Підготовка учнівської молоді в системі професійної освіти

Рибалка Валентин Васильович

Редакція та ведучий рубрики – цю рубрику, виходячи з усвідомлення того значення, яку має психологія для вдосконалення, підвищення продуктивності, а, відповідно, і благополуччя людини і суспільства. Цей незаперечний факт довели відомі закордонні й вітчизняні психотехніки, психологи праці, інженерні психологи, які брали участь у покращенні трудових процесів, у проектуванні нових форм трудової діяльності, у досягненні працівниками вершин професійної майстерності. Таким чином можна вважати, що психологія веде безпосередньо до головного джерела благополуччя як окремої людини, так і цілого людського суспільства, до того джерела людського життя, яким стає праця людини. В цьому проявляється творчий характер такого плідного напряму психологіч­ної науки, як психологія праці і професійної підготовки.

Евристичний, продуктивний характер психології праці та професійної психології відобразили у дослідницьких темах відомі спеціалісти минулого століття: Ж.Тейлор, Г.Мюнстенберг, О.Ліпман, В.М.Бехтерев, А.Гастєв, М.О.Бернштейн, С.Г. Гелерштейн, К.К.Платонова, Ю.В.Каталаєва, Б.Ф.Ломов та ін.

Згадаймо і відомих українських фахівців, які зробили величезний внесок у становлення психології праці. Це Є.О.Мелерян, П.С.Перепелиця, Ю.З.Гільбух, В.О.Моляко, Б.О.Федоришин, В.М.Бундловська, В.В.Синявський, Н.А.Побірченко, Г.А.Машбиць та ін. Психологія праці має міцні історичні корені і, водночас, – великі перспективи розвитку. Про це свідчить подальша диференціація цієї наукової дисципліни на такі галузі, як інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія, організаційна психологія, економічна психологія, психологія торгівлі, медична психологія, юридична психологія, психологія спорту тощо.

Представлена психологія праці і в нових галузях практичної психології, зокрема у таких її напрямках, як психологічна служба системи освіти, системи охорони здоров'я, політичної діяльності, соціально-психологічна служба збройних сил тощо.

Отже, в рубриці будуть представлені матеріали спеціалістів, які допоможуть покращити профе­сійну діяльність і практичних психологів, і соціальних працівників, а також педагогів, лікарів, представників інших професій.

У програмних документах АПН України та МОН України велика увага приділена розвитку в учнівської молоді якостей особистості, упровадженню в усі ланки системи освіти особистісно орієнтованого навчання і виховання. У зв'язку з цим постає нагальна проблема реформування діяльності педагогічних працівників на основі особистісної переорієнтації їх праці. Це надзвичайно складна проблема, яка потребує значних зусиль філософів, педагогів, психологів, організаторів освіти.

У вітчизняній та зарубіжній психології і педагогіці визначені вихідні концептуальні положення, принципи, які можна покласти в основу особистісної переорієнтації як загальноосвітньої, так і професійної підготовки молоді. Ці принципи поступово викристалізовуються у теоретичних здобутках таких відомих вчених, як Л.С.Виготський, А.Маслов, К.Роджерс, А.С.Макаренко, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.О.Сухомлинський, Ю.Козелецький, Г.С.Костюк, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, Н.Г.Ничкало, С.Д.Максименко, В.О.Моляко,
Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, Н.В.Чепєлєвої та ін. Особистісно орієнтована освіта виступає у поглядах цих вчених як визначальний чинник гармонізації суспільства та усіх його членів.

У ході дослідження (1999–2001) психологічних засад особистісно орієнтованої підготовки учнівської молоді в системі неперервної професійної освіти, яке здійснювалося співробітниками та науковими кореспондентами відділу психології трудової і професійної підготовки ІПППО АПН України, визначено ряд психолого-педагогічних принципів, на основі яких доцільно будувати таку підготовку.

Розглянемо більш докладно наведені принципи, розуміючи їх як саме вихідні теоретичні, методологічні положення, ідеї, як основа визначення технологічних ліній побудови особистісно орієнтованої підготовки учнівської молоді.

