Подорож у власне тіло

Від автора

Дорогі батьки, дідусі, бабусі, вчителі та вихователі. Зараз ви тримаєте в руках невеличкий посібник-путівник в дивовижну країну людського тіла. Ми пропонуємо вам відправитися у чудову мандрівку разом із вашими малюками. Лише в спільному пізнанні світу ви можете досягнути з вашими дітьми справжньої єдності, сформувати щиру довіру одне до одного.

Вже в дошкільному віці у дітей активізується інтерес до власної сутності, а особливо до будови тіла людини. Незадоволення цієї природної потреби призводить до викривленого сприймання дійсності. Особливої гостроти ця проблема набуває у сфері статевих взаємин, що часто-густо має свої негативні наслідки у підлітковому та юнацькому віці, а надалі призводить до виникнення небажаних дисгармоній особистісного розвитку людини в період сімейного життя. «Подорож у власне тіло» допоможе вам не тільки сформувати у дитини знання із основ фізіології та анатомії, а сприятиме формуванню міцного психологічного підґрунтя потреби пізнання, що в подальшому спонукатиме вашу дитину до самостійного більш глибокого вивчення наукового матеріалу.

Посібник написано у легкій, доступній для дитячого сприймання віршованій формі і базується на засадах гуманістичної психології. Через позитивне сприймання дитиною себе, власного тіла ми прагнули сформувати у неї добре, поважне ставлення до інших людей. Розділ, присвячений темі зародження нового життя, сприятиме формуванню у вашої дитини позитивних морально-ціннісних орієнтирів, підвищенню рівня її психосексуальної культури.

Від щирого серця бажаємо вам цікавої подорожі в країну власного тіла!

Тіло – дивовижний храм,

Але жити щоб без драм,

Його треба доглядати:

Умивати, прибирати,

Годувати й берегти,

Від лихого стерегти.

І тоді воно послужить,

З силою тебе подружить,

Із здоров'ям поріднить,

І душа вся забринить,

Розум чітко запрацює,

Ніжність в серці запанує.

Світ розкриється тобі,

Тож і радість в кожнім дні

Зможеш пізнавати щиру

І будить в серцях довіру,

Ніжність, віру і любов,

Щоб натхнення знову й знов

Крила твої розпрямляло

Й силу духу дарувало.

Зовнішня система захисту організму

Наша шкіра мов фортеця:

Тіло наше береже,

Наче пильний охоронець,

Від мікробів стереже.

Та коли пошкодив шкірку ,

Утворив, мов двері, дірку,

Враз мікроби всі гуртом

Кинуться туди бігом.

Слід створити перепону

І надійну оборону:

Перекис, зеленка, йод

Знищать зграю з нечистот.

Все ж, коли мікроб лукавий

Обдурив вояків бравих,

Що стояли у дозорі

Й захищалися поволі,

Поспішить тоді щодуху

І завдасть такого руху

Справжній воїн – лейкоцит .

І отримають як слід

Всі чужинці-небораки.

Тож, позбавлені наснаги,

Вони тіло покидають,

Бо чудово вельми знають:

Лейкоцити – оборона,

Добра, сильна охорона!

Мов «щурячі» в шкірі нірки

Є дрібненькі пори -дірки.

Через пори на цей світ

Залози виводять піт .

З ним виходять із людини

Непотрібні речовини.

Охолоджує піт тіло,

Справа в нього йде уміло.

Два прошарки шкіра має,

Хто ще з вас цього не знає?

Вмощуйтеся ви зручненько

Й слухайте все уважненько.

Ми розкажемо детально,

Розмістились де реально

Ці сумліннії пани,

Бо фортецею вони

Виступають для мікробів,

Що завжди в нахабній спробі

Прагнуть в тілі опинитись,

Щоб у ньому закріпитись.

Ці прошарки назви мають,

Хоч не всі про це ж бо знають.

Зовнішній звуть епідерміс,

Внутрішній – поважний дерміс ,

Він вмостився дуже вміло

Й розпластався вельми чтиво,

Кілька поверхів зайняв

Та в роботі об'єднав:

Кровоноснії судини

Потовії залозини ,

Нервовії закінчення чутливі,

Волосяні мішечки досить милі.

А під дермісом тихенько

Розтягнувся жир зручненько.

Він все тіло зігріває,

Холод лютий не впускає.

Опорно-рухова система

Міцну основу твого тіла

Сотворив кістяк уміло.

Він зібрав кістки докупи,

Поділив на різні групи:

Череп – мозок хоронить,

Від ушкоджень боронить.

Хребет тіло все тримає,

Про нашу гнучкість добре дбає.

Він має тридцять три хребці ,

Що, неначе молодці,

Поєдналися хрящами

Й спину гнуть і нас дарами

Обдаровують сповна:

Рухів вільних дивина

Дозволяє нам крутитись,

Нахилятись, веселитись.

Ребра – справжня охорона,

Неприступна оборона.

Легені й серце спокій мають,

Бо ребра їх охороняють.

Ще у нас є руки й ноги .

І без їхньої підмоги

Не змогли б ми ні ходити,

Ні суттєве щось робити.

У дорослої людини

206 кісток у тілі.

Всі вони ретельно служать,

Між собою вельми дружать.

Суглоби з'єднують кістки,

Щоб танцювати залюбки.

Рідина, що з середини,

Змащує суглоб щоднини.

Та без м'язів ні піднятись,

Ні присісти. Й розім'ятись

Не можливо нам без них,

Тож для наших бо утіх

Вони тіло піднімають

Й рухатися заставляють.

