Дещо про інтуїцію

Главник Віктор Олексійович

Останнім часом у західній психології спостерігається підвищення інтересу до вивчення інтуїції. Почасти це обумовлено тим, що з'явився попит на людей, що можуть приймати рішення і діяти, покладаючись на свою інтуїцію. Наприклад, Т. Пітере і Дж. Ватермен у 1982 р. відзначали, що десять кращих компаній в Америці заохочують використання інтуїції і розвиток інтуїції у своєму менеджерському середовищі [21]. Професіонали, що здатні формувати надійні інтуїтивні судження, можуть принести компанії більше прибутку, чим ті, дії яких мають чітко обміркований характер. У відповідь на питання, чому так відбувається, зазвичай вказують на велику кількість ін­­фор­мації, з якою доводиться мати справу людині, і на швидку зміну подій, що приводить до необхідності діяти і приймати рішення, не маючи можливості ретельно обміркувати ситуацію [37]. Однак, ставлення до інтуїції далеко не завжди було позитивним. Якщо взяти будь-який недавній психологічний огляд, присвячений інтуїції [11], [24], [27], [35], то він починається з констатації того, що упродовж більшої частини XX в. поняття інтуїції ігнорувалося психологами, а систематичні дослідження інтуїції були відсутні. Як пише М.Ліберман, інтуїція сприймалася в кращому випадку як щось містичне і нероз'яснене, а в гіршому — як те, що приводить до помилок [24]. Проте упродовж останнього десятиріччя з'явилося безліч робіт із психології інтуїції, виникли різноманітні теоретичні уявлення про неї. За уважного погляду на цю відносно нову область досліджень у психології можна помітити, що в ній об'єднані дослідження різних феноменів.

Інтуїція звичайно визначається як «знання, отримане без розуміння того, як ми його здобуваємо» [41], як «знання, що оточене ореолом «правильності», але не має чітко артикульованих причин свого виникнення» [11].

Під час опису властивостей інтуїції характерна вказівка на її відмінність від аналітичного, логічного способу пізнання [12]. Іншу властивість інтуїції (її виділяє більшість авторів)— неусвідомленість процесу виникнення інтуїції. Також підкреслюється наявність афективного відтінку в інтуїції. Інтуїція звичайно суб'єктивно виявляється за допомогою таких феноменів, як здогад, передчуття, внутрішнє чуття [6]. Ще одною, часто виокремлюваною властивістю є зв'язок інтуїції з накопиченим досвідом, як усвідомлюваним, так і неусвідомлюваним [3].

Початком відліку для подальшої класифікації великого поля явищ, що пов'язуються з інтуїцією, автор пропонує наступне визначення інтуїції.

Інтуїція — це знання, що виникає в невизначеній ситуації, і суб'єктивно сприймається як здогад, передчуття, внутрішнє чуття, наявність якого усвідомлюється. Процес виникнення інтуїтивної догадки не усвідомлюється і причини виникнення або доведення її правильності не можуть бути верифіковані.

В основі наведеного визначення лежать наступні базові виміри, що допоможуть надалі співвіднести інтуїцію з іншими пов'язаними з нею явищами і відрізнити її від них.

Інтуїція є знанням, можливими проявами якого є почуття і дія.

Інтуїція є деяким знанням, що ситуативно виникає.

В інтуїції присутній афективний компонент, а саме, суб'єктивні покажчики на значимість інтуїтивного результату, його «правильність», такі як передчуття, догадки, чуття.

Інтуїтивне знання експліцитне й усвідомлюване, на відміну від імпліцитного научіння, таситного знання й експертизи.

Підстави інтуїції не можуть бути верифікованими, на відміну від інсайту.

Інтуїція має справу з невизначеністю, неочевидністю, новизною ситуації, на відміну від визначеності ситуації під час використання ментальних спрощень.

