Критерії психічного здоров'я

Клименко Віктор Васильович

Людство накопичило велику кількість критеріїв здоров'я: здоровий дух у здоровому тілі (Ювенал), душевне здоров'я – духовний стан, здатність тіла і духу, здоров'я визначає цінність особистості тощо. Наприклад, Бенедикт Спіноза, торкаючись проблеми душевного здоров'я, стверджував: той, хто керується розумом, завжди перебуває під впливом лише одного добра.

Виключні вимоги до здоров'я людини визначені у статуті (ВООЗ) : «Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів». Здоров'я людини – проблема, розв'язання якої полягає у досягненні нею стану гармонії, її розвитку й утриманні оптимального психічного здоров'я на все життя.

Звідси випливає необхідність розрізнення психічних станів здоров ' я людини здорової людини . Оскільки сучасної класифікації станів здоров'я поки що не існує, скористаємося уявленнями Авіценни про стани здоров'я тіла. Тіла і, зрозуміло, душі, бо вони – протилежності в єдності мислячого тіла і діючої душі людини.

Об'єкт дослідження – стани психічного здоров'я людини.

Предмет дослідження – залежність психічного здоров'я від станів механізму творчості.

Мета – визначити систему станів механізму творчості, типових рис їх активності і на цих засадах виявити критерії психічного здоров'я людини.

Гіпотези передбачали доведення таких положень:

• застосування системного підходу і принципу цілісності допомагає відкрити нові предмети дослідження і перейти від вивчення будови і формування вищих психічних функцій до активності наявних якостей і властивостей психіки й тіла людини у їх взаємозв'язку – механізмів психіки.
• психічне здоров'я характеризується не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів у людини, а й станами механізму творчості, взятими за основу класифікації; вони критерії для визначення й оцінки станів черер наявні якості і властивості його складових та спрямованість людини на:

а) самозбереження,

б) споживання інформації та енергії,

в) творчість, що й визначає продуктивність дій людини.

• механізм твор­чості — прижиттєве новоутворення із складових душі – мислення, почуттів та уяви й тіла людини – психомоторики і енергопотенціалу;
• механізм творчості – знаряддя і засіб реалізації цілей, наслідком чого є:

а) матеріально-речові зміни;

б) зміни соціальних структур і відносин;

в) суб'єкта дій, здатного здійснювати відкриття, винаходи та створюються художні образи;

 

Методи дослідження

1. Принцип дихотомії [2, 7]. За його допомогою здійснюється дихотомічний поділ об'єму поняття психічне здоров'я на два суперечливі одна одному видовому поняття: одне – характеризується наявністю відомої ознаки, а друге – її відсутністю. Так, поділ поняття «психічне здоров'я» дає дві групи його видів: «психічне здоров'я» і « психічне нездоров'я, тобто психічна хвороба».

Підставою дихотомії поняття «психічне здоров'я» є не змінність ознаки його предмету, а її наявність чи відсутність. Саме ж поняття психічне здоров'я дихотомія поділяє на дві частини протилежних його властивостей психіки людини: вона може перебувати у багатьох станах в межах «гранично здорова» і «не здорова і не хвора». Ми скористаємося класифікацією станів здоров'я, яку запропонував Авіценна:

1) Тіло гранично здорове.

2) Тіло здорове, але не до краю.

3) Тіло і не здорове, і не хворе.

4) Тіло хворе, але швидко набирає сили.

5) Тіло хворе, але не до краю.

6) Тіло гранично хворе.

Що з цього випливає? Останніх три стани здоров'я — компетенція закладів охорони здоров'я. А перші три стани здоров'я медичну науку і практику не цікавлять, залишені напризволяще: відтак вони — предмети психології.

Ознаки «психічне здоров'я» і « психічне нездоров'я» повною мірою вичерпують обсяг поняття, поділене на дві частини. Якщо поняття «психічне здоров'я» розкрити через поділ його на стани, які межують, то залишається частина поняття, що містить у собі частку не .

2. Метод комбінаторики — прийом знаходження можливих сполучень із заданої кількості складових механізму творчості [1].

3. Безпосереднє експертне оцінювання його станів в учнів і студентів. Експертами в наших дослідженнях були вчителі, які підвищували ква­ліфікацію в інституті удосконалення вчителів. Підготовка експертів включала:

— оволодіння основами концепції механізму творчості (лекційна частина курсу – 10 годин) і практичний розвиток дослідницьких здібностей та складання іспиту:

— знання «критеріїв станів механізму творчості», яке «накладалося» на стан учня, що і об'єктивувало його оцінку;

— розвиток уміння складати психологічну характеристику дієвості учня, відповідаючи на стандартні запитання.

