 |
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Логопедична служба.
З досвіду роботи Києво-Святошинського районного
навчально-методичного центру практичної психології.
Немає потреби говорити про важливість логопедичної служби району.
Логопеди дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл — це люди, які мають велику практику корекційної роботи із дітьми з мовленнєвими недоліками, — керуються в роботі не тільки своїми напрацюваннями та напрацюваннями колег.
На методичних об'єднаннях, семінарах-практикумах, які організовує центр практичної психології, спеціалісти логопедичної служби розглядають та опрацьовують напрями своєї роботи, знаходять раціональні варіанти впровадження новітніх технологій логопедії як науки.
Тому надбання логопедичної служби нашого району — цікаві, змістовні, науково обґрунтовані, — можуть бути широко використані в роботі всіх спеціалістів у галузі усунення мовленнєвих недоліків дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
У більшості дітей зі стертою дизартрією в момент обстеження не спостерігаються серйозні вади діяльності опорно-рухового апарата. Рухова скутість, уповільненість, швидкий темп рухів або зайві рухи, неспокій — усе це виявляється лише після поглибленого обстеження. Ці особливості загальної моторики обов'язково повторюються і в рухах мовленнєвого апарату.
Робота логопедичної корекції з дітьми із стертою формою дизартрії містить:
1) розвиток фонематичних процесів (диференційованого слухового сприймання та аналізу звуків мовлення й чітких фонематичних уявлень);
2) розвиток моторики артикуляційного апарату;
3) виховання та автоматизація правильної артикуляції звуків мовлення;
4) розвиток лексико-граматичної будови мовлення;
5) розвиток мілкої моторики моторики пальців рук;
6) розвиток психічних процесів.
Зміст і методи роботи з кожного розділу логопед розробляє з урахуванням стану звукосприймання, звуковимови, лексико-граматичної системи мовлення. Методи, якими проводиться робота, відомі практикам і широко представлені в логопедичній літературі.
Хотілося б більше зосередити увагу на іншому: на принциповій відмінності корекційного логопедичного впливу при стертій дизартрії від інших вад мовлення. Вона полягає у системі роботи з розвитку мовленнєвого апарату.
Як правило, логопеди в своїй практиці використовують систему вправ, які спрямовані на поліпшення статичної координації мовленнєвого апарату. Це вправи для розвитку певних якостей рухів: точності, сили, рухливості, вміння піднімати й утримувати кінчик язика у верхньому положенні, утримувати язик, губи, щелепу в заданому положенні та ін.
Але, якщо використовувати лише метод статичних вправ, то дефекти кожної фонетичної групи виправляються упродовж 1—3 місяців. Робота над автоматизацією звуків у випадках, коли дефектна вимова розповсюджується на кілька фонетичних груп, триває від 1 до 1,5 року.
Аби прискорити корекційну роботу, потрібно водночас з виконанням статичних вправ розвивати тонкі мовленнєво-рухові диференціації, тобто планувати формування певних якостей під час самого руху (розвивати динамічну координацію та диференціацію органів мовленнєвого апарату). Для розвитку артикуляційної моторики можна проводити наступний комплекс вправ.
При виконанні артикуляційних вправ потрібно дотримуватися наступних правил:
- виконувати вправи тільки перед дзеркалом з опорою як на візуальний контроль, так і на рухові відчуття;
- потрібно уникати супутніх (додаткових) рухів;
- виконувати рухи потрібно в спокійному темпі, без зусиль, прагнучи, щоб вони були плавні та ритмічні;
- переходити до наступних вправ тільки після того, як засвоєні попередні;
- тренуватися 2—3 рази на день по 7—10 хвилин;
- якщо вправа базується на вимовлянні звуків, використовувати лише ті звуки, які дитина вимовляє правильно;
- для більшого зацікавлення дитини в деяких випадках можна використовувати картинки звуконаслідування.
Тренування м'язів нижньої щелепи
При виконанні наведених нижче вправ потрібно:
- голову тримати прямо, не нахиляти її та не піднімати різко;
- щелепу опускати без ривків та без надмірної напруги;
- кожну вправу проводити ритмічно, фіксувати в положенні на рахунок 1—5.
Початкове положення: рот закритий, м'язи нижньої щелепи не напружені.
Вправа 1. Відкрити рот та закрити (слідкувати, щоб у відкритий рот могли поміститися 3 пальці, поставлені на ребро між верхніми та нижніми зубами).
Вправа 2. Висунути нижню щелепу вперед, повернути в початкове положення.
Вправа 3. Виконувати бокові рухи нижньою щелепою, повернутися в початкове положення. Повторити.
Вправа 4. Кругові рухи нижньою щелепою.
Вправа 5. Відкрити рот та одночасно висунути нижню щелепу вперед, повернутися в початкове положення.