У суглобів по два м'язи

Пару створюють одразу,

Що працюють почергово,

Та не так собі «раптово».

Мозок шле їм код сигналу:

«Працювати слід напару».

Один мусить скоротитись,

Другий прагне розпрямитись.

Тоді кістка оживає,

Й тіло в русі розквітає.

Система дихання

Дихання – поважна справа.

Хоча хтось скаже: «Це забава».

Та знай: без нього нам не жити.

Тож спробуй зараз порізнити:

Вдих і видих . Що виходить?

Вдих – повітря вільно входить,

Помітно ребра піднялися,

і діафрагма – пружний м'яз

Сплющилася щільно враз.

Л егені в цей час розпластались

Й повітря чистого набрались.

Та ось настала інша мить:

І видих слід тобі зробить.

Ребра тихо опустились,

Діафрагма розпрямилась –

Вже легені у неволі,

Бо стискає їх поволі

Нам відомий пружний м'яз.

З мозку нашого наказ

Відповідний поспішає:

«Головний комп'ютер» дбає

Про дихальний увесь процес.

То, щоб і далі був прогрес, –

Повітря із легень виходить,

А разом з тим воно виводить

В процесі дихального руху

У вигляді простого дмуху

Нам непотрібний елемент –

Газ вуглекислий. Тож момент

Настав новий. І все спочатку...

А нам лишається на згадку

Знання, що щойно ми здобули

І розуміння, що набули.

Хоч дихальний процес складний,

Та вже для тебе не новий.

Тому я хочу пояснити

Усі дрібниці. Й роз'яснити

Роль інших органів в системі,

Що так важливі у цій темі.

Повітря в рот і ніс заходить,

А далі швидко переходить

У розгалуження канальнеє пригоже,

Що на старого дуба вельми схоже,

Який кумедно вниз чомусь росте.

Можливо, це і дивно, та проте

В системі в злагоді усе працює

Й міцне підґрунтя диханню будує.

Трахея ніби стовбур цього дуба,

І хоч основа його груба,

Та плавно переходить у гілки,

Що бронхами з давен ще нарікли.

Подальше розгалуження просте:

На бронхіальні трубочки, проте

Вони, неначе гілочки маленькі,

Несуть до листячка повненькі

Валізки чистого повітря.

І це, либонь, різноманіття?

Та ні. Вони – невтомні трудівниці,

Поважні, вправні працівниці.

Ці гілочки звуть бронхіоли ,

А листячка – це альвеоли,

Наповнені повітрям пухирці,

Що ніби зачаїлись в гаманці,

Який чиясь турботлива рука

У ніжнім піклуванні нам сплела

Із капеляриків гнучких тоненьких,

Судинок кровоносненьких маленьких.

Та щойно подих ти зробив

Й повітря в груди напустив,

Воно щодуху поспішає

І альвеолу наповняє:

У кров крізь стінки кисень йде,

Назад той газ вона бере,

Що вуглекислим називають.

Дорослі добре про це знають.

Коли багато рухів маєш

Або ти швидкість набираєш,

Твої всі м'язи у напрузі,

То, щоб надалі ти у русі

Потрібнім міг перебувати,

Слід кисню більше постачати

В твій організм. То ж дихальна твоя система,

І це для неї не проблема:

У мить до праці хутко стала,

Щоб кожна альвеолочка набрала

Повітря більше в двадцять раз,

Де б кисню було й про запас.

Якщо легені забруднились,

Бо пил чи слиз в них опинились,

То груди кашель враз стискає –

Брудне повітря «викидає».

Коли ми прагнем щось сказати

І вісточку якусь подати,

Легені знову у нагоді,

Але про це ще поки годі...

Голосовий апарат

Мама пісеньку співає,

До дитинки промовляє.

Голос ніжний у матусі,

Бо гортань її у русі.

Струни чудно в горлі грають –

Зв'язками їх називають.

Але, щоб з гортані звуки

Розліталися без муки,

Цілий хор потрібен дружний

З різних органів потужних.

У легенях старт проходить,

І повітря з них виводить

До гортані , а подалі

Це повітря зв'язки дбалі

Заставляє вібрувати,

Звуку хвилі виробляти.

Голосові гортанні зв'язки –

Це с лизової оболонки складки.

Як тільки складки наближаються –

Високі звуки вириваються.

Ми можем пісеньку співати,

А можем мишкою пищати.

Натомість, слід їм розвестися –

І звуки басом полилися.

Та остаточне формування

Усіх потрібних слів звучання

Проходить в порожнині ротовій ,

До діла залучився весь рот твій.

Знайдеться справа піднебенню,

Зубам, губам і язику.

І звуки-символи натхнення

Будують мову всю складну.

Під керівництвом центрів мозку

Ці звуки сенсу набувають.

Вони складаються в сполуки,

Що «словом» люди називають.

З цих слів будуть речення,

Вірші із них походять

Про ніжність і приречення,

Й думки цим світом бродять.

Лише людина може

Вільно говорити.

І в спілкуванні з ближніми

Нові діла творити.

Система кровообігу

Система наша кровоносна

Як у дітей, так і в дорослих

Складові тотожні має.

Про серце кожен з вас вже знає,

Бо варто руку лиш прикласти,

А саме: зліва до грудей покласти,

Як дивний стукіт враз почуєш –

Це серце б'ється. Й ти відчуєш

Чіткий робочий ритм його.

І протягом життя твого

Воно сумлінно без зупину

Працює. Й кожную хвилину

Невтомно кров твою качає

Та по судинах постачає

До всіх клітин в твоєму тілі.

І вірність бачиш ти на ділі.