Принцип історизму стверджує, що у становленні особистісно орієнтованої української освіти існують певні історичні передумови, що виступають детермінантами розвитку особистості у навчально-виховному процесі. Саме на це спрямована народна педагогіка, в центрі якої завжди поставала особистість, її доля, роль праці і творчості у становленні якостей особистості. В етнопедагогіці українців величезну роль у розвитку особистості завжди відігравала сім'я, культ матері і батька.

За даними А.В.Вихруща у різні історичні періоди становлення педагогіки – християнський, університетський (або філософський) і науковий – особистісні тенденції набувають зростаючого значення [2]. Можна згадати при цьому, зокрема педагогічну заповідь, молитви й сповіді у християнській педагогіці. Зберігає своє значення «Повчання Володимира Мономаха дітям» (початок ХІІ століття).

Філософський період історії педагогіки якнайкраще презентує учення видатного українського просвітителя Г.С.Сковороди, який вказував на доцільність самопізнання і самовдосконалення, необхідність духовної діяльності, пошуку сенсу існування, щастя, взагалі – проголошував філософію серця. Саме Г.С.Сковорода наполягав на свободі особистості, що нерозривно пов'язана з вірою, на залучення людини до спорідненої праці.

У науковий період становлення особистісно орієнтованої освіти великого значення набувають погляди таких відомих українських педагогів і психологів ХІХ століття, як К.Д. Ушинський, І.О.Сікорський, а у ХХ столітті – А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського.

За принципом гуманізації , як про це свідчать дослідження Г.О.Балла, цілі, зміст, форми і методи освіти, в тому числі і професійної, мають орієнтуватись на особистість учня, на олюднення її розвитку [1].

Найважливішими складниками гуманізації освіти вченим визнаються:

а) гуманістичне осмислення основних функцій освіти;

б) гуманізація сьогоденного життя кожного учня;

в) втілення гуманістичних засад у загальній організації системи освіти та її подальшої розбудови;

г) любов і повага до учнів з боку педагогів;

д) стимулювання розвитку суб‘єктних якостей учнів;

е) запровадження в освіті діалогічних засад;

є) виховання учнів у дусі гуманістичних цінностей;

ж) розвиток і діяльність особистості педагога як суб‘єкта гуманістично орієнтованої освіти.

Слід зазначити, що втілення принципу гуманізації у сучасну освіту стає все більш актуальним, зважаючи на реальні суперечності, що характеризують українське суспільство при переході до ринку і виявляються у зростанні негативних тенденцій – агресивності, правопорушеннях, жорстокості тощо. Прикладом втілення принципу гуманізації в освіту є розробки К.Роджерса, А.Маслова, Р.Мея, В.С.Біблера.

За принципом духовності профільна і професійна підготовка, професійний розвиток і самореалізація особистості учнів і педагогів мають грунтуватись на засадах ствердження Істини, Добра, Краси, про що свідчать численні наукові погляди і переконання багатьох вітчизняних філософів, педагогів, психологів – Г.С.Сковороди, В.О.Сухомлинського, І.А.Зязюна, В.Ф.Моргуна, Е.О.Помиткіна та ін. Цей принцип має дотримуватися на всіх рівнях організації і функціонування українського суспільства, що відповідає багатьом рисам менталітету українського народу і може забезпечити, поряд з іншими передумовами, побудову процвітаючої, демократичної, правової держави. Одним з дієвих методів духовного розвитку учнів може стати так званий творчий духовний проект.

Принцип психологізації професійної підготовки полягає в об'єктивній необхідності суттєвого підвищення психологічної культури особистості при опануванні різних професій. Вперше про доцільність психологізації навчання сказав ще двісті років тому Г.Песталоцці. У ХХ столітті було переконливо доведено, на жаль, на прикладі жахливих політичних, соціальних, економічних катастроф, що ігнорування людського, психологічного, особистісного чинника людству надто дорого обходиться. Науково-технічний і соціальноекономічний поступ цивілізованих, передових країн світу переконливо свідчить про прогресивну роль психології, масової психологізації суспільного, економічного, правового життя у реальному забезпеченні нормальної життєдіяльності народів. Так, можна згадати, що у США працює декілька сот тисяч академічних і прикладних психологів, психотерапевтів, психологів-консультантів тощо. Суспільне життя вивчає і науково-методично забезпечує декілька десятків тисяч соціальних психологів. У складі промислових фірм працює не менша кількість інженерних психологів, психологів праці й т.і. Потужно працює психологічна служба системи освіти у різних її формах.