Вправа 6. Нижніми зубами закусити верхню губу та, навпаки, потримати на рахунок 1—5, потім розслабитись.
Вправа 7. Рот відкритий. Уявити, що на підборідді підвішений вантаж, який потрібно підняти вгору, піднімаючи підборіддя та напружуючи м'язи під ним, потім розслабити. Прийняти початкове положення.
Вправа 8. Стиснути із зусиллям щелепи, напружити м'язи шиї та щелепи (запам'ятати це відчуття), розслабити їх та відкрити рот.
Вправа 9. Імітувати жування з закритим та відкритим ротом.
Вправа 10. Виконувати рухи нижньої щелепи вперед-назад з одночасними нахилами голови вперед-назад.
Вправа 11. Виконувати рухи нижньою щелепою поперемінно праворуч та ліворуч з одночасним поворотом голови в ту ж сторону.
Вправа 12. Доторкнутися підборіддям почергово правого та лівого плеча.
Вправа 13. Доторкнутися підборіддям до грудей.
Вправа 14. Закинути голову назад, висувати та прибирати підборіддя. Темп рухів повільний.
Вправа 15. Поставити лікті рук на стіл, скласти долоні одна на другу, впертися підборіддям у долоні, давити підборіддям, відкриваючи рот, на долоні, що опираються. Розслабитися.
Тренування губ
Початкове положення: рот закритий, м'язи нижньої щелепи не напружені.
Вправа 1. Почергово піднімати та опускати верхню та нижню губу; максимально демонструвати верхні та нижні зуби.
Вправа 2. Відтягувати куточки рота в сторони, вниз, потім витягувати губи вперед хоботком.
Вправа 3. Імітувати вимову звуків п — б .
Вправа 4. Багаторазово вимовляти сполучення губних приголосних мб, бм, пм, мп та губно-зубних вм, мв, бв, вб та інші.
Вправа 5. Легке масажування верхніми зубами нижньої губи, потім нижніми зубами — верхньої губи.
Вправа 6. Рух витягнутими губами ліворуч-праворуч.
Вправа 7. Присмоктуючий рух губами.
Вправа 8. Рот закрити, напружити губи на рахунок 1—5, розслабити губи, відкрити рот.
Вправа 9. Натягувати губи на зуби при трішки відкритому роті.
Вправа 10. Вимовляти сполучення гл, гн, кл, кн, дл, дн, тл, тн, вл, вн з протяжним звучанням другого приголосного звуку, протягом вимовлення якого верхня губа повинна підніматися все вище й вище.
Вправа 11. Аналогічно вимовляються сполучення кс, гз, бз, дз, вз, але з відтягуванням нижньої губи вниз (цю вправу можна виконувати, якщо не порушена вимова свистячих звуків).
Вправа 12. Вимовляти сполучення мвз — мвз — мвз, звернути увагу на більш протяжну вимову звуків в, з.
Вправа 13. Вимовляти звукосполучення з енергійною роботою губ птка — птка — птка, бдга — бдго — бдгу — бдге — бдги.
Вправа 14. Вібрація губ (наслідування «фиркаючому» коню). Струмінь повітря, яке видихається, направляти до губ, поки вони не почнуть вібрувати. Спочатку виконувати без звуку, потім вимовляти «тпр».
Тренування м'язів язика
При виконанні вправ потрібно добиватися вільних та цілеспрямованих рухів язика, губи та щелепи повинні бути нерухомими.
Вправа 1. Розслабити та покласти язик у вигляді «лопати», при цьому язик лежить на нижній губі.
Вправа 2. Виконати попередню вправу з підняттям язика до верхньої губи.
Вправа 3. Підняти бокові краї язика до верхніх корінних зубів до утворення по центру жолобка.
Вправа 4. Підняти вузький (широкий) язик вгору, опустити його вниз.
Вправа 5. Швидко висовувати язик назовні, потім підтягувати за нижні зуби. Губи та щелепи нерухомі.
Вправа 6. Рухи широким язиком вперед — назад по верхній губі, а потім по верхніх зубах з голосом.
Вправа 7. Утримувати широкий та вузький язик на нижній та верхній губі, за верхніми та нижніми зубами.
Вправа 8. Сильно надавити кінчиком язика на нижні ясна, тверде піднебіння.
Вправа 9. Поклацати язиком (присмоктувати язик до піднебіння та відтягувати донизу, щоб утворилося клацання).
Вправа 10. Покусувати кінчик язика по всій поверхні.
Вправа 11. Часте постукування кінчиком язика по верхніх зубах та яснах типу вистукування тексту телеграфним ключем: ло — ло — лолл, лу — лу лулл, ла — ла лалл, ро — ро — рорр, ру — ру — рурр, рa — ра — рарр.
