Як допомогти сором'язливому підлітку

Психокорекційна програма

Скловська Лариса Олександрівна

Ці та інші приклади з « життя сором ' яз ­ ливих » демонструють їх особливі проблеми : нестійка самоо ­ цінка , недостатня сформованість соціальних навичок , страх бути знехтуваними , зневіра у своїх силах , самотність та песимізм , висока тривожність , астенічність , схильність до соматичних захворювань , аутоагресії , а іноді – некерованої агресії , направленої на оточення , підозрілість , нездатність до самореалізації , вияву своїх емоцій , почуттів , думок у соціумі , пасивність тощо .

Віра, 15 років: « Я дуже легко червонію , тому уникаю ситуацій спілкування , до того ж, це стосується спілкування як з хлопцями, так і з дівчатами.»

Сергій, 14 років: « Я відчуваю безсилля, коли доводиться відстоювати свої права . Нещодавно, виконуючи доручення мами, я купував кавун. Продавець вибрала і зважила, на моє прохання, великого красеня. Я розрахувався і з радістю попрямував додому. Вдома виявилося, що один з боків кавуна підбитий, а оплачена вага не відповідає реальній, різниця виявилась в 1,5 кг. Мама порадила віднести його назад, я відмовився...Це зробила мама, а я знов відчув свою нікчемність, сором та сум.»

Наталка, 15 років: « Часто, повертаючись зі школи додому, я користуюся маршрутками. Мене завжди дратувало, коли водій палить у салоні. Я страждаю на алергію. Всередині мене все розривається на частки від утруднення дихання, обурення. Але весь шлях маршруту я веду внутрішній монолог: «Треба попросити не палити. Зараз я про це йому скажу. Ні, трохи пізніше, може, за тим рогом...» Так повторюється доволі часто, доводиться слухати гучну музику, нюхати тютюн і картати саму себе.»

Іринка, 14 років: « Іноді мені здається , що я взагалі не існую : я невидима і непочута. Коли я заходжу до магазину щось купити, продавці не звертають на мене ніякої уваги, розмовляють про щось своє...У школі мені так хотілось на святковому вечорі виступити у спектаклі, я так чекала, що мені запропонують роль, але мене знову не помітили...»

Юрій, 15 років: « Я маю проблеми з почуттям гумору. Я зрозумів, що не вмію розслаблятися. Вже було декілька випадків, коли дружній гумор я сприйняв як критику моїх особистих якостей . Це змусило мене страждати так, що я захворів... Багато людей після того випадку стали прос­то уникати мене.»

Марина, 14 років: « Я думала, що, якщо буду ввічливою, доброю, старанною, дисциплінованою, то за­слуговуватиму на повагу, дружбу, добре ставлення інших людей. Але виявилося, що це не так. На мене постійно перекладають чергування, випуски стінгазет, якісь доручення. На контрольних мені доводиться розв'язувати три варіанти завдань, щоб задовольнити всіх, на себе ж залишається завжди обмаль часу. Це повторюється і в музичному гуртку. Вдома доводиться виконувати справи молодшої сестри, адже мир у сім'ї дорожчий. Сумна тому, що незважаючи на мої старання, коло друзів не розширюється. До мене добре ставляться, але ніхто не прагне моєї дружби, я дуже самотня .»

Максим, 14 років: « Приятель запросив мене на день народження. Я записав адресу, приготував подарунок і вирушив. 1,5 години я розшукував будинок друга на вулиці Філатова, а той був розташований на провулку Філатова. Запитати в інших я соромився, телефонної картки з собою не мав. Я думав, що так і повернусь ні з чим, та одна бабуся запропонувала свою допомогу. Нарешті я потрапив до друга, але відчував себе напружено, вже всі роззнайомились, невимушено розмовляли...Свій музичний дарунок – пісню виконати пристойно не зміг. Повернувся додому засмучений, довго не міг заснути. Мені здавалося, що з мене сміятимуться.»

