СПИТЬСЯ-СНИТЬСЯ або раціональне використання денного сну

Гудінова Ірина Леонідівна

Більшість батьків вважає, що вони для своєї дитини є педагогами, психологами, а між тим, на консультаціях від них частенько чуєш фрази на кшталт: «..Моя дитина постійно грається, і їй байдужі навчальні заходи...», або «...Дитина ігнорує денний сон, і тим самим цілодобово завдає додаткового клопоту...». Якщо поєднати ці два зауваження, то у нас вималюється такий собі невгамовний, моторний пустунчик.

А у дитячому садку? Жвавенький і невгамовний вихованець своїм «моторним» оком, яке все бачить і помічає, слідкує з-під ковдри за траєкторією пересування вихователя кімнатою, сподіваючись захопити владу керівництва, як тільки вихователька вийде на якусь мить з приміщення. Знайома ситуація? Яскраво вимальовуються можливі варіанти і наслідки такої події. І зрештою, тиха година закінчується, так і не розпочавшись. Так що ж робити з такою дитиною?

Давайте спочатку з'ясуємо, що ж таке денний сон для людини? Це і відпочинок збудженої нервової системи, це і розслаблення м'язів, це і можливість побути наодинці зі своїми мріями, фантазіями.

Поставимо перед собою таке запитання. Чи ж може денний сон бути ненав'язливим спонуканням до раціонально-розміреного психолого-педагогічного розвитку особистості?

Варто було б спробувати поімпровізувати на цій благодатній царині душевного спокою. Іще
С. Я. Рубінштейном було виділено в діяльнісному підході такі складові: мотиви, цілі, умови, в яких були подані ідеї, засоби досягнення цілі і предмет діяльності. Тому спочатку і ми спробуємо намітити завдання, які можна вирішувати під час денного сну.

1. Розвивати фантазію — темп протікання визначається самою дитиною, обумовлюється її досвідною основою, і головне, в момент свого народження вона, тобто фантазія, не підлягатиме ніякому контролю і креативності з боку дорослого.

2. Здатність дитини поступово вибудовувати свої мислительні конструкції, уявні ситуації.

3. Тренувати і активізувати під час створення монологічних текстів словниковий запас та вміння створювати коротеньку розповідь-казку.

4. Емоційно розкривати створені образи.

Уже відчуваю ваші запитання! Це тиха година чи ще одне заняття? Ні, це ті вільні 20 хвилин, які призначені для переходу від лежання в ліжку з хаотичними думками безпосередньо до сну. Тепер саме головне, яким же чином вирішити ці завдання, як саме викликати інтерес до реалізації цих ідей, як це зробити непомітно, не перенавантажуючи дитячу психіку?

Отож, готуючи дитину до денного сну, запропонуємо їй дістати зі своїх «запасничків» 2—4 найулюбленіші іграшки. Самі ж спробуйте вигадати або прочитайте коротеньку казку з відповідною кількістю героїв, яку обрала дитина, і з такою ситуацією чи сюжетом, який «накипів» на сьогодення. Далі, не акцентуючи увагу на цій ситуації, плавно перейдіть до іграшок, які вибрала дитина. Зверніть увагу, що вони теж хочуть, щоб про них склали казку, хочуть теж бути казковими героями. Доречно пригадати разом з дитиною відеокліп Н. Корольової «Маленька країна» (психологи зазначають, що екранізація приводить до більш чуттєвого смислового сприйняття ), в якому казкові герої так жваво, радісно й доброзичливо реагували на створену для них і про них пісню.

Скажіть, що, можливо, і до тебе іграшки «прийдуть в сон», як до співачки (сон — такий собі мультиснюсик). Обов'язково назвіть іграшки, які приходять у сон снюсиками чи інакше, щоб дитина не забула цікавеньке слово, яке стане стимулом і опорою і цілепокладанням під час створення казки. І самі батьки не повинні забувати у процесі побудови своїх оповідей, а далі — під час ненав'язливої корекції дитячих текстів якнайповніше використовувати колоритність і розмаїтість словникового запасу мови, якою ви користуєтесь, її емоційною виразністю. Згадаймо «Слова» В. Шрейдера:

Домовтесь, що після денного сну дитина розповість свою казку, а увечері покаже дорослим ляльковий театр, де вона буде і головним постановником, і режисером, і актором. А якщо Ви подбаєте про імпровізовану ширму і необхідний реквізит, то театральний вечір вам забезпечений, (в антракті, можливо, мамина вечеря їстиметься без «витребеньок»). Далі можна продовжити фантазію в художній творчості, в промальовуванні сюжетів із сну з подальшим глибоким аналізом. А якщо цей метод використовується у дитячому садку, то ви собі можете уявити, скільки варіантів ви можете отримати і в яких різноманітностях (виготовлення масок для театру, іграшки для настільного театру, малюнки, створити власну (групову) книгу казок тощо.