У 1960-х рр. М. Бунге характеризував психологічні уявлення про інтуїцію як «колекцію мотлоху», в яку звалюють ті інтелектуальні механізми, про які невідомо, як їх аналізувати [2].
У зв'язку зі зростаючим інтересом до інтуїції важливим є розуміння, наскільки ситуація змінилася. Недавно з'явилася класифікація видів інтуїції Г. Клекстона [12], яка виділяє наступні види: а) експертиза (нерефлексивне виконання складних, високо кваліфікованих дій); б) імпліцитне научіння (спосіб набуття знання за допомогою неусвідомлених, неконцептуальних засобів); в) судження (ухвалення точного рішення і здійснення категоризації за неможливості пояснити або довести їх); г) чутливість (підвищена уважність, як свідома, так і неусвідомлювана, до деталей ситуації); д) креативність, точніше, використання інкубування (фази в рішенні проблеми, коли свідома, навмисна діяльність щодо рішення припиняється і людина займається не пов'язаними з проблемою справами) та уяви в просуванні у вирішенні проблеми; е) розмірковування (процес «пережовування» досвіду знову і знову для того, щоб витягти з нього певні значення).

 

Індивідуальні розходження в інтуїції

Інтуїцію можна розглядати як параметр індивідуальних розходжень (інтуїтивність) і як щось ситуативно виникаюче. Треба відзначити, що далеко не всі автори визнають наявність індивідуальних розходжень в інтуїції. Так, А. Ребер вважав, що їх практично не існує [31]. Л. Вулхаус і Р. Бейн пропонують розглядати позиції авторів з питання існування індивідуальних розходжень в інтуїції як континуум, одним полюсом якого є уявлення про володіння інтуїцією тільки вузького кола творців, а протилежним — уявлення про інтуїцію як про базовий процес, що притаманний усім однаковою мірою [42].

Індивідуальні розходження в інтуїтивності зазвичай розглядаються або як параметр особистості, або як параметр когнітивного стилю. Наприклад, в основі відомого опитувальника Майєрс-Брігс [9], що базується на типології особистості К. Юнга, лежить інтуїція, яка розуміється як особистісна характеристика, що описує свідомо переважаючий спосіб сприйняття подій та використовує інформацію, що лежить за межами відчуттів. За допомогою інтуїції безпосередньо сприймаються можливості і потенціали зовнішніх і внутрішніх об'єктів, супроводжувані ідеями або асоціаціями з несвідомого [20].

Як параметр когнітивного стилю інтуїція може бути представлена як перевага одного з двох можливих протилежних способів переробки інформації — інтуїтивного або аналітичного [4], [5], [14], [19], [28], [34]. Люди з інтуїтивним когнітивним стилем холістично оцінюють проблему, приймають рішення на основі передчуттів, використовують глобальну і загальну перспективу [34]. Їм не властиво бути конформістами, використовувати систематичні методи дослідження, послідовне міркування [4], [5]. Протилежним полюсом когнітивного стилю є аналітичний стиль. У літературі зустрічаються дві точки зору на те, чи є переваги інтуїції й аналізу незалежними одні від одних. Деякі автори вважають, що інтуїтивний і аналітичний стилі взаємозалежні і є протилежними полюсами єдиного виміру: якщо більш виражений інтуїтивний когнітивний стиль, то перевага аналітичного стилю буде виражена мало [4]. Інші кажуть про дві незалежні рівнобіжні системи переробки інформації: раціональну (або аналітичну) і досвідчену (або інтуїтивну) [14], [28]. Відповідно, С. Епстайн і його колеги припускають незалежність двох когнітивних стилів — інтуїтивного та аналітичного; отже, як вони вважають, можлива ситуація, коли в людини однаково високо (або низько) виражені інтуїтивний та аналітичний стилі. Р. Песіні і С. Епстайн пропонують також виділяти усередині інтуїтивного когнітивного стилю два різних виміри: здатність людини формувати інтуїтивні уявлення і довіра до власної інтуїції, віра в неї [28].