Описова характеристика станів механізму творчості складалась із аналізу відповідей на питання:

— Як учень діє в навчально-виховному процесі?

— Як він ставиться до інших учнів?

— Як до нього ставляться його однокласники?

Щоб ви, шановний чита­чу, змогли повторити наше дослідження або побудувати власне, наведу конспект лекцій про будову та функції меха­нізму творчості людини [3, 4, 5, 6] .

Методом незалежної експертної оцінки обсте­жено близько 8 тис. учнів віком від 13 до 17 років.

 

Будова механізму творчості

Мислення — відображення невідчутного. Продуктом мислення є думка: 1) дієва; 2) образна чи символічна; 3) уявлення пред­мета чи знакової системи.

Думка... Ми звикли до того, що в нашій голові є мо­зок, а там — вирують думки. Вилітає із голови дум­ка лише у слові або в чомусь матеріалізується психомоторикою: у пред­меті, процесі, явищі, інакше загубиться, якщо не сховається серед інших.

Але це не так. Мозок сам не мислить. Мислить людина за допомогою мозку. Тобто, мозок — це тільки орган тіла, за допомогою якого створю­ється думка. Це — інструмент мислення. Так, не око бачить — це людина бачить за допо­могою ока; не вухо чує, а людина чує за допомогою органів. Органи зору і слуху теж є інструментами відображення світу. А думка, певна річ, ви­никає не в інструменті, а в тому місці, де інструмент до­тикається і взаємодіє з пред­метом, який відображається чи обробляється людиною.

Тому думка виникає і створюється на межі знання і незнання: поза нами.

Чим же мислення включа­ється в роботу? — Подивом під час зустрічі з невідомим. Це почуття ви­кликає дискомфорт: внутріш­ній або зовнішній — усім по­добається, усім зручно, а вам муляє, бо тісно, спричиняє біль, ви його переживаєте як бридке. І зрозуміти, чому вам не подобається, чому щось не влаштовує, — означає визна­чити задачу.

Що треба зробити, щоб звільнитися від дискомфорту? Насамперед треба:

1) визначити у невідомому задачу;

2) розв'язати її;

3) або звернутися до іншого за допомогою. Щоб розв'язати задачу, треба діяти

Для цього мислення користується своїми інструментами: думкою і сис­темою думок — міркуванням. Мислення встановлює зв'язок:

• між відомим і невідомим,
• знаходить аналоги невідомого, створюючи новий його образ, думку, а якщо це не вдається, то і робить відкриття того, чого ще не існувало у культурі людства;
• отриманий продукт: об­раз, думку, аналог із додатка­ми нового перетворює у сло­весну або іншу знакову систе­му, або у форму створеного предмета із природного мате­ріалу.

Мислення завершується, коли невідоме перетворене на відоме, задача чи проблема розв'язані, тоді дискомфорт — зникає. Але цей стан не обов'язковий: кожна розв'язана за­дача породжує нові й нові задачі, бо невідоме співіснує з відомим, і так до нескінченності. Ось чому творча люди­на приречена від природи розв'язувати задачі все життя.

Дії мислення, очевидно, основа розвитку механізму творчості, бо вони охоплюють усі види мислення і перетво­рюють невідоме на відоме, щоб його надовго запам'ятати.

Інструментом мислення є думка: нею люди­на заглиблюється у невідоме, міркує. Міряє невідоме, щоб визначити його величину, порівнюючи його з відповід­ною чи невідповідною йому розумовою міркою — відомою думкою. Думка, як і вимірна стрічка, слугує людині етало­ном і виконує роль регулято­ра всіх свідомих дій. Цей процес над невідомим триває доти, доки невідоме не буде перетворене на відоме — дум­ку чи систему думок, які ві­дображають природну логіку предмета мислення.

Продукти мислення – це здобутки пам'яті: моторні, словесно-логічні та почуттєві образи, які заучуються, зазубрюються як копії оригіналу. Пам'ять, як губка, всмоктує все, не розбираючись у цінностях. Якщо до цього мислення не активізоване, то учень призвичаюється діяти пам'яттю: стає зубрилкою. Йому простіше й надійніше для по­зитивної оцінки створити мнемосхему навчального ма­теріалу, ніж його осмислити. Отже, дії мислення :

1) перетворюють не­відоме на відоме (розв'язують задачі, у яких є невідоме);

2) формулюють виснов­ки чи регулюють вироблення предмета, відповідно до мети (більш досконалої гармонії);

3) порівнюють і оцінюють продукти дій з образом бажа­ного його стану;

4) «одягають» думки (об­разні, почуттєві, інтуїтивні тощо) в слова, які, розвива­ючись, перетворюються на поняття; поняття стають ду­ховним інструментом дій людини і відкривають замасковане у відомому — невідоме; вершина відобра­ження мовними засобами — символ — модель, здатна по­роджувати всі варіанти пред­мета, процесу, явища тощо.

