БАТЬКІВСЬКІ ГРУПИ

Рєпнова Тетяна Петрівна

Необхідність звертання до роботи з батьками як найважливішої ланки корекційної роботи в практиці консультування дитячого розвитку вперше була продекларована в межах психодинамічного підходу. Поряд з індивідуальними формами роботи з батьками досить бажаною є форма групової роботи — керівництво батьківськими групами. Включення батьків до складу групи може бути рекомендоване в тих випадках, коли наявні міжособистісні труднощі спілкування між батьками і дітьми на фоні емоційного прийняття батьками дитини.

Керівництво батьківськими групами ставить за мету по ліпшення дитячо-батьківських відносин, коли має місце нерозу міння батьками базових фактів розвитку дитини, його потреб і відповідної їм динаміки відносин. Керівництво батьківськими групами може здійс­нюватися у формі консультування з приватних проблем, а також у формі спеціального батьківського тренінгу. У разі потреби можуть бути рекомендовані заняття в психотерапевтичних групах для вирішення психологічних проблем самих батьків, проведення яких поширилося в межах сімейного консультування.

Консультування з приватних проблем ставить задачею поліпшення дитячо-батьківських відносин на основі обговорення спільних для членів групи конфліктних ситуацій і фокусування на моделях пристосування до реальних конфліктів без глибокого аналізу психологічних причин, які лежать у їхній основі.

Спеціальне навчання батьків (батьківський тренінг) має на меті підвищення сенситивності батьків до почуттів і переживань дітей на основі розуміння прихованого значення їх поведінки. Причинами неадекватних дитячо-батьківських відносин можуть бути засвоєні в дитинстві помилкові стереотипи виховання, а також субкультурні норми і хибні установки малих соціальних груп.

Хоча техніки проведення бать­ківських груп значно варіюються, можна виділити ряд загальних принципів організації їх роботи. С. Славсон уводить поняття «первинний кодекс групи», що включає три основних постулати:

1) предмет дискусії — діти і способи взаємодії з ними батьків;

2) усі члени групи мають право на вільну участь у дискусії, позбавлену формалізму і рутинності;

3) ведучий не є абсолютним авторитетом, єдиним джерелом інформації і суджень, які обов'язково повинні сприйматися всіма членами групи.

Ґрунтуючись у цілому на перелічених вище постулатах, консультування батьків, що будується на принципах клієнт-центрованої терапії, відступає від принципу центрації на проблемах дитини. Фокус консультативного процесу не фіксується жорстко на дитині, а вільно переходить з проблем дитини і дитячо-батьківських відносин на проблеми батьків, реалізуючи тим самим терапевтичний підхід до самих батьків. Консультант утримується від авторитарних і оцінних суджень, а лише повідомляє інформацію про особливості поведінки дитини і розкриває зону альтернативних рішень проблем. Право вибору того або іншого рішення повністю залишається за батьками.

Основна роль консультанта, що веде батьківські групи, полягає в тому, щоб, подібно дзеркалу, відбирати, відображати і повторювати слідом за членами групи все те, що потрібно для постановки проблеми, розвитку дискусії і її завершення. Іншими словами, роль консультанта полягає в організації адекватної орієнтації батьків у ході рішення поставлених проблемних ситуацій, що виражається в зростанні батьківської компетентності. Психологічними умовами формування батьківської компетентності є усвідомлення батьками необхідності розуміння комунікативних актів дітей і засвоєння способів емпатичного спілкування, так званої конгруентної комунікації.

Згідно з Джайноттом, конгруентна комунікація базується на трьох основних принципах спілкування. По-перше, у всіх ситуаціях батьки повинні прагнути підтримувати паростки позитивного в дитині, ні за яких обставин не принижувати її гідності, підтримувати позитивний образ «Я» у дитини. По-друге, в акті спілкування завжди варто говорити про ситуацію, вчинок дитини і його наслідки, але ні в якому разі про особистість самої дитини, уникаючи особистісних негативних оцінних суджень. Висловлювання дорослих на адресу дитини не повинні містити діагнозу і прогнозу подальшої долі дитини. Похвала й осуд мають будуватися за тим самим принципом: замість готових оцінок повинен бути розгорнутий опис зусиль, дій, їх результатів і наслідків, у той час як висновки й оцінки повинні бути надані самою дитиною. По-третє, дорослий у комунікативному акті завжди має виступати ініціатором пропозиції кооперації. Ця пропозиція не повинна вичерпуватися прямою вказівкою на відповідний спосіб дії, а має розкривати перед дитиною можливості розв'язання проблемної ситуації таким чином, щоб дитина самостійно могла здійснити вибір найбільш адекватного способу.

Послідовна реалізація цих принципів у повсякденному житті батьками, вчителями і вихователями є не чим іншим, як трансляцією терапевтичних принципів у практику виховання. Ціль керівництва батьківськими групами з погляду психодинамічного підходу і полягає в тому, щоб озброїти батьків умінням застосовувати ці принципи на практиці. Перефразовуючи визначення цілей батьківських груп, можна сказати, що головне їхнє завдання полягає в тому, щоб навчити батьків терапевтичному підходу до дитини.

Нині батьківські тренінгові групи набули особливої популярності і за кордоном, і в нашій країні як досить ефективна форма роботи в межах дитячого консультування. Зазначимо, однак, що окремо батьківський тренінг , поза системою цілісних корекційних заходів, спрямованих на дитину, ще не може бути достатньою умовою успішності вирішення корекційних задач у практиці консультування.

У нашій країні необхідність роботи з батьківськими групами обґрунтована вирішальною роллю спіл­кування дитини з дорослим для психічного розвитку дитини і є складовою частиною проведення корекційної роботи. Особливо інтенсивно ця проблема розробляється в межах сімейної психотерапії як оптимальної форми психокорекційної роботи.