Тома, 14 років: « Я відчуваю в собі дві частини, вони протилежні за суттю і воюють між собою. Я прагну постійних переможних позицій, але побоююсь про це заявити вголос. Я дуже критична до себе, постійно невдоволена результатами в усьому. Останнім часом помітила, що це не просто самокритика, а ще постійне вишукування недоліків у інших і підкреслення їх публічно. Часто я роблю боляче близьким мені людям. Я сама від цього страждаю. Одного разу, ввечері, в такому настрої я перебувала у дворі музичної школи, помітила на дитячому майданчику, біля каруселі, молодших дітей, запропонувала розкрутити їх, не знаю, що зі мною відбувалося, але зупинилась я від пронизливого дитячого крику і сліз. Виявилось, що розкручуючи карусель, я втратила владу над собою, розкрутивши її так сильно, що налякала дітей. Мені стало страшно, страшно від того, що деякий час я отримувала насолоду від влади над малюками, страшно, що частіше в своєму житті сама себе відчувала, як ці беззахисні діти ...»

Даринка, 14 років: « Я також сумую від того, що не маю друзів. Мені не доводилося бувати в таборах, санаторіях до цього часу тому, що я побоююсь приймати самостійно рішення, не впевнена, що справлюсь з побутовими труднощами. Я побоююсь невизначеності, нових знайомств. Мені важко розлучатися з мамою. Я зі страхом думаю про майбутнє: хочеться дорослішати і, водночас, боюсь відповідальності. Щось всередині мене постійно шепоче: « У тебе нічого не вийде...»

Ігор, 15 років: « Безпечно я відчуваю себе лише на самоті... Мене за­смучує той факт, що доволі часто доводиться діяти так, як чекає від мене товариство хлопців, а не так, як я вважаю за потрібне. Я боюся в чужих очах виглядати слабким, але найгірше – бути «слабаком» в своїх очах.»

Моя робота – моє хобі. Маю сім'ю: чоловіка і сина-підлітка, а також кішку Алісу. Дуже люблю море, спілкування і... постійне навчання.

Освіта: Педучилище №2 м. Києва; Київський Педагогічний інститут імені М. Горького м.Києва; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова – психологія; аспірантура при ЦІППО. Проходження власної терапії методом психодрами, символдрами, юнгіанського аналізу. Навчання симводцрамі, ігровій і пісочній терапії серед дітей і підлітків, гештальту, процесуальній терапії, методу УІТ (відеотренінг кому­нікацій).

Сором'язлива і невидима...

Жила-була дівчинка... Звичайна дівчинка з чутливим серцем та великими очима. Вона існувала насправді, але іноді мала сумніви щодо свого існування... Можливо, тому, що була вона сором'язливою і невидимою (так їй здавалось). Адже її майже ніхто не чув, не помічав, до неї не прислухались...

У дитинстві дівчинка любила слухати казки. Найкращі спогади її дитинства про мамині вечірні казочки, в яких добро перемагає, а також завжди є місце для чудес...

Її улюбленою казочкою була невідома нинішнім дітям «Казка про яйце-райце»... Дівчинка перед сном щовечора думала про те, як би було добре розповісти цю довгу цікаву казку діткам з дитячого садка. Вона уявляла, як всі уважно і з цікавістю її слухатимуть... Але, коли їй надавали таку можливість, вона, вимовивши назву казки, робила тривалу паузу, оглядала всіх... Після цього – слова, мов намисто, розсипались і, здавалось, уже неможливо їх зібрати докупи. Дівчинка замовкала, а вихователька невдоволено промовляла: „Якщо не вмієш, то навіщо піднімаєш руку?!» Дітлахи сміялись (а може, дівчинці так здавалось), дівчинка відчувала свою нікчемність, безпорадність, їй і на думку не спадало ображатись на улюблену виховательку, яка знає так багато цікавого, яку так захоплено слухала завжди дівчинка, на яку прагнула бути схожою.

Іншого разу, коли святкували іменини більш успішної подружки, всі діти готували їй у подарунок малюнки. І наша дівчинка теж. Вона дуже старалась, адже так захоплювалась уміннями і яскравістю іменинниці! Але малюнок було розкритиковано: «Що це за квітка? Такої не існує! Для чого ці закручені лінії від пелюсточок?!» Малюнок залишили, про нього забули. Ніхто так і не дізнався, що насправді ця квітка була чарівна, вона, ніби добра фея, могла здійснювати всі бажання. І саме тому вона не схожа ні на яку іншу існуючу квітку...