Тож серце справжній тобі друг.

Й не перебільшимо його заслуг,

Коли назвемо джерелом предивним,

Що б'є в оазісі чарівнім

Й життям наповнює єство.

Хоча воно й не божество,

Та значення його велике.

Тож, попри всі забави й втіхи,

Цій темі надамо уваги.

Бажаю в цьому вам наснаги.

Вся кров, що в нашім тілі бродить,

По трубочках тонких проходить,

Що дуже пружні й еластичні

І вельми, діточки, практичні.

Їх кровоносними судинами назвали,

А ще їм поділ точний дали

За різними прикметами й призначенням.

Вам слід дізнатися про значення

Артерій, капілярів й вен,

Щоб не було у вас проблем,

І самі ви могли їх відрізнити

Та іншим ці ознаки пояснити.

Артерії – великії судини,

Які від серця кров несуть щоднини.

Їх стіночки товсті і дуже еластичні,

Бо кров пульсує в них під тиском хоч і звичним,

Але потужним й надзвичайно сильним,

І напрямок не є довільним.

Бо всі великі ці судини

Галузки мають на «родини»,

Що капіляри утворили

Й мережею найтонших дротиків заполонили.

Так всі артерії галуження пізнали,

Та 50 мільйонів капілярів поєднали.

В артеріях пульсує кров яскрава:

Поживи й кисню в ній чимало,

Що завдяки системі капілярній,

Сумлінній, працьовитій й дуже вправній,

Доходить до усіх твоїх клітин,

А далі, додамо до цих новин,

Вона збирає відпрацьовані сегменти:

Газ вуглекислий й непотрібні елементи.

Вже темна кров зливається в канали,

Що їх венозними судинами прозвали.

До серця темна кров ця помандрує

І там нове життя собі збудує.

Серце

Серце наше – це потужний м'яз,

Кров качає на потреби й про запас.

Кожен медик його знає

Й кардіом'язом називає.

Мов насос невтомний, день і ніч працює

І життя тим самим нам дарує.

Ділиться воно на дві частини:

Ліву й праву рівні половини ,

Що також горизонтальний поділ мають

І по дві камери в собі єднають:

Передсердям верхня зветься,

Нижня шлуночком зоветься.

Серця права половина

Кров приймає щохвилини

З різних органів твоїх,

Вона наче оберіг

Для всього твого сердечка,

Хоч завбільшки у яєчко.

Та турбується про кров:

У легені знову й знов

Перекачує її,

Щоб очистилась в тобі.

Кров в легенях набуває

Вроди й ніби розцвітає:

Наче діва красна мила,

Що красою заясніла.

Кров вже фарбами заграла –

Кисню ж бо з легень набрала.

В коловерті все іде

Це важливо. А проте

Слід тобі мій, друже, знати,

Що корисно всім гуляти

В горах, лісі чи в гаю,

Де повітря мов в раю.

Ліва серця половина

Невгамовна, мов дитина.

Але досвід старця має

Й нову кров вона приймає,

Що насичення пізнала

Й кисню вдосталь увібрала.

Така кров з легень надходить,

Перекачується й бродить

Далі тілом всім твоїм.

Цей процес не є простим.

За хвилину обіг йде.

Коловерть у день пройде

Тисячу п'ятсот разів.

Думаю, ти вже зрадів,

Що потужний орган маєш?

Але ще не все ти знаєш.

В ритмі певнім серце б'ється.

Але іноді здається,

Що, коли хутко біжиш

Або з жахом ти тремтиш,

Твоє серце дуже стука,

А, можливо, навіть й «грюка».

Кров в судинах «закіпає»...

Що ж то всеє означає?

Відповідь проте існує:

Серце наше нас рятує

У моменти навантажень.

І без будь-яких обтяжень

Кров воно хутчіш качає,

Бо сумлінно вельми дбає

Про насичення кисневе

Всіх частинок організму

Та потреб зростання різних.

Розглянемо тепер ґрунтовно

Роботу серця послідовно.

Серце клапан відкриває,

Й кров крізь нього поступає

В передсердя . Потім те в шлуночок її штовхає,

Новий клапан далі дбає

Про прохід цього потоку,

Що бурлить собі нівроку.

Два кола кровообігу існують,

Вони у злагоді функціонують.

Обидва замкнені та незалежні,

Хоча у певній мірі й протилежні.

Та серце поєднало їх в собі,

Щоб службу понесли вони тобі.

Кров людська – це не водиця.

Знати, друже, те годиться.

Плазма – рідина у крові,

Що лежить в її основі.

Жовтий колір вона має,

Воду, солі й речовини дбало постачає.

Містить ще вона клітини,

Ті в роботі щохвилини.

Кров'яні тільця червоні

Кисень подають доволі

Кожній частці твого тіла,

А з клітин несуть уміло

Вуглекислий газ шкідливий.

Лейкоцит в цей час дбайливо

Біле тільце кров'яне,

У дозорі повстає.

Білі більші за червоні,

Хоча й менше їх на лоні.

Вояки вони відважні,

Наче козаки ті справжні.

Щойно вірус в кров пробрався,

Лейкоцит завзято взявся

Знищить злодія чужого

І очистить кров від злого.

Тромбоцити – це пластини,

Що відновлюють судини.

В злагоді робота йде,

Тож невтомно кров тече.

До всіх клітин вона підходить,

І їжа кожній з них доходить.

Наша кров і наше серце

Вельми схожі на джерельце,

Що з глибин земельних б'є

Та життя нам подає.

