Емпатія в соціальнІй адаптації

Рябовол Т.А.

Питання соціальної адаптації стало актуальним з відходом у минуле так званого традиційного суспільства, яке сторіччями живе, не змінюючи свого побуту, звичок, світогляду. Життя такого суспільства спирається на звичаї предків, інформація, що її засвоює дитина, переходить від батьків і дідів, і у незмінному вигляді передається далі нащадкам. Перехід від дитинства до дорослості досить чіткий, позначений певним обрядом. З розвитком науково-технічного прогресу й індустріалізацією виникають інші умови існування. Умови життя дітей відрізняються від умов, у яких жили батьки і діди. Діти переважно спілкуються з однолітками або трохи старшими дітьми і навчаються в них. Виникає два шляхи засвоєння інформації: від батьків і від однолітків, причому, інформація може мати прямо протилежний зміст. Що часто спри­чиняє внутрішньоособистісний конфлікт. З часом дитина може виробити власну норму, котра буде відрізнятися від обох попередніх норм, чи якимось чином об'єднувати їх. За таких умов перехід від дитини до дорослого не дуже чіткий, хоча існують певні вимоги щодо дітей, підлітків та дорослих.

Внаслідок міграцій, різних соціально-культурних та економічних змін, до яких діти адаптуються значно швидше, ніж батьки та діди, виникає ситуація, коли діти починають навчати старше покоління. В таких умовах перехід від дитинства до дорослості, зв'язок між віком та обов'язками дуже невизначений. Є немало прикладів, коли в так званих дизфункціональних сім'ях діти підліткового віку заробляють на прожиття і собі, і своїм батькам чи іншим членам родини.

У нашій країні в останнє десятиріччя особливо гостро постала проблема соціальної адаптації неповнолітніх через ряд чинників.

По-перше, рівень доходів більшості населення не дозволяє повною мірою задовольнити матеріальні потреби сім'ї, по-друге, за відносно короткий час відбулася зміна суспільного ладу, швидкість та нерівномірність цих змін у багатьох людей (особливо похилого віку) призвела до порушення уявлень про майбутнє; викликала відчуття тривоги, небезпеки, нестабільності. І ці відчуття свідомо або несвідомо засвоюються дітьми. По-третє, культурно-ідеологічні зміни (мається на увазі той факт, що батьківське покоління виховувалося під впливом радянської ідеології, а покоління сучасних дітей та підлітків знаходиться на перетині двох ,а іноді й більше, культурно-ідеологічних впливів). Насамперед, це вплив американської масової культури, існує також спроба відродження національної української культури. У родині дитина стикається ще з якимись нормами, які можуть не співпадати з тими, що прийняті в середовищі однолітків та пропагуються засобами масової інформації. Сучасна дитина отримує інформацію переважно не з друкованих видань, а внаслідок перегляду телевізійних програм, прослуховування радіопередач, іноді — пошуку в Інтернеті. Це зменшує рівень вибірковості та критичності, поданої інформації, часто герої серіалу стають «ерзац-родиною». У той же час багато необхідної інформації у різних сферах реального життя залишається. Поряд з цим відбувається епідемічне поширення наркоманії та алкоголізму, особливо серед підлітків. За цих умов проблема соціальної адаптації неповнолітніх зростає так гостро, як ніколи раніше.

Під соціальною адаптацією ми розуміємо процес активного пристосування індивіда до умов нового соціального середовища. Соціальна адаптація є супутньою всім видом діяльності, всім соціальним спільнотам, як необхідна умова включення людини до колективу або іншої соціальної групи.

Останнім часом з'явилося багато досліджень, присвячених цій проблемі (Дзюбко Л.В., Максимова Р.А., Сабанадзе І.О., Скрипко Л.В. та інші).

Хотілося б зупинитися на деяких; цікавих з нашої точки зору, аспектах соціальної адаптації неповнолітніх. Важливим чинником успішної соціальної адаптації людини до найближчого соціального середовища, на думку Р.А.Максимової, є наявність «комунікативного потенціалу».

За Р.А.Максимовою: «Комунікативний потенціал — це структурне утворення взаємопов'язаних один з одним компонентів: комунікативна активність, емоційна реактивність та комунікативна впевненість у спілкуванні». Розглянемо детально кожну із названих складових.

З нашої точки зору, комунікативна впевненість є одним із проявів впевненості в собі. Впевненість у своїх силах, своїх здібностях потрібна людині не лише в професійній діяльності. Почуття впевненості в собі, як правило, є результатом переживання людиною своїх можливостей у вирішенні тих задач, котрі ставить перед нею життя, і особливо тих, котрі вона сама ставить перед собою. Самовпевненість, як показник впевненості в собі, стабільності поведінки, з'являється, коли самооцінка адекватна реальним можливостям особистості. Якщо самоо­цінка не відповідає реальним можливостям, формується або надмірна самовпевненість або ж недостатня впевненість у собі.