Психологічна складова професійної культури фахівця детермінована суспільною, соціально-психологічною, особистісною природою продуктивної, творчої праці і підготовки до неї. Тому психологізація освіти і суспільного життя України потребує розробки і впровадження більш дієвих форм, методів, технологій. Це особливо стосується психологізації менеджменту освіти на всіх його рівнях [4], особистісної переорієнтації підготовки професійних психологів.

За психолого-педагогічним принципом особистісного підходу профільне і професійне навчання та виховання учнів має грунтуватись на структурно цілісному і повноцінному уявленні про їх особистість, здійснюватись шляхом врахування, розвитку і реалізації усіх складових особистості та всієї особистості в цілому. Можливість такого підходу забезпечується орієнтацією на системну модель особистості, зокрема, на її психологічну структуру. В наших дослідженнях використовується концепція тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості.

Згідно з цією концепцією, в якій узагальнені погляди на структуру особистості відомих вітчизняних та зарубіжних психологів, таких як Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, К.К.Платонов, Ф.Лерш, Г.С.Костюк, В.Ф.Моргун, О.М.Ткаченко та ін., структура особистості визначається через три виміри – соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та віковий [9; 10]. Психологічний склад особистості поступово конкретизується, починаючи від вихідної, найбільш абстрактної категорії особистості, через систематизоване, поетапне її наповнення науковими психологічними поняттями, у змісті яких відображається реальна психологічна характеристика особистості. Нами опрацьовано п'ять етапів дедуктивної за своїм характером конкретизації категорії психологічної структури особистості.

Приміром, на третьому етапі конкретизації у соціально-психолого-індивідуальному вимірі особистість характеризують такі базові підструктури, як здатність до спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід (освіченість, компетентність), інтелект, психофізіологічні властивості. На п'ятому етапі конкретизації нами розроблені професійні моделі особистості науково-технічного (145 якостей), управлінського (250 якостей) та загальногромадянського (162 якості) профілів.

Врахування педагогом психологічного складу особистості на кожному з етапів конкретизації, починаючи з другого-третього, збагачує розуміння особистості психологом і педагогом, робить змістовною їх власну особистісну орієнтацію в ході навчальної і виховної діяльності, забезпечує перехід від предметоцентризму до особистістоцентризму, тобто сприяє особистісній переорієнтації психологічної і педагогічної праці. А потреба в цьому вже давно назріла. Особистість постає як головна мета і засіб реформування не тільки освіти, але і права, економіки, політики тощо у світовій цивілізації як передумова ефективного гармонійного розвитку людства та окремих держав, про що переконливо свідчать трагічні сторінки історії ХХ століття.

Водночас, послідовне і грунтовне врахування системою освіти особистості, її своєрідності, закономірностей функціонування і розвитку, її внутрішньої психологічної структури як певної цілісності, дозволяє забезпечити більш повне виявлення і використання її продуктивного, творчого потенціалу, долання гострих проблем, профілактику відхилень і хвороб. В цьому відношенні показовим є врахування (а частіше неврахування) індивідуально-психологічних особливостей особистості у профільній та професійній підготовці учнів.

Мова йде, зокрема, про правильне використання можливостей нервової системи людини, на базі якої будується особистість як дуже складна система психічних новоутворень. Адже кожний архітектор знає, що на тому чи іншому фундаменті можна спроектувати і побудувати лише певні за своїми параметрами архітектурні споруди. У масовій же освіті, незважаючи на декларований індивідуальний підхід, у фактично нівельованому навчально-виховному процесі в дійсності ігноруються психофізіологічні можливості нервової системи дітей. Ціна такого нівелювання, як це відомо з часів Гіпократа, – фатальне виникнення психосоматичних хвороб у представників різних типів темпераменту – холериків, сан­гвініків, меланхоліків, флегматиків.