Система травлення

Щоб кожен міг рости щодня

І, вирісши із немовля,

Знайти ворота свого шляху

Та справу, що дає наснагу,

Слід організм свій заправляти

І про поживу вчасно дбати.

Пожива тіла з їжі йде,

І кожен в ній завжди знайде

Всі необхідні елементи –

Білки, жири та ще й ферменти.

Турбується про це у нас

Система травлення весь час.

Як тільки їжу ми вкусили,

Зубами її змолотили,

Язик нам в цьому допоміг

Та ще й із слиною він зміг

Змішати страву, що швиденько

Зіслизнула у стравохід хутенько,

А далі в шлунок поспішила –

І справа вельми закипіла.

Там травні соки забурлили

І в кашку їжу потравили,

Що далі хутко помандрує

В тонкий кишечник . І відчує

Вплив соків інших й жовчу вплив.

І от продукт, що в рот забрів,

Вже розчепивсь на речовини,

Які засвоює щоднини

Твій організм. Проте слід знати:

Про добру їжу мусим дбати,

Щоб ми здоровими росли

І радість дні нові несли.

Коли ж із їжею гаразд

І речовини вже у нас

В кишечнику тонкому бродять,

То їх звідтіль завжди відводять

Крізь стіночки гнучкі й тоненькі

Судинки крові чепурненькі.

Вже кров розносить всьому тілу

Потрібну вельми так поживу.

Печінка тут напоготові –

Це справжня фабрика. Доволі

Реакції біохімічні йдуть.

То ж ти, будь ласка, не забудь

Про функції її великі:

І вдень і ніч вона без втіхи,

Неначе справжній трудівник,

Сумлінний, щирий працівник,

Переробляє речовини,

Розподіляє їх щоднини,

Шкідливі губить елементи

І виробляє жовч й прості ферменти.

Запаси робить в організмі

Заліза, вітамінів різних .

Та ще й готує ген-ген-ген

Крохмаль тваринний – глікоген ,

Бо джерелом енергії він є

І сили нам він додає.

Печінка виробляє майже всі білки ,

З яких постали люди на віки.

Кров поживні речовини

Несе до кожної клітини.

Натомість жовч компактність любить,

Даремно жодної краплини не прогубить,

Вона збирається у колбу,

Неначе у мандрівну торбу.

Звідтіль вона в кишечник помандрує,

А там усю поживу потурбує.

Бо слід розбити всі жири,

Щоб вже ферменти їх могли,

Маленькі зубчики хімічні,

Вщент розщепити. Та невічні

В печінці сили. Тож гляди,

Свій організм ти бережи.

Про нього дбай завжди сумлінно,

Щоб працював весь час відмінно.

Вживай у їжу всі ті страви,

Що нам дають, окрім забави,

Білки, жири, всі вітаміни,

Мінерали й речовини.

У міру все то треба їсти,

Щоб у «калюжу нам не сісти».

Бо їжа може повертатись

Назад. А зветься це « блюватись».

Що значить: шлунок наш не в змозі

Перетравити страви й досі.

Тонкий кишечник шлях городить,

І їжа знову в шлунку бродить.

Її потрібно геть позбутись,

Тож шлунок прагне вмить надутись,

А потім знову скоротитись,

Щоб їжу виштовхнуть й звільнитись.

Коли ж ми вірно харчувались

Й поживи доброї набрались,

Система травлення у нас

Працює вправно, й все гаразд.

Але вам, дітки, слід всім знати:

Наш організм не зміг всмоктати

Всі нами випиті рідини,

А є ще зайві речовини,

Вони в товстий кишечник поступають,

А далі тихо просувають

В пряму кишку , що отвір має

Й про вихід решток добре дбає.

Тут стане туалет в нагоді:

Прийде полегшення. І годі

Про це нам більше говорити...

До того ж не забудьте ви помити

Опісля туалету свої руки,

Щоб потім не зазнати болів й муки.

Сечовидільна система

Кров потрібно очищати.

Мусить вправно про це дбати

Сечовидільна система.

Тож й постала ця проблема:

Як позбутись організму

Речовин шкідливих різних;

Надлишок води та солі

Вивести собі поволі.

Цілий комплекс тут працює

Та процес як слід будує.

Нирки всім цим заправляють –

Вони сечу виробляють.

Але як усе проходить?

Рідину до них підводить

Кровосная система,

Для якої не проблема

Із кишечника товстого

Воду зайву всю всмоктати

Та про рух її подбати

В якості частини крові,

Що артерії до волі

Переносять в організмі

На потреби його різні.

Щойно кров дійшла до нирки ,

Як нефронова пробірка –

Наш клубочок капілярний

І вичавлювач управний,

З крові видавив рідини,

Які містять речовини

Як поживні, так й шкідливі.

Нирок функції дбайливі.

Первинна сеча утворилась

І до каналець вже пробилась.

А ті хутчіше до роботи.

Бо їх нефрон проте не проти

Тяжкої праці й переробки,

Вельми ретельної обробки

Понад ста літрів рідини,

Що ним стікає щодоби.

Тим часом сам канал працює

І кров сумлінно він турбує,

Бо знову шле назад він воду,

Щоб повернути справжню вроду

Й усі поживні елементи.

Але водночас в ці моменти

Весь надлишок води, солей

Та непотрібних геть речей

Стікають вниз по сечоводу

І направляються до входу –

До сечового міхура .

І щойно місткість набрала

Рідин повнісінький запас,

То спорожнити прагне враз

Наш організм міхур дбайливий,

Тож своєчасно і дуже вміло

Сечівник (краник) відкриває

І сечу з тіла випускає.