Дівчинка отримала два життєві уроки: виявляти ініціативу та бути „не як усі» – небезпечно, з цим пов'язані непорозуміння, страждання, сльози... А дівчинка мала потребу в розумінні, увазі, підтримці, визнанні – до речі, як і багато інших хлопчиків і дівчаток...

То ж вона стала слухняною, адже це до вподоби всім: учителям, батькам, дорослим. Про неї казали: „Яка чудова у вас дівчинка! За день слова від неї не почуєш, ніяких нарікань, всім задоволена – не те, що наш невіглас!»

Тим часом дівчинка росла. Подруг вона обирала серед таких, як сама, адже до інших підійти не насмілювалася... На самоті вона співала, тренувала голосові зв'язки, а в школі – відповідала уроки чи декламувала вірші майже пошепки... Але дівчинка не переставала мріяти, адже в мріях усе так чудово і безпечно! Ти – успішна, смілива, ініціативна, гарна, дотепна і весела.

А що ж відбувалося в реальному житті? В музичній школі на заключному виступі дівчинка зіграла гірше, ніж виходило вдома, хоча знала музичний твір досконало. Вчителька була засмучена і розчарована...

Одного разу, вже в старшій школі, одна енергійна, впевнена у собі вчителька, прямо на уроці сказала: „Позбався своєї сором'язливості! Ти що не бачиш, вона тобі лише заважає!»

Дівчинка погодилась: ще й як заважає! Але вчителька не розповіла, як саме можна позбутися цієї клятої сором'язливості... Та все ж, то був перший поштовх до пошуку рішення, адже дівчинка почала читати психологічні книги, вести записи-міркування у щоденнику, писати нариси, в яких моделювала нову омріяну впевнену поведінку для своїх героїв...

Це був шлях до психології як науки через поглиблення саморозуміння і самовдосконалення.

Цією дівчинкою була авторка цих рядків. Мені відомі всі печалі і труднощі сором'язливих не з теорії, а з власного досвіду невдач і страждань з приводу упущених можливостей, нереалізованих замислів, життєвих непорозумінь... Мені здається, що багатьох з них можна було уникнути, якби вчасно отримати підтримку і допомогу фахівця. І не потрібно чекати, поки «життя навчить», адже кожна мить нашого життя — неповторна, і нехай буде більше щасливих миттєвостей у житті кожної людини, а особливо – підлітка (враховуючи значимість цього віку для всього подальшого життя, зважаючи на власний досвід, враховуючи потреби свого сина та його друзів), позитивного досвіду спілкування, радостей перемог, самоповаги і саморозуміння!

Маю надію, що розроблена програма подарує багатьом підліткам приємні хвилини радості від зустрічі з собою – оновленим, допоможе мрії перетворити в реальність, а також відчути себе в гармонії зі світом природи і людей. А можливо, стане поштовхом до нових відкриттів і розвине цікавість до психології як науки про душу та змінить ставлення до психолога в школі та суспільстві — як людини, готової вчасно прийти на допомогу, супроводжувати і підтримувати у прагненні до зростання і – друга, якому можна довірити свій внутрішній світ. Хай щастить!

Як допомогти сором'язливому підлітку

Доволі важко знайти в літературі інформацію про сором'язливих дітей та способи роботи з ними, оскільки сором'язливість розглядається просто як недостатня сформованість соціальних навичок. Тому більшість психологів та педагогів схильні вважати, що достатньо навчити дітей новим формам поведінки, і їх нерішучість, полохливість, несміливість зникнуть самі по собі. Іноді це спрацьовує, а все ж дуже важливо в кожному випадку зрозуміти причину сором'язливості.

Підліток може бути сором'язливим з багатьох причин: несприятливої атмосфери в родині, особливостей темпераменту, недостатньої уваги з боку старших, соціальної ізольованості в сім'ї чи класі, травматичного досвіду в більш ранньому віці, насилля, надвимог і жорсткості з боку оточення, за­тримки у розвитку або фізичних недоліків, котрі перешкоджають позитивним стосункам. Будь-яка з цих причин може спровокувати і закріпити пасивну споглядальницьку позицію у поведінці, характерну для нерішучої, сором'язливої дитини, адже, на її погляд, це більш безпечно – бути просто спостерігачем, ніж учасником в со­ціальних взаємодіях.

