Кондратенко Лариса Олександрівна

Звичайно, кожен такий випадок потребує уважного окремого підходу. Можливо, дитина хвороблива, ослаблена, їй важко перебувати в колі здоровіших і сильніших однолітків. Однак, найчастіше причиною є два дуже подібні за зовнішніми виявами, але абсолютно протилежні за причинами і наслідками явища — шкільна фобія і страх школи. Що ж це таке?

Фобія шкільна (від грецького joboz, — страх, побоювання) — особлива форма страху розлуки, що характеризується намаганнями ухилитися від відвідування школи (дитсадка) і часто супроводжується рядом виражених соматичних скарг (запаморочення, головний біль, біль у шлунку тощо).

Головною причиною шкіль­ної фобії є надмірно тісний зв'язок між дорослим (найчастіше матір'ю) та дитиною, несформованість почуття автономності, самодостатності. Посилюючим чинником такого симбіотичного зв'язку матері (або особи, що її заміняє) та дитини можуть бути трагічні події, що трапилися в сім'ї у минулому і створили підвищений тривожний фон у родинних стосунках. Іншими причинами розвитку шкільної фобії може стати відкрите або приховане відторгнення дитини сім'єю або розлучення батьків. У всіх випадках характерним є те, що справжня причина від­тісняється в підсвідомість і заміщується страхом школи (звідси і назва, хоча насправді в розвитку шкільної фобії, школа не відіграє жодної ролі). Розпізнавання шкільної фобії ускладнюється ще й тим, що вона завжди маскується під шкільні страхи та органічні захворювання. Тому дуже часто корекція шкільної фобії (сама по собі нескладна) починається надто пізно і супроводжується (внаслідок довготривалого ухиляння від навчання) значними навчальними проблемами і ускладненнями у вигляді супутнього розвитку страху школи та прогульництва.

З метою раннього розпізнавання шкільної фобії слід завжди звертати увагу на сім'ю дитини, підвищену тривожність батьків, наявність обґрунтованого або нафантазованого страху втрати когось із родини, зникнення або значне зменшення соматичних проявів після того, як дитину залишили вдома, або під час канікул. Оскільки шкільна фобія носить не реальний, а внутрішньо мотивований характер і сама по собі є формою захисту дитини від впливу іншої, набагато сильнішої психотравмуючої ситуації, розпізнавати її надзвичайно важко. Спочатку слід повністю відкинути можливість реального несприйняття школи — перевірити здоров'я дитини, її шкільну готовність, інтелектуальні здібності і, особливо, шкільний статус. Рекомендовані методики — соціометрія, решітка досягнень
Г. Д. Шмальта, проективний малюнок «клас звірів». Якщо діагностика не виявить шкільну дезадаптацію, тоді слід звернутись до вивчення домашніх умов маленького школяра. Тут доцільними будуть звичайний малюнок сім'ї та малюнок у вигляді напівказкових тварин, дитячий тест апперцепції, казки Луїзи Дюсс (Десперт), мальована методика. «Два будиночки» Рене Жіля. Із перерахованих методик найменш відома вітчизняним практичним психологам і водночас надзвичайно продуктивна методика — казки Луїзи Дюсс. Наведемо їх тут у дещо скороченому варіанті.

Дитині говорять, що психолог хоче дізнатися, як вона вміє фантазувати. З цією метою він почне розповідати казку, а дитина повинна буде її закінчити. Далі дається сам текст казки.

Жодних пояснень або коментарів до казки від дитини вимагати не можна. Слід дати можливість виявити всі свої почуття, якими б неочікуваними, незрозумілими або занадто ім­пульсивними вони не були. Переривати розповідь дитини, коментувати її або зупиняти недопустимо.

Під час розповіді слід звертати увагу на тон голосу, швидкість реакції і відповіді, а також на всі нюанси поведінки дитини. Відповідно до коментарів Л. Дюсс, якщо дитина сама перериває розповідь, пропонує неочікуване закінчення, виявляє надмірне емоційне включення у власну розповідь, відмовляється придумувати казку або пос­тійно повертається назад, змінюючи сюжет — все це свідчить про патологічну реакцію на тест і, отже, про можливу наявність якихось надмірних психічних навантажень, що можуть ставати причиною психічних розладів.