Розвиток самооцінки у дитини залежить від ставлення до неї в сім'ї. Для формування адекватної самооцінки важливе чуйне, шанобливе ставлення до неї з боку батьків, розуміння її інтересів, проблем. Формуванню самоповаги школяра сприяє залучення його батьками до обговорення різних сімейних проблем та планів, повага до його думок та бажань, що збігаються з вимогами до норм поведінки. Безконтрольність, байдужість до дитини, ігнорування її особистості та зневага гідності призводить до формування низької самооцінки Вседозволеність, захвалювання сприяють появі зазнайства.

Істотний вплив на самооцінку школяра має його місце серед ровесників, успіхи в навчанні, спорті та інших видах діяльності. У старшому шкільному віці посилюється значення успіхів у спілкуванні з особами протилежної статі.

Важлива також і роль учителя, його ставлення до учня, його оцінка знань та праці дитини. Дитина потребує певного ставлення до того, що вона робить. Найбільше їй потрібні схвалення та позитивна оцінка. Дитину дуже засмучує негативна оцінка. Але найбільш шкідливими й гнітючими є байдужість, ігнорування її праці. Школяр сприймає оцінку вчителя не стільки, як показник рівня знань, скільки як оцінку своєї особистості, своїх можливостей, місця серед інших дітей.

Отже, значення узагальненої самооцінки школяра, яка виступає як самоповага, дуже велике. Сформувавшись, вона визначає: ставлення учня до своїх успіхів та невдач, цілі своєї діяльності, впевненість у собі, поведінку в цілому. Якщо самовпевненість стає стійкою рисою особистості, то вона може бути додатковим психологічним резервом в подальшому житті; стимулом і джерелом її активності.

Хоча, на нашу думку, обидві риси — і активність, і впевненість особистості — тісно пов'язані між собою. Адже активна особистість, здійснюючи більше спроб у будь-якій діяльності, отримує більше досвіду, більше позитивних результатів, а це, в свою чергу, сприяє зростанню впевненості. Це ж стосується і комунікативної впевненості: чим більше людина спілкується, тим більше вмінь і навичок спілкування вона набуває і тим упевненіше почувається, спілкуючись із різними людьми у різних ситуаціях.

Для соціальної адаптації важливими складовими є вміння точно висловлювати свої думки та вміння слухати партнера. Невміле вираження думок призводить до неправильного тлумачення сказаного, невміле слухання спотворює зміст переданої інформації.

Традиційно навичкам красиво і правильно говорити вчить риторика. Психологія більше акцентує увагу на вмінні слухати і розуміти співрозмовника. Цьому допомагають навички рефлексивного та нерефлексивного слухання. Так, уважне мовчазне слухання, демонстрація розуміння, доброзичливості та підтримки полегшує тому, хто говорить, процес самовираження, допомагає краще зрозуміти зміст висловленого, збагнути те, що стоїть за словами. Рефлексивне слухання, встановлення активного зворотного зв'язку із співрозмовником дозволяє усунути перешкоди викривлення інформації в процесі спілкування, точніше зрозуміти суть та зміст висловлень. Адже кожна людина у значну кількість слів вкладає свій особливий відтінок, своє особисте значення, зрозуміле тільки їй.

Людське спілкування обов'язково містить емоційне забарвлення. Тому емоційна реактивність є третім невід'ємним компонентом успішної соціальної адаптації. Взагалі, психічно здорову людину важко увити без цієї риси. Для успішної соціальної адаптації, на нашу думку, потрібне вміння підтримувати емоційні контакти, позитивне емоційне ставлення до почуттів іншого, здатність до вчуття в стан іншого, співпереживання, іншими словами, потрібна емпатія.

Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних відносин. Вона робить поведінку людини соціально обумовленою, а це сприяє прискоренню адаптації. Прояв емпатії у спілкуванні — це загальна не стільки установка на розуміння формального боку інформації, скільки на відчуття прихованого змісту, стану партнера, репрезентованого всіма вербальними, і, особливо, невербальними засобами Розуміння та адекватна відповідь на емоційні прояви потрібні тому, що в спілкуванні люди, по суті, обмінюються тим, що для них найважливіше.

Адаптованість у сфері особистісних відносин — це встановлення інтимних емоційно насичених відносин з іншими людьми, а для успішної адаптації потрібні чутливість, знання мотивів людської поведінки, здатності до тонкого та точного відображення змін у взаємовідносинах. Досягнення даної різновидності адаптованості, на думку автора, для багатьох є набагато важчим завданням, ніж досягнення адаптованості в сфері «позаособистісної» активності. Така адаптованість є однією з умов досягнення соціальної відповідальності та зрілості особистості, і, в свою чергу, обумовлена успішною моральною соціалізацією індивіда. «У цьому зв'язку важливо відзначити, що однією з найхарактерніших ознак моральної зрілості особистості є високий ступінь подолання нею власного егоїзму та здатність взяти на себе відповідальність за долю інших» (А.А.Налчаджян).