Методичні рекомендації для педагогічних працівників. Психологічні особливості учнів п'ятого класу. Задачі розвитку. Подолання труднощів у навчанні.

Особливості психічного розвитку

Отроцтво – етап онтогенезу, що знаходиться між дитинством і ранньою юністю. Це період від 10-11 до 13-14 років, що збігається у сучасній школі з часом навчання дітей у V-VІІІ класах школи. Отроцтво – час бурхливого і плідного розвитку пізнавальних процесів. Найбільш важливий у цьому відношенні період 10-12 років – час переходу від мислення, заснованого на оперуванні конкретними уявленнями, до мислення теоретичного, від безпосередньої пам'яті до логічної.

В інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва підсилюються індивідуальні особливості розвитку, що пов'язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до вирішення задач, що дозволяє розглядати вік 10-14 років як сенситивний період для розвитку творчого мислення.

Центральне особистісне новоутворення цього періоду – становлення нового рівня самосвідомості, Я-концепції, що виявляється в прагненні зрозуміти себе, свої можливості й особливості, свою подібність з іншими людьми і свою відмінність – унікальність і неповторність.

Cучасні теорії вікового розвитку містять уявлення про те, що кожен його етап ставить перед людиною особливі, тільки даному етапові властиві проблеми. Те, що людині належить виробити, називається задачами розвитку.

Вікові задачі розвитку – це досягнення, що людина повинна придбати протягом визначеного етапу, щоб повноцінно прожити його і мати можливість конструктивно розвиватися надалі. Опис кожного періоду необхідно починати з перерахування відповідних задач. Треба мати на увазі значну асинхронність розвитку в цьому періоді та різноманіття форм і умов навчання в період отроцтва, також необхідно зазначити, що відповідні напрямки роботи повинні здійснюватися протягом усього періоду.

Тому всі вікові орієнтири, які ви­кладено у цих матеріалах, варто роз­глядати як рекомендаційні щодо взаємодії з дітьми 10-11 років.

Цінність отроцтва

Отроцтво є початком того складного віку, що недарма зветься перехідним, і самостійна фаза, відносно незалежна від інших і, отже, цінна сама по собі. Без повноцінного проживання цього періоду багато якостей особистості, індивідуальні особливості виявляються нерозвиненими або розвиненими недостатньо, багато чого надалі компенсується або корегується з великими складностями.

Як етап перехідний - отроцтво, як уже відзначалося, - час ламання старих, віджилих форм, руйнування специфічно дитячих утворень, що можуть гальмувати повноцінний розвиток надалі. Протиставлення себе дорослим, що виявляється в цей період, активне завоювання нової позиції є продуктивними для формування самостійної особистості.

Це сприятливий період для розвитку багатьох сторін особистості, таких як пізнавальна активність, допитливість. Найбільш важливий у цьому плані вік 10-12 років.

Задачі розвитку

П'ятий клас (10 років) – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти в основному урівноважені, спокійні, вони відкрито і довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості з погляду виховних впливів.

Основні задачі розвитку учня п'ятого класу [5]:

• оволодіння базовими шкіль­ними навичками й уміннями;
• формування загальнонавчальних умінь та навичок, уміння вчитися;
• розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;
• розвиток навичок співробітництва з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успіш­ністю інших;
• формування уміння домагатися успіху і правильно ставитися до успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі;
• формування уявлення про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку.

Початок навчання в середніх класах школи

У середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник – учителі-предметники», часто – до ка­бінетної системи. Те, що перехід цей збігається з кінцем дитинства (досить стабільним періодом розвитку), сприятливо для адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей перехід як важливий крок у їхньому житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт за­кінчення початкової школи, що є повною мірою підкреслюється вчителями і батьками, і, по-друге, предметне навчання. Незважаючи на те, що і раніше діти вивчали різні предмети, саме при переході в середню школу вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною областю знань. На питання, чи різняться чим-небудь і чим саме навчання в V класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Раніш ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер навчаємося дізнаватися про історію» і т. ін.

Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до декількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем відносин також є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Вони з задоволенням і з гордістю розповідають батькам, молодшим братам, друзям про «добру» математичку або «злого» історика. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані відносини з педагогами, або такі відносини, що не влаштовують школяра.

Бажання гарно вчитися, робити усе так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися і не переживали», «ра­діли», «щоб мама, коли подивиться щоденник, не карала і не плакала» – досить сильне у п'ятикласників. Певне «розчарування» у школі, зниження інтересу до навчання, що відзначалося наприкінці початкових класів, змінюється чеканням змін, діти чекають, що їм стане в школі цікаво.

Аналіз показує, що учителі середньої школи часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими учнями середньої школи і пред'являють до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію п'ятикласників до середньої школи. Високі вимоги найчастіше виявляються їм не під силу. Звідси підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, «причепливість» до класного керівника, плач, капризи, інтерес до книг і ігор, виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Іноді за однією і тією ж формою поведінки (наприклад, за відвідуванням I класу, у якому працює їхня колишня вчителька) ховаються зовсім різні потреби і мотиви: від бажання знову виявитися у знайомій, звичній ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення затвердити себе як «старшого», того, хто може опікувати малят. Причому в однієї й тієї ж дитини це може поєднуватися.

Вікові особливості дітей

Важливо, насамперед, звернути увагу вчителів і батьків на вікові особливості дітей. Досвід показує, що педагоги і батьки найчастіше одночасно і «одорослюють» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і підкреслюють їхню «дитячість». Це створює подвійність, суперечливість відносин і системи вимог, що засвоюється школярами. Вони швидко навчаються маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.

У цей час у школярів дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету. Дослідження показують, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними до того або іншого навчального предмета, часто критерієм такої оцінки служить не реальна успішність у цьому предметі, а суб'єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умови для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра. Тому важливим є те, щоб заняття викликали в десятирічного школяра позитивні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період характеризуються в основному життєрадісним настроєм, то задача видається ще простішою).

Проблеми, що пов'язані з віковою особливістю [1,2,4]:

• Суттєвого значення набуває емо­ційний фактор у самооцінці здібностей, що взагалі характерно для цього періоду. Таким чином відбувається домінування певних емоцій, і це підкоряє собі все психічне життя дитини, у тому числі «роботу» психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції, як негативні так і позитивні, можуть негативно впливати на психічне життя дитини, можуть сприяти виникненню своєрідної «емоційної втоми», що виявляється в роз­дратуванні, капризах, «скандалах», плачі і т. ін. Таким чином, надмірне захоплення емоційною стороною, прагнення максимально позитивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть привести до зворотного ефекту.

• Загальне позитивне до себе ставлення і уявлення про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реаль­ної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, будучи впевненими, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають, не зазнаючи при цьому особливих переживань. Пояснення цьому, як-то: «перестало подобатись, не хочеться, не можу», відбиває, як це не дивно для дорослих, реальну причину: губиться позитивне ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій області. При цьому через перевагу емоційної регуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточуючих, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне – не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необхідно враховувати при будь-якій роботі з дітьми даного віку.

Найбільш важливим є орієнтація дітей на вироблення об'єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення.

Індивідуальні особливості

Ще одним напрямком роботи під час адаптаційного періоду дітей є виявлення та обговорення індивідуальних особливостей школярів. Саме індивідуальні особливості дітей (підвищена повільність або імпульсивність, боязкість, надмірна чутливість до зауважень і т. ін.), до яких пристосувався вчитель початкових класів, зненацька стають «каменем спотикання» у середній школі. Для вирішення цієї проблеми необхідна участь психолога при знайомстві вчителів середньої школи зі своїми майбутніми учнями. У практиці також добре зарекомендували себе педагогічні консиліуми по кожному п'ятому класу, що проходять наприкінці вересня–жовтня. Вони готуються психологом за участі працюючих у цьому класі вчителів і вчителя початкової школи.