Необхідно пам'ятати, що слухаючи і продовжуючи казку, дитина дає волю своїм почуттям, водночас на поверхню може вихлюпнутись достатньо сильна доза природної агресивності. Деякі оповіді можуть викликати у дитини страх або бажання включати елементи трилерів у власну розповідь. Така тенденція не є патологічною, більше того, вона може навіть свідчити про хороше психічне здоров'я. Тривогу має викликати надмірність таких моментів та елемент смакування картини жахів.

Інтерпретація тесту при всій її очевидності може бути не такою вже й легкою. Слід звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні моменти опо­віді, а головне – як і під час використання інших проективних методик, кінцевий висновок можна зробити лише тоді, коли результати одного проективного тесту знаходять адекватне підтвердження у двох інших проективних тестах.

Повний набір казок Луїзи Дюсс складається із десяти історій. Тут ми наведемо тільки ті, які можуть бути корисними для виявлення явища шкільної фобії.

 

Казка перша: Пташеня

Мета — виявити ступінь залежності дитини від одного із батьків або обох разом. Прекрасно ілюструє сімейний статус дитини, її відчуття захищеності.

У гніздечку на дереві спали пташки: тато, мама і маленьке пташеня. Раптом налетів сильний вітер, гілка зламалася, і гніздечко впало вниз: всі опинились на землі. Тато полетів і сів на одну гілочку, мама полетіла і сіла на іншу гілочку. А що сталось із пташенятком?

 

Казка друга: Річниця весілля батьків

Мета казки: зрозуміти, чи не відчуває дитина себе зайвою для батьків, чи не ревнує їх, чи не вважає себе обділеною увагою з боку батьків. У цій казці допускається ставити певні запитання, які будуть наведені нижче.

Святкується річниця весілля батьків. Мама і тато дуже люблять один одного і хочуть весело відмітити цю подію, запросивши друзів і своїх батьків. Під час свята дитина встає і сама іде на вулицю (варіанти: в іншу кімнату, де нікого нема; в сад). Що трапилось, чому вона пішла?

Типові нормальні відповіді: Дитина (хлопчик, дівчинка) пішла по квіти для мами, по чашку; пішла трошки погратися; з дорослими нудно, тому дитина вирішила погратися сама; їй набридло бути на святі, де весь час треба сидіти; дорослі почали надокучати зауваженнями, запитаннями та пропозиціями (чому він так їсть, які оцінки в школі, проспівай пісеньку...). Інші відповіді, в яких звучить тема, що «на святі дорослих нудно», зустрічаються досить часто і зазвичай не повинні викликати тривогу.

Типові патологічні відповіді: пішла, бо розізлилась, вона там була зайва і нікому не потрібна, хотіла залишитись сама, стало сумно, ніхто не звертав на неї уваги.

До такого роду відповідей слід ставити уточнюючі запитання, попрохавши дитину ро з­'яс­нити свою думку. Найбільшу тривогу повинна викликати відмова дитини від пояснень. У випадку, коли відповідь роз'яснюється і уточнюється, ступінь гостроти проблеми визначається відповідно до отриманого пояснення.

 

Четверта казка: Похорони

Казка існує в двох варіантах і спрямовується на виявлення страху втрати (1 варіант), що прямо пов'язано з появою шкільних фобій, а також і на діагностику крайнього рівня внутрішньосімейного напруження, відштовхування дитини, або дитиною когось із членів сім'ї (2 варіант)

 

1 варіант

Вулицею іде похоронна процесія і всі питають, хто помер. Хтось вказує на будинок і говорить: Померла людина, що жила в цьому будинку. Як ти думаєш, хто помер?

Типові нормальні відповіді: Якась невідома людина, чийсь дідусь (бабуся); людина, яка довго хворіла і була дуже хвора; якась відома людина; якась стара людина; хтось дуже, дуже старий.

Типові патологічні відповіді: Хлопчик (дівчинка); тато одного хлопчика (дівчинки); мама хлопчика (дівчинки); молодший (старший) брат одного хлопчика тощо.

 

2 варіант

Одного разу вся сім'я — батьки, дідусі і бабусі, тітки і дядьки та всі діти, а також друзі сім'ї пішли на станцію, де один із них сів на потяг і поїхав далеко-далеко і, можливо, він вже ніколи не повернеться. Як ти думаєш, хто це був?