П'ять чуттів

Відомі різні відчуття,

Які пізнати нам буття

Дають можливість і дарують

Яскраві барви. Й тут панують:

Наш зір і слух , ще нюх і смак .

Ми знаємо ще поза як

І болю знак, і знак тепла ,

Вібрацій, холоду ... Дарма,

Що дехто з нас, либонь, вважає

Й позбутися в думках бажає

Всіх неприємних тілу вражень,

Щоб жить без будь-яких обтяжень.

Так у природі нашій склалось:

В гармонії все поєдналось.

Тож дотик нам чуття дає,

Що розуміння подає

Де ніжна ласка, де турбота,

Де покарання, де догода.

Рецептори нам вірно служать,

І всі вони завзято дружать

З нервовою системою складною,

Що в суті кожному слугою

Усе життя людське вона слугує:

І біль, і радість нам дарує.

Дотик

Тактильні відчуття дає нам шкіра

І ні до чого зовсім віра,

Коли ти власний досвід маєш

І вельми добре, друже, знаєш,

Як боляче воно буває,

Коли камінчик потрапляє

В твоє взуття. Або ти пальчика вколов.

І хай не виступила кров,

Однак від болю ладен закричати.

Тож час настав дрібниці ті пізнати.

Рецептори твої чіткий розподіл мають

Й за різні відчуття вони відповідають:

Хто за холодне, хто за тепле,

За біль, за дотик, тиск нестерпний.

Їх скупчення не зовсім рівномірне.

«Тож де найбільше їх?» — питання правомірне.

Найбільш рецепторів зібралося до купи

На пальцях ніг та рук. І губи

Та язик посилену чутливість мають.

А ще підошви та долоні дбають

Про наші різні відчуття,

І пізнавати тим життя

Вони в сумлінності допомагають,

Бо різні впливи розрізняють.

Найменш чутлива – то спина,

Але, як треба, то й вона

Про болі нам повідомляє.

А ще приємно нам буває,

Коли матусі ручка рідна,

Так ніжно, лагідно й привітно

Проводить по спині в любові,

І серце наше вже доволі

Переповняє ніжний стан

Й лікує душу тим від ран.

Орган смаку

Всі люди мають різний смак ,

Та їх єднає позаяк

Наявність органу смаку,

А назву має він просту –

Язик. Ну що відомий вам?

Тож трохи ширше я подам

Вам інформацію про нього,

Бо знати більше слід про того,

Хто насолоду нам приносить,

Сюрпризи смаку всім підносить.

Якби не він, то не пізнали б

Солодкість тістечка. Й пропали б

Цукерки, тортики, зефіри,

Бо вже не були б серцю милі.

Та й чіпси радості не дали б,

Бо сіль також не відчували б.

А справа вся у цибулинках –

Смакових простих торбинках,

Що, наче справжні ті експерти,

В слині розчинені сегменти

Ретельно все аналізують.

І вже по тому нам дарують

Властивість страви розрізняти,

А далі вже собі обрати:

Чи їсти їжу, а чи ні,

Коли не до смаку вона тобі.

Чотири відчуття ми смаку

Спроможні розрізнити з маху:

Солодке, кисле та гірке,

А ще солоне , а проте

Ми й інші знаємо смаки,

Та тут дається нам взнаки

Звичайна комбінація –

І в цьому є вся рація.

Наш кінчик язика чутливий

І вельми, діти, шанобливий

До ласощів (солодкого смаку).

Солоний траєкторію складну

На язиці собі облюбував.

Можливо, сам Господь колись подбав,

Щоб язика частини бокові

Розпізнавали кислі страви непрості.

Нам гіркість перцю ті рецептори дають

Та дуже добре гіркоту розпізнають,

Що розташовані по всій частині нижній.

Тож наш язик, мов камінь той наріжний,

Дарує нам букет смаків чарівних,

Можливо, іноді ще й досить дивних.

Окрім рецепторів на, смак впливає звичка,

Але усе тече, неначе річка.

Усе міняється в житті у нас,

Тож переваги надаємо повсякчас:

То страві кислій, то солодкій, то гіркій,

Буває, що безбарвній і простій.

Органи зору

Очі – це предивна путь,

Що душі являє суть.

Спробуй в них ти зазирни,

І відчиниться тобі

Дивовижний світ людини,

То ж у шані їм данину

І в повазі піднесемо,

Й шляхом пізнання підемо,

Щоб дізнатися про те,

Як ми бачимо усе.

Час настав процес почати,

Знання треба здобувати.

Промінчик нашого світила

В космосі долає шлях,

До землі доходить вміло,

Далі ломиться, однак.

Предмет світло відбиває

Від поверхні хутко,

Промінь з сил всіх поспішає

До зіниці прудко.

Зовні вона небарвиста,

Чорна цяточка проста.

Та зіничка незвичайна,

Це до видіння врата.

Промінь в ті врата проходить,

До кришталю дістає.

Той його, як може, ломить

Й на сітківку подає.

А закінчення нервові

Поспішають що є духу

Передати ці сигнали

В мозок хутко без напругу.

Мозок , як складний комп'ютер,

Все спокійно обробляє,

І реальну вже картину

Нам назад він повертає.

Вії око захищають

Від мікробів та багнюки,

Сльози його промивають

Від «незваної» пилюки.

Слізна залоза в потребі

Виробляє рідину,

Що прозора, мов у небі

Чиста крапелька дощу.

Правда, смак солоний має

Та душевну гіркоту,

Чистая сльоза змиває

І полегшує біду.

Очне яблуко ретельно

Зберігає форму ока,

А керують його рухом

М'язи на чотири боки.