Ось тут починається найцікавіше. Малюк, будуючи свої тексти, буде спиратись на ваш зразок (або близькі випадки), тобто, «наболілу» ситуацію буде несвідомо проговорювати, продумувати у різних варіантах. Слід пам'ятати, що якості, які дитина приписує казковому герою чи іграшці, дуже критично оцінюватимуться нею, бо дош­кільник твердо знає, як узагалі треба поводитись. І лише під час театрального дійства дитина буде розглядати ситуацію спів­відносно до себе, спостерігаючи за реакцією дорослого чи одноліток. Звісно, відразу ніхто не побачить, як сприйнята інформація навпрошки прямує до самої дитячої душі, і лише подальша поведінка покаже, чи був момент сприйняття, і якої глибини він досягнув.

Час вигадування сюжету проходить без особливого напруження і може плавно переходити у сон. Дитина, яка не може заснути, буде мати певну ціль для реалізації своїх домагань у плані створення фантазії наяву.

Дитина заснула, можливо вона бачить казку, придуману 20 хвилин тому; а можливо бачить інші сюжети.

А поки дитина спить, дорослий може перевірити, підтвердити чи спростувати теорію американського психіатра Самюеля Денкеля, який вважав, що психічний стан має саме пряме відношення до улюбленої пози під час сну (обов'язково спостерігайте за її зміною). Наведу декілька спостережень:

Ті, які сплять, зігнувшись калачиком, називають «бутонами» — це люди, які навмисне не бажають прощатися з дитинством. Вони потребують заступництва людини із сильним характером, уникають відповідальності і можуть піддаватися і поганому, і хорошому впливу. Це чутливі, імпульсивні натури, які керуються в своїх вчинках зде­більшого тимчасовим настроєм, а не здоровим глуздом.

Ті, які сплять на животі, пі­дігнувши одну ногу, — майже завжди впевнені у собі, пунктуальні, послідовні у своїх судженнях, люблять порядок. Не терплять несподіванок, завбачливі, корисливі. Люблять нав'язувати свою думку, командувати й керувати.

Ті, які сплять на спині, поклавши руки за голову, — товариські, добрі, добросердечні. Вони знають про свої недоліки, але не бажають думати про них і боротися з ними. Люди світлого розуму, по-товариськи налаштовані до оточуючих і приймають світ таким, який він є, що обумовлено бажанням не ускладнювати собі життя. З такими людьми легко спілкуватися.

Ті, які сплять на спині, — як правило, у дитинстві були улюбленцями своїх батьків, їх можна назвати «пестунчиками долі».

Ті, які сплять на боці, трохи підігнувши коліна, — люди врівноважені, покірні. Вони рідко йдуть на конфлікт, схильні до розсудливих міркувань і розумних компромісів. Вони без особливих зусиль пристосовуються до різноманітних життєвих обставин. Вони не наділені достатньою сміливістю, енергією, наполегливістю в досягненні цілей, не честолюбні, не мріють про лідерство в колективі. Бажають залишатися в тіні, особливо, коли це тінь поважної людини.

А от французький психолог П'єр Даво доповнив і підтвердив попередню розробку такими варіантами:

Тих, хто спить на животі, тривожать різноманітні комплекси та хитке становище у суспільстві чи на роботі.

Ті, хто вкривається з головою — зазвичай песимісти.

Ті, хто обіймає подушку — потребують щирої симпатії до себе.

Сон на правому биці — у впевнених у собі, нічим не стурбованих.

Сон на лівому боці — пріоритет творчих натур.

Ті, хто спить, скрутившись калачиком — почуваються самотніми і потребують опіки.

Ті, хто спить на спині — в основному горді, сильні особистості, які свої інтереси захищають будь-якою ціною.

Можливо, ці моменти допоможуть вам зрозуміти поведінку ваших дітей і допоможуть посприяти їм у становленні їхнього характеру вдало підібраними сюжетами, які б коригували їх поведінку та психологічний стан.

«У храмі успіху, а тим паче психологічному, немає відкритих дверей. Кожний, хто заходить, пробиває свої двері, які потім щільно зачиняються за ним, навіть не впускаючи власних дітей.....» (О. Марден). Підберіть, віднайдіть саме свої психологічні підходи, звісно, зберігаючи все краще із загально-педагогічного надбання. Щасти Вам!