Продуктом дії мислення є образні, дієві, симво­лічні думки. Ознака розв'язання задачі: дискомфорт асимільований на комфорт. Думка — продукт усвідом­лення, фіксації матеріалізова­ної знаками властивості чи прикмети предмета або яви­ща. Думка виражається зовні словом, знаком, дією: мімі­кою й пантомімікою.

Почуття — порівняння, оцінка і прийняття рішення діяти так, а не інакше. Вони зароджуються в результаті ставлення людини до того, що її оточує. Вони — продукт переживання станів (від хаосу до стану гармонії) предметів і явищ, людей тощо. Почуття оцінюють:

1) істинність відображено­го (і те що воно не здобуток уяви, вигадки чи омани);

2) міру добра — духов­ності, душевності, матеріаль­ності (не грошової вартості, а доцільності) — або амораль­ності, зла;

3) краси або піднесеного, прекрасного, пропорційного і їм протилежного — гидкого, бридкого, спотвореного тощо.

Образ предмета чи явища — багатовимірна цілісність. Образ — продукт пізнання себе само­го або довкілля. Оцінюючи навколишнє, люди­на користується законом ди­хотомії: поділяє образ, сприйняте на дві суперечливі частини. Причому до змісту одного з них включена ознака або система ознак, яка є проти­лежною ознакам другої час­тини відображеного. Ці про­тилежності ходять парами і не виключають одна одну, а до­повнюють собою цілісність переживань. Розвинуті почут­тя працюють також за механізмом дихотомії , дають змогу людині:

— протилежні переживан­ня зберігати;

— того, щоб жодне з них не підси­лювалося свідомістю і не ігно­рувалося нею;

— щоб сума протилежних по­чуттів дорівнювала б обсягові відображеного, поділеного на дві частини.

Почуття пра­цюють за своїми законами і позбавлені свавілля і диктату свідомості не лише у поділі, а й в оцінюванні відображуваного. Почуттєві образи, як і думки, самі не існують, вони виникають у взаємодії з іншою людиною, із гуртом, соціумом, зокрема, совість завжди виникає як больова точка, як знак прокрустового ложа. Совість, зрозуміло, невіддільна від думки, адже почуття — це сигнали істини, добра й краси; немає у людини морального почуття — совість мовчить.

Діям почуттів, точніше системі почуттів, умовно відводиться друге місце у механізмі творчості. Почуттів багато: скільки предметів і явищ нас оточує, стільки кон­тактів із ними може бути, сті­льки і почуттів. Вони вико­нують функції:

1) порівнянь образів пред­метів чи властивостей;

2) оцінок нашого ставлен­ня до сприйнятого;

3) прийняття рішення ді­яти так, а не інакше.

Почуття відкривають симультанно і цілісно відображають величезні обсяги інформації й енергії. На відміну від почуттів, мислення діє сукцесивно — послідовно і дискретно аналізує предмети, процеси, властивості тощо. Мислення має здебільшого інформаційну природу (а почуття —.енергетично-інформаційну). Є прямий і зворотний зв'язки думки й почуття, але почуття іноді залежать від думки. Думка — це призма, яка робить почуття видимими; це камертон, завдяки якому почуття отримують розмір та ім'я.

Почуття є трьох видів:

1) пізнавальні;

2) моральні;

3) естетичні.

Вони втілюють­ся у змісті символів:

— істини;

— добра;

— краси.

Відповідно й думки, які з них народжуються, мають триколірне забарвлення.

Пізнавальні почуття: подив, здивування, замилування, упізнавання, осягнення тощо. Естетичні почуття: краса і потворне, трагічне і комічне. Моральним почуттям ліку немає. Людина відкрита їм усюди, вона перед ними беззахисна. Переживаючи почуття, людина поділяє кожне з них на дві частини й оцінює їх:

— знайоме — незнайоме;

— моральне — аморальне;

— гармонійне — дисгармонійне.

Продуктом переживань почуттєвого матеріалу стають: мотиви — діяти так, а не інакше; думки — схеми чи проекти дій; образи — відображення того, що не існує, але може стати дійсністю. Тому почуття — регулятори дій і вчинків людини, а які вони будуть, залежить від стану розвитку почуттів.