Оболонка райдужна – окіл кольоровий,

Що зіничку огортає,

Очі грати заставляє.

Сірі, сині, карі, чорні –

Кожні очі дива повні.

Чудо це від меланіну ,

Тож пігменту ми данину

Ну-мо в шані віддавати

Й Боже диво прославляти.

Орган слуху

Вухо чує різні звуки,

І без будь-якої муки

Слова ми різні впізнаємо

І їм тлумачення даємо.

Звук летить, мов птах крилатий,

В слуховий прохід завзятий,

Перетинка барабанна ,

Як межинка дуже вправна,

Коливатись почала

Й хвилю далі подала.

Там три кістки слуховії ,

Що вступають враз у дію:

Молоточок легко б'є,

Наковалдинку трясе,

Стріменце цей рух приймає

Й хвилю далі посилає.

Вухо внутрішнє слухняно

Все приймає без оману.

Й дивним виглядом своїм

Завдає нам втіхи всім.

Слуховий канал кумедний,

Наче блазень безхребетний,

Закрутився в три петлички,

Що є зовні невеличкі.

Рідина в петличках цих

Чесно втілює завіт:

Рівновагу доглядає,

Про зміни мозку повідає.

Щойно позу ти змінив,

А сигнал вже поступив,

Мозок швидко реагує

І тобі вже пропонує

Змінені всі координати,

Тому можеш ти без втрати

Тіло своє нахиляти й дригом до гори ставати.

А закручений канал

Наче равлик той повстав,

Хвилі звукові приймає,

І про них він далі дбає.

Має слухові клітини,

Що, подібно до машини,

Вміють хвильки розпізнати

Й в імпульси перекладати.

Слуховий їх нерв приймає

І до мозку надсилає.

Отакий складний процес,

Що дає нам всім прогрес.

Нам без нього не пізнати

Навіть любе слово «мати»,

Колискову не почути,

З лекцій знань нам не здобути.

Орган нюху

Ніс – важливий орган нюху.

Він без всякої напруги

Поглина пахучі гази,

Які шле собі відразу

В порожнину носову,

Що стуктуру нескладну

Хоча й має,

Та єднає

Низочку клітин чутливих –

Носових рецепторів дбайливих,

Які пахощі вбирають

Й по нейронах направляють

В вигляді складних сигналів.

Розшифровує подалі

Мозок їх цілком ґрунтовно,

Що дає нам послідовну

Змогу світ цей пізнавати

Й пахощі всі вирізняти.

Чхання – це потрібна справа,

Бо без всякого оману

Ніс проходи прочищає.

Те, що дихать заважає

І несе тобі хвороби,

Виганя без люті й злоби.

Слиз й ворсинки – друзі носу,

Йому служать, наче босу,

Пил й бактерії тримають,

Далі в горло не пускають.

Нервова система

та головний мозок

Велике значення для нас

В своїй роботі повсякденній

Нервовая система має,

Що так дбайливо доглядає

За злагодою складових:

Клітин, тканин, систем отих,

Вже про які ми говорили,

І органів, які ми вчили.

Вона єднає організм в єдине ціле та керує

Всіма процесами й дарує

Нам радість нашого буття,

Простіше кажучи, «життя».

В діяльності нервової системи ,

Без сумніву і без дилеми,

Належить першість мозку головному ,

Якого суть лежить у тому,

Щоб рішення приймать з усіх питань,

Накази віддавати без вагань

Усім частинам тіла,

Що без діла

Не можуть жити жодну мить,

Тож все завжди кругом кипить

В роботі тяжкій та складній.

Контроль за цим всім непростий.

Але потрібна допомога,

Тож геть напруга і тривога,

Бо помічник правдивий є,

Як друг, як брат він постає.

І назву спинний мозок має.

Він дуже добре доглядає

За злагодою різних дій

М'яз рук та ніг, тулубу. Стій!

А ще, мов справжній витязь ясний,

В ділах своїх завжди прекрасний.

Він у роботі кожну мить

І все нутро його бринить,

Оскільки є відповідальність.

Отож бо органів діяльність

Залежить від його керунку,

А злагода завжди дарунком,

Винагородою коштовною стає

І сили для роботи надає.

Та щоб всі органи у злагоді служили

І вчасно інформацію рядили,

Потрібна своєрідна нам мережа,

Де мозок був би як потужна вежа,

Що здатна повну інформацію прийняти

І відповідь правдиву вчасно дати.

На допомогу нерви нам приходять,

Що, наче дроти телефонні, всі відходять

Від головного та спинного мозку.

І не потрібно зовнішнього лоску,

Бо їх робота дуже нам потрібна

І всьому організму необхідна.

З нейронів кожен нерв походить:

З клітин нервових, що проводять

Всю інформацію і шлють,

Сигнали вчасно. Й подають

До мозку звіт з усіх клітин.

Та шлях не тільки цей один

Доводиться долати код-сигналам,

Бо відповідь від мозку незабаром

Назад зворотнім шляхом піде.

І правди ніде тут нам діти:

Нейрони все передадуть,

Вказівки вчасно подадуть.

Усі нейрони мають тіло,

Яке з'єднало так уміло

Ядро й дендрити.

Й заради доброї просвіти

Тобі детальніше розкажем,

Й на прикладі тобі покажем

Роботу власного нейрону.

Ядро , подібно до пихатого барону,

Центральне місце посідає.

Неначе та прислуга, догоджає

Йому клітинне тіло – цитоплазма,

Можливо, трохи дивною є назва.