Про це свідчать результати дос­ліджень відомого українського психолога, доктора психологічних наук, професора Б.Й.Цуканова [11], а також наші експериментальні дані. Так, учні з флегматичними властивостями, що перебувають у генетично визначеній диспозиції інертних і повільних, але включені у більш рухливий загал людської популяції, змушені «рухатись» неприродньо активно і швидко, що зрештою логічно призводить до психосоматичних захворювань (виразки шлунку). При закріпленні таких неприродних форм активності, приміром, у випадку невдалого обрання й опанування надто активною для них професією (хореограф, менеджер, спортсмен тощо), флегматоїди можуть заплатити втратою здоров‘я. В кожному типологічному випадку виникає своя загроза психосоматичних відхилень, дисгармоній, які треба виявляти, коригувати, компенсувати засобами практичної психології.

Принцип наступності передбачає психолого-педагогічне забезпечення в ході професійного навчання і виховання взаємної відповідності між стадіями онтогенетичного розвитку особистості та наявними у системі освіти ланками неперервної профе­сійної освіти. У педагогічній психології зроблено чимало для вивчення періодизації психічного розвитку особистості, що відкриває змогу адекватно оцінити можливості її професійного становлення, починаючи від дошкільного дитинства до пенсійного віку. Водночас, вже зараз можна стверджувати, що у системі освіти доцільно чіткіше виділяти відповідні ланки професійної підготовки – допрофільну, профільну, допрофесійну, передпрофесійну, професійну, післядипломно-професійну, виробничо-професійну, акмеологічно-професійну, передпенсійно-професійну, пенсійно-професійну тощо. Особистісно-вікові та освітньо-вікові етапи професійного становлення ще не повною мірою відповідають одне одному, що має бути усунено в ході їх адаптації одне до одного. Особливої уваги потребує при цьому, як про це свідчать дослідження П.С.Перепелиці, забезпечення наступності, взаємовідповідності між допрофесійною і професійною ланками підготовки молоді при переході від середньої загальної до вищої освіти [7]. Цей процес доцільно здійснювати на засадах єдності особистісного і професійного самовизначення учнівської молоді.

За принципом єдності соціалізації та індивідуалізації у професійній підготовці особистості мають бути реалізовані як соціальні, колективні, так і індивідуальні форми, методи навчання і виховання, що відповідають соціальній, суспільній природі особистості і, водночас, – її біологічній, індивідній природі. Так, за принципом розвитку у психології, сформульованим Г.С.Костюком, становлення особистості значною мірою грунтується на «соціальній та біологічній спадковості людини», воно здійснюється водночас і як «саморух», і як соціально організований процес, через долання як спонтанних, так і цілеспрямовано заданих протиріч і суперечностей [6].

Великого значення надавав колективу у формуванні особистості відомий вітчизняний педагог і психолог А.С.Макаренко. Його погляди знайшли відображення у функ­ціонуванні сучасних, соціально орга­нізованих, зокрема, модельних, форм професійної підготовки фахівців.

При цьому слід враховувати як індивідуальну, психофізіологічну, типологічну, вікову, статеву тощо, так і соціальну, пов‘язану з національними, етнічними, суспільними, сімейними умовами розвитку тощо, унікальність особистості майбутнього фахівця. Адже своєрідність, неповторність особистості виявляється і в її індивідуальності, і в соціальності, що мають цілісно, гармонійно поєднуватись і розвиватись в ній упродовж усього життєвого шляху особистості.

Принцип суспільно-особистісного прагматизму і партнерства у профе­сійному розвитку та самовираженні полягає в усвідомленні принципової залежності рівня життя суспільства від особистості і, навпаки, благополуччя особистості від суспільства. Забезпечення високого рівня вказаної взаємозалежності постає важливою передумовою сталого економічного і соціального розвитку країни. Нормальне демократичне і правове суспільство зацікавлене у масовому розквіті особистостей як єдиного можливого джерела продуктивної, творчої діяльності усіх інститутів держави. З іншого боку, особистість, у свою чергу, очікує від суспільства створення оптимальних умов для реалізації свого продуктивного, творчого потенціалу.

