ЕМОЦІЙНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ

Лавренчук Лідія Віталіївна

Життєдіяльність молоді в сучасних умовах пов'язана із впливом на неї чинників різного походження, які в поєднанні або позитивно, або згубно позначаються на фізичному і психічному здоров'ї особистості. Комплексна і тривала дія негативних соціальних, психологічних, екологічних та інших чинників зумовлює певні зміни у психічних станах особи- стості.Людське життя — безперервний калейдоскоп станів, що постійно змінюються, повторюються, але ніколи повністю не збігаються один з одним.

З розвитком психологічної науки психічні стани людини все частіше з'являються в полі зору дослідників, адже саме в конкретних станах знаходить прояв життєва і трудова активність людей. Психолог Н.Д.Левітов визначає психічні стани як «цілісну характеристику психічної діяльності за певний період часу». Психолог В.М. Мясіщев вважає, що психічний стан — це «загальний функціональний рівень, на фоні якого розгортається процес». Є й інші визначення цього виду психічних станів, що пропонують, наприклад, розрізняти стани за перевагою того чи іншого компоненту психіки (вольові, емоційні тощо).

Стани людини найчастіше проявляються у вигляді реакції на ситуацію, що склалася, і носять пристосовницький характер. Головна їхня функція — всебічно урівноважувати організм із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, приводити його можливості у відповідність до конкретних об'єктивних умов, організовувати взаємодію з середовищем.

Людина сприймає світ емоційно. Емоції –це психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, що обумовлені ставленням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. (А.В. Петровський) Емоції можна класифікувати залежно від суб'єктивної цінності переживань, що виникають. Так, Б.І. Додонов виокремлює такі види «цінних» емоцій:

— альтруїстичні, які виникають на основі потреби у сприянні, допомозі іншим людям;

— комунікативні, які з'являються на основі потреби у спілкуванні (бажання спілкуватися, ділитися думками і хвилюваннями, знайти їм відгук, почуття симпатії, поваги до когось, вдячності, бажання заслужити схвалення від близьких і поважних людей);

— глоричні, пов'язані з потребою у самоствердженні, славі;

— праксичні, викликаються тією діяльністю, якою займається людина, її успішністю чи неуспішністю;

— пугнічні, в основі яких лежить потреба в переборюванні небезпеки, інтересі до боротьби;

— романтичні, в основі яких лежить прагнення до всього незвичайного;

— гностичні, пов'язані з пізнавальною діяльністю особистості, це своєрідні інтелектуальні емоції, «прагнення дещо зрозуміти», проникнути в суть явища;

— естетичні, які виникають під впливом творів мистецтва, споглядання природи;

— гедоністичні, що пов'язані із задоволенням потреб у тілесному і душевному контакті;

— акизитивні, що випливають із інтересу до накопичення, «колекціонування» речей, що виходять за межі практичної потреби в них».

Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких суб'єкт дізнається про потребнісну значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацією відповідної до цих мотивів діяльності. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи і спрямовуючи її. Емоції погано піддаються вольовому регулюванню, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти.

Перший — це емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда і яка констатується у формі емоційного процесу, відбувається збільшення збудливості, швидкості й інтенсивності протікання, психічних, моторних і вегетативних процесів.

Другий компонент — знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна — коли вона оцінюється як негативна. Людині потрібні не лише позитивні емоції, але й емоції, пов'язані зі стражданням, незадоволенням. Поляризація емоційних виявів, що властива сучасній цивілізації, стимулює активний пошук раціональних прийомів регуляції емоцій, вихід яких з-під контролю загрожує і внутрішній психологічній усталеності людини, і стабільності її суспільних зв'язків.

Третій компонент — ступінь контролю емоцій. Існує два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація і контроль, і надзвичайне збудження (паніка, жах, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі.

Емоційна збудливість може набути також форми емоційної напруги, яка виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується, наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу; викликають гнів, але роблять неможливим його вираження та ін.

Форма емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника, що його викликав. Специфічно адресними бувають усі сигнали, які пов'язані з певними потребами (наприклад, дихальними, сексуальними). В разі надзвичайно сильних впливів подразників виникає біль, відраза, перенасичення.

Іншими джерелами емоційних процесів є сигнали болю, депривації, сигнали можливого незадоволення потреб, сигнали задоволення потреб; характер протікання процесів регуляції і виконання діяльності (Л.М. Фрідман, І.Ю. Кулагіна).

Емоції еволюційно більш ранній механізм регуляції поведінки, ніж розум, тому вони вибирають і більш прості шляхи розв'язання життєвих ситуацій. Потреба розумно керувати своїми емоціями виникає у людини не лише тому, що її не влаштовує сам факт появи емоційних станів. Нормальній діяльності і спілкуванню однаково заважають і бурхливі, некеровані хвилювання, і байдужість, відсутність емоційного прояву. Неприємно спілкуватись з тим, хто «страшний в гніві» і «несамовитий в радості», і з тим, чий згаслий погляд свідчить про повну байдужість до того, що відбувається. Інтуїтивно люди добре відчувають «золоту середину», яка забезпечує найбільш сприятливу атмосферу в різних ситуаціях спілкування.