Відстороненість дитини, стан ізоляції часто виникають тому, що вона не може брати участь у вільному та безпечному міжособистісному спілкуванні. Дитина відчуває складнощі у вияві своїх почуттів: захоплення чи гніву. Вона зазвичай шукає безпечного місця, щоб запобігти нехтування іншими та образ. У неї відсутній досвід природніх спонтанних проявів, які лякають, хоча зберігається здатність сприймати та захоплюватися тим, як інші діти відкрито виявляють свої почуття.

Підлітки більш схильні звертатися по допомогу, тому що їм хочеться пробитися через міцний панцир, який відгороджує їх від розваг та радощів, звичних для кола ровесників. Їх панцир не виконує свого основного призначення – захисту від страждань та образ. Вони усвідомлюють, що потребують допомоги, для того, щоб вийти з цього положення та відчувати позитивні емоції.

Тому перед початком роботи в групі важливо зустрітися з кожною дитиною, пояснити, що група орга­нізована для того, щоб допомогти у досягненні її цілей, наголошуючи на принципі добровільності (праві вибору рішення, участі або відмові) для кожного потенційного учасника.

Потрібно врахувати, що в невеличких групах важче залишатись непоміченим, тому з розумінням поставтеся до почуттів сором'язливих дітей, які відрізняються вразливістю, підвищеною тривожністю. Не можна тиснути на таких дітей, щоб уникнути опору з їх боку, суто формальної участі в роботі, типової для них «слухняності». Таким дітям потрібно дещо більше часу, щоб оволодіти новою та тривожною для них ситуацією. Потрібно надати їм таку можливість. Слід уникати, хоча б на перших порах, вправ-змагань, що враховують швидкість виконання. Частіше включати в заняття вправи, ігри з використанням тілесного контакту, вправи на релаксацію. Дуже значимими для цієї категорії дітей є заохочення та підтримка їх найменших досягнень, проявів активності, творчості, самостійності, що сприяє підвищенню їх самооцінки. Схвалення слід виcловлювати щодо знань, які дитина виявляє, щодо конструктивності ідей, які вона може висувати.

Формуючи групи, ми зважали на потреби кожної дитини, включаючи до числа учасників тих, хто має високий рівень сором'язливості й тих, хто нечасто переживає ніяковіння, але бажає підвищити рівень саморозуміння, саморегуляції, покращити стосунки з близькими людьми, навчитись розуміти інших людей, «відкрити секрети успішного спілкування».

Знаючи, яку роль відіграють для тривожних дітей ярлики, ми намагалися не часто вживати термін «сором'язливість», говорячи про особливості характеру учасників, замінюючи його менш сталими ознаками: нерішучий, пасивний, недовірливий, боязкий, схильний до роздумів, невпевнений, часто переживаючий ніяковіння, чутливий, відповідальний, тихий тощо. Нашою метою було – прояснення різниці між невпевненою (маніпулятивною), агресивною та впевненою поведінкою; виявлення значних переваг останньої моделі та формування навичок впевненої поведінки крок за кроком, охоплюючи свідомі і несвідомі процеси психіки. Включення творчих вправ у програму подарувало підліткам радість відкриття свого Я, зробило цей процес захоплюючим, цікавим, добре мотивованим і, як результат – успішним.

Сором'язливі діти часто приховують усе: свої таланти, здібності, високі інтелектуальні можливості. Тому включення дитини у творчий процес, який відповідає її інтересам, сприяє розкриттю потенціалу, про який раніше ніхто і не здогадувався. Наша програма насичена цікавими творчими завданнями, в яких кожний учасник може проявити свою унікальну індивідуальність: акторську майстерність, спів, танець, виготовлення ко­лажів, газет, власного герба, малюнків, створення портретів з некоштовного каміння, скелець і бісеру; моделювання свого майбутнього тощо. Ці вправи за­звичай використовувались як діагностичні. Ми пропонуємо їх використання як корекційних.