Учні п'ятих класів особливо чутливі до такого стилю керівництва з боку дорослого, коли він виявляє ініціативу, задає деякі рамки їхньої діяльності, але при цьому дозволяє учням самим приймати рішення, не встановлює покрокового контролю. Не випадково відомі експерименти К. Левіна, що свідчать про більшу ефективність саме такого – «демократичного» - стилю керівництва порівняно з «ліберальним» (потуральним) і авторитарним, проведені саме на 10-річних дітях [5].

Рекомендації адміністрації та педколективу ЗНЗ:

• Розробити відповідну систему вимог окремо для учнів п'ятих класів з урахуванням вікових особливостей.
• Розробити план загальних заходів адаптаційного періоду для педагогічних працівників з метою відстеження проходження дітьми цього періоду.

Наприклад:

• всім педагогічним працівникам, що працюють у п'ятому класі, щотижня збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій. Мета наради: обговорення деяких аспектів психологічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі;
• організувати обмін спостереженнями вчителів, що працюють у п'ятих класах, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини;
• організувати та провести психолого-педагогічне заняття за темою: Переборення психологічних бар'єрів при переході від роботи зі старшокласниками до роботи з п'ятикласниками.
• Заступники директора з навчально-виховної роботи – аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості учнів, врахування особливостей адаптаційного періоду, відстеження взаємодії вчителів та учнів з урахуванням певних рекомендацій.
• Класному керівнику та практичному психологу розробити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини.

Наприклад:

• класному керівнику – проводити відповідні класні години для покращання неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
• практичному психологу – спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення психологічного клімату, малих угрупувань; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою, проводити анкетування, соціометричне спостереження та інші діагностичні методики, корекційно-розвивальні заняття.

Формування уміння вчитися в середній школі

Один з головних напрямків роботи у п'ятому класі – продовження формування загальнонавчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Якщо сформовані в початковій школі уміння і навички не відповідають матеріалові і вимогам п'ятого класу, діти підвищено сенситивні до навчання. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певним умінням на уроках сполучається з особливими заняттями, наприклад, «Учимося вчитися», «Як учитися в середній школі», «Психологічна година». Такі заняття можуть проводитися як практичним психологом загальноосвітнього навчального закладу, так і за допомогою психолога – учителем. Заняття включають елементи, що пов'язані з розвитком загальнонавчальних навичок, мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання.

Необхідно також звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то вони розвиваються сти­хійно з певними порушеннями в більшості дітей.

Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може відразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття.

На заняттях з п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку, у тому числі і у пізнавальному розвитку. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони представлені в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з оволодіння загальнонавчальними навичками діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам'ятовування.

Рекомендації:

• проводити спеціальні корекційно-розвивальні заняття. Наведемо, як приклад, деякі теми таких занять: «Як слухати вчителя», «Як виконувати домашнє завдання», «За що ставиться оцінка», «Як перевіряти свою роботу», «Як можна вчитися на власних помилках», «Як підготуватися до контрольної», «Як дізнатися, що ти знаєш, а чого не знаєш», «Як краще запам»ятовувати», «Що таке лінощі», «Як правильно готувати усні завдання», «Як виконувати письмові домашні завдання», «Як навчитися краще думати» тощо;
• значну увагу на таких заняттях варто відводити розвитку довільності, організованості, розвитку уваги і спо­стережливості.

Звертаємо увагу: до проведення відповідних занять та їх розробки обов'язково залучається практичний психолог або соціальний педагог навчального закладу (мобільної групи, центру практичної психології і соціальної роботи району (міста) або шкільного округу).

Труднощі у навчанні [5]

Розглянемо причини труднощів у навчанні учнів п'ятих класів. При роз­гляданні наступних проблем важливо співпрацювати із шкільним психологом.

1. Насамперед, ці причини пов'язані з недоліками навчальної підготовки при нормальному і навіть високому рівні розвитку мислення й інших пізнавальних процесів у дітей, а саме :

3 значні прогалини в знаннях за попередні періоди навчання;

3 несформованість загальнонавчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок.