Типові нормальні відповіді: Хтось із них; далекий родич; невідомо хто; хтось, хто був на станції; хтось знайомий.

Типові патологічні відповіді: Дитина, близькі родичі.

Якщо від'їздить дитина, то це може свідчити про тенденцію відчуження від родини, відчуття своєї занедбаності, непотрібності близьким людям. Якщо від'їздить хтось із дорослих, то за умови спільного з ним проживання дитини це швидше за все той родич, який є мішенню агресивності малюка, причина його проблем. Якщо ж родич не проживає із сім'єю і не виявляє значного впливу на її життя, то це може бути просто вибір найменш значущої особистості і тоді відповідь визнається нормальною.

 

П'ята казка: Страх

Як і в попередньому випадку, це не справжня казка в прямому розумінні слова. Це швидше замасковане пряме запитання.

Один хлопчик (дівчинка) говорить собі тихо-тихо: «Як страшно!...». Чого він (вона) боїться?

Типові нормальні відповіді: поводив себе погано і тепер боїться, що його покарають; прогуляв уроки; одержав погану оцін­ку; розбив чашку; порвав куртку і тепер боїться, що мама його лаятиме; боїться темноти; боїться вовка, собаки, злодіїв... нічого не боїться, це він так навмисне каже ... .

Типові патологічні відповіді (за яких треба просити дитину детально пояснити страх, можна задавати допоміжні запитання): боїться, що мама (тато) зникнуть, його кинуть, помруть...; боїться, що його вкрадуть...; боїться іти до школи; боїться залишитися один. Боїться, що його вб'ють; боїться, що у ліжку сховався звір...; боїться чорта, чудовиська...

Пам'ятайте, що за Л. Дюсс, всі патологічні відповіді можуть мати прихований підтекст і свідчити не тільки про страх за батьків. але й про страх перед батьками, уособленням яких можуть бути різні фантастичні та напівфантастичні істоти.

У корекції основна увага звертається на сімейну терапію, недопущення фактів ухиляння від школи, розвиток самостійності та самодостатності дитини.

Як уже говорилось вище, шкільна фобія за своїми ознаками практично не відрізняється від «страху школи». Що ж таке «страх школи»?

Страх школи — ухиляння від школи, спровоковане психотравмуючими чинниками, пов'язаними із шкільним життям, які викликають у дитини тривогу, почуття власної неповноцінності, приниження, образи. За своїми зовнішніми проявами страх школи близький до со­ціальних фобій, але відрізняється від них більшою конкретністю та реальністю причин виникнення.

Від шкільної фобії страх школи відрізняється передусім тим, що в основі намагання залишитись вдома не лежить бажання отримати задоволення від перебування з рідними.

Підґрунтям виникнення страху школи завжди є дійсний факт або факти зневаження учителем або однокласниками базових потреб дитини в самоповазі, безпеці та переконаності в позитивному ставленні до неї членів со­ціального оточення.

Страх школи зазвичай розвивається поступово, спочатку проходячи приховану (латентну) фазу, в якій дитина зовні майже не виявляє свого несприйняття шкільної ситуації, а лише з певною регулярністю скаржиться дорослим (батькам, учителям, вихователям, а в старшому віці — й друзям) на нестерпність умов свого шкільного життя, і лише з часом до скарг починають долучатися дії, спрямовані на ухиляння від навчання. Порівняно рідко страх школи відразу виявляється і у вигляді гострої протестної реакції на конкретну психотравмуючу ситуацію. В особливо складних випадках страх школи може набувати форми панічної атаки.

Слід пам'ятати, що реальний випадок, що призвів до загостреного вияву страху школи, об'єк­тивно може зовсім не відповідати гостроті реакції (неправильно проінтерпретовані слова вчителя, образлива фраза однокласника, погана оцінка з контрольної роботи тощо), оскільки дитина реагує не стільки на реальні обставини, скільки на свої уявлення про них, сформовані на основі довготривалої дії негативних чинників. Тому й корекційна робота повинна розвиватися в двох напрямках — з одного боку, на подолання психотравмуючих обставин, а з другого, — на підвищення самооцінки дитини, нівелювання відчуття небезпеки з боку школи, розвиток позитивного ставлення до вчителів і однокласників.