Для того, щоб сором'язливі діти «роз­крилися», отримали новий позитивний досвід спілкування, потрібно дотримання певних умов:

• Створення особливого просторового предметного середовища (іграшки, природний матеріал – у великій кількості: «бабусине» намисто, бісер, мушля; яскраві журнали, олівці, фарби, клей, папір, символи для перевтілення – капелюхи, хустки; стрічки, мотузки, тканини; «допоміжні» картки з написами; можливість пересувати меблі; килим, подушки для релаксації...)
• Використання методу предметних аналогій ( «Я – стара бабусина чашка.» – що предмет розкаже про себе? ) Рольове за­міщення допомагає позбутися, властивих сором'язливому підлітку внутрішніх заборон; страху оцінювання; самоїдства.
• Розумне поєднання у вправах прийомів та методів, що діють на свідоме та несвідоме , спираючись на єдність обох процесів в онтогенезі людської психіки .
• Збагачення позитивного досвіду підлітків у напрямку поєднання різних модальностей : відчуття, сприйняття, візуалі­зація, уважність до рухів, емоцій, думок, звуків – гармонізація внутрішніх процесів і станів.
• Підпорядкованість роботи у напрямку зниження рівня сором'язливості і проблем з нею пов'язаних – зміні мотивації у діяльності. ( Я хочу стати впевненішим тому, щоб бути «капітаном» свого життя. Бути відповідальним – не страшно, а й добре, – саме це відрізняє дітей від дорослих; сильних духом від слабких, героїв від пересічних.)
• Створення умов для співпраці дітей у малих групах; змішаних групах; виконання колективних завдань та індивідуальної роботи.
• Роз'яснювальна робота з боку психолога – у педагогічному колективі; з класними колективами; з сім'ями учасників.
• Готовність самого психолога до імпровізації, перевтілень, пошуку нових рішень, роботи над своїми недосконалостями, готовності їх визнавати, бути емпатійним і водночас вольовим лідером – прикладом для наслідування.
• Дотримання системи проведення занять. (1-2 рази на тиждень, можливо, «марафони» в канікулярні дні чи вихідні. Заняття розраховане на 2- 2,2 години).

Програму, яку ми пропонуємо, апробовано в групах підлітків 13-16 років у міському середовищі (м. Київ) та селищі Житомирської області. Вона продемонструвала високу ефективність: в експериментальних групах рівень сором'язливості значно знижено (підтверджують методи математичної статистики: chi-sgu, Т-критерій Ст'юдента, Anova – 0, 01), в контрольних групах було помічено, навпаки, зростання рівня соро­м'язливості та збільшення пов'язаних з цим проблем. (До впровадження корекційної програми не було помічено значних відмінностей між експериментальною та контрольною групами.) Це підтверджує наш висновок : піднята проблема є досить важливою у підлітковому віці, її не слід упускати. Наша вибірка складала більш як 180 осіб підліткового віку, з них схильність до сором'язливості виявили 38 % осіб (хлопців і дівчат).

Детальніше з результатами впровадження корекційної програми можна ознайомитися:

1. Співзалежність як форма існування при сором'язливості. Шкловцова Л. О. /Збірник «Актуальні проблеми психології. Том 1. Частина 11. За ред. Максименка С. Д., Карамушки Л. М., Інститут психології імені Г. С. Костюка АПН України, Київ – 2003, 150-154 ст.

2. Гендерні аспекти сором'язливості. Шкловцова Л. О. /Збірник «Актуальні проблеми психології. Екологічна психологія. Том 7. Випуск 2. За ред. Максименка С. Д., Інститут психології імені Г. Костюка АПН України, Київ – 2004, 191-196 ст.

Мета: самовизначення членів групи та визначення групою цілей своєї роботи; актуалізація внутрішньої готовності до змін та самовдосконалення; створення у групі атмосфери психологічної безпеки, яка б заохочувала до самопізнання та самопрезентації; розширення уяви підлітка про себе.

Докладніше читайте в науково - методичному посібнику «Технології роботи з підлітками» в серії «Бібліотечка соціального працівника» у 2007р.