АДАПТАЦІЯ і СТАН ЗДОРОВ'Я

ГЛАВНИК ОЛЕНА ПАВЛІВНА

Багато патологічних змін стану здоров'я школярів у процесі навчання обумовлено порушенням пристосувальної діяльності під час зміни соціальних умов. Для встановлення впливу процесів адаптації школярів на формування їх здоров'я проводилося комплексне дослідження адаптивних реакцій школярів 1-х, 5-х, 7-х класів. Погіршення стану здоров'я дітей у процесі навчання найбільш виражено під час вступу до школи і переходу до предметного навчання. У структурі патології цих періодів переважають невротичні розлади. Виникненню невротичних реакцій сприяють характерологічні особливості дитини, неприйняття його однолітками і вчителем, знижений рівень розумового розвитку. Високий рівень розумового розвитку, виявлений у першокласників, зберігається до 7 класу лише в половини дітей. Виразність і тривалість адаптивних реакцій у школярів при зміні соціальних умов залежить від віку і характеру адаптивної ситуації. Так, у 6-літніх першокласників перебудова більш генералізована, ніж у 7-літніх із залученням усіх досліджуваних рівнів, що свідчить про меншу зрілість пристосувальних механізмів у дітей 6-ти років.

Під час переходу ж до предметного навчання, адаптивна перебудова триває довше ніж під час вступу до школи, що пов'язано з початком пубертатної перебудови. Особливості несприятливого плину адаптації, у порівнянні зі сприятливим й умовно сприятливим, характеризуються в 7-літніх першокласників більш негативними змінами психоемоційної сфери, регуляторних рівнів мозкового кровотоку, що клінічно проявляються вираженими невротичними реакціями; у 6- літніх першокласників, крім того, відзначається велика напруга і виснаження рівнів місцевого захисту, що призводить ще і до частішання гострої захворюваності, недостатнього збіль­шення маси тіла, а також до розвитку анемії.

Співвідношення адаптованості до навчання, колективу і динаміка здоров'я проявляються по-різному. Нерідко адаптація до шкільних чинників супроводжується погіршенням здоров'я. При цьому відзначається більш виражена напруга і перенапруга ряду рівнів. У групі дітей, неадаптованих до навчання і колективу, погіршення здоров'я, перенапруга найтриваліша. Від першого до сьомого класу серед адаптованих дітей майже в два рази зростає число учнів, що розплачуються за адаптацію погіршенням здоров'я.

Психічна напруженість, фрустрація, втома і стресові стани, що створюють загрозу невротичних розладів і провокують хронічні захворювання, а звідси і зриви адаптації, виникають головним чином в учнів, для яких програмні вимоги виявилися занадто високими. Для поліпшення періоду адаптації дітей пропонується дотримання наступних умов:

• проведення оздоровчих заходів: ЛФК, масаж, плавання, рухливі ігри на свіжому повітрі для більш високої аерації мозкового кровотоку;
• витаміно- і фітотерапія;
• адаптогени навесні і восени;
• протирецидивне лікування основного захворювання;
• загартовування;
• упорядкування режиму дня:
• гігієнічний режим;
• обов'язковий сніданок — голодна дитина погано сприймає навчальний матеріал, особливо математику.

Проблема труднощів адаптації дітей до умов початкової школи в даний час має високу актуальність. За оцінками дослідників, залежно від типу школи від 20 до 60% молодших школярів мають серйозні труднощі в адаптації до умов шкільного навчання. У масовій школі навчається значна кількість дітей, які вже в початкових класах не справляються з програмою навчання і зазнають труднощів у спілкуванні. Особливо гостро названа проблема стоїть перед дітьми із затримкою психічного розвитку.

Існує багато визначень шкільної адаптації. Як приклад традиційного визначення можна привести визначення М.В.Максимової (1994), яка шкільну адаптацію трактує як процес входження дитини в нову для неї соціальну ситуацію розвитку. Аналіз закордонної і вітчизняної літератури показує, що терміном «шкільна дезадаптація» чи («шкільна непристосованість») фактично визначають будь-які утруднення, що виникають у дитини в процесі шкільного навчання.

До числа основних первинних зовнішніх ознак проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.

Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади (Ш.А.Амонашвілі, 1984).

Шкільна дезадаптація дитини — складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.

Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності — це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т.і. Таким чином, неуспішні школярі — неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.

Особистісні перешкоди в процесі навчання можна розділити на дві великі групи : недоліки пізнавальної діяльності ; недоліки в розвитку особистості ( мотивація навчання , самоорганізація , дисгармонія особистості ).

Г . С . Рабунський пропонує іншу класифікацію відстаючих учнів . Його класифікація базується на обліку двох перемінних: рівень пізнавальної самостійності й інтерес до предмета. Відповідно виділяються наступні типи учнів: середній рівень пізнавальної самостійності і низький інтерес до навчання (вчаться переважно на двійки і трійки); пізнавальна самостійність висока, інтерес до предмета відсутній (вчаться вкрай нерівно, можливі оцінки «відмінно» і «незадовільно»); пізнавальна самостійність низька, інтерес до предмета позитивний (успіх у навчанні залежить від впевненості в собі); пізнавальна самостійність низька, інтерес до предмета потенційний, для цих учнів характерна розумова пасивність і мала впевненість у собі; рівень пізнавальної самостійності низький, інтерес до предмета відсутній, вчаться вони вкрай погано; учні цієї групи перебувають на нижчому рівні навченості, нікого не бояться, часто бравірують своєю зневагою до навчання в школі; для підтягування цих учнів необхідно не тільки розвинути в них прийоми розумової діяльності, але і сформувати позитивну установку на навчання.

Дітям, які вступають до школи із ЗПР, притаманний ряд специфічних особливостей. Загалом у них не сформовані потрібні для засвоєння програмного матеріалу уміння, навички і знання, які діти, що нормально розвиваються, зазвичай опановують упродовж дошкільного періоду. У зв'язку з цим діти виявляються неспроможними (без спеціальної допомоги) опанувати рахунком, читанням і письмом. Їм важко дотримуватись прийнятих в школі норм поведінки. Вони зазнають труднощів у довільній організації діяльності: вони не вміють послідовно виконувати інструкції вчителя, переключатися за його вказівкою з одного завдання на інше. Пережиті ними труднощі збільшуються у зв'язку з ослабленням їхньої нервової системи. Учні із ЗПР швидко стомлюються, працездатність їх падає, а іноді вони просто перестають виконувати розпочату діяльність.

Ці ознаки свідчать про те, що ЗПР виявляється як в уповільненому дозріванні емоційно-вольової сфери, так і в дозріванні розвитку пізнавальних процесів. Останнє виявляється, насамперед, в тому, що інтелектуальні можливості дитини не відповідають її віку. Значною своєрідністю відрізняється поведінка цих дітей. Після вступу до школи вони продовжують поводитися як дошкільники. Ведучою діяльністю залишається гра. У дітей відчутнє позитивне ставлення до школи. Навчальна мотивація відсутня чи виражена незначно.

Дуже важливо відзначити, що в умовах масової школи дитина із ЗПР уперше починає чітко усвідомлювати свою неспроможність, що виражається, насамперед, у неуспішності. Це з одного боку, веде до появи почуття меншовартість, а з іншого боку — до спроб особистісної компенсації в якій-небудь іншій сфері. Такі спроби іноді проявляються в різних порушеннях поведінки.