 Інтуїтивний процес

Ситуативну інтуїцію можна розглядати як з погляду процесу її виникнення, так і з погляду отриманого інтуїтивного результату. Подібна підстава для класифікації зустрічається в
К. Уайлда [32], який виділив інтуїцію-знання (безпосереднє усвідомлення суб'єктом деякого знання, що відбувається без допомоги відчуттів або міркувань) та інтуїцію-процес (метод, за допомогою якого суб'єкт приходить до усвідомлення якогось знання, відмінний від міркування і відчуття).

 Два розуміння інтуїтивного процесу

О. Хілл говорить про те, що можна виділити два основних розуміння інтуїтивного процесу: а) класичне, що бере початок з філософії і б) уявлення про інтуїції, що виникла в результаті поширення моделей переробки інформації [17].

У класичному розумінні інтуїція — це неаналітичне, безпосереднє збагнення знання. Наприклад, А. Бергсон розглядав інтуїцію як зондування реальності в її сутності [1]. Інтуїція, на відміну від інтелекту, безпосередньо проникає в об'єкт, вона знаходить шлях симпатії, а тому виявляє те, що є унікальним і невимовним в об'єкті. У сучасній філософії до відмови від роз­гляду процесуальної сторони інтуїції закликає, наприклад, Л. Осбек, що виділила наступні дві головні характеристики інтуїції: інтуїція є безпосереднім збагненням, знанням апріорі; інтуїція має безвисновковий характер [27].

Відповідно до другого підходу, що йде від моделей переробки інформації, мається на увазі, що безпосередність збагнення в разі інтуїції — це тільки видимість, і в основі інтуїтивного результату лежить неусвідомлюваний процес переробки інформації. Остання точка зору на процесуальність інтуїції буде нижче розглянута більш докладно. Загальним у розумінні інтуїтивного процесу є уявлення про його швидкість, неконтрольованість і неусвідомленість.

 Неусвідомлюваність інтуїтивного процесу

За всіх розходжень у поглядах на інтуїцію більшість авторів погоджується в тім, що процес одержання інтуїтивного результату не усвідомлюється. Задамося тепер питанням: чи будь-який неусвідомлюваний процес є інтуїтивним? Чи є неусвідомленість процесу достатньою умовою для того, щоб вважати його інтуїтивним? Від відповіді на це питання залежить те, яке коло явищ буде розглядатися під час вивчення інтуїції.

У літературі одержало широке поширення уявлення про дві системи переробки інформації: свідому і неусві­домлювану. Багато авторів робіт із психології інтуїції, маючи на увазі таку традицію, називають неусвідомлювану систему переробки інформації інтуїтивною. Таким чином, інтуїтивними вважаються всі явища, в основі яких лежить неусвідомлюваний когнітивний процес. Така позиція дозволяє, наприклад, Г. Клекстону [12] говорити про те, що тварини і діти діють винятково на «інтуїтивному рівні». Д. Майєрс [25] як приклади інтуїції наводить цілий ряд автоматизованих навичок (таких, як друкування або водіння машини), ілюзій сприйняття (наприклад, відому ілюзію Мюллера-Лайєра). Якщо вважати, що будь-який неусвідомлюваний процес — інтуїтивний, то, на нашу думку, уявлення про інтуїцію стає універсальним, розпливчастим і таким, що включає в себе різнорідні явища. Принципово важливою видається відмова від подібного підходу і спроба називати інтуїтивними тільки деяку частину неусвідомлюваних процесів. Отже, виникає питання про особливості інтуїтивного процесу, його відмінності від інших неусвідомлюваних процесів. Нижче ми розглянемо характеристики інтуїтивного результату, що дозволяють виділити інтуїцію як один з неусвідомлюваних процесів.

Інтуїція як знання

У робочому визначенні ми запропонували розглядати інтуїцію як якесь знання. Це не єдиний можливий підхід, наприклад, Ф. Вауган [41] запропонувала виділяти чотири рівні інтуїції: а) фізичному рівневі відповідають усвідомлювані тілесні відчуття, що зустрі­чаються в ситуації, у якій, здавалося б, немає причини думати про щось незвичайне; б) на емоційному рівні інтуїція досягає свідомості за допомогою почуттів (наприклад, любов з першого погляду або нелюбов до чогось без видимої причини); в) на ментальному рівні інтуїція виявляється через образи, за допомогою інтуїції цього рівня людина здатна робити точні висновки на основі несуттєвої інформації; г) на спіритуальному рівні за допомогою інтуїції досягається цілісне розуміння дійсності, що не залежить від відчуттів, почуттів або думок.

