Попередження насильства в сім'ї

Декларація ООН про попередження насильства над жінками, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, є головним міжнародним документом для тих, хто займається цією проблемою. Цей міжнародний документ дає чітке визначення терміна «насильство над жінками» і визнає це насильство виявленням історично обумовленої нерівності між чоловіками і жінками, затверджує постулат про те, що жінка має право на користування правами людини у повному обсязі, що, в свою чергу, вимагає обов'язкового подолання насильства в сім'ї.

Декларація визначає домашнє насильство як окремий вияв ґендерного насильства над жінкою, що є порушенням її людських прав. Тому воно повинне розглядатися відповідно до міжнародних юридичних норм захисту прав людини, із чого випливає, що держава зобов'язана проводити необхідні й ефективні заходи для протидії проявам насильства в сім'ї.

Наша держава ратифікувала міжнародні правозахисні документи, взявши тим самим на себе зобов'язання щодо захисту жінок від насильства, в тому числі в сім'ї. Це і ратифікація Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, і Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації жінок, і зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок (1995 р.).

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають права людини від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.

Основу їх складає Конституція України, що є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону й захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України, як:

• право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27);
• ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32);
• право на звернення до державних інституцій (ст. 40);
• право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41);
• право на житло (ст. 47);
• принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст. 51);
• права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55);
• право знати свої права та обов'язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб і сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків. Відповідні статті:

• межі правового впливу на сферу сімейних та родинних відносин (ст. 2);
• принцип рівноправності громадян у сімейних стосунках (ст. 4);
• рівність обов'язків подружжя (ст. 20).

Сімейний кодекс України визначає, що:

• особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і у
  порядку, встановлених законом (ст. 3);
• ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України
• регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя;
• учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками;
• жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї;
• сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добровільності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До найбільш поширених правопорушень, учасниками якого, як правило, є саме особи, які знаходяться між собою у сімейно-шлюбних або сусідських відносинах, відноситься дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП). Крім цього особи, які на ґрунті побутової сварки чи з інших причин допустили порушення тиші в гуртожитках, жилих будинках та інших громадських місцях, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за ст.182 КУпАП, а також за статтями 180 та 184 КУпАП.

Нарешті 15 листопада 2001 року в Україні було прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї». Прийняття даного закону є ще одним свідченням того, що наша держава твердо стала на шлях демократичних перетворень. Працівники органів внутрішніх справ, керуючись новим Законом, зможуть більш ефективно протидіяти насильству та дискримінації прав людини у сім'ї.

Безумовно, прийняття Верховною Радою Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» стало вагомим кроком до об'єднання зусиль суспільства й держави у боротьбі з насильством в сім'ї. Слід зазначити, що з країн колишнього Радянського Союзу лише в Україні до проблеми подолання домашнього насильства підійшли на державному рівні. Вперше законодавчо закріплено правові й організаційні основи попередження насильства в сім'ї, а Указом Президента України від 9.01.03 № 7/2003 на Державний комітет України у справах сім'ї та молоді покладено функції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї.

Важливим кроком до забезпечення правових гарантій захисту від домашнього насильства є прийняття Верховною Радою України за ініціативи Міністерства внутрішніх справ Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису»(ст. 173 КУпАП), який 7 червня 2003 року вступив у законну силу.