Сучасна культура активно проникає в емоційний світ людини. При цьому спостерігається два, на перший погляд, протилежних, але по суті взаємопов'язаних процеси — підвищення емоційної збудливості і поширення апатії. Ці процеси прослідковуються останнім часом у зв'язку з масовим входженням комп'ютерів у всі сфери життя. За даними японських психологів, 50 із 100 дітей, що захоплюються комп'ютерними іграми, страждають на емоційні розлади. В одних це виявляється в підвищеній агресивності, а в інших — у глибокій апатії, втраті здатності емоційно реагувати на реальні події.

Подібні явища, коли емоційні стани людини починають наближатися до полюсів, коли втрачається контроль над емоціями і помірні їх прояви все частіше змінюються крайнощами — свідчення неблагополуччя в емоційній сфері. У результаті зростає напруга в людських взаємовідносинах. За даними соціологів, три чверті сімей наражаються на конфлікти, що виявляються, як правило, в неконтрольованих емоційних спалахах, про які більшість учасників згодом шкодує.

Вважають, що в молодості людина емоційна, а з віком емоційність значно втрачається. З накопиченням життєвого досвіду все більше ситуацій викликають у людини емоційні асоціації, і, відповідно, кожна з них викликає менш інтенсивну реакцію.

Розширенню кола емоціогенних ситуацій сприяє загальнокультурний розвиток особистості. Чим вищий культурний рівень людини, тим більшу стриманість у прояві емоцій спостерігають оточуючі в спілкуванні з нею. І навпаки, некеровані пристасті і бурхливі спалахи емоцій, що називаються афектами, співвідносяться, як правило, з обмеженістю сфери прояву емоцій, що властиво людям з низьким рівнем загальної культури.

У регуляції людської емоційності велику роль відіграє мистецтво. Збагачуючи духовний світ естетичними хвилюваннями людина втрачає залежність від всепоглинаючих пристрастей, пов'язаних з її прагматичними інтересами.

Збереження психічного і фізичного здоров'я людини залежить від уміння керувати емоціогенними ситуаціями. Одним із способів керівництва емоціями є їх розподіл, який полягає в розширенні кола емоціогенних ситуацій, що призводить до зниження інтенсивності емоцій в кожній з них. Необхідність у свідомому розподілі емоцій виникає за надмірної концентрації хвилювань людини.

Розподіл емоцій відбувається в результаті розширення інформації і кола спілкування. Інформація про нові для людини об'єкти необхідна для формування нових інтересів, які перетворюють нейтральні ситуації в емоційні. Розширення кола спілкування виконує таку саму функцію, оскільки нові соціальні й психологічні контакти дозволяють знайти більш широку сферу вияву своїх почуттів.

Другий спосіб керівництва емоціями — зосередження — необхідний за тих обставин, коли умови діяльності потребують повної концентрації емоцій на чомусь одному, що має вирішальне значення в певний період життя. У цьому випадку людина свідомо виключає із сфери своєї активності ряд емоціогенних ситуацій, щоб підвищити інтенсивність емоцій у тих ситуаціях, які для неї є найбільш важливими.

Третій спосіб керівництва емоціями — переключення — пов'язаний з переносом хвилювань з емоціогенних ситуацій на нейтральні. За так званих деструктивних емоцій (гнів, агресія) необхідна тимчасова заміна реальних ситуацій ілюзорними або соціально незначущими. Якщо конструктивні емоції (перш за все інтереси) сконцентровані на дрібницях, ілюзорних об'єктах, то необхідне переключення на ситуації, що мають соціальну і культурну цінність. За- стосування даних способів керівництва емоціями вимагає певних зусиль, винахідливості.

Емоційний світ особистості — це не просто красивий образ. Наша психіка — єдина і цілісна, вся вона пронизана емоційними хвилюваннями. Можливо, саме хвилювання забезпечують гармонію і єдність особистості в одних випадках, і її дисгармонійність і внутрішню конф­ліктність — в інших.

Література

1. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. — К.: Политиздат Украины, 1989.

2. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности — М.: Политиздат, 1991.

3. Краткий психологический словарь/ сост. Л.А.Карпенко; под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985.

4. Немов Р.С. Психология: Учебн. для студ. высш. учебн. заведений, в 3 кн. — 4 изд. — М.: Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 2002. — кн. 1: Общие основы психологии.

5. Емоційний розвиток дитини/ Упоряд.: С.Максименко,К.Максименко,О.Главник – К.: Мікрос-СВС, 2003. – 112с.