Вправа 12. Багаторазово вимовляти сполучення приголосних звуків, в артикуляції яких бере участь язик: ркт, крт, ртк, дрт, ткр, клт, глт, лгт, лри, рли, ждр, штр, фкт, гбд, кдт, бгд, тчк, кчт, кшт.
Вправа 13. Кругові рухи язиком між губами та зубами з закритим ротом. Те ж саме в протилежному напрямку.
Тренування м'язів глотки
та м'якого піднебіння
Вправа 1. Позіхати з відкритим та закритим ротом.
Вправа 2. Довільно покашлювати.
Вправа 3. Імітувати полоскання горла рідиною із запрокинутою головою.
Вправа 4. Надувати щоки при затиснутому носі.
Вправа 5. Вимовляти звуки з позіханням: і, є, я, ю.
Вправа 6. Робити активний видих з «викашлюванням» голосних е, а, о, у.
Вправа 7. Вимовляти сполучення кп, гб, птк, бдг.
Вправа 8. Повільно вимовляти звуки к, г, т, д.
Вправа 9. Проковтувати маленькі порції води.
Вправа 10. Співати у високому реєстрі голосні звуки та їх сполучення з поступовим затуханням та підсиленням звуку.
Вправа 11. Покласти язик при широко відкритому роті так, щоб його передня частина прилягала до нижніх різців, а корінь та задня частина були опущені (позиція типу «показати горло лікарю»).
Вправи для мімічних м'язів
Вправа 1. Опустити куточки рота вниз при закритому роті.
Вправа 2. Розтягнути куточки рота в сторони (в «посмішку») та розслабитись. Посміхнутися із закритим та відкритим ротом.
Вправа 3. Насупити брови, розслабити.
Вправа 4. Підняти брови, розслабити.
Вправа 5. Зажмурити очі, розслабити.
Вправа 6. Прижмурити одне око, потім інше.
Вправа 7. Надути щоки, втягнути щоки, переміщати повітря з одної щоки в іншу, як при полосканні.
Вправа 8. Набрати повітря під нижню губу, під верхню губу.
Вправа 9. Відтворити свист.
Вправа 10. Максимально оскалити зуби.
Вправа 11. Опустити верхню губу на нижню.
Вправа 12. Натягнути нижню губу на верхню.
Вправа 13. Опустити та вивернути нижню губу з оголенням ясен.
Вправа 14. Поперемінно максимально оголювати верхні та нижні зуби.
Вправа 15. Втягнути куточки рота та причмокувати губами.
Вправа 16. Відкрити рот, з'єднати губи в тугий круг та розслабити.
Вправа 17. Поворушити ніздрями, ніби надуваючи їх.
Вправа 18. Наморщити лоб, розслабити.
Вправа 19. Слідкувати очима за пальцем, що рухається по колу.
Ми навели комплекс вправ для розвитку артикуляційного апарату, які допомагають створити нервово-м'язовий фон для вироблення точних та координованих рухів, які необхідні для звучання повноцінного голосу, виразної та чіткої дикції, попередити патологічний розвиток рухів артикуляції, виробити необхідні м'язові рухи для вільного володіння та управління частинами артикуляційного апарату.
Розвивати динамічну координацію та диференціацію органів артикуляційного апарату допомагають вправи на голосні звуки. Вимова голосних звуків у різних сполученнях сприяє розвитку та укріпленню м'язів артикуляційного апарату (верхньої губи, язика, нижньої щелепи). При виконанні, потрібно слідкувати, щоб діти робили вправи легко, вільно, без напруги, щоб вони гарно засвоїли положення артикуляційного апарату при кожному голосному звукові та вільно тренувалися. Потрібно уникати зайвої напруги губ, м'язів шиї.
При вимові голосних звуків артикуляційні органи приймають наступне положення:
І — нижня щелепа дещо опущена. Верхня губа піднята. Краї верхніх та нижніх різців оголені. Відстань між зубами 2—3 мм. Кінчик язика впирається в нижні різці.
Е — нижня щелепа опущена більше, ніж при вимові звука «І».
А — рот відкритий. Нижня щелепа опускається нижче, ніж при вимові звука «Е». Краї верхніх різців оголені. Відстань між зубами — два пальці, які покладені один на один. Язик плаский.
О — губи мають округлу форму та витягнуті вперед. Язик дещо відтягнутий назад.
У — губи сильно витягнуті вперед. Язик сильно відтягнутий назад.
И — артикуляція цього звуку така ж, як і при вимові звуку «І»; змінюється лише положення язика. Кінчик язика відтягнутий назад.
Спочатку сполученнях голосні звуки вимовляються в різних сполученнях (див. табл.)
Вправи на звук [a] рекомендуються як артикуляційна гімнастика для розкривання рота. Потрібно слідкувати, щоб дитина при вимові звука а не розтягувала губи в сторони, а опускала нижню щелепу.