Інтуїція як знання відповідає ментальному рівневі в представленій класифікації. Її функціями є в основному оцінка ситуації, вибору, альтернатив, дій, гіпотез і т.ін.; пророкування розвитку даної ситуації, наслідків прийняття того або іншого рішення.

 Суб'єктивні покажчики значимості інтуїції

Інтуїтивний результат містить у собі афективний компонент. Значимість інтуїтивному знанню додають такі суб'єктивні індикатори інтуїції, як передчуття, внутрішнє чуття, догадки. Як уже згадувалося, процес одержання інтуїтивного результату не усвідомлюється. Емоційні суб'єктивні індикатори інтуїтивного результату вказують на важливість цього знання, спосіб одержання якого не контролювався суб'єктом.

У підході, що акцентує розглянутий емоційний аспект інтуїції, у центрі уваги знаходяться почуття знайомості і почуття близькості рішення. Так,
Д. Ширлей і Дж. Леген-Фокс розуміють інтуїцію як почуття знання і впевненість у ньому, що виникли на основі неадекватної інформації без застосування свідомого раціонального мислення [35]. Дж. Кілстром із співавторами розуміють інтуїцію як спеціальні форми метапізнання або переконаності людей у їхніх когнітивних станах і процесах [22]. Інтуїція в контексті рішення проблем виявляється як почуття близькості рішення (коли індивід переконаний у тому, що він близький до рішення, хоча його ще не усвідомлює), а в контексті пам'яті як почуття знайомості, знання (коли індивід переконаний у тому, що він знає щось, хоча і не усвідомлює, що саме).

 Усвідомленість інтуїтивного знання

Інтуїція, імпліцитне научіння, таситне знання й експертиза в багатьох роботах розглядаються у тісній взаємозалежності. Розходження між ними можливе за ознакою усвідомленості інтуїтивного результату. Неусвідомленість таситного знання, імпліцитного научіння й експертизи може бути одним з джерел нез'ясовності основ інтуїції.

 Імпліцитне научіння

У багатьох роботах інтуїція пов'язується з таким неусвідомлюваним процесом, як «імпліцитне научіння» [12], [23], [24], [30], [35]. Наприклад, А. Ребер, який увів термін «імпліцитне научіння», розумів інтуїцію як його кінцевий продукт [30]. П. Левіцкі з колегами говорять про інтуїцію як про неусвідомлюваний когнітивний процес, що оперує відповідно до високо структурованих алгоритмів або правил, неус­відомлювано набутими в процесі імпліцитного научіння [23]. М. Ліберман розуміє інтуїцію як феноменологічний і поведінковий корелят знання, одержуваного за допомогою імпліцитного научіння [24].

Імпліцитне научіння в розумінні
А. Ребера — це «набуття знання, що в основному відбувається незалежно від свідомих спроб навчитися і за відсутності экспліцитного знання про те, що було набуто... це фундаментальний, «корінний» процес, що лежить у самому серці адаптивного поведінкового репертуару кожного складного організму» [24]. Фактично це научіння тому, як робити, що відбувається на неусвідомлюваному рівні. Тим самим інтуїція, що є результатом імпліцитного научіння, є процедурним знанням, яке було набуто без усвідомлення здійснюваного научіння.

Споконвічне явище імпліцитного научіння вивчалося на задачах з штучної граматики. Пізніше вчені стали вивчати імпліцитне научіння на більш широкому класі задач. Наприклад, у дослідженні П. Левіцкі учасники повинні були дати характеристику особистості людини на основі його фотографії і списку особистісних рис [23]. У навчальній фазіфотографії були підібрані так, що існувала кореляція між довжиною волосся людини і приписуваною їй особистісною рисою.
У тестовій фазі учасники дійсно використовували дану коваріацію для винесення суджень про нових осіб. Коли їх просили обґрунтувати вибір, то учасники могли вказати, наприклад, на вираз очей як основу свого судження про людину на фотографії, але не на довжину волосся. Таким чином, наявність коваріаії, що впливала на судження, не усвідомлювалося. Учасники наведеного дослідження імпліцитно навчилися використовувати довжину волосся як підставу для винесення особистісного судження, однак сам процес навчання, його результат залишилися неусвідомленими для них.