Якщо виникає підозра на виникнення у дитини «страху школи», то слід звернутись, як уже йшлося вище, до наступних методик: соціометрія, решітка досягнень Г. Д. Шмальта, незакінчені речення, проективний малюнок «клас звірів». У першому класі шестирічок найпростіше проводити тестування з допомогою проективної методики «клас звірів».

Дітям роздають аркуші паперу і пропонують уявити що до них у клас завітала добра чарівниця, яка дуже любить різні живі істоти і вважає, що кожній людині не завадило б на кілька хвилинок перевтілитись у якусь тваринку, пташку, рибку чи навіть черепаху. От вона й перевтілює (зовсім ненадовго) всіх, кого побачить, у якусь живу істотку. Так і сталось у вас у класі: всі дітки в когось перевтілились і не тільки дітки, а й учителька. Ну й весело б тоді було, правда? Тож намалюйте свій клас у момент візиту чарівниці. Біля тієї тваринки, в яку перевтілився автор малюнка, поставте трикутник, а біля тваринки, в яку перевтілилась учителька, — квадрат.

 

Інтерпретація

Під час аналізу малюнка виділяють п'ять основних типів стосунків:

1. Позитивне (реалізоване) ставлення до однокласників. Воно відображається малюнком компактної групи однотипних тваринок (білочки, зайчики, олені, ведмедики, кішечки тощо). На малюнку немає або майже немає кущів, дерев, будівель, парт, столів...

2. Позитивне (нереалізоване) ставлення до однокласників. На малюнку зображаються однакові або такі, що не загрожують одна одній тварини (точно такі самі, як на попередньому малюнку). Але всі вони розкидані по листку, розділені деревами, кущами, партами і т. ін. Малювання дитина в цьому випадку іноді може починати не із зображення тваринки, а спочатку малює ліс, школу, класні меблі. Як показали спостереження, автори таких малюнків, як правило, тягнуться до контактів з іншими дітьми, але з якихось причин не можуть або просто не вміють їх налагоджувати. Досить значний відсоток серед них становлять так звані «домашні діти», які тільки вчаться мистецтву спілкування з однолітками.

У практиці обидва типи малюнків зустрічаються досить рідко, найчастіше ж з'являються проміжні варіанти, коли дитина уже зуміла налагодити приязні контакти з частиною класу і не може або не хоче приятелювати з іншою. Характерною для початкової школи є наявність окремих класних угрупувань тільки хлопчиків або тільки дівчаток. Стосунки між цими групами можуть бути як дружніми, так і, в різній мірі, ворожими.

3. Відсторонене (індиферентне) ставлення до однокласників. У цьому випадку малюється тільки одна тваринка, що ідентифікується з автором малюнка. На прохання продовжити малювання дитина або відмовляється малювати, або дублює малюнок тієї самої тваринки. На питання: «А це ж хто?» відповідає: «Теж я» або «Теж зайчик».

Крайнім випадкам відстороненої, посиленій небажанням іти на контакт, часто відповідає ідентифікація себе з птахом, який начебто панує над всіма членами колективу. Відсторонена дитина дуже рідко ідентифікує себе з хижими тваринами або плазунами.

4. Пасивне протистояння. Малюється тільки дві тваринки. Одна з них (слабша) ідентифікується з автором малюнка, інша (сильніша) — з усім класом. Сюди ж слід віднести випадки, коли малюється одна, але явно зневажена тваринка — гадюка, свиня, тарган тощо.

5. Агресивне протистояння. У цьому випадку малюнки часто схожі на розглянуті вище. Але тепер дитина співвідносить себе з сильною твариною, найчастіше хижаком, а клас — із слабкою. В особливо важких випадках «я — хижак» залишається єдиною істотою на малюнку. Простір аркуша може замість інших істот заповнюватися різними предметами — квітами, деревами, сонцем, хмарами, партами...

У випадку і агресивного, і пасивного протистояння малюк сприймає однокласників як єдину, ворожу йому силу. Реакція ж залежить від інди­відуальних особливостей дитини.

Методика дозволяє зробити певні припущення про те, наскільки дружнім та згуртованим є класний колектив, чи задоволений учень своїм шкільним статусом, яке його ставлення до учителя.