візуальна аналогова інформація — це комплекс зорових образів;
• аудіальна аналогова інформація — комплекс звуків;
• кінестетична аналогова інформація комплекс відчуттів: смаку, дотику, нюху та інших відчуттів.

Кожен учень(індивід), володіючи всіма трьома модальностями, надає перевагу та з мааксимальним навантаженням використовує все-таки лише одну. Ця репрезентативна система називається основною.

Для того щоб визначити основну репрезентативну систему, використовують вербальні ключі доступу (словесні предикати), тобто слова, які характеризують цю систему. Спостерігаючи за мовою, можна визначити, які іменники, дієслова, прикметники та прислівники належать до неї.

Для візуальної системи найбільш адекватними словами та словосполученнями є такі: уявити, бачити, яка прекрасна, яскраво, красиво, прозоро, дивитися, мені здається, з моєї точки зору, у фокусі, перспективи.

Візуальна, аудіальна, кінестетична модальність характеризуються специфічними предикатами.

Слова: послухайте, співзвучно, голосно, тихо, хрусткий, мелодійно, я вас слухаю, я прислухайся тощо — характерні для аудіальної модальності;

Людина з основною кінестетичною модальністю у розмові використовує опис сенсорних переживань: легко, важко, доторкуватися, тепло, затишно, м'яко, відчуваю, вільний, зручний, гострий, смачний тощо.

А ось слово «всемогутній» є полімодальним (за цим словом неможливо визначити модальності), оскільки однією людиною сприймається візуально у вигляді образу, а іншою — як відчуття сили.

Таким чином, за по словесними предикатами вчитель спроможний визначити модальність внутрішнього процесу в учнів, який відбувається у партнера по комунікації.

Отже, основноюа репрезентативноюа системоюа дит- це така система, якою людина користується найчастіше.

Крім основної, існує ведуча репрезентативна система, яка відображає діяльність мозку в якийсь момент. Для її визначення використовуються невербальні ключі доступу, тобто

Другий індикатор визначен­ня модаль­ності – очні сигнали доступу (ОСД), до внутрішнього процесу учняпартнера. Справа у тому, що розмовляючи, людина постійно рухає очними яблуками. Як видно, під час спілкування погляд співрозмовника постійно рухається. Такі рухи отримали назву паттерн (від англ. pattern — cітка). Виявляється, що такі рухи не є хаотичними, а з певною закономірністю відображають інформаційні взаємодії, які відбуваються у нейронних ланцюжках.

У той час, як учень пригадує інформацію, як партнер по комунікації перетворює аналог у знак, по руху його очей можна визначити, у якій модальності відбувається у нього процес перетворення.

Умовно поле зору учняпартнера по комунікації, який дивиться на вас, можна розподілити на 9 зон (див. табл.).

Для того, щоб вчительВи визначив репрезентативну систему учня, йомуодержали доступ до внутрішнього процесу партнера по комунікації, Вам необхідно задати запитання, яке виводить партнера за межі оперативної пам'яті, дуже уважно при цьому спостерігати за рухом його очей. Ви зможете визначити модальність процесу партнера по комунікації, використовуючи очні сигнали доступу, при формулюванні, наприклад: Ваша найбільш вдала прогулянка до лісу за останні п'ять років? Які найсвітліші спогади дитинства? Яким буває ранок восени? і т. ін.

При цьому спостерігайте за очима партнера та відмічайте про себе, коли учень пригадує цю інформацію, вчитель фіксує його паттерни.

Якщо перед тим, як відповісти на запитання, дитина дивиться вгору або вгору та вліво, це значить, що вона побачила внутрішню картинку.

Якщо очі учня рухаються по горизонталі або погляд спрямований у лівий нижній куток, то він спочатку почув внутрішньо те, про що йде мова.

А якщо погляд спрямований вниз або вправо вниз, то перш за все дитина намагатиметься пригадати відчуття.

Тепер, отримавши інформацію про репрезентативні системи як про значущі інформаційні канали, вчитель може дізнатися ще про одну причину малоефективного спілкування.

Часто вчителі у спілкуванні з дітьми порушують конгруентність тим, що розмовляють з дитиною на «різних мовах». Це відбувається тому, що вони не враховують індивідуальні системи уявлень учнів.

Наприклад, учитель, який належить до візуального типу, пропонує учням з кінестетичною орієнтацією: «Давайте розглянемо оце завдання. Які шляхи ви бачите для його виконання?» і тим самим ставить дітей у глухий кут, ос­кільки вони надають перевагу не «бачити», а «відчувати». Якщо ви — вчитель і хочете домогтися від своїх учнів реалізації їх можливостей, використовуйте їх основну та ведучу репрезентативні системи. У цьому випадку краще запитати: «Як ви підійдете до виконання цього завдання?» Наступної хвилини Ви отримаєте такий потік продуктивної інформації, що будете самі дуже здивовані. Якщо модальність свого внутрішнього процесу Ви спроможні настроювати під процес, який відбувається у партнера по комунікації, то, тим самим, ви спроможні настроюватись у будь-якій ситуації на аналогове сприймання свого партнера, що необхідно для ефективної комунікації. У протилежному випадку важко домовитись, якщо один із співрозмовників звертається до партнера зі словами:

– Уяви собі....

А другий відповідає:

– Послухай мене...

Зрозуміло, так ні до чого вони і не домовились. У подібних випадках порушується психофізіоло­гічний процес, який відбувається у партнера по комунікації.

Для того, щоб виникло порозуміння, слід звертатися до партнера по комунікації у тій модальності, у якій той у даний момент знаходиться.

Задача ефективного комунікатора – бути постійно у модальності партнера по комунікації. Необхідно завжди бути готовим повідомити партнеру по комунікації інформацію у такій формі, у якій вона йому зрозуміла.

Отже, особистісно орієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування; зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація на розвиток творчості — творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах. Це можливо зробити при врахуванні вчителем репрезентативних систем кожного учня.

Література

1. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа ) // Інформа­ційний збірник Міністерства освіти і науки України. — К.: Педагогічна преса, 2002. — № 2. — 32 с.

2. Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднічук та ін. — К.: «А.П.Н.», 2001. — 464 с.

3. Макдональд В. Руководство по субмодальностям. — Воронеж: НПО «МОДЕК», 1994. — 90 с.

4. Цветков Э. Тайные пружины человеческой психики, или как расширить сферу своего влияния. — М.: «Центр-2000», 1993. — 54 с.

5. Шаталов В. Ф. Точка опоры. Организационные основы экспериментальных исследований. — М.: Университетское, 1990. — 224 с.