Відмінність інтуїції від імпліцитного научіння полягає в усвідомленні і можливості артикулювати інтуїтивний результат. Імпліцитне научіння (як процес і як результат цього процесу) не усвідомлюється суб'єктом. Крім того,інтуїтивне знання суб'єктивно виявляється за допомогою передчуттів, здогадів, чуття. Безсумнівно, імпліцитне научіння може вносити вклад в інтуїтивне знання: таким чином, інтуїцію можна розглядати як результат імпліцитного научіння. Однак видається важливим підкреслити, що імпліцитне научіння може бути лише одним з факторів, що привели до такого інтуїтивного результату; тому нам здається неправомірним розуміння інтуїції, запропоноване М. Ліберманом, як су­б'єктивного прояву імпліцитного научіння [24].

 Таситне знання

Розглянемо тепер інтуїтивне знання як експліцитне й усвідомлюване, з одного боку, і таситне, що є імпліцитним і неусвідомлюваним, — з іншого. Багато авторів вважають, що інтуїція і таситне знання настільки взаємозалежні, що їх важко відрізнити[10], [35]. Термін «таситне знання», уведений М. Полані [29], описує знання, що здобуваються в повсякденному досвіді, якому властиві імпліцитність і неартикульованість [37]. У концепції таситного знання Р. Стернберга [37], [38] цей термін використовується для описання такого типу знання, володіння яким відрізняє індивідів, що досягли більшого успіху, від менш успішних. Таситне знання володіє наступними основними властивостями: по-перше, воно орієнтовано на дію, це знання про те, як робити, а не про те, що робити, тобто процедурне знання; по-друге, воно звичайно здобувається без прямої допомоги інших і, по-третє, дозволяє індивідам досягати практичних цілей, що мають для них особисту значимість [37].

Загальною рисою таситного знання й інтуїції, що дозволяє авторам говорити про їхнє перекриття, є неусвідомлюваність причин і процесу виникнення обох типів знання. Людина не здатна пояснити у випадку таситного знання, чому, діючи саме таким чином, вона досягає успіху, і як даний спосіб дії в неї виник. У випадкуінтуїції людина не здатна пояснити, чому даний вибір, що інтуїтивно видається йому правильним, є найкращим у даній ситуації, а також як виникло в неї інтуїтивне передчуття. Крім того, спільним в інтуїції й таситному знанні є їх базування на досвіді. Однак, якщо таситне знання є свого роду неусвідомлюваним і неартикульованим резюме досвіду, що дозволяє досягати визначених цілей, то інтуїтивне знання, навпаки, усвідомлюване, і інтуїтивний результат може вербалізуватися. Нам видається, що доцільно говорити про перекриття інтуїції і таситного знання в тому змісті, що таситне знання вносить вклад у формування інтуїтивного результату поряд з іншими компонентами. Однак це різні поняття, і між інтуїтивним і таситним знанням можна провести границю за критерієм усвідомленості.

 Експертиза

Досить часто говорять про інтуїцію під час обговорення відмінностей експертів від новачків [3], [12], [25].
В. Егор визначав інтуїцію як форму стиснутого досвіду, що індивіди можуть використовувати під час ухвалення рішення [3]. М. Клекстон у якості одного з видів інтуїції розглядає експертизу, розуміючи її як налагоджену, нерефлективну майстерність у складній знайомій галузі; це ненавмисне і неусвідомлене використання досвіду для виконання якої-небудь складної діяльності [11]. Як приклад інтуїтивної експертизи Д. Майєрс наводить діяльність визначальників статі в пташенят [25]. Колись фермерам доводилося чекати п'ять-шість тижнів, доки можна було відрізнити півнів від курок. Однак тепер експерти після декількох місяців тренувань навчаються визначати стать у новонароджених пташенят з точністю 99%, затрачуючи приблизно одну секунду на пташеня, хоча і не здатні пояснити, як вони це роблять. Поняття експертизи вміщує щось більше, ніж імпліцитне научіння. Так, у наведеному прикладі люди також навчалися экспліцитно, свідомо ставлячи собі мету навчитися визначати стать новонароджених пташенят і одержуючи в процесі навчання экспліцитний зворотний зв'язок.

