Сімейні конфлікти та їх вплив на формування особистості

Ліщенко І.Л.

Слово «конфлікт» викликає у більшості відверто негативні асоціації.

Є кілька причин тому, чому ми намагаємося за будь-яку ціну не конфлік­тувати:

• конфліктувати страшно (тобто можна зовсім зруйнувати стосунки і втратити близьку і рідну людину);
• конфліктувати погано (ми боїмося отримати ярлик «сварливого», «істеричного», «незлагідного»);
• минулий досвід підказує, що конфлікт — це боляче (багатьох з нас переслідують спогади про крикливі сварки батьків і про ту страшну напругу, яку викликало їхнє бойкотування один одного. Те, як розв'язували конфлікти наші батьки, часто-густо стає для нас єдиною моделлю розв'язання наших проблем у стосунках з іншими людьми).

Сімейні конфлікти — це взагалі особлива тема. В сім'ї ми шукаємо підтримку і взаємопорозуміння, єднання думок та поглядів у всіх питаннях. І раптом стикаємося з тим, що найближча для нас людина кричить, не розуміє нас, тижнями не розмовляє, робить щось таке, що нам не подобається.

І разом з тим конфлікти — обов'язкова частина життя. Конфлікт може стати початком розвитку ближчих та гармонійних стосунків, покращання свого життя та життя близьких нам людей, можливістю реально щось змінити.

Буденність життя засмоктує нас. Ми можемо замислюватись над тим, що хочеться щось змінити, але іноді тільки конфлікт змушує нас зробити це.

Конфлікт — часто є лише проявом накопиченого невдоволення та напруги, сигналом того, що далі так жити неможливо. І замість того, щоб втікати від нього, можна прислухатися і придивитися до цього сигналу.

Проблема в тому, що багато хто з нас не припускає навіть думки про те, що з конфлікту може вийти щось добре, так само як і про те, що свої негативні почуття (гнів, роздратування, невдоволення) можна обговорювати і виражати без шкоди для людей, які знаходяться поруч.

Саме тому дуже багато батьків і дітей, що звертаються за допомогою до соціального педагога, просять: «Навчіть мене не сваритися», «Допоможіть, навчіть не конфліктувати та правильно виходити з конфлікту». Насправді життя без конфлікту — це ілюзія. Конфлікт — це нормально. Всі люди різні, і тому відмінності сприймати дуже важко. Негативні почуття — це такі ж самі почуття, як і позитивні, вони потребують вираження та обговорення.

 

Чому ж виникають сімейні конфлікти?

Більшість людей одружуються і думають, що їх партнер такий самий, як і вони, що вони обидва хочуть одного й того самого в житті. Дуже швидко виявляється, що це не так. Жодну пару, що має близькі стосунки, не обійде відкриття істотних відмінностей між ними.

Проблема в тому, як ми реагуємо на ці відмінності. Більшість із нас бачить у них загрозу своєму ідеалові щасливого шлюбу — вічній гармонії між людьми, які хочуть одного й того самого одночасно.

Коли виявляється неоднаковість, багато хто пробує зробити свого партнера схожим на себе, змінити його. Однак часто це зовсім непросто зробити. Коли ми впевнюємося, що так не виходить, то починаємо непокоїтися. Виникає думка, що причина нашого неспокою полягає в поведінці партнера: «Я нещаслива жінка через те, що мій чоловік робить... От коли б він змінився, тоді мені було б легше... Це він винен, що...»

Але, як це не дивно, ті, від кого ми домагаємося змін, зовсім не хочуть бути глиною, з якої можна зліпити все, що завгодно. У них є свої переконання, свої уявлення про правила сімейного життя, про цінності. Вони опираються, і в цьому одна з основних причин сімейних конфліктів. У відповідь на наші вимоги змінитися партнер може поступатися, атакувати, просто уникати стосунків.

Так, наприклад, ті, що поступаються: «Я хочу тільки того, чого хочеш ти». Головне завдання такого стилю пове­дінки в конфлікті — досягнути миру будь-якою ціною. Люди, котрі часто застосовують такий стиль, бояться конфлікту, а ще більше — віддаленості у стосунках, нехтування з боку близької людини.

Поступливі у відповідь на вимогу партнера змінитися, прикидаються, що згоджуються; вони можуть більш або менш усвідомлювати свої потреби, але вважають їх неправильними і такими, що руйнують сімейні стосунки, а тому ігнорують їх.

Такий стиль поведінки допомагає створити видимість щасливого шлюбу.

Так у поступливості є і зворотний бік, коли за поступливість прийдеться «платити» — «Я для тебе зробив те-то, а ти для мене навіть цього не можеш!» Якщо партнер відмовляється «платити», то може виникнути конфлікт. Якщо і це не спрацьовує, то той, хто поступився, збільшить тягар провини партнера і відіграється наступного разу або в інших питаннях.

Якщо ми не виявляємо відкрито свої почуття і потреби або робимо ви­гляд, що не помічаємо їх, це ще не означає, що вони десь зникають. Вони залишаються «всередині» і «починають виражатися» іншими способами.

Частіше такий стиль використовують жінки. Проте чоловікам така поведінка теж властива.

«Поступливі чоловіки», компенсуючи свій стан, можуть випивати або не розмовляти.

«Поступливі жінки» — починають надмірно контролювати чоловіка або просто «пиляти» його.

Ті, що атакують, розглядають партнера як проблему і відверто намагаються його змінити, посилаючись на принцип: «Є дві точки зору — моя і неправильна».

До того часу, доки «супротивник» не буде робити і розуміти все так само, як вони, вони відчувають себе переможеними і основні сили витрачають на те, щоб змусити іншого робити по-їхньому.