Актуальність цього принципу випливає із досліджень вітчизняних дослідників, зокрема, Н.А.Побірченко, а також зарубіжних спеціалістів. Так, американські вчені Т.Шульц, Р.Путман вважають, що ключове в економіці поняття капіталу має бути суттєво розширене. У зв‘язку з цим, поряд з поняттям фізичного капіталу, мають значно більше враховуватись поняття людського і соціального капіталу, що має сприяти підвищенню рівня розвитку суспільства і людини.

Принцип еврилогізації полягає у визнанні як провідної у професійному розвитку та самовираженні особистості саме продуктивної, творчої діяльності і соціальної поведінки. Про це свідчать погляди видатних вітчизняних психологів – Л.І.Божович, О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, В.В.Давидова, О.М.Ткаченка та ін.

Тут потрібно враховувати тісний взаємозв‘язок між творчими елементами, які включені у життєдіяльність, у засвоєння та репродукування суспільного культурного досвіду, у продукування і творення культурних цінностей особистістю. Інакше кажучи, елементи творчої діяльності поступово виростають у надрах спілкування, ігрової діяльності, навчальної діяльності, репродуктивної і продуктивної виробничої діяльності, забезпечуючи підвищення рівня благополуччя особистості та суспільства. Водночас, творча діяльність поступово нарощується при переході від суб‘єктивної до об‘єктивної творчості, від своїх латентних до відкритих соціальних форм. Творча діяльність як потужний стимулятор і генератор, двигун розвитку не тільки нових ідей, але і оновлення, власне, творення особистості, має стати предметом більш диференційованого й інтегрованого розгляду як у змістовному, так і в генетичному плані.

Принцип екологізації, гармонізації має особливе, постійно зростаюче значення у професійному розвитку особистості. Адже стає очевидним викривлений, порушений характер взаємостосунків людини з природою, передусім внаслідок негативної техногенної діяльності людства. А це відбивається на погіршенні природних умов життєдіяльності людини, що загрожує самому її існуванню. Жахливими при кладами цього є парниковий ефект і загрозливе потепління клімату, глобальна екологічна катастрофа внаслідок аварії на ЧАЕС, транспортні, хімічні катастрофи тощо. Все це свідчить про актуальність формування нової, екологічної свідомості і самосвідомості як необхідного компоненту професійної культури особистості, про гостру потребу екологічного виховання особистості і, зрештою, нормалізацію, гармонізацію екологічного стану особистості, як складової гармонійного суспільства.

Це особливо стосується України, яка відчуває і тривалий час буде відчувати негативні екологічні наслідки чорнобильської катастрофи. Особливої уваги в цих умовах потребують сотні тисяч, якщо не мільйони, дітей, підлітків, юнаків, які стали безпосередньо або опосередковано жертвами цієї екологічної катастрофи. Як свідчать дослідження спеціалістів, зокрема, О.В.Киричука, В.О.Татенка, С.І.Яковенка, такі діти потребують спеціального підходу. На думку В.І.Панченка, цей підхід має бути названий еколого-гуманістичним і спиратись на здобутки педагогічної психології й гуманістичної педагогіки.

Перелік перерахованих принципів не носить кінцевого характеру. Він має бути доповнений і уточнений у наступних дослідженнях, а самі принципи – більш упорядковані і взаємопов‘язані між собою. Але вже зараз видно, що їх реалізація, втілення у професійну підготовку потребує здійснення складних організаційних, методичних, технологічних заходів системи освіти.

Реальне впровадження особистісного підходу в професійну підготовку учнівської молоді в системі неперервної освіти можливе за умов суттєвої особистісно спрямованої трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи педагогів, проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної роботи педагогічних колективів, працівників психологічної служби та подальшого поглибленого вивчення проблем, що постають на його шляху.

У контекстi особистiсного пiдходу може бути намiчено декiлька ваpiантiв запровадження особистісно орієнтованої профільної та професійної підготовки учнівської молоді [9]. Усі вони передбачають тривалу роботу з упровадження спеціальної методології. Ефективність їх здійснення передбачає передусім проведення послідовних кроків працівниками системи освіти. Ми можемо виділити такі наступні етапи:

а)декларативно-правовий,

б)концептуально-організаційний,

в)етико-психологічний,

г)експериментально-психологічний,

д)психолого-педагогічний,

е)дидактико-технологічний.