У моделі Е. Бейлор зв'язки між рівнем експертизи й інтуїцією передбачаються більш складні [8]. Е. Бейлор висуває гіпотезу про те, що інтуїція змінюється залежно від рівня експертизи, як U-образна крива. Рівень інтуїції споконвічно високий, а в міру надбання експертизи він спочатку зменшується, а потім починає збільшуватися. Автор даної моделі припускає, що кінці кривої представляють різні типи інтуїції: незрілу інтуїцію новачка і зрілу інтуїцію експерта. Їхня відмінність полягає в тому, що набуті експертом структури знання дозволяють йому почувати зв'язки, недоступні новачкові, відповідно, інтуїція експерта стає більш зрілою. В міру нагромадження досвіду людина здобуває різні структури знання, а також розвиває метакогнітивний контроль над своєю діяльністю, що приводить до тимчасового зменшення ролі інтуїції на перехідному етапі.

Те, що людина діє швидко і не задумуючись завдяки досвідові і набутій експертизі, не означає, що вона завждизастосовує інтуїцію для досягнення бажаного результату. Інтуїція має справу з невизначеністю ситуації, новизною вибору. Інтуїтивна дія не є автоматизованою і швидкою завдяки накопиченому досвідові й експертизі, хоча досвід, безсумнівно, вносить вклад у формування інтуїції як знань.

Імпліцитне научіння, таситне знання, експертиза здобуваються неусвідомлено. Їхнім результатом є процедурне знання, знання того, як робити, що найчастіше не усвідомлюється суб'єктом і яке неможливо артикулювати. Саме неусвідомленість і невимовність імпліцитного научіння, таситного знання й експертизи є одним із джерел нез'ясовності, недовідності правильності інтуїтивного здогаду, незрозумілості виникаючих передчуттів для суб'єкта.

 Невизначеність ситуації

Другим джерелом нез'ясовності інтуїції є невизначеність ситуації, у якій виник цей інтуїтивний результат, невідомість майбутніх підсумків, можливих у даній ситуації альтернатив, новизна якого-небудь аспекту вибору. Пояснити, чому даний вибір був най­кращим у невизначеній ситуації, можна тільки постфактумом, коли став відомий результат, але не в момент виникнення інтуїтивного передчуття. Інтуїція є одним зі способів взаємодії з невизначеністю ситуації. Як пишуть
К. Томпсон і Д. Доудінг, невизначеність, з якою має справа інтуїція, може виражатися як у невизначеності інформації або результату ситуації, так і в невизначеності переваг людини [39].

У психології прийняття рішень і в соціальній психології велика кількість робіт присвячена обговоренню помилковості людських рішень і суджень, що виробляються швидко, «на ходу», без застосування раціональних стратегій аналізу ситуації [26], [40]. При цьому автори звертаються до суджень, винесених на основі різного роду ментальних спрощень, таких як евристики, ілюзорні кореляції, упередженість тощо.А. Тверскі і Д. Канеман під евристиками розуміли швидкі, спрощені в порівнянні з раціональним обмірковуванням способи (або правила) ухвалення рішення [40]. Найчастіше в результаті їхнього застосування судження виноситься на основі недостатньої або неадекватної інформації. Рішення такого типу можна охарактеризувати як стрибок від наявної інформації до висновків, здійснюваний без проміжних ланок, на основі одного або декількох ключових ознак ситуації. Автори, що пізніше стали розробляти галузь психології інтуїції, відносять різні ментальні спрощення, подібні до евристик, до проявів інтуїції людини [25], [35]. Нам таке віднесення здається не зовсім виправданим.