А на посилках декілька дендритів пребувають

І вчасно всі новини постачають

До даної клітини.

Та новини

Повинні далі десь передаватись,

Де інформація могла б вся об'єднатись,

І мозок міг команди скерувати,

Щоб організмом вірно управляти.

І тут неврит клітині другом служить,

Бо він з сусідом дуже добре дружить:

Назовні інформацію він шле,

Тож бо сигнали далі подає.

І так поєднані усі клітини,

Що є цеглинками великої родини,

Де злагода завжди перебуває,

А справами всіма сам мозок заправляє.

Головний мозок

Наш славний мозок головний –

Це центр комп'ютерний складний,

Що інформацію збирає,

Завжди ретельно обробляє,

Вказівки вчасно й точно шле,

За всім слідкує, а проте

Він має центр свій управління

Який достатньо має вміння,

Новини звідусіль збирати

І як господар про все дбати.

Він знає, що почуло вухо,

І що ти тільки що понюхав,

Що бачив ти і що ти їв,

Як дихаєш і де забрів

Незваний гість – мікроб поганий.

Можливо, був ти сам недбалий,

Про себе вчасно не подбав,

То ж клопоту собі завдав.

Центр управління з спільником працює –

Із пам'яттю , що нас весь час турбує

І різні спогади нам подає

Та позабути не дає

Всього того, що ми навчились,

Що пережили, надивились.

Тож пам'ять наша відбирає

Й до сховищ власних надсилає

Всі повідомлення від органів чуттів,

Неначе в лабіринт ти десь забрів.

Та хаосу у сховищах не місце,

Бо в чіткості і ясності посісти

Повинні рівні пам'яті складні,

Що поділились на комірки більш прості.

Десь у глибинах сховані події давні,

А вище – то оперативні дані.

Такий розподіл мудрим є,

Бо в пізнанні нового нам дає

Потрібний досвід попередніх знань.

А це у якості твоїх надбань

Дозволить діяти логічно

І мислити аналітично.

А ще впливає пам'ять на чуття,

Бо в спогадах завжди є почуття,

Що нам дарують впевненість чи ніжність,

Напругу... Може, й з дійсністю розбіжність.

Усі чуття свої ділянки мають,

Куди про зміни всі доповідають.

Є зона зорова

І зона слухова ,

Є мовна зона й зона руху ,

Смакова і зона нюху ,

А ще чутливості всіх м'язів й шкіри .

Усе у злагоді дбайливій

Сумлінно й вірно тобі служить

І у спільноті щиро дружить.

Всі зони розташовані в корі ,

Яка неначе тин, що надворі

Городить зону власну від чужої,

А сам великий мозок ділиться на двоє.

Розподіл цей півкулями назвали,

Де назву «ліва» й «права » ті придбали.

Півкуля ліва – за аналізом слідкує,

А права творчістю завжди керує.

Ще мозок має підкоркові центри ,

Де верхня їх частина геть без ренти

Об'єднана у мозок проміжний ,

Що за призначенням доволі непростий:

Складні рефлекси вправно контролює

І настрій основний нам всім дарує,

Про внутрішні секреції все знає

Й на всі реакції процесів він впливає.

А далі він спокійно переходить

В середній мозок , що бунтарстві теж не бродить:

Він наші рухи вправно координує,

Від струсів захист пропонує.

Довгастий мозок далі розмістився

Та до співпраці зі спинним він долучився.

А ще знайшов притулок в ньому

Центр дихальний , який по тому

І з центром серця співпрацює

І рухам дихальним автоматизм дарує.

В частині верхній мозок наш довгастий

З'єднався із мостом, ну майже власним.

Разом вони багато праці мають

Із органами голови і шиї, та ще й дбають

Про внутрішні всі органи твої,

Щоб у слухняності служити їм тобі.

Цей міст півкулі мозку головного

Єднає між собою. Ще, крім того,

За центри травлення відповідає,

Про слиновиділення та ковтання дбає.

Також твій мозок має мозочок ,

Який неначе той панок

Посів окрему владу в панстві,

І хоч живе він мов у царстві,

Та рухами керує вельми дбало,

До того ж, друже, дуже вдало.

Вся точність рухів й наших дій

Без будь-яких складних затій

Залежить від його роботи.

І він не ліниться, напроти,

Завжди завчасно реагує

І точно рухами керує.

Як хочеш нерви міцні мати –

У їжу калій слід вживати.

Радіти більше нам щоднини,

Сваритись менше і данину

Любові, ніжності нести.

Тож, любий друже, ти прости

Того, хто кривду завдає,

І хай для тебе повстає

Життя у радісних тонах,

Неначе у казкових снах.

Зародження нового життя

Лоно у жінки мов нива родюча,

Вміло яку чоловік засіває.

Ніжність між ними легка і квітуча,

Що у любові й посвяті зростає.

Сім'я своє чоловік тій дарує,

З ким поєднався в коханні навік.

Жінка в утробі будинок збудує,

Де немовлятко спочине як слід.

Сім'я це зветься сперматозоїд.

Він помандрує в далекую путь.

Там десь в утробі на нього чекає

Клітка жіноча. Ти не забудь:

Зветься вона яйцеклітина

І має надію на символ посвяти.

В мить, як зустрінуться дві ці частини,

Нове життя мусить радо постати.

Вже більш немає сімені, ні яйцеклітини,

Бо зацвіло життя нове: прекрасне і єдине.

Іще ніхто не знає про те, що десь в утробі

Запліднена клітина кріпиться у спробі

Знайти притулок затишний у матці у матусі.

І все віднині в жінці перебуває в русі.