Слід зазначити, що зовнішня картина прояву цих недоліків може нагадувати інтелектуальні порушення, аж до легкого ступеня розумової відсталості. Основна робота психолога з такими дітьми може полягати в допомозі педагогам у визначенні й ліквідації прогалин.

2. Наступна група причин пов'язана з несформованістю необхідних розумових дій і операцій – аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, недоліків уваги і пам'яті. Відповідні причини є суто психологічними. Тому, в першу чергу, необхідна робота психолога з виявлення та усунення цих причин. Для діагностики причин і вироблення способів подолання труднощів у навчанні можуть бути використані інтелектуальні тести, в тому числі рекомендовані Центром практичної психології і соціальної роботи ХОНМІБО.

Школярі 10-12 років дуже цікавляться способами розвитку уваги і пам'яті, оскільки спостережливість, уважність, уміння помічати деталі є тими властивостями, які вони дуже цінують у собі й інших. Це створює сприятливі можливості для спеціальних занять з розвитку і корекції уваги і пам'яті. Оскільки в житті дітей цього віку значне місце ще посідає гра, розвиток уваги спочатку краще проводити на матеріалі й у ситуації, відмінних від навчальної. Добре зарекомендували себе як методи тренування і корекції уваги і пам'яті численні ігри з розвитку спостережливості (у детектива, слідопита), зосередженості, стійкості до перешкод, зорової пам'яті, підрахунку на малюнках і т.ін. Усі ці ігри особливо ефективні при включенні в них елемента змагання, що відповідає потребам дітей даного віку. Разом з тим важливо мати на увазі, що, по-перше, навички в грі виявляються при досить сильному мотиві і тому виявляються більш яскраво вираженими, ніж у навчальній діяльності, а по-друге, перенос сформованих таким чином навичок на навчальну ситуацію складає окрему задачу. Тому необхідно поступово, під час залучення школярів до заняття, наблизити ситуації до навчальної, поставивши це за спеціальну задачу.

3. Неуспішність школяра може бути пов'язана з особливостями навчальної мотивації підлітків .

4. І нарешті, причиною зниження успішності може бути слабка довіль­ність поведінки і діяльності – небажання, «неможливість», за словами школярів, змусити себе постійно вчитися . 10-12-літні школярі можуть виконувати досить складну діяльність, переборюючи значні труднощі заради привабливої мети. Але вони відчувають значні труднощі в подоланні як зовнішніх, так і внутрішніх перешкод у тих випадках, коли мета їх не приваблює. Тому таку роботу бажано супроводжувати формуванням і тренуванням застосування економічних способів, що дозволяють школяреві більш продуктивно справлятися з повсякденними обов'язками. Важливо організувати цю роботу таким чином, щоб школяр зрозумів, що запропоновані способи діяльності кращі, ефективніші, і захотів їх опанувати.

Усі зазначені причини нерідко ви­ступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і вимагають звичайно спільної активної роботи не тільки психолога і педагога, але і батьків, а головне – самого підлітка.

Рекомендації:

• перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;
• проводити оцінювання на користь дитини;
• більшість урочного матеріалу будувати на повторенні;
• дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

Висновки

Отже, центральний напрямок роботи в п'ятих класах – це орієнтація на повне вирішення задач періоду дитинства, тобто попередніх рівнів його розвитку.

У дитини до кінця третього класу повинно бути:

• розвинуте теоретичне мислення;
• сформовані уміння вчитися, здобувати нові знання самостійно;
• відчуття компетентності.

На основі цього у п'ятому класі розвивається:

• абстрактне мислення, рефлексія, схильність до самоаналізу;
• стає можливим самовиховання.

У п'ятикласників є сильна потреба у спілкуванні з однолітками, тому вони охоче відгукуються на групові форми роботи з інтерактивними методами навчання, вікторини, де є можливість суперничати, вигравати.