По-перше, розходження між інтуїцією і ментальними спрощеннями, подібними до евристик, можна провести по суб'єктивній невизначеності ситуації, у якій приймається рішення, виноситься судження. Ментальне спрощення — це сформований спосіб формування судження, застосовуваний для якогось визначеного типу ситуацій. Тим самим ситуація суб'єктивно сприймається як відома, визначена. У випадку інтуїтивного здогаду ситуація сприймається якневизначена, така, що володіє часткою невідомості або новизни.

По-друге, у багатьох дослідженнях ментальних спрощень був продемонстрований феномен надупевненості у виборах, що пов'язано із суб'єктивною визначеністю ситуації, автоматизованістю способу дії в ній. У випадку ж інтуїції результат виявляється за допомогою передчуття, здогаду. У людини виникає відчуття правильності інтуїтивного знання, однак вона усвідомлює, що не може пояснити, чому дане знання правильно; тому може виникнути питання про те, чи варто довіряти передчуттю. Відповідно, якщо людина вирішує довіритися інтуїції, то рівень упевненості може коливатися.

По-третє, у випадку застосування ментальних спрощень ситуація, судження ґрунтується на мінімальній кількості інформації, ключових ознак ситуації. При інтуїтивному рішенні використовується більш повна інформація, що пов'язано із суб'єктивною невизначеністю ситуації. У формуванні інтуїтивного знання вносять вклад як наявнийімпліцитний і експліцитний досвід, так і облік нових аспектів даної ситуації, її унікальних особливостей, а також напрямків і можливостей її розвитку.

 Неверифікованість інтуїтивного знання

З приводу зв'язку інтуїції й інсайту в західній літературі існує кілька різних думок. У багатьох роботах говориться про те, що інтуїція й інсайт тісно зв'язані між собою. Деякі автори вживають термін «інтуїція» як синонім інсайту [6], [13], [36], Інші, наприклад
П. Голдберг, розглядають інсайт (інтуїтивне відкриття) як один з видів інтуїції, що служить для виявлення верифікованих фактів, він виникає, коли розум зайнятий чимось, не пов'язаним із проблемою [15].

Е. Бейлор вважає, що інтуїція й інсайт мають два загальних компоненти: безпосередність, відсутність свідомого контролю за виникненням інсайту або інтуїтивного рішення (неусвідомленість процесу виникнення); відчування зв'язків [7]. Інтуїція відрізняється від інсайту тим, що містить у собі ще третій компонент — міркування неаналітичного типу.

Можна виділити наступні загальні властивості інсайту й інтуїції, що дозволяють авторам говорити про перекриття цих двох феноменів. По-перше, інсайт та інтуїтивне знання є відповідями на питання, рішення проблеми. Це деяке усвідомлене знання, супроводжуване відчуттям його правильності до того, як можуть бути знайдені докази, що підтверджують це почуття. По-друге, інтуїція й інсайт не виникають за допомогою аналізу і міркування, а є результатом іншого процесу, що не усвідомлюється.

Однак ряд авторів наполягає на тому, що необхідно розрізняти інтуїцію та інсайт [18]. Як пише М. Ліберман, хоча інсайт зовні і схожий на інтуїцію, це різні явища. Інсайт — процес, за допомогою якого людина раптово усвідомлює логічні зв'язки між проблемою і відповіддю. У випадку ж інтуїції немає такого проникнення в логічні відносини, а є судження, передчуття або поведінкова відповідь [24]. Р. Хенлей пише про те, що інсайт може бути верифікований за допомогою міркування, тому інсайт — це незвичайний спосіб одержання звичайного типу розуміння. У цьому його відмінність від інтуїції, що є безпосереднім знанням іншого типу, природа якого не зв'язана з міркуванням [16]. Р. Хенлей говорить також про те, що інтуїція й інсайт відповідають різним типам суб'єктивного досвіду. Інсайт виникає раптово і найчастіше пов'язаний з «ага!»-переживанням. Інтуїція ж суб'єктивно містить у собі підготовчу фазу, метою якої є готування свідомості для виникнення інтуїтивного здогаду.