Як у попередній, так і в наступних таблицях кожне сполучення повторюється по чотири рази.
Два голосних
І-а, е-а, о-а, у-а, и-а, є-а, я-а, ю-а.
А-і, а-е, а-о, а-у, а-и, а-є, а-я, а-ю.
Три голосних
І-е-а, е-а-о, а-о-у, о-у-и, у-и-є, и-є-я, є-я-ю, ю-и-е.
Чотири голосних
Після двох голосних потрібно робити невелику паузу. Наголос на другому голосному. (Пауза умовно позначається знаком /.)
І-е/а-о, е-а/о-у, а-о/у-и, о-у/и-є, у-и/є-я, и-є/я-йо, е-я/йо-ю, я-є/ю-і, ю-и/е-а.
Для тренування верхньої губи нижче наведені наступні вправи. Вони є гарною артикуляційною гімнастикою для розвитку верхньої губи. При вимові всіх звуків цієї таблиці верхні зуби оголені, верхня губа піднята. Починаючи якусь вправу по цій таблиці, дитина оголює зуби, піднявши верхню губу і всі вправи тренує з піднятою верхньою губою.
При вправах за цими прикладами знімається напруга, дитина органічна, вільна.
Приклади
Голосні для тренування
верхньої губи
І-е-а-и-є-я (чотири рази).
Два голосних
І-е, е-а, а-и, и-є, е-я (чотири рази).
В зворотному порядку
Я-є, є-и, и-а, а-е, е-і (чотири рази).
Таблиця із звуком а
І-а, е-а, и-а, є-а, я-а (чотири рази)
В зворотному порядку
А-і, а-е, а-и, а-є, а-я (чотири рази)
Три голосних
І-е-а, е-а-и, а-и-є, и-є-я, є-я-і, я-і-е (чотири рази).
Чотири голосних
(після двох голосних потрібно робити невелику паузу)
І-е/а-и, е-а/и-є, а-и/є-я, и-є/я-и, є-я/і-е, я-і/е-а (чотири рази).
Після спеціальних вправ, які необхідні для відпрацювання чистоти вимови кожного окремого звуку, потрібно переходити до повільного й чіткого вимовляння чистомовок, скоромовок, фонетично складних слів із збігом приголосних, невеликих віршів тощо. На початку роботи з таким матеріалом доцільно використовувати тексти, в яких звуки, що вимовляються дитиною дефектно, відсутні або трапляються нечасто.
Під час постановки звуку, для розвитку тонких диференціацій логопед проводить роботу з формування кінестетичних (рухових) відчуттів та кінестетичного аналізу. Для цього дітей ознайомлюють з артикуляцією звука: вчать вирізняти певний звук у слові не за його фонематичним (на слух), а артикуляторними ознаками (за положенням артикуляційних органів); розвивають вміння зіставляти слова за виділеними ознаками. Потрібна артикулема має обов'язково знаходитись на початку слова, оскільки в такій позиції вона краще розрізняється. На початкових етапах роботи з дітьми використовується опора на слуховий аналізатор.
Такий принцип постановки звуків (відчуття положення власного язика та губ) рекомендують М. Піскунов,
Є. Коряцька, Е. Мінашина, Є. Соботович та Р. Юрова.
Так, з метою виявлення положення губ при постановці дефектного звуку, логопед використовує відповідний мовленнєвий матеріал (звуки, склади, слова, малюнки), під час промовляння якого губи та язик займають певне положення. Дітям пропонують перед дзеркалом вимовляти склади та слова, що починаються з вимови губних приголосних звуків, а потім голосних:
Бо-бо-бо — боби у кошику;
Ма-ма-ма — маєчка червона;
Пи-пи-пи — пилосос новенький;
Л-а-а — антена на даху;
О-о-о — Оленка плаче та інші
Логопед зосереджує увагу дитини на тому, що при вимові звуків П, Б, М губи міцно стуляються, а під час вимови голосних звуків — розімкнені.
Потім діти називають предмети, зображені на малюнках ( айстри, пальто, мак та ін.) і вказують, під час вимови яких слів губи на початку слова стулені або розімкнені.
За такою ж схемою здійснюється диференціація рухів язика для підйому вгору. Використовуються передньоязикові звуки Т, Д, Н, які спочатку вимовляються ізольовано, а потім — у складах, словах, невеличких реченнях. Увага дітей фіксується на тому, що під час вимови звуків Т, Д, Н, кінчик язика піднятий угору. Вимовляючи склади, слова, що розпочинаються звуком А, діти впевнюються, що кінчик язика — внизу.
Далі діти називають предмети, зображені на малюнках (тарілка, диня, танк, антена, артист та ін.) і вказують, у якому положенні (вгорі, внизу) знаходиться кінчик язика.