Уява — відображення неіснуючого . Уява — це не здібність фантазувати, будувати гіпотези; це почуттєво-інтуїтивна здатність «бачити» сутність предметів. Вона комбінує образи того, чого ще не існує. Із чого? Із матеріалу пам'яті й почуттів. Разом із діями уяви бере участь і мислення. Переживаючи предмети і явища людина оцінює їх, уява синтезує нові образи дій, потім мислення і психомоторика здійснюють:

— перетворення невідомого на відоме;

— попередження або долання аморального;

— перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

Уява здіймає людину над стереотипами й шаблонами мислення або руйнує їх животворною силою, і цим розчищає шлях і почуттям, і мисленню до творчості. Уява розвіює смуток, відволікає думки від порядку і діє з образами як уже з відомими предметами і явищами; ламає всі завади на шляху до мети.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, його предметний зміст і сенс. Вона — саморух почуттєвого і смислового відображення, а її механізм поєднує у цілісність, синтезує почуття у думку, внаслідок чого створюється новий образ чи судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому плані, коли людина до предмета руками не доторкується. Тому уява має практичне, а не споглядальне значення. Вона — інструмент практичного цілепокладання, перетворення предметів.

Продуктом дій уяви є синтез відображень: образів, думок, почуттів в одну цілісність. Її зміст: від фантастичної мрійливості — до творчих образів – регуляторів дій та вчинків:

— на життєвому шляху на багато років наперед;

— учинківдій, які утворю­ють матеріальні чи духовні цінності, чи людина переробляє себе зсередини до стану гармонії;

— сукупність і послідов­ність психічних станів і процесів у розв'язанні задач.

У дітей дії уяви інколи до­сягають меж, за якими губиться реальність і починається фантазія. Нерідко уявні образи і думки дитини дорослі оцінюють як негативне явище, шкідливу звичку і тим руйнують одну із складових механізму творчості. Дітей, підкорених домінанті уяви, дорослі називають брехунами (принижуючи гідність дитини).

А що діється із пам'яттю? Пам'ять у творчої людини – це проекція прожитого життя у майбутнє. Проекція у формі образів, думок і по­чуттів, якими вона оволодіє. Лише у творця пам'ять виконує природну функцію, тільки у нього вона — інструмент творчих дій.

Уява разом з інтуїцією здатна не лише створювати образ майбутнього предмета чи речі, а й відшукувати і знаходити його природну мірку логіку його будови. До то­го ж уява людини здатна творити так, як це робить сама природа, започаткувати здібність до відкриттів, здатність знаходити нові шляхи розвитку техніки і технологій, способи розв'язання задач і проблем, що виникають перед людиною.

Психомоторика — одухотворена машина, яку рухає життєва сила (енергопотенціал). Вона не обмежена простором нашого тіла і наша душа (псюхе) виходить у нескінченність простору й часу поза нами. Вона – орган людини, а не її тіла, один із механізмів творчості й умова його розвитку. Думка і живий рух, дія й думка в нашому тілі неподільні.

Якщо психомоторика не розвинута, то й продуктивність всіх механізмів творчості низька.

Психомоторика у процесі розвитку малюка — інструмент, завдяки якому відбувається створення й удосконалення відомої вам цілісності: «живий рух—думка». У малюка, який ще не оволодів мовленням, думка зароджується в живому рухові.

Що ж цим інструментом, крім зародження думки, робиться? Коли рухи малюка стають точнішими, це свідчить, що у нього виникла критичність – спільні дії мислення, почуттів та уяви. Коли критичність набуває досконалості, то моторика стає засобом пізнання й перетворення довкілля чи його окремих предметів.

Малорухомість спотворює постать людини, руйнує природну пластику рухів тіла, ко­ординацію рук і ніг, рухів тулуба. Сповивання нерухомістю, напевне, найтяжче: наслідки його — гіподинамія. Тіло спотворюється спочатку сповиванням, потім тривалим майже нерухомим сидінням за шкільною партою (наслідки: застійні явища в членах тіла, підвищена стомлюваність, лордози, сколіози — хвороби хребта. Через правильне сидіння (лише у двох із десяти випускників шкіл немає сколіозу — отже, цілі покоління виростають із пригніченими функціями серця, легенів, із неповноцінно, даремно витраченою енергією), три чверті учнів мають зайву масу тіла.

Пластика рухів і психомоторних дій — індикатор координації процесів у механізмі творчості.