Для цілей класифікації важливо підкреслити, вказує Р. Хенлей, відмінність інсайту від інтуїції — його верифікованість. Іншими словами, якщо рішення, що виникло під час інсайту, можна згодом довести і підтвердити,то інтуїтивне знання містить у собі момент бездоказовості. Саме відсутність можливості пояснити або перевірити, чому інтуїтивно правильним вибір дійсно є найкращим у даній ситуації, викликає в багатьох людей недовіру до власних інтуїтивних рішень.

Інтуїція і креативність

Для психологічної думки найчас­тіше характерне зв'язування інтуїції з креативністю. Багато видатних творців повідомляли про те, що під час своєї роботи вони додержувалися передчуття. Це дозволяє припустити, що креативні ідеї спочатку погано визначені і можуть зароджуватися як інтуїтивне передчуття [33].

У відомій моделі креативного процесу Г. Уоллеса передбачається існування чотирьох фаз рішення: підготовка, на якій відбувається нагромадження декларативного і процедурного знання, інкубація, на якій відкладаються свідомі спроби прийти до рішення, осяяння або інсайт, під час якого раптово з'являється рішення проблеми, і верифікація, рішення підтверджуюча [22]. М. Уоллес виділяв у якості підфазы стадії інкубації фазу натяків, коли людина почуває, що рішення близьке, хоча ще не знає, яке це рішення. Психологи, що досліджують інтуїцію, стали звертатися до цієї моделі, пов'язуючи інтуїцію з різними фазами креативного процесу. Наприклад, М. Чепман і Д. Майєрс розглядають інтуїцію як інсайт, що виникає в ході креативного процесу [13], [25]. Дж. Кілстром і співавт. розуміють під інтуїцією почуття близькості рішення, що виникає на стадії натяків [22]. М. Клекстон виділяв інкубування як один з видів інтуїції [12]. Т. Бастік розглядав перші три фази креативного процесу як інтуїцію, припускаючи, що креативный процес складається з двох етапів — прийняття рішення за допомогою інтуїції і подальша верифікація знайденого рішення проблеми [6].

Інтуїція, на наш погляд, може бути способом взаємодії з невизначеністю креативної задачі, дозволяючи вибрати найбільше перспективні напрямки для створення нового продукту і дати оцінку правильності, значимості висунутих ідей і гіпотез.

Хоча практично кожна людина використовує інтуїцію в різних життєвих ситуаціях, систематичні психологічні дослідження інтуїції з'явилися відносно недавно. Ігнорування психологами цьоого феномена, як пишуть Г. Клекстон [11] і М. Ліберман [24], було обумовлено, з одного боку, містичними асоціаціями, що оточували уявлення про інтуїцію, а з іншого боку — тенденцією сприймати інтуїцію як щось непояснене. Однак нині ситуація змінилася кардинальним образом, і психологи, що належать до різних напрямків, почали докладати зусилля для того, щоб пролити світло на природу і функції інтуїції, пояснити механізми і неусвідомлювані процеси, що лежать у її основі. Концептуальний розвиток поняття інтуїції зараз залишається проблематичним, страждає від невизначеного і множинного використання терміна. Як пишуть Д. Ширлей і Дж. Леген-Фокс, необхідно визначити поняття інтуїції і пов'язані з ним поняття для того, щоб одержати чітке уявлення про те, які феномени є інтуїтивними, а які — ні [35).

 

Список літератури

1. Бергсон Я. Творческая эволюция. — М.: Терра, 2001.

2. Бунге М. Интуиция и наука. — М.: Прогресс, 1967.

3. Agor W. H. The logic of intuitive decision making. Westport, CT: Quorum books, 1986.

4. Allison C. W., Chell E., Hayes J. Intuition and entrepreneurial behavior // Eur. J. Work and Org. Psychol. 2000. V. 9. N 1. P. 31—43.