На першому з цих етапів передбачається створення відповідної соціально-психологічної, правової атмосфери в суспільстві і, особливо, – у педагогічній спільноті, яка б сприяла розумінню необхідності запровадженння особистісного навчання і виховання у системі освіти, визнання суспільством особистості найвищою цінністю. Саме таким шляхом просувається до поставленої мети керівництво АПН і МОН України.

На другому етапі доцільно розробити ряд концепцій – передусім, філософських, психологічних, педагогічних, медичних тощо, в яких би визначались шляхи та організаційні форми проведення широкого теоретичного, експериментального дослідження проблем, що виникають на шляху розробки і запровадження особистісного підходу, особистісно спрямованих систем, технологій навчально-виховної роботи в усіх ланках системи освіти.

На третьому етапі доцільно послідовно формувати у кожній ланці системи освіти, в кожному навчальному закладі, групі, класі належне етичне ставлення до учня, студента, вчителя, викладача, вихователя як до особистості – на основі гуманістичної філософії, педагогіки, психології, тобто виявляти повагу до неї, створювати передумови для її зростання і самовираження.

Четвертий етап, експериментально-психологічного опрацювання, має бути виокремлений як центральний, враховуючи ту обставину, що особистість – це насамперед психологічне новоутворення, розуміння, розвиток і самореалізація потенціалу якої потребує формування нової психологічної культури і в психологів, і в педагогів. Головним наслідком реалізації цієї стадії має стати особистісна перебудова теоретичної, науково-прикладної та практичної психології і педагогіки як важливого професійного чинника, джерела особистісної ірадіації в системі освіти та суспільстві.

На п‘ятому етапі має здійснюватись спільне з педагогами відпрацювання і реалізація накопиченого у науковій психології особистісного фонду знань, умінь, методів і технологій, розробка спільних психолого-педагогічних експериментальних систем розвитку і реалізації навчального, пізнавального, продуктивного, творчого потенціалу особистостї в учнівської молоді та педагогів.

Шостий етап є завершальним – на ньому відпрацьовуються, запроваджуються і закріплюються конкретні дидактичні, особистісно орієнтовані освітні системи. Ця стадія може вважатись незворотною, оскільки особистісна орієнтація освіти має бути зафіксованою у змісті, формах і методах навчання, виховання, профільної і професійної підготовки учнівської молоді.

Стосовно конкретної процедури трансформації пpофiльного навчання та професійної підготовки у системі освіти ми пропонуємо послідовний перехід від наявної предметно-зовнішньо зорієнтованої системи навчання до особистісно орієнтованої через ряд етапів:

а)пpедметно-пpофiльний;

б)паpалельний, пpедметний i особистiсний;

в)пpедметно-особистiсний;

г)особистiсно-пpедметний;

д)особистiсно-пpофiльний і особистісно-професійний. Це утворює доцільний розподіл сил і праці між усіма суб‘єктами професійної освіти [9].

Подальші дослідження складної проблеми розробки і запровадження особистісно орієнтованої професійної освіти має забезпечити гармонізацію і особистості майбутнього професіонала, і всього суспільства.

Література

1. Балл Г.О. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна активність і психолого-педагогічні орієнтири // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи/ За ред. І.А.Зязюна. – К.: Віпол, 2000. – с. 134-157. – С. 34.

2. Вихрущ А.В., Караходін В.М., Тхоржевська Т.Д. Основи християнської педагогіки. – Тернопіль: Освіта, 1999. – 166 с.

3. Гончаренко С.У. Зміст загальної освіти і її гуманітаризація //Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І.А.Зязюна. – К.: Віпол, 2000. – с. 81-107.

4. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312 с;

5. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті /соціально-психологічний аспект: Монографія. –К.: МАУП, 2000.–286 с.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості /За ред. Л.М.Проколієнко. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.;

7. Підготовка до професійного навчання і праці (психолого-педагогічні основи): Навч.-метод. посібник /За ред. Г.О.Балла, П.С.Перепелиці, В.В.Рибалки. – К.: Наукова думка, 2000. – 188с.

8. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 164 с.

9. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників: Монографія. – К.: ІПППО АПН України, Деміур, 1998. – 160 с.

10. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 236 с.