Весь організм жіночий почав перебудову,

А зародок маленький зростає знову й знову.

Ось оболонка утворилась навколо дитинчатка,

І плодовими водами закуталось малятко.

Такий собі будиночок дитиночка вже має,

І так в теплі і затишку вона весь час зростає.

Сердеченько забилося в маленької дитинки,

І кров її полилася в чудовії судинки.

А вже на другий місяць малятко схоже дуже

На чоловічка справжнього. І нам це не байдуже.

Мине ще кілька тижнів, й дитяточко навчиться

Смоктати свого пальчика, кричати й веселиться.

Вже мама й тато знає про це малятко миле.

Вони його чекають й кохають вельми щиро.

Дитяточко тим часом все далі підростає.

Матуся дуже добра й про нього вельми дбає.

Вона іде до лікаря, слідкує за собою,

Приймає вітаміни і за дитя до бою

Завжди повстане мужньо супроти ворогів –

Всіх вірусів нікчемних, хай тільки хто забрів!

Татусь в цей час хвилюється за жінку й за дитя,

Тому він і піклується – полегшує буття.

У всьому допоможе справжній чоловік,

Бо має ту любов, що розцвіла повік.

В цей час матуся люба підтримки потребує,

Побільше слів кохання хай вона почує.

Також поприбирати слід допомогти,

Щоб в спокої дитяточко могло собі рости.

Не можна жінці бігати, носити заважке,

Стояти довго в черзі. Слід знати вам про це!

Тим часом те маляточко, яке зроста в матусі,

Розтягує будиночок і борсається в русі.

Дитинка через маму підтримує життя:

Поживу, воду, кисень, любові відчуття.

Через тоненьку цівочку, що зветься пуповина,

Проходить харчування утробної дитини.

І вже на п'ятім місяці матуся відчуває,

Як немовлятко борсає, штовхає та стрибає.

Так з кожним днем зростаючи, воно життю радіє.

І ще в утробі маминій різнити дитя вміє:

Матусин голос ніжний і татові слова.

Та й братика й сестрички мова не чужа.

І по дев'ятім місяці настав вже час родитись,

Бо вже прийшла пора на світ божий з'явитись.

А шлях цей непростий для жінки і маляти,

Тому і слід про них ретельніше подбати.

Аж ось уже швидка спішить на допомогу,

Тим часом чоловік пережива тривогу.

А жінка чує біль, що свідчить про початок,

Бо вирушив у путь улюблений нащадок.

Процес цей загадковий, переймами він зветься.

Ще зовсім трохи часу, й дитина озоветься.

Щоб путь цей розпочався, слід матці скоротитись

І підштовхнуть дитятко, щоб те могло пробитись

Шляхами родовими . А далі все сильніше, потужніше й частіше

Скорочування сила зростає. Ще стрімкіше

Дитинка прагне в світ цей божий об'явитись,

Тож шийка матки мами змушує розкритись.

Пузир навколоплідний не витримав напруги:

Ось полилися води та почались потуги .

Вони дають ті сили, завершать що пологи,

Розширюють дитині нелегкую дорогу.

І ось крізь шийку матки голівонька проходить,

А далі поступово до піхви вже доходить,

Що стала наче двері для немовля малого,

А там на білім світі чекають вже на нього...

І ще одна потуга – і плечики з'явились.

І вже за мить в руках дитинка опинилась

У лікарів дбайливих, що радо привітали

Нове маля з народженням. Й матусі показали

Красу нового дива, що так вона чекала:

Вмить болі всі забулись, бо радість завітала.

Малятко закричало, та крик цей несумний,

Для нього все незвичне, бо в світ прийшло новий.

Від пуповини цівочки його враз від'єднали

І до грудей матусі швидесенько поклали.

Маленьке заспокоїлось, бо лагідність відчуло

Та й запах рідний неньки воно ще не забуло.

А жінка ніжним дотиком дитяточко цілує

І щирі сльози радощів йому вона дарує.

Татусь, що вже дізнався про вісточку чудову,

Співаючи всім серцем, поніс цю звістку нову

Усім бабусям, тітонькам та дядечкам в додаток,

Щоб забринів у душах життя новий світанок.

Вже хата чисто прибрана, пелюшки попрасовані,

Батьки великим щастям Богом обдаровані.

Дитяточко маленьке до мами пригортається,

З грудей ссе молочко і сили набирається.

Отак і кожен з нас приходить у цей світ,

Щоб радість всім нести й продовжувати рід.

Тож пам'ятай про це і сам любов даруй,

І час свого життя даремно не марнуй.

Неси у світ добро, наснагу й почуття,

Щоб серце освящало кохання відчуття.

Приходь на допомогу тим, хто у біду попав,

Бо кожен з нас авансом у дар життя придбав.

Батьків своїх шануй і ближніх поважай,

Про братиків й сестричок ретельно ти подбай.

Шукай шляхів премудрості, дороги в світ знання,

І хай твій шлях освічують глибокі пізнання.

Нехай матусі посмішка і лагідність її

Дарують тобі затишок. А мрії всі твої

Ведуть тебе до пошуку правдивої дороги,

І хай любов, що в серці, розвіє всі тривоги.

Література:

1. Большая медицинская энциклопедия, – СD ROM – reanimatolog@imail.ru

2. Здоровье матери и ребенка. Энциклопедия. – К.: «Українська енциклопедія», 1992.

3. Йовна Х.А. Твоє тіло – цікавий механізм. – Ужгород: «ІВА», – 2000 р.

4. Макселон Ю. Психологія. – Л.: Свічадо, 1998.