Якщо щось виходить не так, як вони вважають за потрібне і правильне, вони відчувають себе пригнобленими (хоча не завжди зізнаються в цьому). Те, що є інша точка зору, викликає у них різні почуття, зокрема й агресію.

Здавалося б, людина відкрито виявляє свої почуття і своє невдоволення. Проте проблема в тому, в якій формі це відбувається. Виявлення почуттів перетворюється на звинувачення іншого, доведення його неправоти і недосконалості. Це тільки погіршує ситуацію. Партнер може відчути себе звинуваченим у чомусь і намагатиметься порозумітися чи виправдатися. Його може розсердити те, що стверджувач вважає себе правим настільки, що дозволяє собі подібні зауваження.

Головний підхід полягає у використанні «Я-висловів». Ви повідомляєте інформацію про свої почуття, потреби або оцінки без зневаги та осуду. Ви говорите про те, чого ви хочете, що вам необхідно або що ви думаєте, а не про те, що треба робити або говорити іншому. Ви відстоюєте свої інтереси, але при цьому не чините тиск на іншу людину. Людина не буде відчувати себе припертою до стіни, у неї не буде необхідності захищатися і, як наслідок, входити у конфлікт або його загострювати. «Я-вислови» просто починаються із займенника «Я» і представляють ваші власні почуття або реакцію. «Ти-вислови» представляють звинувачення і агресію. Наприклад, коли вам хочеться сказати: «Чому ти мене обманюєш?! Ти повинен говорити мені правду і тільки правду!» скажіть: «Мені дуже неприємно, і навіть боляче, що ти говориш неправду і не хочеш поділитися зі мною...»

Ті, що уникають стосунків, вважають, що найкращою реакцією на будь-які вимоги є відсторонення, виходячи із ситуації за правилом «Я не буду думати про це тепер, я подумаю про це завтра».

Вони відходять або фізично, або емоційно, коли обстановка стає для них надто напруженою. Це можна зробити тонко — змінити тему розмови чи включити телевізор або різко, наприклад, піти з дому.

Ті, що уникають, звичайно поводять себе таким чином тому, що відчувають своє безсилля. Вони вважають, що партнер сильніший і не бачить можливості бути самим собою в близьких стосунках з владною людиною. Ці люди часто здаються незалежними, але це всього лише вивіска. Про них можна сказати: «Вони незалежні, тому що від них нічого не залежить».

Ці три способи поведінки в конфліктній ситуації виявляються непродуктивними і сприяють накопиченню агресивних почуттів у партнерів.

Хочу зупинитися на деяких можливих причинах виникнення тиску і агресій у конфлікті.

Ще у дитячому віці ми спостерігаємо стосунки між батьками і ставлення батьків до нас. Ми дізнаємося, як будують стосунки, як вони підтримуються, як розв'язуються проблеми.

Разом з тим, ми дізнаємося, як розв'язуються конфлікти. Якщо в сім'ї конфлікти розв'язуються за допомогою агресії і тиску, якщо дитина сама є жертвою фізичного і психологічного насильства або була свідком таких відносин між батьками, вона отримує відповідний урок. Вона дізнається, що це припустимий спосіб поведінки у стосунках, що агресія може бути способом домогтися бажаного. І вона переносить цей досвід у доросле життя і поводить себе так само у своїй сім'ї.

У неї виникає впевненість у тому, що для задоволення своїх бажань, необхідно застосувати силу або маніпулювання іншими.

А часто ми просто не знаємо інших способів розв'язування конфліктів.

Неувага до своїх власних почуттів і потреб, невміння прямо сказати про те, що ми потребуємо, і виразити те, що ми відчуваємо, призводить до накопичення негативних переживань. І, врешті-решт, ми зриваємося і виявляємо гнів і агресію.

Що ж ми намагаємося один одному довести? Хочемо вирішити питання: «Хто правий, а хто винний?» Та краще підійти до конфлікту, наперед відмовившись від цього питання, просто перестати шукати винних і переможених. Виходячи з таких переконань, ми перестанемо провокувати агресивну поведінку партнера.

Необхідно пам'ятати, що кожна людина має право бути іншою, не гіршою і не кращою — просто іншою. Зі своїми поглядами, переконаннями, слабкостями та звичками.

Треба прямо казати про те, чого в даний момент ви хочете, не вдаватися до непрямих висловлювань («Я хочу, щоб ти допоміг мені...», замість «Ти ніколи мені не допомагаєш...»).

Не потрібно читати чужі думки (запитуйте «Про що ти думаєш?», замість того, щоб стверджувати «Я знаю, ти думаєш, що я нікчема»).

Говорити треба про себе і про те, що відбувається зараз і тут, не додавайте слів «завжди», «ніколи».

Вашим завданням має бути не пошук відповіді на запитання «Хто винен?» У процесі спілкування дві сторони виконують «спільний танок», який складається із рухів кожного з партнерів. Коли ви звинувачуєте, ви намагаєтеся всю провину перекласти на партнера, а ви — тільки невинна жертва. Допускайте, що ваша поведінка теж може ускладнювати ситуацію. Покажіть, що ви також готові піти назустріч.

Насправді жити з конфліктами і ставитися до них з повагою, як до цінних життєвих уроків, дуже складно.

Під час індивідуальних консультацій і бесід з батьками учнів я завжди наголошую на тому, що все залежить тільки від вас самих. Ви можете скористатися порадами, а можете почати експериментувати самі. Та треба пам'ятати, що конфлікт може нести в собі не тільки загрозу, а й багато захованих можливостей, які можуть бути несподі­ваними і приємними.